Іван Петряк — про готовність стати лідером Шахтаря, повернення у збірну, війну та Арестовича

Іван Петряк — про готовність стати лідером Шахтаря, повернення у збірну, війну та Арестовича.

ua поспілкувався з новачком донецького Шахтаря Іваном Петряком.

Донецький Шахтар в літнє трансферне вікно зробив декілька придбань, щоб підсилити проблемні позиції.

Одним з новачком став вінгер Фехервара Іван Петряк, який повернувся до клубу, де вже грав до 2019 року.

ua поспілкувався з українцем.

- Іване, по-перше хочеться привітати вас із поверненням до Шахтаря.

- Дякую.

- Розкажіть про перехід.

Коли з'явився варіант із Шахтарем і як швидко вдалося домовитися?.

- Перший раз мені зателефонував Даріо Срна.

Він спитав, чи бажаю я доєднатися до Шахтаря, як взагалі ситуація в мене — боюсь я повертатися до України через бойові дії чи ні.

Це нормальне питання на мій погляд.

Я нічого не боявся і був готовий їхати.

Було лише декілька питань, бо хвилювався за дітей, в мене два маленьких хлопчика, та жінку.

В цілому, ми поговорили та через декілька днів я дав згоду, після чого вирішили всі питання.

І ось я тут.

- Як прийняли у команді? Чи були якісь особливості?.

- Не було нічого такого.

Багатьох хлопців я вже знав, з багатьма грав разом.

Звичайно, в команді багато молодих хлопців.

Я вже тиждень з командою та відчуваю себе як вдома — спілкуюсь з усіма.

- Чи була особиста розмова з Йовічевічем?.

- Так, була після переходу.

Ми вже не раз розмовляли.

Здебільшого говорили про тактику, адже це нова структура гри для мене.

Хочу гарно розуміти, що потребує від мене тренер.

Зараз в Шахтарі суттєво змінилась тактика, тому мені потрібно трохи часу, щоб влитися у команду.

Це не робиться за один день, проте, здається, що за цей тиждень я став трохи краще.

- Для вас структура гри нова?.

- Не можу сказати, що ця структура геть інакша, ніж я звик, проте останнім часом я грав у іншій стилістиці.

Чесно кажучи, вона мені не подобалась.

Фехервар більше грав від оборони, а Шахтар весь час грає на перемогу, тому більше йде в атаку.

- Всім відомо, що політики в Угорщині мають трішки проросійськи погляди.

Чи не вплинуло це на ваше рішення піти?.

- Вони хочуть всидіти на двох стільцях.

Я не можу сказати, що вони сильно проросійські, але я знаю, що вони закрили залізничні шляхи, через що до нас довше доходили танки та інша техніка.

Проте я знаю, що вони добре підтримують дітей, які втекли від війни.

Як на мене, це 50 на 50.

Може Прем'єр-міністр дуже близько спілкується з путіним, але люди допомагали українцям.

- Тобто серед простих людей в Угорщині проросійські настрої ви не відчували?.

- Не було такого.

Не зустрічав таких людей.

Це все політика.

Можливо, ті люди, що сидять в парламенті, мають такі настрої, але прості люди навпаки.

Мене і мою сім'ю завжди підтримували і співчували.

Я не стикався з таким, але можливо таке десь є.

- Де вас застала війна?.

- Мене війна застала дома.

Почув як наша няня спілкувалася зі своїм сином та зрозумів, що почалася війна.

Трошки у паніці був, почав дзвонити близьким, батькам.

Перше враження було дуже важке.

З першого дня включилися і намагалися допомагати.

- У Фехерварі, крім вас, було ще троє українців.

Ви якось координувалися з початку війни?.

- Всі футболісти з мого оточення допомагали.

Не знаю нікого, хто вирішив відсидітися.

Українці само собою, клуб зібрав кошти з квитків, допомагало керівництво — все відправляли для біженців, що приїхали.

- Злякалися, коли почули першу сирену у Києві?.

- Я приїхав, у мене був медогляд — в клініці Добробут, а там поруч завод Артем.

Не чув до цього сирени, але виходжу і відразу зрозумів в чому справа.

Було трошки лячно, бо знаходився біля того заводу.

- Ви чотири роки провели в Угорщині, де пограли за два клуби.

