Зеленський привітав українців із Днем Незалежності: повний текст

Президент України Володимир Зеленський привітав українців з Днем Незалежності.

Відеозвернення глава української держави опублікував у Facebook.

Повний текст:.

Вільний народе незалежної України!.

І цим усе сказано.

Всього чотири слова, але як багато стоїть за ними сьогодні.

На 182-й день повномасштабної війни.

Скільки в цих словах символів і сенсів, подвигів і втрат, радості й болю.

А головне – скільки в них правди.

Нашої правди.

Правди про наше сьогодення, з якою неможливо сперечатися, бо неможливо не бачити й не визнавати.

Ми вільний народ незалежної України.

Після шести місяців, коли нас намагаються знищити, ми вільний народ незалежної України.

І це правда про наше майбутнє.

Вільний народ незалежної України.

Півроку тому Росія оголосила нам війну.

24 лютого вся Україна почула вибухи й постріли.

І 24 серпня не мала почути слів «з Днем Незалежності».

24 лютого нам казали: у вас немає шансів.

24 серпня ми кажемо: з Днем Незалежності, Україно!.

За ці шість місяців ми змінили історію, змінили світ і змінилися самі.

Тепер точно знаємо, хто справді нам брат і друг, а хто навіть не випадковий знайомий.

Хто не втратив своє ім’я та репутацію, а хто переживав, щоб терористи зберегли обличчя.

Кому ми насправді не потрібні, а де для нас двері справді відчинені.

Ми зрозуміли, хто є хто.

А весь світ дізнався, хто такі українці.

І що таке Україна.

Більше ніхто не скаже про неї: це десь там, біля Росії.

Ми почали поважати себе.

Зрозуміли, що попри будь-яку допомогу й підтримку ніхто, крім нас, не вигризатиме нашу незалежність.

І ми об’єдналися.

Ми ще не мали «Хаймарсів», але мали людей, які готові зупиняти танки голими руками.

Нам не були готові закрити небо, але ми мали людей, які були готові закрити собою рідну землю.

Український народ і його мужність надихнули весь світ.

Дали людству нову надію, що справедливість не покинула наш цинічний світ остаточно.

І в ньому все ще перемагає не сила, а правда.

Не гроші, а цінності.

Не нафта, а люди.

Ще вчора світ не був згуртованим.

COVID-19 яскраво показав: кожен сам за себе.

За шість місяців Україна це змінила.

В усіх світових підручниках з історії буде розділ «Часи, коли світ об’єднала Україна».

Коли в демократії знову виросли зуби.

Коли тиранія отримує відповідь тією мовою, яку розуміє.

Хтось казав: Європа більше не гравець.

Слабка, роз’єднана, пасивна, сонна.

Україна збадьорила весь континент.

Європа виходить на площі.

Європа запроваджує жорсткі санкції.

Європа одноголосно визнає: Україна – майбутній член Євросоюзу.

Великий бізнес зрозумів, що гроші все-таки пахнуть.

Кров’ю, гаром, смертю.

Корпорації та бренди йдуть з російського ринку, і люди стали важливішими, ніж потенційні збитки.

Ще ніколи у світі думка суспільства не мала такого впливу на політиків.

Сьогодні люди диктують владі тренди й правила поведінки.

Бути байдужим, неактивним, повільним соромно.

Бути нерішучим і занадто обережним – соромно.

Говорити мляво, розмито й занадто дипломатично – соромно.

Не підтримувати Україну – соромно.

І казати, що від України є втома, соромно.

Це дуже зручна позиція: втома – це прикриття, щоб заплющити очі.

І сьогодні ми чуємо від лідерів світу й від звичайних громадян: ми будемо з вами до кінця, до вашої перемоги.

Шановний народе!.

Ми завжди віддавали шану всім борцям за незалежність, називали цей день головним святом, а синьо-жовтий прапор – святинею.

Прикладали руку до серця, співаючи гімн, гордо промовляли «Слава Україні!» і «Героям слава!».

24 лютого нам випало підтвердити слова справами.

Цього дня фактично відбувся другий всеукраїнський референдум.

Знову – головне питання.

