Спартаку покаже перець наш великий тренер Ємець. Леонід Колтун – про Дніпро 80-х, відмову Коломойського і договірняки

Джерело - Чемпіон.

У 1983 році провінційний Дніпро вперше став чемпіоном СРСР. У вирішальному матчі з рахунком 4:2 був переможений Спартак, і саме після цього поєдинку серед фанів "Дніпра" стала популярна кричалка "Спартаку покаже перець наш великий тренер Ємець". 5 років потому Дніпро став чемпіоном країни вдруге, закріпившись в 80-х в ролі третьої сили радянського клубного футболу – поряд з київським Динамо та московським Спартаком. Вдало дніпряни грали і на континентальній арені.

Двічі Дніпро брав участь в розіграші Кубка чемпіонів (попередника теперішньої Ліги чемпіонів) і обидва рази виходив у вісімку кращих клубних команд Європи. В кінці 80-х на домашньому для команди стадіоні "Метеор" була популярна вже інша кричалка (російською) "В Союзе не было и нет команды лучше чем наш Днепр".

Максим Розенко відверто поговорив з Леонідом Ковтуном, який протягом усіх цих славних для команди років беззмінно працював у тренерському штабі Дніпра. Леонід Якович розповів, чому після матчів Кубку чемпіонів Дніпро виступав в обласних колгоспах, кому команда зобов'язана своїм сходженням і як часто в союзному першості дніпряни грали в договірних матчах.

Жиздик

Успіхи Дніпра Леонід Якович пов'язує з тандемом Володимир Ємець - Геннадій Жиздик, які на початку 80-х стали керівниками команди.

Жиздик і Ємець були людьми, які випередили час, - розповідає Колтун. - У 1981 році їх дует був переведений з районного Нікополя рятувати головну обласну команду. З нікопольським Колосом Ємець та Жиздик домоглися вражаючого прогресу, вивівши районний колектив в першу союзну лігу. Жиздик - колишній фронтовик-орденоносець, танкіст, що втратив на війні праву руку. Людину, яка свого часу горіла у танку, важко було чимось налякати. Пригадую історію. Грали в Ташкенті, Іштван Секеч тоді очолював Пахтакор. Виграли 1:0. Місцеві фани були сильно розчаровані - Пахтакор непогано розпочав чемпіонат, здобув кілька переконливих перемог. Після гри йдемо по біговій доріжці повз трибуни в роздягальню. Я на хвилину відволікся, вітав хлопців на полі. Раптом почув вибух. Обернувся, бачу, Жиздик тримається своєї єдиної рукою за лоб і повільно опускається на землю. Кров хлище з під пальців. Він з залитим кров'ю обличчям сповзає на доріжку. Хтось з фанів кинув гранований стакан, який потрапив Геннадію Опанасовичу в лоб. Якби це був будь-який інший чоловік, результат, напевно, виявився б летальним. Але не для Жиздика. Побачивши кров, народ просто озвірів. Міліція ледь-ледь стримала натовп. Близько 20 тисяч узбеків рвалися до нас в роздягальню, готові були розтерзати Дніпро. До стадіону підтягнули внутрішні війська. Але швидко вгамувати народ не вийшло. Ми просиділи в роздягальні до 3 ночі. Зайшов міністр МВС Узбекистану, вибачився, сказав чергові "знайдемо винного і покараємо". Додому летимо літаком. Жиздик - перев'язаний, майже в несвідомому стані. Через день на базі Дніпра було тренування. Приходжу, дивлюся, він на базі з перев'язаною головою - не міг ні дня прожити без команди.

Читайте також: Усі загинули. Уявляєте - всі! 40 років тому Пахтакор з Ташкенту розбився над небом Дніпропетровщини

Ігри в колгоспах

Футболісти команди 80-х відзначали, що заробляли в місті на Дніпрі не менше, ніж в інших найбагатших (якщо такий термін можна вживати щодо радянських команд) колективах країни. "У нас була невелика зарплата, але хороші преміальні - якщо вигравали, могли заробити до 1000 рублів на місяць", - зізнавався кращий футболіст СРСР-1984 Геннадій Литовченко, який вже в 21 рік став капітаном Дніпра.

Леонід Колтун оригінально пояснює цей феномен.

Коли Ємець і Жиздик прийшли в "Дніпро", там була розруха, - стверджує Леонід Якович. - Вони налагодили систему. Якби Ємець і Жиздик не прийшли, в місці на Дніпрі нічого б не було. Ні двох золотих медалей, ні кубка країни, ні єврокубків. Вони заклали фундамент. Євген Кучеревський, який прийшов на зміну Ємцю, просто продовжив їх справу. У нього все йшло по накатаній. Вони знали, де брати гроші. Але знати і вміти - це дві великі різниці. Всі радянські тренера знали, де брати гроші - йти і просити в обкомі партії. Але там зовсім не кожному їх давали. Не кожному вірили, ні з кожним розмовляли. Та й просто так їх ніхто не давав - за гроші потрібно було відповідати. В першу чергу, результатом. І чітко звітувати за кожен витрачений рубль. КПК (Комісія партійного контролю) часто приїжджала з Москви. Якщо ти хоч рубль переплатив на добових або вийшов з ліміту за проживання в готелі (ліміт був 2,50 на добу) - у бухгалтерії виникали великі проблеми. Я б хотів подивитися на нинішніх менеджерів - як би вони змогли працювати в тих радянських умовах.

