І знову нечисть. Як церква, де знімали «Вія», пережила російську окупацію

Старовинний Георгіївський храм у селищі Седнів на Чернігівщині відомий тим, що у ньому знімали сцени для першого радянського фільму жахів «Вій».

Це пам’ятка національного значення.

Церква – діюча, у ній править службу настоятель Свято-Георгіївського храму ПЦУ протоієрей отець Тимон (Блинець).

Седнів опинився у повній блокаді у перший же день повномасштабного вторгнення.

Росіяни окупували селище, розставили свої танки і БТРи чи не на кожній вулиці.

Попри це отець Тимон все одно щонеділі приходив до церкви і служив.

Ракети над церквою.

Це сьогодні біля церкви спокійно і затишно – так, як було у довоєнні часи.

А ще кілька місяців тому росіяни заряджали неподалік ракетні системи залпового вогню «Град».

«Стояли біля церкви «Гради», – згадує священник.

– І коли була команда, вони виїжджали, відстрілювались і ховались назад.

А ще під час окупації ракети літали над самою церквою.

Раз – зовсім поруч, як не зачепило купол, я не знаю, між церквами (у Седневі також є Воскресенська церква Московського патріархату, – «Главком») пролетіла велика така ракета.

Літаки дуже низько літали.

Пам’ятаєте, коли збили у Чернігові літак? А інший тоді втік.

І він летів на Седневом – прямо над нашою вулицею і ярами.

Прямо над дротами йшов.

Це було жахливо».

Георгіївська церква – старовинний дерев’яний храм, збудований без жодного цвяха – на диво тоді вистояв.

Не постраждав і жоден будинок у Седневі.

Але селяни все одно натерпілися.

«24 лютого для нас розпочалось з гучного вибуху вночі, – згадує отець Тимон.

– Потім були ще вибухи, підривали мости, я так розумію.

Ми здогадувались, що може бути, але не думали, що так скоро… Того ж дня у селище прибули розвідувальні групи на автомобілях, потім вже підійшли колони».

Ворожа техніка стояла по всьому селу.

Свої танки, БТРи , «Гради» росіяни розставили на людських подвір’ях, у городах та полях, біля місцевого заводу та навіть біля храмів.

«Вони ховалися за будинками, серед людей.

Бо розуміли, що наші військові не битимуть по будинках», – говорить отець Тимон.

Росіяни очікували, що їх зустрічатимуть з квітами та короваями.

Охочі прислужити окупантами знайшлись і в Седневі.

«Були такі, – каже панотець.

– Вони і зараз є, нікуди не ділись.

Не знаю, що з ними далі буде».

Георгіївська церква – рідкісний зразок монументальних дерев'яних споруд періоду бароко.

Отець Тимон, який досліджував історію храму, каже, що перша згадка датується 1630 роком, тоді у записах йшлося про стару церкву.

У 1705-1715 роках її було перенесено на її нинішнє місце і відреставровано.

Храм у нинішньому вигляді був зведений, імовірно, не пізніше 1747 року.

Всередині храму у 60-ті знімали фінальні епізоди першого радянського фільму жахів «Вій» за повістю Миколи Гоголя, проте ці кадри до остаточного варіанту фільму не потрапили.

Однак декорації відповідних сцен, знятих у павільйоні «Мосфільму», повторюють інтер'єри седнівської Георгіївської церкви.

«Звісно серджусь, але все пробачаю, – відповідає панотець на питання «Главкому», чи не обурює його те, що у храмі знімали фільм про нечисту силу.

– Вважаю це неподобством, та при окупаційній владі того часу творилися і гірші справи.

А храм пізніше освятили, це чисте і намолене місце спокою з неймовірною енергетикою».

Без магазинів, аптек і з білими пов’язками.

Росіяни вимагали повного підкорення.

Місцевих, яким треба було у центр села, змусили пов’язувати на одяг смужку білої тканини.

Білі ганчірки радили селянам вивішувати і на власні будинки.

Це була ніби ознака покори, вважають жителі Седнева.

«Ми не носили, наша родина.

Ну і багато хто так не принижувався, – зазначає священник.

– Ми просто не ходили через центр селища».

Окупанти розграбували магазини у Седневі, повиносили з помешкань людей цінні речі.

«З тих хат, звідки люди встигли виїхати, вони повиносили все.

Машинами вивозили побутову техніку, викрали автомобілі і мотоцикли», – каже отець Тимон.

Селяни боялися виходити з дому.

Враховуючи, що магазини були розграбовані «освободітєлямі», харчуватися доводилося тим, що було у запасах.

Здебільшого це картопля і трохи консервації, яка лишалась на кінець зими.

Ані хліба, ані ліків до селища не привозили.

У населеному пункті зникало світло, газ і не було мобільного зв’язку.

«Вишки всі були розстріляні.

Ми бігали горами, шукали, ловили (зв'язок – «Главком»).

Десь там у Березному (село неподалік) вишка була, то до нас іноді трішки «долітало», але дуже погано.

Отак і спілкувались зі світом», – розповідає панотець.

Він не став тікати з села, хоч знав, що окупанти часто розправляються з українськими священниками.

Вони захопили сільраду, а разом з нею – усю документацію, тому добре знали, де живе священство, місцеві активісти та атовці.

Родина отця Тимона залишилася разом із ним: дружина, діти і літні батьки.

У пошуках їжі для великого сімейства панотець, із ризиком для життя, їздив околишніми селами.

«О п’ятій ранку встаєш, їдеш, стоїш до 12-ти у магазині, доходить до тебе черга, а хліб скінчився… А дома четверо дітей, двоє старих батьків, жінка.

І не знаєш, що робити… Важка ситуація була, дуже важка», – згадує він.

Місцеві мешканці намагались спочатку чинити опір окупантам.

Проколювали колеса їхніх машин, валили дерева на дорогу, щоб ті не змогли проїхати.

Але вже за кілька днів такої діяльності отримали попередження: якщо не припинять партизанщину, почнуться репресії.

І, враховуючи, що більшість жінок, дітей і літніх людей не встигли евакуюватися з села і могли постраждати, припинили свої диверсії.

Храм знову у небезпеці.

Сьогодні Седнів потроху оговтується від пережитого.

У селище завозять продукти та ліки.

Дітей знову випускають на вулицю.

Сільська малеча у своїх забавах раз за разом «програє» тему війни: «Оце наша хата буде бум-бум, будемо ховатись у сховищі…».

Блок галереї.

Георгіївський храм знову наповнений паствою.

Але йому дуже потрібна допомога.

«Храм протікає, – журиться отець Тимон.

– Тече вода по всіх швах.

Ремонт тут свого часу був зроблений трішки неправильно.

Церкву реконструювали від початку неправильно.

Тепер зі стріхи вода потрапляє на обшивку, на фундамент, і все тече, рветься.

Знову будемо штукатурити фундамент».

Седнів пробув в окупації 40 днів, з 24 лютого по 1 квітня.

Паства після деокупації, за словами отця Тимона, значно побільшала.

Разом збирають кошти на ремонт храму.

На стіні – оголошення українською та англійською мовою, із закликом не дати храму загинути.

Олена Лазун, для «Главкома».

Леонід Бачинський: За словами «розкольники» і «неблагодатні» можна виявляти колаборантів.

Посол України у Ватикані: Папа назвав «спецоперацію» війною, а Кирила слугою Путіна.

Митрополит УПЦ МП Філарет: Все має завершитися єдиною православною церквою в Україні.

Євстратій Зоря: Якщо питання УПЦ МП не вирішити, після війни можна зіткнутися з проблемами.