Знову – визначальний вибір.

Але цього разу сказати незалежності «так» треба було не в бюлетені, а в душі й совісті.

Йти не на дільниці, а у військкомати, тероборону, волонтерський рух, інформаційні війська або ж просто стійко й сумлінно працювати на своєму місці, на повну силу, на спільну мету.

Ми змінилися всі.

Хтось народився вдруге.

Як людина, особистість, громадянин, патріот, просто як українець.

І це, звичайно, добра новина.

Хтось зник.

Не загинув, не помер, але розчинився.

Як людина, особистість, громадянин, як українець.

І це насправді теж непогана новина.

Ми більше не заважатимемо одне одному.

Ми зробили вибір.

Для когось – це Маріуполь.

Для когось – Монако.

Але ми знаємо, кого більше.

І ми нарешті стали справді єдиними.

Нова нація, яка з’явилася на світ 24 лютого, о 4-й ранку.

Не народилась, а відродилась.

Нація, яка не плакала, не кричала, не злякалася.

Не втекла.

Не здалася.

І не забула.

Цей прапор буде всюди, де має бути по праву.

І на Донбасі.

І в Криму.

Ворог думав, ми зустрінемо квітами й шампанським.

Натомість отримав вінки та коктейлі Молотова.

Чекав на овації, а чує «хлопки».

Окупант вірив, що за кілька днів пройде парадом у центрі нашої столиці.

Сьогодні на Хрещатику можна побачити цей «парад».

Доказ, що ворожа техніка може з’явитися в центрі Києва тільки в такому вигляді.

Спалена, зруйнована та знищена.

Нам неважливо, яка у вас армія, нам важливо, яка в нас земля.

Ми будемо битися за неї до кінця.

Ми тримаємося шість місяців.

Нам важко, але ми стиснули кулаки й вигризаємо свою долю.

Кожен новий день – це нова причина не здаватися.

Бо, пройшовши стільки всього, ми не маємо права не дійти до кінця.

Що для нас кінець війни? Раніше ми говорили: мир.

Зараз кажемо: перемога.

Ми не шукатимемо з терористами порозуміння.

Хоча розуміємо російську мову, яку ви прийшли захищати.

І вбили тисячі людей, яких прийшли визволяти.

И нам гораздо больше понятен и близок Джонсон, который говорит по-английски, чем убийцы, насильники и мародеры, которые все это делали по-русски.

І ми не сідаємо за стіл переговорів через страх, із пістолетом біля скроні.

Для нас найстрашніше залізо – не ракети, літаки, танки, а кайдани.

Не окопи, а окови.

І ми піднімемо руки вгору лише один раз – коли святкуватимемо нашу перемогу.

Всією Україною.

Бо ми не торгуємось своїми землями і своїми людьми.

Для нас Україна – це вся Україна.

Усі 25 регіонів, без будь-яких поступок чи компромісів.

Ми не знаємо цих слів, вони були зруйновані ракетами 24 лютого.

Донбас – це Україна.

І ми повертатимемо його, хай яким буде цей шлях.

Крим – це Україна.

І ми його повертатимемо.

Хай яким буде цей шлях.

Не хочете, щоб ваші солдати гинули? Звільніть наші землі.

Не хочете, щоб ваші матері плакали? Звільніть наші землі.

Ось такі прості й зрозумілі наші умови.

Вільний народе незалежної України!.

Ми зустрічаємо цей день у різних місцях.

Хтось – в окопах і бліндажах, у танках і БМП, на морі й у повітрі.

Б’ється за незалежність на передовій.

Хтось – у дорозі, в авто, вантажівках і потягах.

Б’ється за незалежність, доправляючи необхідне тим, хто на передовій.

А хтось – у смартфоні чи за комп’ютером.

І теж б’ється за незалежність – збираючи кошти, щоб тим, хто в дорозі, було що везти тим, хто на передовій.

Ми зустрічаємо цей день у різних обставинах, умовах і навіть у різних часових поясах, але з єдиною метою – збереження незалежності та перемога України!.

Ми об’єдналися.

З Днем Незалежності, Україно!.

Слава Україні!.