Як оцінюєте цей період?.

- Я задоволений.

Коли я їхав туди, я не слідкував за чемпіонатом.

Не очікував, що там такі стадіони.

Там все на хорошому рівні.

В кожній команді є легіонери — в кожній команді десь по 10 чоловік.

Можливо, хтось вважає, що я поїхав відпочивати, але це не так.

- Давайте торкнемося теми вашого переходу з Ференцвароша до Фехервару.

Ваш агент Іван Пироженко в інтерв'ю якраз нашому сайту розповів, як усе сталося.

Ви хотіли залишитися, але керівництво мало що для цього зробило.

У результаті ви перейшли в стан принципового конкурента.

Наскільки важко було зважитися на цей крок у психологічному плані?.

- Ця ситуація..

Розумієте, в Ференцвароші дуже велика армія фанатів.

Керівництво завжди хоче перед ними вислужитися, показати, що воно має рацію.

Не має різниці, Петряк це чи хтось інший.

Все дуже просто.

Я був в оренді на рік.

Тільки Сергій Станіславович Ребров хотів мене бачити в цій команді, щоб я підписав довгостроковий контракт.

Сам клуб навряд чи.

Я увесь час розмовляв з Ребровим, а він казав, що потрібно трошки почекати ще.

В мене була важка ситуація.

Потрібно було приймати рішення, тоді ще й дружина була на 9 місяці вагітності.

Я підійшов до Сергія Станіславовича та сказав, що мені уже потрібно щось вирішувати, я ж не можу все життя їздити по орендах.

Через декілька днів я підійшов та сказав йому в лице все як є.

Я не тікав.

А ось потім вони роздули, що вони хотіли підписати, а я продався.

За що я продався? Я не хотів постійно їздити по орендах.

Вони ж вирішили так вийти з ситуації — це нормально, я все розумію.

- Трошки дивна ситуація.

Ви грали, забивали, були одним з лідерів та були потрібні головному тренеру.

Можливо у вас були якісь суперечки з керівництвом чи фанатом? Адже вони у підсумки нічого для трансферу не зробили.

- А що можуть зробити фанати? Вони тільки бачать картинку.

Фанати не були на моєму боці.

Єдина людина, яка хотіла щоб я залишився, був Сергій Станіславович Ребров.

Керівництву звичайно ж було потрібно показати, що вони хотіли мене залишити, але це все цирк для приїжджих.

Звичайно, у них армія фанатів велика, але що мені вболівальники? Пройшов місяць, а вони вже проти мене.

Я розумів, що Ребров не буде все життя тренером Ференцвароша.

Як вони потім з ним вчинили? Хто поганий, Ребров?.

- Чи виникли у вас якісь проблеми через цей перехід? Чи був хейт з боку фанатів "фраді"?.

- Були й погрози від фанатів, але я ніяк не реагую.

Більше на жінку нападали у соцмережах, але я їй сказав, щоб не звертала увагу.

Трошки, день-два, переймалися, а потім поїхали з Будапешту.

- Чи не образився на вас Сергій Ребров? В одному інтерв'ю він сказав, цитую: "Ференцварош зробив усе для Петряка".

- Сергій Станіславович на мене не образився.

Я це відчуваю на 1000 відсотків.

Якщо він так сказав, то, можливо, так було потрібно.

Я його дуже сильно поважаю як людину та тренера.

Він мені дуже сильно допоміг.

Він знає мене дуже добре, думаю, він на мене не ображається, а я на нього тим більше.

- Правда, що Ребров сам літав до України на перемовини з Шахтарем?.

- Цим трансфером займався виключно Сергій Станіславович.

Він — єдина людина, якій я був потрібен, але він же не міг оплатити трансфер.

Я ж не безкоштовний футболіст.

Звичайно, там були другорядні моменти, але окрім Ребров мене там ніхто не хотів бачити.

- Ви переходили до Ференцварошу у 2018 році саме з Шахтаря.

Не вважали це невеличким кроком назад?.

- Там доволі непоганий чемпіонат.

Це не був крок назад, там дуже кваліфіковані тренери.

Коли я прийшов у Ференцварош там ще був Томас Доль — тренер, який до цього тренував Боруссію Д.