Дніпро був змушений створювати додаткові інструменти монетизації. Команда легально заробляла завдяки іграм в заможних колгоспах Дніпропетровщини.

Дніпро їздив майже по всій області, - не приховує Колтун. - Уявіть зараз ситуацію, коли в середу команда грає в Лізі чемпіонів, а на наступний день о 8 ранку практично весь основний склад сідає в автобус і їде в колгосп, де відзначають свято врожаю. Не святкувати - грати в полудень з місцевою командою на полі, схожому на справжній город. Скажіть, хтось би з нинішніх легіонерів Шахтаря вийшов на такий матч?! У Дніпра ж такі матчі були в порядку речей. Область величезна, колгоспів, які запрошували команду, вистачало. Так що їздили часто, заробляючи гроші на таких поїздках. Гроші потрібно було перераховувати на законних підставах - для цього навіть велися протоколи ігор.

Зірки Дніпра - на вашому стадіоні

Сарафанне радіо

Колтун вважає, що одна з причин успіху команди - добра слава, яка по сарафанне радіо швидко поширювалася серед футболістів про Дніпрі.

Всі гравці бігли в Дніпро, тому що знали, що там не обдурять, - стверджує Леонід Якович. - Що не було випадку, коли в команді гравцям вчасно не заплатили премії за матч. Немає жодного скривдженого футболіста, якого обдурили при Ємці та Жиздику. У нас іноді були проблеми з грошима - не вистачало готівки. Жиздик збирав весь тренерський штаб і просив принести особисті гроші. Мовляв, футболістам затримувати обіцяні виплати не можна, видамо їм премії, потім все борги тренерам погасимо. Якось довелося зняти зі своєї ощадкнижки всю суму - 20 тисяч рублів - на премії гравцям. Жиздик повертав частинами протягом півроку. І такі випадки були непоодинокими. Плюс Геннадій Опанасович розпорядився, щоб всі працівники Дніпра отримували премії за успішні ігри команди - включаючи обслуговуючий персонал. У підсумку всі намагалися зробити все можливе, щоб команда грала і вигравала. Бабусі-прибиральниці тричі хрестили автобус, коли він виїжджав з бази. А щодо преміальних, то у Жиздика був особливий дар - він діставав гроші з кишені однією лівою рукою - правильно давав будь-яку суму, не перераховуючи її! Наприклад, футболістові потрібно було дати премію 150 рублів. Геннадій Опанасович дістає з кишені пачку купюр і видає гравцеві. Той перераховує - там 150 рублів.

Читайте також: Лобановському відмовив і здолав Ромаріо: найкращого футболіста Казахстану хотіла Борусія Д, але він обрав Україну

Договірняк

Ще одна легенда свідчить, що "Дніпру" в 80-е нерідко допомагали досягати результату українські команди. Іноді - закавказькі і середньоазіатські - якщо, звичайно, були матеріально зацікавлені в цьому.

Я вже вище розповів, що сталося, коли ми виграли в Ташкенті, - відмахується Колтун. - Пахтакор, Арарат або Динамо Тбілісі не були зацікавлені програвати вдома на очах рідної публіки. Грошей у них вистачала і без міфічних хабарів Дніпра. Що ж стосується українських команд, то розповім історію. У чемпіонському сезоні-1983 вже за кілька турів до фінішу чемпіонату ми грали виїзний матч з Чорноморцем. Вся футбольна країна знала, що Одеса віддає нам гру. Тільки Одеса не знала і, напевно, тому виграла поєдинок 1:0. На наступний день сидимо в номері у Жиздика й Ємця. Всі засмучені. Наступна гра в Кишиневі з Ністру, потім два матчі вдома - з московськими Динамо і Спартаком. Думаємо, як будемо грати в Кишиневі. Настрій, м'яко кажучи, не дуже. В кімнаті напалено, хоч сокиру вішай. Дихати нічим. Весь наш тренерський штаб в кількості 8 чоловік в номері. Всі в трусах і в майках. Раптом відчиняються двері і заходить доктор юридичних наук, голова Федерації футболу СРСР Борис Топорнін. З ним ще 4 людини з Москви. Топорнін відразу починає розмову з позиції сили. Мовляв, до нас надійшли сигнали, що в Одесі ви хотіли зіграти договірну гру. Ємець і Жиздик палять, в диму вже нічого не видно. Три хвилини Топорнін розповідає. Після чого Ємець його перебиває і видає спіч на 40 хвилин. Шкода, що його ніхто не записав - це був шедевр. Володимир Олександрович говорив в серцях, від переживань, що програли. У підсумку через 40 хвилин вся комісія з Москви спиною до дверей тихенько вийшла. Ємець порекомендував їм стежити за Спартаком - як його судять, як клуб заявляє гравців. Топорнін і компанія не звикли, що їм говорять такі речі. Розгубилися і пішли.

