Прескарта: аналітичний огляд міжнародної практики від КЖЕ

Яким є статус карти? Хто її видає?

Видача прескарт не регулюється спеціальними законами ані в Європі, ані в окремих державах-членах. Також немає такого регулювання в США. Разом із тим у багатьох країнах політика щодо прескарт схожа: ці документи видають професійні, галузеві асоціації або агентства, а також спеціальні комісії, створені журналістами. Прескарта (прес-пас) зазвичай видається у форматі кредитної картки та дійсна протягом календарного року, рідше – двох років.

В демократичних країнах існує три основні моделі системи випуску прескарт. 

Перша модель: в країні існує механізм національної прескарти, при цьому право видавати прескарти не є прерогативою однієї конкретної асоціації. 

Наприклад, у Великобританії посвідчення видають 19 організацій (gatekeepers), які колективно управляють механізмом UK Press Card. Ці організації або представляють чи об’єднують журналістів (асоціації, спілки, профспілки), або наймають їх на роботу (BBC, Reuters). В той же час база виданих прескарт є спільною, що унеможливлює дублювання. 

У Німеччині понад десяток професійних і галузевих асоціацій видають прескарти (прес-паси), але жодна з асоціацій не має ексклюзивного права на видачу. Відповідно до чинних федеральних законів про пресу, жодна конкретна організація не має пріоритету. Водночас шість асоціацій: Асоціація журналістів Німеччини (DJV), Спілка журналістів Німеччини (dju in ver.di), Федеральна асоціація цифрових видавців і газет (BDZV), Медіаасоціація вільної преси (MVFP), Асоціація німецьких спортивних журналістів (VDS) і асоціація фотографів FREELENS видають загальнонаціональну прескартку встановленого зразка, і лише для штатних журналістів.

Щоб мати право видавати загальнонаціональну прескарту, асоціації мають відповідати чітким критеріям, викладеним в угоді між конференцією міністрів внутрішніх справ та Німецькою радою преси. Серед усього іншого, асоціація повинна взяти на себе зобов’язання видавати картку лише штатним журналістам і довести, що має необхідний персонал для щорічної виїзної перевірки. Постійна комісія, створена Німецькою радою преси, перевіряє, які асоціації відповідають вимогам для видачі єдиної національної прес-картки.

У Норвегії кілька асоціацій мають право оформлювати для своїх членів національну прескарту від імені Норвезької асоціації преси. Зокрема, це Норвезька спілка журналістів, Норвезька асоціація редакторів, Асоціація ділової преси Fagpressen. Разом із тим організації можуть запроваджувати свої правила для таких прескарт: наприклад, асоціація редакторів видає карту на три роки, а Fagpressen – на два. 

Друга модель – централізована верифікація журналістів однією організацією та централізоване виготовлення прескарт.

У Бельгії звання «професійний журналіст» присвоює офіційна акредитаційна комісія Association Générale des Journalistes Professionnels de Belgique (AGJPB), яка складається порівну з професійних журналістів та керівників ЗМІ. Члени комісії призначаються королівським указом. Комісія з акредитації включає франкомовну секцію, яка зібралася вперше 10 вересня 1966 року, визнавши 150 журналістів, у тому числі чотирьох жінок, і голландськомовну секцію.

Медіапрацівники, які хочуть отримати прескарту, мають подати до комісії заяву. Після надання апліканту статусу професійного журналіста або після поновлення документів секретаріат AGJPB  звертається до Міністерства внутрішніх справ за отриманням прескарти та спеціального автомобільного номера (за необхідності), а потім надає їх – разом із необхідними підтверджувальними наклейками – новопризначеним журналістам.

У Франції єдиною організацією, яка видає прескарти, є Комісія з посвідчення особи професійного журналіста. Комісія складається рівною мірою з колегії журналістів, обраних за списками профспілок, і колегії роботодавців, призначених професійними організаціями компаній і пресагентств. Новий склад комісії обирається кожні три роки. Комісія має мережу регіональних кореспондентів, які проводять попередню верифікацію журналістів-заявників у тих регіонах, де вони працюють. 

