Від найбільшого футбольного довгожителя до жовто-синіх: як Єлизавета II була пов'язана з футболом

Від найбільшого футбольного довгожителя до жовто-синіх: як Єлизавета II була пов'язана з футболом.

Розвіюємо міфи та розповідаємо правду про нитки, які пов'язували королеву зі спортом.

Смерть будь-якої знакової особистості завжди, на жаль, плодить людей, які хочуть так чи інакше до неї примазатись.

У великому масштабі це мисливці за спадщиною, у меншому – мисливці за славою, до яких, на жаль, належать і багато журналістів.

За лічені хвилини після сакральної новини у тематичних каналах з'явилися новини з ключовою тезою: “Королева любила футбол”.

Ні, Єлизавета ІІ футбол не любила.

Це загалом логічно, якщо згадати її вік – і, як наслідок, рік народження.

Для аристократії, яка народилася і сформувалася як особистості ще до закінчення Другої Світової, футбол був гранично далекою та чужою забавкою, яка відштовхує саме масовістю.

Для аристократії такого космічного рівня, як спадкоємиця престолу – тим паче.

Єлизавета II любила спорт.

Вона любила його не тільки дивитись, а й займалася ним самостійно – і цим спортом були перегони.

У сідло Єлизавета Віндзор сідала з 4 до 95 років, що може бути одним з її “довгожительських” рекордів.

У неї чудові гени: її дочка і онука не просто “займалися кінним спортом”, а брали участь в Олімпіадах.

Ви подумали, що це протекція рівня виступу Олександра Онищенка від України? Не вгадали: у Лондоні-2012 Зара Тіндалл здобула срібло Олімпіади, її мати у сімдесяті брала медаль на чемпіонаті Європи.

Щодо футболу, то немає жодних свідчень інтересу Єлизавети II до цього виду спорту – за величезного інтересу до кожної її дії.

Версія про любов до лондонського Арсеналу ґрунтується на інтерв'ю 19-річного Сеска Фабрегаса, який побував у складі команди на прийомі у королеви.

Тоді Арсенал відкрив новий стадіон і з цього приводу удостоївся візиту королівської делегації – а сама Єлизавета не приїхала за станом здоров'я та пізніше реабілітувалась, запросивши команду до Букінгемського палацу.

Але крім цієї суто церемоніальної поступки немає нічого, що пов'язувало б королеву з Арсеналом.

Швидше за все, Фабрегас, відомий аматор привернути до себе увагу в інтерв'ю (він же казав, що кидав піцою у Фергюсона під час відомої бійки Арсеналу та МЮ у підтрибунному приміщенні), прикрасив типові слова ввічливості – чи неправильно їх витлумачив.

Якщо її онук, принц Гаррі – справжній фанат Астон Вілли, який відвідував матчі бірмінгемців навіть у Чемпіоншипі та продемонстрував безліч свідчень відданості, якщо свідчень любові королеви до стрибків нема числа, то футбол і улюбленицю всієї Британської імперії не пов'язує ніщо, не передбачене церемоніями.

Але улюбленицею усієї Британської імперії Єлизаветі II допоміг стати саме футбол.

Найбільший фінал в історії Кубка – презентація Єлизавети простому народу.

Неймовірний термін правління королеви обумовлений як довгожительством, так й молодим віком, у якому їй довелося зійти престол.

Її батько Георг VI дуже багато сил і нервів витратив на Другу Світову, дуже багато палив, хворів і помер у юнацькі за мірками британської королівської сім'ї 56 років.

Єлизаветі на той момент було всього 25.

Частина народу її любила, частина – ні (вона відштовхувала підкресленим аристократизмом, манірністю), але більшість просто не знала.

Принцесі дуже потрібно було завоювати аудиторію, благо для цього був час.

Коронація могла бути призначена тільки після закінчення жалоби, а жалоба за Георгом VI тривав на півтора роки.

Для того, щоб показати себе аудиторії, відмінно підійшов фінал Кубка Англії – головна гра сезону тих часів, коли не було навіть єврокубків.

