Дніпровський телеканал D1 під час війни: новини головомовців

«Детектор медіа» продовжує масштабне дослідження якості контенту регіональних телеканалів під час великої війни. Раніше ми регулярно проводили кількісно-якісний моніторинг новин телеканалів східних і південних областей України. Його результати дозволяли читачам обрати джерела, які дотримуються стандартів, а медійникам — попрацювати над помилками і покращити свій інформаційний контент. Зараз, окрім цих двох завдань, ми хочемо з’ясувати, як живуть і працюють телеканали в областях, постраждалих від російської агресії. Оскільки деякі з цих каналів не мають стабільного ефірного мовлення, об’єктом аналізу будуть програми, які вони публікують на ютуб-каналах, — не лише інформаційні, а й авторські публіцистичні програми та студійні інтерв’ю. Раніше ми публікували огляди телеканалів СТС (Суми), ГОК (Горішні Плавні Полтавської області), Alex.ua (Запоріжжя), ПАЕС (Южноукраїнськ, Миколаївщина), «Візит» (Кременчук, Полтавська область), «Павлоградська ТРК» (Павлоград на Дніпропетровщині), «НІС-ТВ» (Миколаїв), Simon і 7 канал (Харків), «МІС» (Кам’янське, Дніпропетровська область), «Рудана» (Кривий Ріг, Дніпропетровщина), ATV (Суми), 9 канал і 11 канал (Дніпро). Зараз на черзі дніпровський канал D1.

Дніпровський канал D1 позиціонує себе як «регіональний телеканал із абсолютно новою ідеологією». В анотації на сайті телеканалу йдеться, що D1 — це «близько сотні журналістів, операторів, режисерів, відеоінженерів та техніків. Разом це молода амбіційна команда, налаштована на створення якісного сучасного телебачення. Серед нас як досвідчені журналісти, так і молоді спеціалісти. Ми постійно вдосконалюємось, прагнемо якнайкраще опанувати усі тонкощі професії». Куди поділися ті журналісти після початку війни, гадки не маю, але зараз у новинах телеканалу рідко побачиш живий репортаж. А більшість випусків новин становлять головомовці — чиновники й місцеві посадовці.

Приватне підприємство «Телерадіокомпанія “Регіон”» (D1) засноване у грудні 1995 року, директор компанії — Микола Павленко. Підприємство на 100% належало ТОВ «Телебачення майбутнього». До березня 2020 року його бенефіціарною власницею була Аліна Володимирівна Петровська; потім власницею стала Аліна Володимирівна Таутієва (ми не маємо доказів, чи це різні люди, чи одна, яка просто змінила прізвище). Зараз, як і раніше, канал пов’язують із дніпровським бізнесменом Олександром Петровським. Сам він позиціонується як «підприємець, меценат, президент благодійного фонду», хоча недоброзичливці називають його кримінальним авторитетом. Про зв’язок із Петровським ішлося у структурі власності за 2019 рік. Формально Петровський не є власником.

Дніпровські журналісти розповідають, що раніше канал допомагав Петровському в його конфлікті з мером Дніпра Борисом Філатовим. Проте під час війни Філатова ігнорують і не згадують узагалі. Та й про саме місто Дніпро говорять порівняно рідко — частіше про міста й райони в області. Особливо багато піару мера Кам’янського Андрія Білоусова.

Ютуб-канал D1, створений 2018 року, має 45 тисяч підписників. Крім новин тут публікують програми «РRO мову», «Світ з Україною», «Вільний доступ» та ефіри з екстрасенсами: гімн профанації і непрофесійності у висвітленні теми війни зокрема.

Загалом випуски новин цього каналу — це набір головомовців. Більшість матеріалів побудована з цитат посадовців, причому не завжди релевантних до теми, бо починають вони з одного, а завершують чимось своїм.

На ютуб-каналі можна знайти по два новинні випуски за день: о 10.00 і 15.00. Їхня тривалість коливається від 18 до 28 хвилин. У студії працюють по черзі як мінімум троє ведучих, інформаційні блоки перебиваються заставками. Протягом усього випуску на екрані змінюється слоган «Україна б’ється. Армія б’ється. Серце б’ється. Незалежність б’ється». Власне війна —фактично єдина тема, яка є в новинах. Війна і погода.

Структура випуску стандартна: повідомлення про обстріли й руйнування в області. Включення чиновників — зазвичай або мерів, або голів районних адміністрацій; майже завжди — частина щоденного виступу президента, звіт речника Генерального штабу армії, іноді, але не завжди —один, часто паркетний, репортаж, спорт, погода.

Усі випуски побудовані не на картинці, а на тексті. Картинка зазвичай оформлюється за рахунок непідписаних фотографій із місць обстрілів / бомбардувань, спортивних подій, пейзажів міста на погоду і тих самих головомовців. Бо жодного спікера не показали інакше, ніж як на паспортному фото. Навіть голова Криворізької районної військової адміністрації, який зазвичай розповідав про ситуацію в районі з автівки, мало чим відрізнявся від типового «паспортного» спікера новин D1.