Це хороший спеціаліст.

Далі був Ребров.

Хіба поганий тренер? Там гарні стадіони, сильні тренери та гравці, нормальний рівень.

- У чому особливості та відмінності угорського футболу від українського?.

- Якщо порівнювати з 2014 роком, то нема про що говорити, у нас був дуже високий рівень — Шахтар, Динамо, Дніпро, Металіст..

Потім рівень дуже впав через війну.

- Чи помітили ви якісь відмінності чи особливості у роботі з молодими футболістами в Угорщині? Чи радили б молодим українцям їхати до цієї країни?.

- Якщо не мають тут ігрової практики, а там будуть мати, то чому ні? Звичайно, молоді футболісти не можуть поїхати відразу в АПЛ чи Бундеслігу, тому якщо є варіанти, то ними потрібно користуватися — Польща, Угорщина..

Треба їхати та грати.

- Цього літа ви хотіли покинути Фехервар? Якщо так, чи були варіанти, крім Шахтаря?.

- Ні, в мене ще був діючий контракт, вони хотіли подовжити угоду.

Та на мене вийшов Шахтар, тоді я розумів, потрібно або подовжувати, або йти в Шахтар.

Клуби контактували, домовились про суму, за яку мене відпустять — звичайна ситуація.

- Як оціните свій дебют за новий-старий клуб?.

- Тяжко було, в першу чергу, в моральному плані.

В мене такі дні були, довго їхав на машині, потім потягом.

Приїхав — тут новий колектив.

Потім емоційні моменти — початок гри, гімн України.

Це я не жаліюся, просто маленькі моменти, котрі складаються у великий пазл.

Погано, що не забили.

В таких матчах важко проходити оборону супротивника.

Потрібно було трошки швидше діяти.

В такому матчі якщо забив в першому таймі, то команди відкриваються.

0:0, але як я дивлюсь по команді — в нас все попереду.

Гравці добре реагують на тренуванні.

Сподіваюсь, що у наступній грі покажемо себе краще та здобудемо потрібний результат.

- А що скажеш про гру проти Кривбасу?.

- Дуже складна гра в моральному плані, тому що ми хотіли привітати Донецьк з Днем міста і кожного шахтаря з їхнім святом, ми сподіваємось повернутися до Донецьку найближчим часом — я вірю в те що вони нас чекають.

- Що було найважчим у грі?.

- Гра була як завжди дуже тяжка, ми не змогли забити швидкий мяч, Кривбасс сів на свою половину поля і було не легко розкрити захист команди Юрія Вернидуба, але після червоної картки і гола стало набагато простіше.

Ми змогли дотиснути Кривбасс!.

- Говорив із Вернідубом до чи після гри?.

- Звичайно, розмовляли після матчу, але це була розмова не про футбол, тому що ми зараз ми як ніколи об'єднані та про футбол не хотілося говорити — у всієї країни зараз одна мрія, ми всі чекаємо перемоги наших хлопців на передовій! Слава Україні.

- Було незвично грати без глядачів?.

- Так, це те, чого не вистачає.

За роки в Угорщині я звик до людей на стадіоні, хоча був період, коли через коронавірус вони не ходили.

- Ви – лівий вінгер.

Як зараз почуваєтеся праворуч?.

- Звичайно, некомфортно.

Я чотири роки грав зліва.

Проте всі ми розуміємо ситуацію.

Мені ж не 15 років.

На цій позиції Мішка (Михайло Мудрик — прим.

ред.) грає.

Він дуже гарний гравець, у відмінній формі.

Напевно, клуб хоче його продати за дуже хороші гроші, це нормально.

В мене ніяких претензій немає.

Якщо потрібно грати справа, то буду грати справа.

- А чи готові до конкуренції з Михайлом Мудриком зліва? Взагалі, хотіли б грати зліва?.

- Тренер буде все вирішувати.

Попереду багато ігор.

Де мене тренер поставить, там і буду грати.

В першу чергу, хочеться набрати форму, вийти на свій пік, а потім буду робити все, що від мене залежить.

- Напевно, ви бачили, як проходив матч Рух — Металіст.

Шахтар має якийсь особливий план поведінки для футболістів під час тривог? Що робити, щоб не охолонути? Або навпаки – не можна тримати м'язи у напрузі протягом тривалого часу?.