Більше того, саме фінал 1953-го року став першим фіналом в історії, повністю показаним по телевізору – і, за іронією долі, він став таким багато в чому через королеву.

У BBC дізналися, що спеціально заради призначеної на червень коронації англійці купують телевізори – і вирішили купити права на трансляцію заради аудиторії, що виросла.

Єлизавета зі своїм чоловіком Філіпом відвідала зустріч Блекпула з Болтоном – і їй неймовірно, феєрично пощастило.

Справа в тому, що саме фінал-1953 обґрунтовано вважають найкращим фіналом Кубка Англії.

Команди зіграли з рахунком 4:3, Стен Мортенсен досі залишається єдиним автором хет-трику на цій стадії – але найцікавіше, що головним героєм матчу визнали не його.

Стенлі Метьюз був першим великим режимником англійського футболу.

Шість років кар'єри у нього вкрала війна, але за рік до цього фіналу тренер казав йому: «Багато хто вважатиме мене божевільним, але хоч тобі і 37 років, я вважаю, що найкращий свій футбол ти ще не показав».

Він мав рацію: у 38 років Метьюз виграє свій перший фінал Кубка Англії (до цього він програв два), у 41 отримає Золотий м'яч (перший в історії премії!), а у 48 буде визнаний Футболістом року, хоча буде грати у Другому дивізіоні.

Ідеал лівого крайка, Роналду до Роналду, Метьюз своїми рейдами не залишав обороні Болтона жодного шансу.

Вносячи безперервний хаос до лав суперника, він здобув перемогу 4:3 – і, як наслідок, отримав Кубок з рук королеви.

“Прекрасна гра, містер Метьюз, захоплююча!” – сказала Єлизавета.

А наступного дня після фіналу Метьюз, як ні в чому не бувало, вийшов прогулятися у парк і пограв у футбол із місцевими хлопчиками.

Він був справжнім народним героєм – і Єлизавета Віндзор також стала народною героїнею, удостоївши честі матч за його участю.

Оскільки на момент фіналу Кубка Єлизавета Віндзор ще була королевою, Метьюза загалом і Блекпул зокрема можна назвати першими, хто отримав з її рук нагороду.

Згодом Метьюз став першим футболістом, удостоєним лицарського титулу.

Останній фінал Кубка для королеви: сенсація від хлопців у жовто-синій формі.

Королева завжди обмежувалася футбольними діями, передбаченими церемоніалом, але це не означало ані холодність, ані відстороненість.

У шістдесяті до неї “зачастив” Вест Гем, який виграв спочатку Кубок, а потім і перший єврокубок в історії Англії – і вона захоплювалася інтелектом тренера команди Рона Грінвуда.

Капітан Вест Гема і, за сумісництвом, збірної Боббі Мур колись показав галантність найвищої проби, коли після переможного гола та двох годин напруженої гри на шляху до королівської ложi витер бруд з рук – щоб не забруднити рукавички королеви.

Не виключено, що і Фабрегас через роки прийняв просту увагу чудово вихованої жінки за фанатизм.

Востаннє фінал Кубка Англії Єлизавета II відвідала 1976-го.

Дивно, але цей фінал також вийшов історичним.

Досі це перемога команди нижчої ліги: Саутгемптон саме у статусі представника Другого дивізіону шокував Манчестер Юнайтед.

До речі, саме тому “святі” регулярно використовують жовто-синій як запасний комплект форми.

Через те, що МЮ теж грає у червоному, “святому” вийти на фінал у запасному – і в ньому ж виграти єдиний трофей у своїй історії!.

Легендарний тріумф Саутгемптона.

Королева вручає трофей, починаючи з 1:48:00.

Є якась видатна іронія в тому, що останньою командою, яка прийняла з рук королеви Кубок, був простий, друголіговий колектив.

Єлизавета II Віндзор поклала все своє життя на те, щоб стерти кордони між манірною королівською родиною та простим народом.

Зараз, коли про її смерть сумує весь світ, можна з упевненістю сказати: їй це вдалося.