«Важливо, щоб смерті захисників демократії в Україні не були даремними» — учасники акції пам’яті Георгія Ґонґадзе і всіх вбитих українських журналістів

Мирослава Ґонґадзе: «У мене одне бажання сьогодні – щоб настала справедливість для суспільства, для нашої родини, для Георгія, і Україна стала справді демократичною та справедливою державою для всіх, а не для окремої групи людей».

У п’ятницю, 16 вересня, в Іллінському сквері Києва відбулась акція пам’яті Георгія Ґонґадзе і всіх вбитих українських журналістів. Подія приурочена до роковин вбивства українського журналіста.

Організаторами акції виступили Премія імені Георгія Ґонґадзе у партнерстві з Центром прав людини ZMINA та Інститутом масової інформації.

Учасники акції: Мирослава Ґонґадзе, – керівниця Голосу Америки в Східній Європі, Лариса Денисенко – правозахисниця, адвокатка, журналістка, радіоведуча; Тетяна Терен – виконавча директорка Українського ПЕН; Тетяна Печончик – голова правління Центру прав людини Zmina; Оксана Романюк – виконавча директорка Інституту масової інформації, Михайло Ткач, журналіст «Української правди».

Учасники акції памʼяті та солідарності тримали квіти й фотографії Георгія Ґонґадзе, стоячи перед могилою журналіста, похованого тільки через 16 років після вбивства.

Фото: Максим Поліщук/«Детектор медіа»

Мирослава Ґонґадзе зауважила, що 2000 рік змінив поступ історії України.

«Україна стала іншою… Згадайте про те, що тоді другий президент України Леонід Кучма намагався змінити конституцію, він хотів посилити свою владу, було перше читання змін до Конституції, і в принципі, Україна мала ризик опинитися знову у своєрідній "лукашенщині". Смерть Георгія, насправді, призупинила цей процес і ніколи президент Кучма не зміг вже змінити Конституцію та узурпувати владу. І потім з протестів, які ми організовували, з пошуку справедливості для Георгія, виросли "Україна без Кучми", і далі протестний рух 2002 року, Помаранчева революція, і далі, Революція Гідності. Дуже багато жертв полягло за незалежність, справедливість і демократію в Україні. І сьогодні дуже багато воїнів гине, захищаючи нашу країну, наше право на існування.

Дуже важливо, щоб всі ці смерті не були даремними. Щоб не була даремною смерть Георгія, щоб не були даремними смерті всіх наших героїв, які загинули під час Революції Гідності, щоб не були даремними смерті людей, які сьогодні кладуть життя за незалежність України. Україна однозначно переможе у цій війні. Ми переможемо зовнішнього ворога. Але важливо розуміти, що коли ми повернемось, нам треба буде перемагати внутрішнього ворога, сьогодні весь світ бачить, як Україна і українці відважно відвойовують своє право на демократію, і всі ці якості наших військовослужбовців, суспільства, нам будуть необхідні далі, щоб відбудовувати країну, будувати свіжий фундамент, в нас буде шанс збудувати справедливу державу. Тому в мене одне бажання сьогодні – щоб настала справедливість для суспільства, для нашої родини, для Георгія, і Україна стала справді демократичною та справедливою державою для всіх, а не для окремої групи людей», – сказала вона.

Фото: Максим Поліщук/«Детектор медіа»

Біля могили Георгія також називали імена полеглих на війні журналістів.

Журналістка та правозахисниця Лариса Денисенко зауважила, що завдання журналістів – інформувати суспільство, однак на окупованих територіях росіяни позбавляють українців права на інформацію.

«Сьогодні наші колеги працюють та борються за право українців на правду, і я хочу, щоб ми згадували полеглих журналістів не як жертв, а саме як борців. Люди там позбавлені права на інформацію, коли ти не маєш інформації, тебе легко залякати, легко схилити до будь-чого, та сама історія – коли людина перебуває в полоні. Лише через таку призму можна зрозуміти важливість нашої роботи, – щоб суспільство знало правду і не було німим.

Ми згадуємо 38 колег і колежанок, які загинули під час цієї війни, 8 з них – під час виконання професійних обов'язків. Вони загинули за правду. 38 – це більше ніж літер в нашій абетці. Якщо уявити, що кожен з них символізує літеру, ми стаємо німими. Тому потрібно бути голоснішими тим, хто може це робити», – сказала вона.

Денисенко зауважила, що на тимчасово окупованих територіях, окупанти залякують і блокують поширення правдивої інформації. Журналісти на рівні з місцевим самоврядуванням, освітянами, є головною мішенню для окупантів, які намагаються перетворити інформацію на брехню: «Так діє російська пропаганда. Всі наші колеги та колежанки на тимчасово окупованих територіях, які намагаються передати правду, перебувають в небезпеці. Маємо молитися, щоб вони вцілили».