Це важко сприймати. Наприклад, випуск від 25 серпня виглядав так. Напередодні російські війська бомбардували станцію Чаплине, де загинуло 25 людей. У новинах цього дня ведучий повідомляє про втрати першою чергою, але перераховує і всі інші обстріли, які трапилися минулої доби: складається враження, що не важливо, де і скільки жертв, це звучить просто як статистика.

Далі включають частину звернення президента про «Чаплине — наш біль сьогодні». Він говорить майже дві хвилини. Про все. Після цього ведучий переходить до Криворіжжя. Включається голова Криворізької РВА Євген Ситниченко, традиційно в автівці. Він розказує, як минула доба. Власне, якщо дивитися всі випуски підряд, слова Ситниченка вже знаєш напам’ять: «Дякуючи Богу, ніхто не загинув» (якщо не загинув. — «ДМ»), «Ситуація повністю контролюється нашими збройними силами, хлопці, як завжди, працюють на всі 100%», «Ворог не наблизився ні на метр до нашого району», «Віримо нашим ЗСУ, віримо нашому президенту», «Перемога буде за нами 300%: ніхто в цьому не сумнівається і ви не сумнівайтеся».

Після голови Криворізької РВА вже в іншому інформаційному приводі щодо наслідків війни цитується з фейсбука голова військової адміністрації Кривого Рогу Олександр Вілкул. Наступна новина про те саме — включення міського голови Нікополя: він також, так чи інакше, із випуску у випуск говорить однакове: «Все працює. Всьому даємо раду. Все відновлюємо. Ми разом. Все буде Україна». В наступному «сюжеті» про ситуацію в місті включають уже мера Кам’янського: цього дня його цитують із фейсбука. Наступний «сюжет»: зведення з Генштабу, яке більше трьох хвилин монотонно зачитує речник. Наступний «сюжет» — інформація про викриття СБУ мережі російських агентів. Коментує телефоном речник СБУ регіону. На екрані фото речника і фото затримання зловмисників. Нарешті доволі плаский репортаж про те, як драмтеатр поїхав давати концерт для лікарів і військових у лікарню імені Мечникова.

Аж раптом в ефір увірвався ще один сюжет, який тільки додав питань до якості новин у випуску. «Про особливості поштової служби Британії розповість наш власний кореспондент Варвара Мішина», — каже ведучий. Чесно, краще не треба було. Із сюжету ми дізнаємося, що поштова служба Британії «служить широким потребам громадян», а «Роял мейл» — виключно для доставки листів. Відеоряд цього сюжету — окрема тема: відеоряду, можна сказати, нема. Втім, таке було ще не раз. Але завершимо цей випуск: наступна новина — коротенько про Єврокубок. Чиї фото на екрані, знову невідомо. І стандартно — про погоду начитаним текстом.

Тепер повернімося до власкорів. Випуск 24 серпня, в День Незалежності України, тривав майже пів години. Він був побудований у такому ж стилі головомовців з акцентом на привітання з Днем Незалежності України. Спочатку Зеленський із його привітанням із Хрещатика, потім — привітання з передової медійника Віктора Ожогіна, який захищає Україну.

Щось схоже на репортаж про святкування Дня Незалежності на Алеї героїв у Дніпрі анонсували після цього. «Голова Дніпровської ОВА звернувся до громадян», — каже ведучий і частково цитує патріотичну промову Валентина Резниченка. Логічно, що голова адміністрації сам має продовжити свій спіч. Але на екрані з’являється не він, а його перший заступник. Одразу після цього, в цьому ж сюжеті, виринає голова Дніпропетровської облради також із поздоровленнями. Поки він говорить, у перебивках показують Резниченка з квітами в руках і покладання букетів до якихось пам’ятників.

Після стандартного включення про ситуацію в містах / районах мера Нікополя, голови Криворізької РВА з автівки і мера Кам’янського почалося те саме включення власних кореспондентів із європейських країн. Не знаю, який був план у режисера випуску, але це було просто жахливо.

Сюжет номер раз: «Як Франція буде святкувати український День Незалежності». Про це, анонсує ведучий, розповість наш власний кореспондент. В синхроні журналіст із центру якогось містечка говорить, що «Франція» планує взяти участь у святкуванні нашого Дня Незалежності, й передає слово заступнику мера міста Морюпт-ле-Монтуа. За даними Вікіпедії, в 2011 році в місті жили 570 людей. Тому розповідь про «Францію» явно трохи перебільшена. Але ж і заступник мера не сказав жодного слова про святкування, лише повідомив, що «французів дуже засмутив напад на Україну», а також що вони «відкрили волонтерський пункт», який допомагає українцям. «Ну от послухали ці слова», — підсумував виступ заступника мера журналіст і продовжив: «Взагалі ми вдячні французам за цю підтримку і будемо стежити за тим, що буде відбуватися в Парижі, в Марселі, бо люди (які люди? — "ДМ".) там не лише українців запросили на святкування, а всіх небайдужих, мешканців любої країни, і українці будуть ідентифікувати себе за допомогою прапорів і вишиванок». Кінець сюжету.