Про одну договірної гри я вже ж таки можу розповісти. У 1979 році ми ледь не вилетіли з першої ліги до другої. Могли вилетіти - якби Кубань не допомогла в Дніпропетровську. Всю ніч вмовляли тренера краснодарців. Внічию не можна було грати, тоді ще діяв ліміт на нічиї. Ми якраз до нього впритул підійшли. Нам пішли назустріч. В кінці гри рахунок був 1:1, гості розступилися, ми забили і виграли 2: 1 (в сезоні-1979 Дніпро посів 17 місце серед 24 команд першої ліги, а Кубань зайняла друге місце і вийшла до вищої ліги – прим. Чемпіон). А далі пішли вгору і через 4 роки стали чемпіонами СРСР.

Читайте також: Афери великого футболу: дивні трансфери, підроблені паспорти та хабарі від агентів

Збиті льотчики

Навіть за умови хорошого фінансування Дніпро не міг собі дозволити запросити футболіста з Москви або Києва, - нас би заклювало столичне партійне керівництво, - стверджує Колтун. - Ми забрали з Душанбе Чередника, був величезний скандал. Обком партії не міг боротися з ЦК республіки. Москва не захотіла сваритися з Таджикистаном, в результаті весь чемпіонський сезон-1983 Олексій був дискваліфікований і грав у дублі Дніпра під чужим прізвищем. Втім, це запрошення себе все одно виправдало - Чередник відіграв шість сезонів за Дніпро, став олімпійським чемпіоном Сеула-1988, і в кінці кінців клуб отримав за нього непогану компенсацію, коли Олексій переходив в англійській Саутгемптон. Але найчастіше ми брали гравців, яких багато хто вважав "збитими льотчиками". Олег Таран не зміг заграти ні в київському Динамо, ні в Чорноморці, ні в московському ЦСКА. У Дніпрі в чемпіонському сезоні-1983 він став кращим бомбардиром, зробивши хет-трік у вирішальному матчі проти Спартака. Вадим Тищенко не зміг заграти в Динамо, а у нас став чемпіоном країни і олімпійським чемпіоном у складі збірної СРСР. У Івана Вишневського не вийшло в московському Спартаку, а в Дніпрі він шість років цементував оборону команди, потрапив в заявку збірної на Євро-1988 і в 32 роки поїхав до турецького Фенербахче.

Читайте також: Він приховував свій діагноз. Унікальна кар’єра і трагічна смерть першого українця в чемпіонаті Туреччини

Відмова Коломойського

На початку 90-х Колтун тренував з півдюжини українських команд, працював у тренерському штабі Зеніту асистентом Анатолія Бишовця. А в 1999 році отримав запрошення очолити Дніпро.

Дуже хотів повернутися в рідну команду, - не приховує Леонід Якович. - Але Дніпро зразка 1999 року і кінця 80-х - це дві великі різниці. Тоді команда вела боротьбу за збереження в класі найсильніших. Я взяв із запорізького Торпедо, яке до цього тренував, сімох хлопців. Але посиленням це було невеликим - клас футболістів не відповідав рівню Дніпра. Під моїм керівництвом команда програла обидві гри. Я просив керівництво залишити в Дніпрі Олега Шелаєва і Михайла Поцхверію, які перебували тоді в команді в оренді. Намагався зустрітися з Ігорем Коломойським. Але у нього бажання зустрічатися не було. В тому числі і на емоційному фоні прийняв рішення покинути команду. Контракту з клубом не підписував, було тільки джентльменська угода. І власні фінансові умови з керівництвом Дніпра навіть не обговорював. На тренуванні попрощався з командою і відбув до Києва, де як раз купив собі квартиру. Рік був на роздоріжжі, а потім відправився в Китай, де на протязі п'яти років з невеликими перервами плідно працював з командою Санті з Нанкіна. Але це вже інша історія.

Особиста справа:

Леонід Колтун. Воротар. Тренер.

Народився 7 вересня 1944 року в Харкові.

Виступав за команди: Авангард Харків (1961-65), Суднобудівник Миколаїв (1965-67), Зірка Кіровоград (1967-70), Дніпро Дніпропетровськ (1970-78).

Працював у тренерському штабі Дніпра (1980-91) і Зеніту з Санкт-Петербурга, Росія (1996-98).

Тренував Ротор Волгоград (1991), Ворсклу Полтава (1992), Ниву Тернопіль (1992), Евіс Миколаїв (1992-94), Полісся Житомир (осінь 1994-го), Металург Запоріжжя (1995), Торпедо Запоріжжя (1998-99), Дніпро (1999), Санті Нанкін, Китай (2000-04, з перервами).