Третя модель: у країні відсутня національна прескарта, посвідчення журналіста видають медіа та галузеві асоціації. 

У США немає єдиної організації, яка би видавала прескарти, або прескарти єдиного зразка. Такі посвідчення видають безпосередньо медіа, в яких працюють журналісти, а в окремих випадках – галузеві асоціації. Наприклад, Національна спілка письменників (США) пропонує посвідчення для преси тим членам, які можуть документально підтвердити свою кваліфікацію працюючих журналістів. Також прескарти видають Міжнародна асоціація фотожурналістів (IAPP), Об’єднана асоціація журналістів і фотографів (UJPA), Агентство преси США (USPA). Є й інші приклади: асоціація NewsGuild-CWA, серед членів якої – журналісти друкованих та онлайн-видань, інформаційних агентств, телебачення і радіо США, Канади та Пуерто-Ріко, – не займається видачею власних прескарт, а пропонує своїм членам оформити прескарту Міжнародної федерації журналістів. 

У Греції прескарти видають кілька галузевих асоціацій, деякі з них є нечисленними і діють лише в певному регіоні. Найбільшими організаціями, які займаються оформленням прескарт, є Спілка журналістів періодичної преси та Спілка журналістів афінських щоденних газет.

Немає національної прескарти єдиного зразка у Литві: через Спілку журналістів Литви можна оформити прескарту Міжнародної федерації журналістів. Такий самий порядок діє і в Естонії, де члени Спілки журналістів Естонії можуть отримати міжнародну прескарту. 

Державні або інші офіційні органи в демократичних країнах не займаються наданням статусу журналіста, – але визнають прескарти як посвідчення журналіста. Також статус професійного журналіста в деяких країнах закріплений у законі. 

Які переваги отримують власники прескарти? 

Для представників медіа прескарта є важливим робочим інструментом і засвідчує те, що її власник справді є діючим журналістом. Наявність посвідчення усуває необхідність індивідуальної перевірки повноважень і кваліфікації, що полегшує життя як журналістам, так і організаторам подій, компаніям або установам. 

В більшості країн наявність такого посвідчення дозволяє журналісту отримати доступ до подій або до місць, де вхід заборонений, обмежений або коштує грошей (політичні, комерційні, культурні, спортивні заходи, місця надзвичайних подій, масові акції, стихійні лиха тощо). Прескарта допомагає поліцейським швидко вирішувати, чи пропускати власника посвідчення до закритих зон, куди звичайним громадянам прохід заборонений (аварії, пожежі, масові заворушення та ін.)

У Німеччині прескарта необхідна для того, щоб отримувати інформацію від органів влади, спілкуватися з посадовцями як журналіст й отримати акредитацію до бундестагу чи парламентів земель. 

Власники прескарт можуть отримати доступ до захищених розділів вебсайтів компаній або інших структур, відвідувати виставки і ярмарки як журналісти. 

Часто прескарта дозволяє паркувати автомобіль у спеціальній зоні. 

У Бельгії власники прескарт мають пільговий проїзд потягами місцевих залізничних компаній SNCB, Tec and De Lijn, знижки на перельоти Brussels Airlines та пільгове паркування в аеропорту Zaventem.

Прескарта, яку видає профспілка журналістів Фінляндії, надає власнику такі переваги: 

• безкоштовний доступ до музеїв, виставок, ярмарків;
• безкоштовний примірник журналу Journalisti з доставкою додому;
• безкоштовні юридичні та професійні консультації, включаючи питання авторського права, свободи слова та рівності;
• у разі безробіття журналіста він отримує членство у фонді безробіття та можливість страхування на випадок безробіття;
• можливість орендувати дешеві будинки для відпочинку, можливість подати заявку на отримання стипендії на відпочинок і отримати численні знижки, погоджені асоціацією.

Власники бізнесу можуть надавати журналістам – власникам прескарт – знижки на послуги, пов’язані з їхньою професійною діяльністю – як-то знижки на оренду автомобіля, проживання в готелях, послуги інтернету або мобільного зв’язку. 