Сюжет номер два був анонсований ведучим як волонтерський: «Все більше людей стають волонтерами. Як це відбувається, запитаємо в нашої кореспондентки із Шотландії». На екрані в якомусь місті Шотландії з’являється кореспондентка Варвара, яка дивиться кудись дуже високо, над камерою,  й начитує текст. Якщо коротко: Шотландія на душу населення допомагає Україні більше, ніж інші країни. Це цікаво. І це, власне, все. Наступна частина — потік води, що тут люди також волонтерять, індивідуально в тому числі, й «усвідомлюють, що українська незалежність це і їх незалежність і роблять все можливе, аби її зберегти». Кінець сюжету.

Сюжет номер три. «Бельгійці відкрили свої домівки і серця», — каже ведучий і спрямовує нас до ще одного власкора вже з Бельгії. Тут також немає жодного відео або хоча б фоторяду зі святкування Дня Незалежності. На екрані, поки говорить авторка сюжету, з’являються кадри, зняті взимку, з якимись людьми, вірогідно, українцями за кордоном (на відео є водяний знак Reuters). Також кореспондентка згадує про волонтерів: «вони невтомні», пропонує «трохи розповісти про українців, які переїхали сюди вимушено», завершує вже озвученою фразою: «Окремо хочеться сказати про бельгійців — вони стримані, але відкрили свої серця і домівки». Кінець сюжету.

Трохи краще виглядали репортажі, які іноді все-таки траплялися в ефірі новинних випусків. Більшу частину з них, до речі, спеціально для D1 готував телеканал МІС із Кам’янського, який ми вже оглядали. Ось репортаж 23 серпня про те, як молодь запросили до Кам’янської міської ради на одноденну програму лідерства. Репортаж почався з обличчя мера Кам’янського, продовжився ним і завершився коментарями учасниць заходу: «Я в захваті від мера. Дуже гарна людина».

До речі, про дуже гарну людину. В цьому ж випуску глядачам повідомили про вихід у світ збірки «Українське козацтво в етнокультурному просторі Наддніпрянщини» і скромно додали: «видати її стало можливим за підтримки міського голови Кам’янського».

Під мера, по суті, зняли й сюжет від 26 серпня про те, що на День Незалежності в Кам’янському народилася нова родина й діти Кам’янського отримали паспорти. В обох подіях, об’єднаних в один сюжет, активну участь брав мер Андрій Білоусов. Спочатку він привітав молодят, вручивши їм пакунок із чимось, а потім виступив перед дітьми. Завершилося все подяками «міському голові Білоусову Андрію Леонідовичу» від молодих громадян України.

Взагалі, репортажі — не найсильніша сторона телеканалу. Наприклад, у сюжеті про Дніпровський національний академічний український музично-драматичний театр імені Шевченка, який «готується до нового театрального сезону», варто було б відредагувати безкінечний емоційний коментар-рефлексію Оксани Петровської про святкування Дня прапора і Дня Незалежності: «Ми, на жаль, його відмічаємо  дуже стисло. …У зв’язку з війною, у зв’язку із тим, що нам зв’язали руки агресори, яких називали колись братами та сестрами, але зараз ми їх називаємо ворогами, які заповзли на нашу землю і не дають дихати українцям. Наробили багато горя, сліз. Дуже тяжко і дуже прикро, не до танцю і співу. Ми сьогодні свято відмітили дуже стисло і коротко. …Хочу побажати, щоб наша земля квітла, як квітла раніше, щоб ми жили, як раніше, багато, красиво. …Із завидків на нас полізла ця орда. Але ми відбудуємось. Ми виживемо, тому що ми козацького роду. Нехай вовком виють москалі і верещать, як свині, сьогодні свято на моїй землі, сьогодні свято в нашій Україні». І, повірте, це ще був не кінець.

А в сюжеті до Дня прапора 23 серпня журналістці варто було відповісти на головне запитання сюжету: хто такий Ігор?

Це був гарний початок: пряме включення з місця біля найбільшого флагштоку в День прапора. Глядач, мабуть, міг би розраховувати на репортаж. Але журналістка повідомила: «Всі заходи на сьогодні і завтра скасовані, щоб усі українці були в безпеці». Але сюжет на цьому не завершився. «Поряд зі мною зараз дніпрянин Ігор. Скажіть, будь ласка, що це свято означає особисто для вас і що означає наш прапор для вас?» — звернулася журналістка до хлопця. Ігор, єдиний спікер сюжету, дуже старався. Але журналістка старалася більше: вона поставила запитання спочатку йому — чи знав він, що раніше послідовність кольорів на прапорі «була неузгоджена», — а потім переадресувала це запитання ведучій. Інтерактив вийшов такий собі. Як, власне, і новини в ефірі.