Колекціонер ретро ігор та консолей Дмитро «Dev»: Найголовніше сьогодні зробити game over ворогові

На це інтерв’ю від Game.

Way мене надихнуло фото у Твіттері.

Ми з @Developper підписані один на одного і якось я побачив у стрічці дорослого та успішного програміста, який стоїть босоніж і тримає плакат та колекціне видання з грою Doom, а за його спиною чимала колекція ретро ігор та консолей, напевно, найбільша в Україні.

Вражаюче! Це ж про те, що пишу і намагаюся донести роками — відеоігри, то не просто дитяча забавка, а пласт культури і цілий спосіб життя та мислленя дорослих, самодостатніх та успішних людей.

Питання до інтерв’ю самі почали з’явилятися у голові.

З чого то все почалося, де він це купує, як зберігає, чому збирає, як вплинуло на його життя і захоплення масштабне російське вторгнення, що мотивує займатися цим хобі далі, коли навколо стільки проблем та викликів?.

Вийшла задушевна і цікавенна розмова, під час якої мене також накрила ностальгія.

Так само мав 8-бітку, так само ще будути дитиною на роботі у дорослих знайомився з першими іграми на 286-х і 386-х персональних компютерах.

І з тих пір геймінг то любов на все життя.

Я маю мрію колись завітати до українського музею ретро відеоігор та консоей, який відкриє Дмитро в Україні після нашої спільної Перемоги над російськими окупантами.

GW: Розкажи коротко про себе.

Чим займаєшся у повсякденному житті?.

— Якщо коротко, то мене звати Дмитро, мені 36 рочків, протягом останніх п’яти із них я живу в Києві, куди понаїхав з рідного Миколаєва.

Значну частину свого життя працюю в IT, розробляю програмне забезпечення, займаюсь математикою та різними іншими комп’ютерами штуками.

Окрім IT, намагаюсь не забувати, як грати музику, присідаю трошки зі штангою, пишу твіттер, гуляю з собакою і котом, літаю дроном, наче все як у всіх, тільки ще збираю ігри 🙂.

GW: Що і коли привело тебе у геймінг, з чого починав? ПК, консолі?.

— На старті далеких 90-их мій батько десь дістав радянську копію Nintendo Game Watch із суворою назвою Электроника ИМ-50.

Так сталася моя перша зустріч із чимось, що можна назвати відеогрою.

Саме ті handheld прилади де вовк збирає яйця, але із дещо іншим сай-фай сетінгом.

Гру “Космічний політ”, мабуть, справедливо можна вважати відповідальною за мої перші навички дрібної ігрової моторики.

Рубався я в неї довго, люто й натхненно, бо тоді ми всі щиро вірили, що десь наприкінці гри покажуть мультик, і навіть були свідки цього явища.

Потім був китайський Brick Game Tetris і майже одразу, мені — найпершому в радіусі видимої галактики — батьки придбали 8-ми бітний Сюбор.

Відтоді я відкрив для себе дивовижний світ NES ігор, який досі ніяк не можу та й навряд хочу закрити.

До найменших дрібниць пам’ятаю найщасливіший день життя маленького мене, коли вдома з’явилась перша приставка.

За вікном були сумнозвісні скажені 90-ті, за якими сьогодні ностальгічно плаче половина пострадянського гік-ютуба.

Тоді ця покупка була неймовірним подвигом, не існує слів, які могли би передати мою щиру вдячність за неї батькам.

Не перебільшу, якщо скажу, що для мене ця річ стала доленосною.

А що стосується ПК, то наше з ним перше рандеву відбулось на роботі мами.

Там я вперше сів за 286 із єдиною DOS грою — ізометричним Zaxxon.

Досі пам’ятаю неконтрольовану гучність вбудованого зумера й безкомпромісне “Бжж бжж!” на весь офіс.

GW: Коли зрозумів, що хочеш колекціонувати і яка гра чи подія тебе на це підштовхнула?.

— Я скільки себе пам’ятаю, вічно щось колекціонував.

Це якась генетична бага, може, не знаю.

У дитинстві були фантіки турбо, фігурки маленьких звіророботів, марки, кіндерсюрпризи.

Коли я зрозумів, що всі картриджі мають більш-менш однаковий вигляд та якусь кінцеву кількість, колекціонування почалося майже саме собою: для цього були всі необхідні інпут дані.

Тому спершу картриджі до Сюбора, потім до Sega, за ними — ігри для ПК і так аж до Nintendo Switch та PS.

GW: З чого переважно складається твоя колекція? Є якась специфічна тематика, яка тебе цікавить перш за все?.