- Я думаю, що цей план є у всього тренерського штабу.

Вони надзвичайно професійно підходять до цього.

Звичайно, є правила, коли ми повинні піти в бомбосховище чи підтрибунку.

Вони все розуміють.

Напевно, будемо виконувати якісь вправи, щоб не охолонути.

Наші тренери все розуміють, вони дуже професійні, знають, що робити в цій ситуації.

- Шахтар зараз по суті має нову молоду команду.

Чи готові ви стати її лідером?.

- Готовий, чому ні? Я вже трошки старенький дідусь.

Скільки мені вже, 28? Звичайно, потрібно своєю грою в першу чергу показувати молодим, що правильно, що ні.

Час йде, раніше я був молодим хлопцем, а тепер вже старий дідусь (посміхається).

- Напевно, перед стартом сезону тренерський штаб озвучував цілі команди на цей футбольний рік.

Які вони?.

- Думаю, всі розуміють, які цілі в такої команди як Шахтар.

Звичайно, цілі озвучували, але в роздягальні всі все й так розуміють, там не потрібно нікому нічого озвучувати.

Максимальні задачі, як завжди — чемпіонство, кубок та максимум у Лізі чемпіонів.

- Задоволені жеребкуванням Ліги чемпіонів? Як оцінюєте суперників?.

- Тяжко сказати.

З четвертого кошика можна було трошки легшого супротивника, бо шотландці дуже боєздатні та дуже сильні фізично, тяжко буде з ними.

А перші два кошики — Реал та Лейпціг — команди дуже високого рівня.

Німці звичайно теж дуже сильні фізично.

А Реал що? Лігу чемпіонів виграв і все?.

- Тарас Степаненко говорив, що хоче поїхати до Ліверпулю на Енфілд.

Йовічевіч хотів саме Реал.

А що думали ви?.

- Мені хотілось зіграти проти ПСЖ, там зараз дуже "смачненька" банда.

Ліверпуль ще хотів, мені дуже подобається Салах.

В ПСЖ 11 чоловік по рівню "космонавти".

Хотілось просто подивитися, чи можливо з ними грати, боротися — це дуже цікаво.

- Чи були в команді якісь цікаві суперечки з приводу жеребкування? Виділяли найбажаніших суперників чи тих, з ким не хотілося б зіграти?.

- Ні, та які суперечки.

В нас дуже інтенсивні тренування, не до суперечок (посміхається).

- Якщо говорити відверто, то Шахтар у найкращий свій час у цій групі боровся б за друге місце.

Як на вашу думку, які зараз шанси у Шахтаря в цьому квартеті?.

- Реал — все зрозуміло, а далі вже залежить від того, хто у якій формі підійде.

Лейпціг — це не Баварія.

Так, вони сильні, але залежить від нашого стану, як фізичного, так і морального.

Селтік звісно не можна списувати.

Вони такі, що можуть й Лейпціг покусати.

Реал ми взагалі не берем.

Не хочу нічого загадувати.

Я завжди сподіваюсь та вірю в краще.

А що - казати, що взагалі без шансів, навіщо? Треба готуватись, працювати.

Зараз можна обіграти будь-кого — всі навчились грати у футбол.

Всі вміють закриватися та заробляють стандарт на 90 хвилині і перемагають.

Треба працювати, вірити, а тоді все буде добре.

- Трішки цікавих питань.

Чи знаєш ти, хто такий Роман Карасюк і як він пов'язаний з твоєю кар'єрою?.

- Він грав у Кішварді.

Як пов'язаний зі мною? Та грали разом в чемпіонаті Угорщини, а що ще?.

- Це футболіст, проти якого ти зіграв найбільше матчів і хвилин за кар'єру.

- О як! Навіть не знав по це.

- А чи знаєш з ким із партнерів зіграв найбільше матчів?.

- За всю кар'єру? Підкажіть хоч де? В Угорщині?.

- Так.

- Него?.

- Так, він, 105 матчів.

- Та його ніколи не міняють, він улюбленець.

Постійно його у склад ставлять (посміхається).

- А з українців?.

- Гордієнко?.

- Ні.

- Як ні? Каменюка?.

- Так, він.

