Яречук та Зінкевич. Чому розпався їх дует

3 вересня 1975 року розпався неймовірно популярний дует Назарій Яремчук – Василь Зінкевич чернівецького ВІА «Смерічка» Левка Дутковського.

Чимало білих плям завжди супроводжували людство тоді, коли мовчали очевидці.

Так народжувалися легенди.

Саме цей період залишався чомусь майже невідомим.

Дякувати Богові, мені пощастило в деталях розпитати як же було насправді у музиканта-самородка Валерія Громцева, який п’ять років вишколював співака без музичної освіти у волинському «Світязі», і як йому за це «віддячив» Зінкевич.

Йому пощастило стати творчим побратимом і соратником Володимира Івасюка, який був не лише учасником ВІА «Карпати» під керуванням Громцева, а й співавтором (точніше, автором тексту) їхнього нев’янучого шлягера «Залишені квіти» (Софія Ротару переробила її на жіночий манер і перейменувала пісню на «Жовтий лист»).

У той же час Громцев підказував, підправляв і допомагав Володі у написанні «Червоної рути» і «Водограю».

Перше офіційне авторське виконання цих пісень Володимиром Івасюком відбулося за участю Валерія Громцева, ВІА «Карпати» та Лялі Кузнєцової.

З кінця 1960–их Громцев подружився з Софією Ротару (разом навчалися в Чернівецькому музучилищі) і Левком Дутковським (засновником ВІА «Смерічка», вчителем і наставником Василя Зінкевича і Назарія Яремчука; зроблене в рідній естраді Левком Валерій Павлович оцінював як подвиг).

З 1974 року Валерій Громцев очолював ВІА «Товтри» Хмельницької обласної філармонії (туди як вокалістку запросив Лідію Ротару), а з 1975 – ВІА «Світязь» Волинської обласної філармонії.

Завдяки його наполегливій творчій праці в кінці 1970-х років «Світязь» справедливо визнавали найпопулярнішим ВІА в Україні (солістом ансамблю був Василь Зінкевич).

Валерій Громцев (16 лютого 1949 – 7 вересня 2020): «На початках мали свого гарного соліста.

А коли Зінкевич не зміг поділити слави з Назарієм Яремчуком у чернівецькій «Смерічці», у них дедалі більше виникало суперечок, Василь таємно просився у «Світязь».

Не раз казав обом – Назарієві й Василеві – що мають бути разом.

А якщо ще й з ними Левко Дутковський – їхній творчий батько, – це нездоланна сила, моноліт.

Композитор і два шикарних співаки, які доповнювали один одного! Пісні, заспівані в їхньому дуеті, й досі звучать краще і багатше, аніж ті, які вони співали окремо.

І це добре знав і завжди відчував Левко Дутковський, адже зліпив з них досить крутих співаків.

Не лише з них, а як він вишколив своїх музикантів, які навчалися на художні спеціальності! Відчував силу дуету Яремчук-Зінкевич і я.

Хоч умовляв і переконував Василя залишитися у «Смерічці», проте їхній конфлікт дійшов до межі кипіння і вони розлучилися.

Зінкевич сам мені зателефонував і сказав: «Назарій нехай залишається в «Смерічці», а я хочу перейти до тебе у «Світязь».

Хоч я завжди був проти такого розпаду, адже їхньому дуетові не було рівних у всьому Радянському Союзі, але бачив, що хлопці не ладять один з одним і погодився взяти до себе Василя.

Хоча ми ніби були творчими суперниками з Левком Дутковським (обидва ж творили музику і очолювали музичні ВІА), проте дружили завжди.

Слава Богові, здоровий глузд завжди брав гору.

Левка шанував і поважав і буду це робити завжди.

Треба віддати йому належне, він справді стратег, далекоглядний митець від Бога.

А який фірмач! Це ж треба в буковинському райцентрі створити на базі не музичного, а художнього училища самодіяльний колектив, якому поступалися усі професійні столичні.

Які пісні, які тексти, музика, яка експресія, яка чоловіча і жіноча врода! А які естрадні сценічні костюми робила його дружина Алла!!! Клала на лопатки будь-кого в тодішній державі.

Навіть коли Левкові вдавалося щось краще за мене, я лише тішився за нього.

Якби міг і мав таку силу, то безсумнівно присвоїв би звання Героя України Левкові Дутковському.

Адже зроблене ним – безперечний подвиг.

Як українця, як патріота, як громадянина.

Знову ж, за те, що ми мали співака Назарія Яремчука, варто низесенько вклонитися його багаторічному вчителеві Левкові Дутковському.

І ніколи не забувати цього.

Як і те, що сім років Левко вишколював Василя Зінкевича у своїй «Смерічці», а я – п’ять літ у Луцьку.

Ми з Левком робили усю невдячну чорнову роботу і лише ми знаємо скільки праці та зусиль вкладено в того чи іншого співака, щоб він вийшов на велику сцену і заспівав пісню.

Те, що співав у «Смерічці» сам чи з Назарієм, уже не годилося, адже він залишив колектив і з етичних міркувань треба було починати все з початку.

Ми концертували у всіх республіках Радянського Союзу, тому Зінкевич співав чимало пісень російською мовою.

Коли виїжджали в Росію чи в Білорусію, Василь легесенько співав одне відділення українською, друге – російською мовами.

Уже за рік «Світязь» був найпопулярнішим ВІА в Україні.

Знімалися в музичних програмах і музичних фільмах.

Багато нас записували на Львівському телебаченні.

У нас були гарні костюми, нам щоразу вдавалося гарне шоу.

Якось після перегляду нашого виступу Володимир Мулявін сказав: «Ви, як і «Пісняри», багато співаєте народних пісень.

У нас це якось вдається дуже статично, а «Світязь» це робить театралізовано, кожен концерт не наче вистава...» Це надихало.

І справді, у кожній пісні були елементи вистави, до того ж ми використовували чимало народних інструментів, серед них старовинні та забуті.

Справді, все в Луцьку було класно, проте у мене виникали проблеми і конфлікти з Василем Зінкевичем.

Якось зателефонувала мені з Криму Соня Ротару і повідомила, що в Севастополі створюють новий колектив: «Я розмовляла з директором Кримської філармонії і сказала, що керівником може бути лише одна людина, яка постійно ризикує, починаючи все спочатку».

І назвала мене.

Перед прийняттям кінцевого рішення ви радилися з Пінхасом Фаліком – чернівецьким естрадним гуру.

Фалік справді був провидцем.

Сказав мені, що є три варіанти: перший – залишитися у «Світязі», другий – піти до Соні Ротару і третій – найгірший, на його думку, – поїхати в Севастополь.

Так і сталося! Я вибрав найгірший крок.

Я жив у гарному місті, писав гарні пісні на гарні тексти Юрія Рибчинського.

Я отримав там квартиру, там виросла моя донька і навіть пішла до першого класу…».