Чи можливо журналісту працювати без прескарти?

Свобода преси гарантована в конституціях демократичних країн. Видача посвідчень журналіста урядами або заборона працювати без прескарти, – ознака тоталітарних країн (Білорусь, Китай). 

В демократичних країнах журналісти можуть працювати як із прескартою, так і без неї. Прескарта спрощує ідентифікацію журналіста, ця процедура проходить швидше. Але жодних переваг із точки зору прав журналістів власники прескарт не мають. 

Сама по собі прескарта не є універсальною перепусткою всюди. На деякі події або до деяких установ потрібна попередня акредитація, коли журналіст надсилає запит до пресслужби і докладає копію посвідчення. Після отримання підтвердження для входу на подію потрібно показати карту. 

Журналістам без прескарти (наприклад, фрілансерам) для акредитації на подію потрібно підтвердити свій журналістський статус. Підтвердженням може бути лист від редакції, зразки попередніх журналістських матеріалів із цієї теми або навіть лист, відправлений із корпоративної адреси. 

Які вимоги для отримання прескарти? 

Багато національних асоціацій приймають лише штатних професійних журналістів. Однак останніми роками все більше організацій відкриваються для фрілансерів, блогерів та громадянських журналістів. 

Для того, щоб отримати прескарту, необхідно подати заяву і надати підтвердження своєї професійної діяльності. 

Кандидат повинен зареєструватися (онлайн або офлайн) в організації, яка видає прескарти, або бути членом цієї організації. В більшості випадків подати заяву можна через сайт або роздрукувати, заповнити і відправити поштою. Організації надають заявникам обидві опції. 

В інших деталях журналістські асоціації демонструють різні підходи. 

В одних випадках уповноважені асоціаціями люди вивчають роботи заявника, його доходи та інші обставини. В інших випадках заявник лише письмово підтверджує, що працює як журналіст, але на момент написання заяви не надає підтверджень свого доходу від такої діяльності та зразків робіт. До претендента можуть висунути вимогу надати такі підтвердження протягом певного часу після отримання прескарти. Також асоціації, які видають посвідчення, проводять власні вибіркові перевірки. 

В багатьох країнах від претендентів вимагають довідку про відсутність судимості. А в Греції претендент повинен ще й довести, що виконує свій військовий обов’язок або звільнений від його виконання. 

Пакет документів багато в чому залежить від статусу самої спілки, асоціації або комісії. Якщо вона працює в формі громадської організації (або коаліції організацій), то від претендента здебільшого вимагають лише докази журналістської діяльності. Такі організації можуть видавати прескарти як штатним журналістам, так і фрілансерам. 

Асоціації, створені, як профспілки, запитують про додаткові документи, часто обумовлені укладанням галузевої угоди про рівень зарплат, участю в галузевому пенсійному фонді тощо. Також більш суворі вимоги висувають комісії, створені як органи співрегулювання (у Бельгії членів акредитаційної комісії висувають від галузі і призначають королівським указом). 

Також політика організацій відрізняється у ставленні до видачі прескарт працівникам, які задіяні в рекламному бізнесі. Частина провайдерів надає таким працівникам статус журналістів, інша частина – виключає таку можливість.  

У Великобританії критерієм для отримання прескарти є те, що претендент повинен отримувати більшу частину або весь свій дохід «на передовій новинного бізнесу». До основних професій належать репортери, райтери, фотографи, телеоператори і знімальні групи, а також інші члени команд мовлення: продюсери, дослідники, диспетчери, водії. Точне визначення «постійного збирача новин» може бути суб’єктивним, і асоціації залишають за собою право застосовувати такі визначення, які вважають прийнятними. Зазвичай від претендента очікують на автобіографію і зразки робіт.  

Організації, які видають прескарти у Великобританії, можуть залучати сторонні агенції для перевірки кандидата на наявність чи відсутність судимості, а також на наявність попередніх прескарт. Журналісти не можуть мати дві і більше прескарт одночасно: провайдер, який виготовляє документи, має базу всіх виданих посвідчень. 