У ворота якої команди забил свій перший гол в УПЛ?.

- Ооооох..

- Якщо не згадаєш, то закінчуємо інтерв'ю.

- (Сміється).

Я знаю з ким був дебют.

З Шахтарем на Донбасс Арені.

Не пам'ятаю чесно.

- Ні.

- Карпати?.

- Так.

- Пам'ятаю, головою забив.

Це було в Луганську, коли 2:2 зіграли?.

- Так.

А замість кого вийшов на заміну?.

- Маліна (Руслан Малиновський, прим.)?.

- Саме так.

Чи пам'ятаєш свою найбільшу перемогу в кар'єрі? З ким тоді грали і який був рахунок?.

- Напевно п'ятірку комусь грузили.

- Ні, більше.

- Більше??? У чемпіонаті більше п'ятірки?.

- Проти Діошдьйора.

- А, так це за Ференцварош.

Та то таке (посміхається).

- А найбільшу поразку?.

- З Шахтарем грали, 1:7.

Степа (Степаненко — прим.

ред) тоді ще через себе забив.

Поразку запам'ятав, погане пам'ятаєш краще.

- А у ворота якої команди ти оформлював хет-трик?.

- ЗТЕ.

- Так, а тепер завдання із зірочкою.

Чи зможеш назвати всіх 11 головних тренерів у професійному футболі, з якими працювали?.

- Тільки клубні? Та в мене за останні два роки тільки сім тренерів було.

Два матчі скрутились — звільнили.

Так, Чанцев, Вернидуб.

Приїхав у Шахтар — був Фонсека.

Поїхав у Ференцварош — там був Доль.

Потім Ребров.

Ще Ніколіч, іспанець Карільо — він дуже гарний тренер, трошки йому не пощастило.

Його вигнали, коли у Кубку зіграли невдало.

Мартон Габор.

Сабіч — це також дуже хороший тренер та дуже гарна людина.

Майкл Борис ще.

Та зараз Йовічевіч.

- Ти вже за кар'єру встиг пограти проти висококласних футболістів.

Хто із суперників справив найбільше враження і проти кого діяти було найважче?.

- Чесно кажучи, я проти нього вийшов на 5-7 хвилин.

Я дивився за ним з лавки, не можу сказати, що грав 90 хвилин проти нього.

Але це топ.

Це Де Брюйне, він справив враження.

Це тоді було, а зараз він став ще сильнішим.

– А з українських футболістів?.

- Класних українських футболістів дуже багато.

Ярмола (Ярмоленко — прим.

ред) сильний.

Тут дивлячись на якій позиції.

Федецький був досить жорсткий.

Кістки в нього міцні.

"Трішки в ніжку, трішки в м'яч".

Хачеріді був дуже сильним гравцем.

Він біг дуже гарно, не дивлячись на зріст.

Серед українців дуже багато хороших футболістів.

- Мрієте про повернення до збірної України? Можливо, були розмови з Петраковим?.

- Ні, розмов не було.

А хто не мріє про повернення до збірної? Всі на це сподіваються.

Я багато собі завдань ставлю — одне з них саме це, чому ні? Все залежить тільки від мене.

Треба грати, забивати, віддавати та привертати увагу.

- Про що мрієте у своєму футбольному житті та що стало б вершиною ваших досягнень?.

- Гарне запитання, але мені не хочеться зараз про це говорити.

В голові геть не це.

Хочеться, щоб скоріше завершилась війна.

Я на тренуванні все роблю, це моя робота.

Кожне тренування — працюєш, робиш вправи, слухаєш тренера.

В тебе є дві години та тренажерний зал — трошки забуваєш про все.

Одна мрія — хочеться швидше перемогу.

Як важко нашій країні, нашим людям.

Потрібно допомагати, не можна опускати руки.

Після того, що трапилося з тестем (він загинув на війні — прим.

ред.) я трішечки випав з колії, на місяць десь.

Потім зібрався, він би хотів цього.

- Співчуваємо.

Ви були близькі?.

- Ми дуже близькі були.

Всіх шкода — дивишся як діти помирають, наші мужики.

Це не для інтерв'ю, я стільки історій знаю — жах, просто жах.

Послухати історії з передової – це вам не Арестович.

Але він молодець, як він свою роботу виконує!.