— У мене два великих сюжети: IT археологія, тобто старі комп’ютери та консолі та, власне, ігри до них.

Із того, що є, краще, думаю, списком:.

200 оригінальних повнокомплектних ігор для NES (це десь третина від усіх виданих взагалі),.

дрібка Famicom,.

50 оригінальних повнокомплектних і біля 100 піратських ігор з 90х для Sega,.

приблизно 100 аудіокасет для англійського комп’ютера ZX Spectrum та аналогів,.

щось десь 500 оригінальних дискет до Amiga,.

ще окремо ігри для Game Boy Original/Color/Advance.

Відносно свіжі ігри останнього покоління для PS та Nintendo Switch я не рахую, надто нові як для IT археології, але там також щось є, для майбутньо колекції.

GW: Як довго ти вже цим займаєшся, і що це для тебе особисто – азарт, чи покликання, місія?.

— Після школи я якось повністю занурив себе у світ програмування і навчання, тому майже на декаду випав з геймінгу.

Через це взагалі не поповнював колекцію.

Але повчившись і напрограмувавшись, я повернувся до справи із ще більшим завзяттям.

Єдине, що повністю перемкнувся з ПК на консольний геймінг, а дисциплінарно сфокусувався на консольному ретро.

Виходить, збираю років 25, але останні ~5 займаюсь цим направду серйозно.

Для мене це те, що я просто не можу не робити (див.

вище про можливу генетичну багу).

Мене все це манить і затягує так, наче мені досі 10.

Мені це щиро й безкомпромісно цікаво.

Історії, люди, технології.

Як на мене, це неспішне яскраве інтелігентне хобі на все життя.

До того ж багато картриджів на одній полиці — це дуже сильно естетично привабливе видовище.

Ігри — це красиво 🙂.

GW: Чому вважаєш, що твоя колекція найбільша в Україні?.

— Важливо спершу розібратися із семантикою найбільшості 🙂 Є конкретна дисципліна, у якій, я впевнено можу припустити, у мене дійсно найбільша фізична колекція примірників в Україні.

Це стосується передовсім ретро ігор: оригінальні повнокомплектні до NES, Sega, ZX Spectrum та Amiga.

Не всі комп’ютерні музеї мають стільки ігрового матеріалу, скільки є в мене.

При цьому моя добірка кількість ігор для PS4/5 або Nintendo Switch досить середньостатистична: щось є, але ця дисципліна мене наразі цікавить менше (на цих платформах я більш гравець, аніж колекціонер).

GW: Як тобі вдається розмістити колекцію у домашніх умовах.

Не думав відкрити якийсь музей?.

— Думав.

І думаю.

Як розмістити — важке й вкрай актуальне питання для будь-якого колекціонера, особливо коли домашня експозиція розростається та починає заважати іншим мешканцям дому.

Сьогодні в мене на орендованій квартирі стоять перевантажені на 200% великі стелажі, а також повністю забиті усі шафи-купе, антресолі та комори.

До того ж два роки тому я купив невеличкий фізичний склад, аби перемістити туди частину колекції та трошки розвантажити поточне місце проживання.

А от як переїду вже у власну квартиру, побудую там свій ретро-гейм-гік кабінет.

Планував почати ремонт навесні, але також все переніс на після перемоги.

GW: Як вплинуло на твоє життя і захоплення російське вторгнення? Чи не довелося виїжджати і залишати колекцію без нагляду? Чи були думки її евакуювати кудись у більш безпечні регіони України?.

— Я із Миколаєва, там — мої тато й мама, тому в перші дні повномасштабного вторгнення я про ігри та колекцію не думав узагалі.

Коли вдалось перевезти всіх у “безпечне” місце, коли “ніщо” вже не загрожувало життю найрідніших мені людей, я із жахом зрозумів, що все моє добро лишилося напризволяще.

Половина у Києві, половина в Миколаєві.

Щодо миколаївської частини, гадки не маю, у якому все зараз стані.

Коли повернувся до Києва, дещо докупив, але порівняно із обсягом моїх закупівель до 24 лютого, це величина, якою можна знехтувати.

GW: Які найдорожчі і найцінніші (незалежно від вартості) для тебе особисто предмети у колекції? І скільки грошей ти на неї витратив, якщо не секрет?.

— Книги з підписами Джона Ромеро, Сіда Мейера та Стіва Возняка! Із ігор є перші видання Dangerous Dave на 5-тидюймових дискетах та інші перші ігри Кармака та Ромеро (які ще до ID Software).