В анкеті на отримання британської прескарти є відповідні запитання: «Чи вам відмовляли у видачі UK Press Card?» та «Чи були у вас коли-небудь вилучені або анульовані UK Press Card?»

Журналістські асоціації в Німеччині оформлюють національні прескарти як для своїх членів, так і для інших журналістів. Штатні працівники повинні надати копію трудового договору, а фрілансери – звіти про гонорари. 

Щоб отримати прескарту від Національної спілки письменників (США), потрібно бути членом спілки щонайменше два роки і надати зразки журналістських матеріалів (на вибір):

• три публікації в друкованих виданнях або на веб-сайтах за останні два роки, 
• три аудіо/відеоматеріали або 15-хвилинний повнометражний ефір,
• публікацію в книзі чи антології некомерційного видавця протягом останніх п’яти років.

Для першої заявки до Комісії з посвідчення особи професійного журналіста (Франція) претендент повинен працювати в професії щонайменше три попередні місяці й отримувати понад 50% своїх доходів від цієї діяльності. Виконувана робота повинна мати журналістський характер і виконуватися для одного або кількох медіа. Щоб продовжити термін дії прескарти, потрібно виконати ті ж умови, але підтвердити журналістську діяльність за попередні 12 місяців. Комісія оцінює середньомісячну заробітну плату та доходи претендента. Безробітний журналіст має право продовжити карту максимум на два роки. 

Після перерви у професійній діяльності журналіст може знову отримати картку, надавши докази роботи за три попередні місяці. Якщо перерва склала понад 3 роки, то потрібно докласти довідку про відсутність судимості. 

Журналіст, який досягнув пенсійного віку, може отримати картку почесного журналіста, якщо доведе свою професійну діяльність впродовж 20 років. 

Не можуть претендувати на прескарту у Франції рекламні агенти, співробітники зі зв’язків з громадськістю і прессекретарі, а також державні службовці. 
Прескарта від Агентства преси США (USPA) може бути видана кожному, хто займається журналістикою. Це відрізняє агентство від багатьох інших прес-асоціацій і прес-агенцій, які зазвичай видають прескарти лише штатним журналістам. У переліку тих, хто може претендувати на такий документ від USPA, – фотографи, репортери, блогери, оператори, подкастери, PR-фахівці, фахівці з реклами, PR-фрілансери, журналісти-розслідувачі, письменники-туристи, сценаристи, театральні критики, виробники документальних фільмів, копірайтери, онлайн-редактори, рецензенти книг і дисків, автори онлайн-контенту. 

У Бельгії складний механізм видачі національних прескарт, відповідно до якого професійні журналісти розділені на дві категорії: репортери загальних новин і журналісти спеціалізованої періодичної преси. Однак останнім часом різницю між цими двома категоріями хочуть скасувати. Нова законодавча база поширить на всіх журналістів компетенцію акредитаційної комісії, відповідальної за присвоєння звання професійного журналіста.

Щоб подати заяву на отримання статусу професійного журналіста в Бельгії, претендент повинен мати щонайменше два роки журналістського стажу. Кандидати надають комісії: 

• посвідчення особи з фотографією, 
• свіжу виписку про відсутність судимості, 
• свідоцтво про народження (на момент подання першої заявки), 
• посвідчення громадянства та підтвердження оплачуваної журналістської діяльності. 

Таким підтвердженням може бути копія трудового договору, довідка від редакції, зразки матеріалів за останні два роки і довідка про доходи (винагороду). Крім того, від заявників вимагають підтвердити, що вони не займаються комерційною або рекламною діяльністю. Комерційна, технічна, адміністративна, коректорська діяльність не вважаються журналістською – за винятком, якщо вони входять до обов’язків керівника ЗМІ.