Денисенко додала, що важливо не полишати в спокої будь-які авторитарні режими, ефективно розслідувати злочини і притягати до відповідальності всіх злочинців, яку б посаду вони не займали: «Це важливо для історичної справедливості…Навіть коли це відбулось всередині країни і це зробив не зовнішній ворог, а внутрішній: коли зло непокаране, воно шириться далі».

Фото: Максим Поліщук/«Детектор медіа»

Директорка Інституту масової інформації Оксана Романюк зауважила, що потрібно говорити не лише про розслідування злочинів, які трапилися всередині України – має бути дуже оперативно проведене розслідування воєнних злочини, які вчинила Росія під час великої війни. Вона також нагадала, що від початку повномасштабного вторгнення росіяни викрали 15 журналістів.

«15 наших колег викрали, про долю чотирьох із них ми не знаємо досі. У полоні журналістів піддають тортурам: тримають у підвалах без їжі та води, катують електричним струмом. Диктатурі потрібна тиша, замість офісів місцевих медіа на окупованих територіях — вирви.

Зруйновано офіс "Вільного радіо" в Бахмуті, "Телегазети" в Кадіївці, Луганська область. Знищені локальні редакції в Запорізькій та Миколаївський областях. Понад 215 місцевих медіа були змушені закритися: їх або руйнували, або викрадали й шантажували працівників.

У Запорізькій області викрали 78-річного батька журналістки, щоб чинити на неї тиск. Ми маємо вимагати негайного українського та міжнародного трибуналу, щоб розслідувати злочини окупантів проти медіа та встановити виконавців і замовників вбивств наших журналістів», – сказала вона.

Фото: Максим Поліщук/«Детектор медіа»

Під час акції лунали імена та звернення кримськотатарських журналістів, що зараз перебувають у місцях позбавлення волі за опір окупаційній владі: Османа Аріфмеметова та Руслана Сулейманова.

Голова правління Центру прав людини Zmina Тетяна Печончик закликала звільнити громадянських журналістів ініціативи «Кримська солідарність», а саме: Сервера Мустафаєва, Сейрана Салієва, Ремзі Бекірова, Османа Аріфмеметова, Руслана Сулейманова та інших увʼязнених журналістів.

«Крім того, в російських місцях позбавлення волі перебуває журналіст-фрілансер проєкту "Крим.Реалії" та "Радіо свобода" Владислав Єсипенко. Увʼязнений також Олексій Бесарабов, заступник редактора журналу "Чорноморська безпека"», — додала вона.

Тетяна Печончик наголосила, що після 24 лютого список політичних вʼязнів у Криму, яких звинуватили в «дискредитації» російської армії, зріс.

Модераторкою акції була Ольга Сніцарчук – журналістка, телеведуча, ведуча подкасту «Тут-і-тепер: Історія журналістів на війні».

«Памʼятаємо про Георгія Ґонґадзе, про наших колег, що загинули на війні, про тих, хто досі перебуває в увʼязненні. Імена журналістів, що лунали сьогодні, вже є легендарними. Але згадаймо, що лише декілька років з багатьма з названих сьогодні людей ми перебували разом на подібних заходах у Києві. Всі вони відрізняються величезною силою духу, памʼятаймо ж їх», — сказала вона на завершення акції.

Організатор: Премія імені Георгія Ґонґадзе, інформаційний партнер: «Детектор медіа».

Читайте також: «Безкарність вбиває». Медійники звернулись до влади з нагоди 22-х роковин вбивства Георгія Ґонґадзе

Журналіст, засновник інтернет-видання «Українська правда» Георгій Ґонґадзе зник у Києві 16 вересня 2000 року. У листопаді того ж року в лісі в Київській області було виявлено обезголовлене тіло, яке, за висновками експертів, могло належати журналістові.

У 2009 році в Київській області було знайдено рештки черепа, які, за даними експертизи, належать журналістові. Згодом з’ясувалося, що Георгія Ґонґадзе викрали співробітники міліції та вбили в ніч на 17 вересня.

За вбивство Георгія Ґонґадзе засуджено до довічного ув’язнення колишнього керівника департаменту зовнішнього спостереження МВС Олексія Пукача, вирок якому набув чинності в січні 2016 року. У липні 2021 року Верховний Суд залишив Пукача за ґратами довічно.

Засуджено до різних строків позбавлення волі колишніх співробітників міліції Миколу Протасова (13 років позбавлення волі, помер у тюрмі), Валерія Костенка та Олександра Поповича (12 років позбавлення волі), чиї вироки набули чинності в березні 2008 року.

Замовників убивства Георгія Ґонґадзе досі не знайдено та не притягнуто до відповідальності, хоча це обіцяли зробити всі президенти та всі глави МВС і ГПУ.