Гюндоган: Грати за Манчестер Сіті дуже весело

Гюндоган: Грати за Манчестер Сіті дуже веселоНімецький виконавець відповів на запитання журналістів.

Півзахисник англійського Манчестер Сіті Ілкай Гюндоган узяв участь у розлогому інтерв’ю, у якому розповів про власні футбольні мрії та стан справ у колективі Хосепа Гвардіоли.

"У нас є машина для забивання голів.

Це — Ерлінг Голанд.

Він відчуває, куди саме впаде м’яч, відчуває небезпечні моменти, і він неймовірним чином підтвердив це в перших кількох іграх.

Це не було для мене несподіванкою.

Маленьким сюрпризом було, можливо, те, яким він є в повсякденному житті.

Він сидить у роздягальні поруч зі мною, і я бачу його поведінку дуже близько.

Він має правильний настрій… Він не просто забиває голи — це характер і ставлення, які він демонструє щодня.

Щодо мене, то пам’ятаю, як одного разу хтось сказав мені, що я той тип гравців, який змушує інших сяяти на полі, і, чесно кажучи, я таким себе відтоді й вважаю.

Я ніколи не намагаюся поставити себе на перше місце.

Я намагаюся привернути увагу до інших — так і живу потрохи.

Я не сприймаю себе надто серйозно або не вважаю себе надто важливим.

Я ціную те, що маю.

Я дуже добре пам’ятаю, як ми стали чемпіонами, коли програвали Астон Віллі 0:2 за ходом гри, але зрештою перемогли 3:2.

Це все ще не здається реальним.

Це сюрреалістично.

Це було не так давно, але таке відчуття, ніби багато років тому.

Це щось, що неможливо пояснити.

Програвати з рахунком 2:0 за 20 хвилин до кінця гри, але при цьому тобі потрібно вигравати… Що робити у цей момент? Починати спочатку.

Ви сприймаєте це як просте завдання і намагаєтеся забити перший гол якомога швидше.

Ми тоді не втрачали контроль над грою, і це нам дуже допомогло.

Ми були напружені, нервові, але намагалися залишатися стабільними, і в той момент, коли ми забили, я забив, перший гол, ми подумали: "Хм, у цьому щось є".

Потім ми забили другий гол, і матч повністю змінився.

Я був упевнений, що заб’ємо третій.

Цей день я ніколи не забуду.

Хоча у нас колись був сезон зі 100 очками, у нас був й інший, коли ми виграли останні 14 ігор і випередили Ліверпуль на очко.

Виграти так, у такому стилі та в такий драматичний спосіб, я вважаю неймовірним з точки зору емоцій на полі того дня.

Це робить його набагато більш незабутнім.

Прем'єр-ліга знаходиться на такому високому рівні, і вам потрібно набрати 95-96 очок, щоб виграти лігу, що вже вражає.

Це не те, що ми б могли собі уявити собі ще кілька років тому.

Це встановило стандарт, і присутність Ліверпуля в якості конкурента, очевидно, дуже допомогла нам досягти нових висот.

Це неймовірно мати таку команду, як Ліверпуль, із яким доводиться конкурувати, і яка грає з такою інтенсивністю.

Вони наполягають на перемогу в кожній грі, і певний період минулого сезону вони відчували себе невразливими, і ми повинні були відповісти на це, що також робило для нас великий виклик.

Узагалі, грати за Сіті дуже весело.

Багато в чому футбол — це бізнес у сучасному розумінні, але я справді вважаю, що з певним стилем, у якому грає ваша команда, із людьми та головним тренером, ви повинні отримувати від цього радість.

І ви ніколи не повинні про це забувати.

Як ми як футболісти це робимо? Це через гру в певний тип футболу.

Тип, який відповідає нашим стандартам і має відповідного керманича, який дозволяє нам так грати та дає правильний матеріал для роботи над цим, і, завдяки індивідуальній якості.

Це поєднання робить наш підхід до гри не просто приємним для перегляду, але й таким, за якого насправді приємно грати.

Так ви отримуєте задоволення від гри для себе.

Останній фінал Ліги чемпіонів я, наприклад, не дивився, бо ми не змогли дістатись його.

Я міг би переглянути гру Реала та Ліверпуля, але я відчуваю, що кожен рік, коли ми не беремо участь у такому матчі, ми втрачаємо сезон якісної гри, яка є в нашій команді.

Це завжди мотивує мене.

Коли я зростав, Ліга чемпіонів була для мене найбільшою подією у світі, і я дійшов до двох фіналів, і програв обидва.

Здавалось тоді, що все йде добре, але чогось не вистачало, і це те, чого я хотів би досягти.

Я не визначаю себе цим, але, очевидно, коли ти знаєш, що у тебе достатньо якості та потенціалу, щоб знову потрапити у фінал, ти хочеш зробити все можливе, щоб бути там.

Очевидно, що робота головного тренера, це те, чого я сподіваюсь колись досягти.

У мене вже є тренерська ліцензія категорії B та я мав досвід співпраці з юнацькою командою Сіті віком до 16 років.

До повноцінного управління клубом ще досить далеко, бо в мене залишилося кілька хороших років для гри у футбол.

Але я думаю, що рух у напрямку технічної зони є чимось дуже реалістичним для мене", — заявив німецький виконавець.