У самій акредитаційній комісії визнають: оскільки з 1963 року, відколи був прийнята стаття трудового кодексу про статус професійного журналіста, ця галузь дуже змінилася, члени комісії керуються не буквою, а духом закону. Кожен випадок розглядають індивідуально, звертаючи увагу в тому числі і на аналогічні прецеденти, за якими вже були ухвалені рішення. 

Для продовження прескарти бельгійському журналісту потрібно надати свої матеріали та довідку про зарплату/гонорари. Журналісти періодичної преси надсилають три повних випуски в форматі pdf: два за попередній рік і один – за поточний; свіжу довідку про зарплату та трудовий договір. Від фрілансерів вимагають копії або скани 12 публікацій та/чи фотографій за різні місяці останніх двох років.

У Journalists Union of the Athens Daily Newspapers (Греція) для претендентів встановлюють випробувальний термін та вимагають повний пакет таких документів: 

• сертифікат пенсійного фонду персоналу щоденної газети, де зазначено стаж роботи кандидата і зроблені відрахування, 
• довідка від лікаря, призначеного для цієї мети радою директорів спілки, про те, що кандидат не страждає на невиліковну хворобу, яка може через короткий час перерости в інвалідність і непрацездатність;
• рекомендації від двох членів спілки, де зазначається, що основна професія кандидата – журналістика, а також вид роботи, яку він виконує, розмір заробітної плати, його мораль і професійна поведінка; 
• довідка від представника редакції газети чи іншого засобу масової інформації, що працює в спільній раді;
• відповідальна заява про те, що претендент не є пенсіонером будь-якого основного чи додаткового страхового фонду.

Кандидат повинен бути громадянином Греції або греком за походженням і виконувати свої військові обов’язки або бути звільненим від них за законом. Крім того, претендент надає довідку про відсутність судимості за крадіжку, розтрату, вимагання, шахрайство, підробку документів, наклеп, підробку документів, образу моралі.

Вартість і термін дії

Найчастіше прескарта видається на 1-2 роки, після чого її власнику необхідно подати заяву на продовження. 

Автоматичного продовження терміну дії прескарт не існує в жодній країні.

Цифрові посвідчення журналіста поки не поширені – за винятком Фінляндії. В інших країнах прескарта являє собою пластикову картку з фотографією власника. 

В деяких країнах разом із прескартою журналісти можуть отримати наклейки на автомобіль чи картку для авто (за окрему плату). 

Вартість випуску карти варіюється від 20 євро (Фінляндія) до 82 євро (Бельгія). У Франції заявник сплачує адміністративні витрати в розмірі майже 50 євро за розгляд своєї заяви. Ці кошти призначені для перевірки наданих відомостей про журналістську діяльність і в разі відмови не повертаються. Аналогічні правила стосуються адміністративного збору з видачі прескарти у Великобританії й Ірландії. 

Поширена практика, коли асоціації і спілки видають національні прескарти своїм членам безкоштовно (вартість оформлення входить до річного внеску), а іншим заявникам – за окрему плату. 

Як перевіряється статус виданих прескарт?

Кожна видана прескарта має свій реєстраційний номер, зазначений на ній. За цим номером можна перевірити чинність карти на сайті організації, яка видала карту. Для зручності поруч із номером може бути надрукований QR-код для входу на сторінку перевірки. 

Щоб перевірити статус карти, виданої Агентством преси США, у формі на сайті потрібно ввести ім’я, прізвище та індекс. Запити щодо журналістів і фотожурналістів можливі цілодобово і без вихідних та доступні для поліції, пожежних служб, судів, адміністрацій, агенцій, ЗМІ, організаторів заходів, виставок і споживачів інформації. 

У Великобританії будь-яку прескарту можна верифікувати за телефоном «гарячої лінії», назвавши номер карти, а також PIN-код або пароль, видані під час оформлення.

Під час перевірки запитувач отримує лише інформацію щодо чинності прескарти і жодної персональної інформації про журналіста. 

За що можуть позбавити прескарти?

Власника прескарти можуть позбавити посвідчення, якщо він порушив правила отримання чи користування картою. Але інформації про детальну процедуру такого позбавлення у відкритих джерелах недостатньо, щоб мати уявлення про певну систему.