Коштувало це не багато, але дістати важко було.

Також є Flashback — одна з найулюбленіших ігор.

Я зібрав її оригінали майже на всіх платформах і майже всюди, де вона виходила.

У цілому купувати одну гру по п’ять разів на декільках консолях — це про мене (знову див.

вище про генетичну багу:).

Якщо міряти грошима, то є ігри, що я купував за 5-10$, які сьогодні дешевше ніж за 300-700$ не знайти.

З чимось видатним і важливим встиг, із чимось, на жаль, ні.

GW: Де знаходиш і купуєш нові поповнення для колекції? Як це зазвичай відбувається?.

— У мене є список із тим, що вже є і тим, що планую та хочу придбати.

Цей список, скажімо так, великий.

На жаль, останнім часом вдається купити значно менше, ніж раніше, бо цікавість до теми ретрогеймінгу вийшла з-під контролю.

Історії про Sealed Super Mario Bros за мільйони доларів й усякі локальні ностальгії за “Денді” підігріли та розхитали ринок.

Якщо три роки тому я міг за 300$ купити в середньому 15-20 ігор (це немаленька коробка!), то тепер за цю ж суму вже ~4-6, інколи 2, а буває 1 гру.

Утім я не поспішаю.

Дотримуюся свого плану, щось купую, на щось збираю і намагаюся отримувати насолоду від процесу.

90% придбаного — це пакунки з e.

Bay, майже все зі США, Великобританії, Німеччини, інколи Японії.

5% — те, що я зазвичай купую, тобто купував, “на виїзді”, коли мандрував і бігав по ретро крамницях за межами України.

Решта 5% — наш рідний ринок.

GW: На Заході ринок відеоігрового колекціонування є дуже розвинутим.

Там крутяться мільйони доларів і за рідкісну консоль чи гру можна виручити цілий статок.

Як з цим в Україні?.

— Ще кілька років тому це був “шум біля нуля”, але сьогодні я бачу купу тематичних телеграм-каналів, якійсь рухи на OLX, нарешті, з’являються онлайн медіа, блогери, ютубери; окрім цього вже регулярним є (був до повномасштабного вторгнення росії) Comic Con.

Мені подобаються ці тенденції, сподіваюся, скоро матимемо свої ретро-гейм тусовки та івенти.

GW: Doom – улюблена серія? Чому?.

— Серед шутерів Doom — це топовий топ.

Колись вона підкорила моє геймерське серце із 486-го напівкруглого 12-тидюймового монітора.

Культова, велична, релігійного масштабу гра, яка стала частиною поп-культури світового рівня, усього людства.

Мені пощастило сказати це Джонові Ромеро особисто.

Ми якийсь час спілкувалися та обмінювались книжками аналоговою поштою.

У результаті цих комунікацій мене в твіттері почала читати пані Бренда Ромеро, яка, до речі, у перші дні повномасштабної війни запитувала як я, де я і чим мені допомогти.

Я вище згадував, що геймінг — це в тому числі спільнота.

День, коли ми з другом перенесли додому ще один комп’ютер, спаяли нуль-модем та отримали можливість грати по мережі — не забуду ніколи! Спітнілі долоні, підвищений тиск і адреналін вище норми в разів 5, бо ви — у грі.

GW: Чи не думав махнути на все рукою і зробити паузу, або взагалі перестати колекціонувати і продати свою колекцію?.

— Якщо коротко — ні.

Так не буває.

Мало статися щось дійсно погане, щоби людина вирішила відмовитися від свого ретро-краму.

Але, звісно, це я говорю про себе.

Моя колекція — мій швидкий дофамін і моя повільна радість.

Там дуже багато моєї душі.

GW: Що б ти побажав усім українським геймерам у такі складні часи?.

— Ми дуже голосно дали про себе знати як окреме потужне цілісне ком’юніті.

Наразі вже добігли до Play.

Station, аби отримати українську локалізацію платформи.

Зараз усе більше паблішерів та розробників дізнається, що український ринок є, ми активні, нас дуже багато, у нас є своє бачення.

На дистанції це повинно дати також і локалізацію АAA-ігор.

Тобто вектор у нас вже такий як треба.

Продовжуємо любити та плекати цю культуру — хто чим може: участю в сайберспорт івентах, рядками коду, мультиплеєром, або банально збираючи щось тематичне на гікових полицях.

Ми в цьому плані молодці, бажаю нам не збавляти темп і не зупинятись.

Проте найголовніше сьогодні — зробити game over ворогові.

Пора вже вивезти ком’юніті ігрового ретро на конференцію в український Крим.