Можна говорити лише про інструменти, створені для реагування на можливі порушення.

Будь-яка прескартка Великобританії, видана будь-яким гейткіпером, залишається власністю Управління прес-карток Об’єднаного Королівства і може бути відкликана в будь-який час. 

GNS Press Association (Німеччина) так само заявляє на своєму вебсайті, що видані прескартки є власністю організації. «Якщо користувач грубо порушує правила й умови, статус членства може бути припинений негайно, без дотримання будь-яких термінів. 

Аналогічної політики дотримуються провайдери національних прескарт у Франції, Фінляндії, Бельгії та інших країнах. В разі припинення журналістської діяльності власник прескарти повинен негайно повернути її разом із картою для автомобіля (якщо вона оформлювалася). 

В акредитаційній комісії Бельгії визнають: позбавлення прескарти – рідкісний випадок. Найчастіше це відбувалося за те, що журналісти долучалися до комерційних рекламних кампаній або виконували роботу для рекламних агенцій чи пресслужб. 

Статус професійного журналіста може бути скасований у зв’язку зі смертю власника прескарти, або відповідно до його заяви про відхід від журналістської діяльності, або через те, що власник не подав заяву на продовження карти. 

Чи існують зловживання статусом журналіста в інших країнах?

Проблема зловживань журналістським статусом актуальна і для демократичних країн. 

Наприклад, у США найбільші організації, які видають прескарти, – Міжнародна асоціація фотожурналістів IAPP, Об’єднана асоціація журналістів і фотографів UJPA та Агентство преси США USPA – стурбовані діяльністю «підприємств, які просто продають прескарти, щоб отримати прибуток». 

На іншому сайті застерігають не мати справу з International Press Association (США), яку називають «фабрикою пресперепусток, яка продає непотрібні прескарти та розташована за адресою поштової скриньки». «Для тих, хто ніколи не збирався або все ще не збирається стати журналістом, IPA цілком може стати екстреним рішенням. Зрештою, ці надзвичайно дорогі перепустки можна отримати миттєво готівкою. Але ми не рекомендуємо пробувати з ним відвідувати заходи».

У Спілці журналістів Німеччини (DJV) застерігають: прескарта (преспас) повинна використовуватися лише для журналістської роботи, а не в приватних цілях. 

«Деякі компанії та організації виявили прескарту як вигідне додаткове придбання. Вони продають підроблені або модні прескартки. Головною перевагою цих постачальників є не дослідницька мета картки. Зацікавлених радше заманюють перспективою так званих знижок на пресу. Як правило, покупцеві не потрібно доводити постачальникам підроблених прескарт, що він працює штатним журналістом», – зазначають у спілці.

Як борються з підробкою прескарт?

Провайдери вдаються до різних способів захисту від підробок: вдосконалюють техніку друку, друкують на картах голограми асоціацій. 

У Німеччині, Великобританії та деяких інших країнах дизайн і колір карти змінюється щороку – це також є одним із елементів захисту, щоб не дати журналістам, які насправді не виконують жодної редакційної роботи, використовувати прескартку протягом багатьох років. 

Термін «прескарта» не можна захистити, але провайдери іноді захищають патентом дизайн карти. Якщо макет карти імітують інші виробники, їх можна притягнути до відповідальності через суд, що вже траплялося в деяких випадках. 

У Бельгії встановлені санкції за чотири види порушень: 

• за надання неправдивих відомостей для отримання посвідчення професійного журналіста або почесного посвідчення професійного журналіста; 
• за використання прескарти, термін дії якої закінчився, для отримання переваг, які надаються власникам;
• за надання заздалегідь неправдивих довідок і сертифікатів для отримання прескарт;
• за виготовлення, поширення і використання карт, які мають схожість із законними прескартами, або з документами про акредитацію.  

За такі порушення винні можуть бути засуджені до двох років позбавлення волі або штрафу в розмірі 3750 євро.