Пригожин і Кадиров розкрили секрет полішинеля: дайджест російської пропаганди за 15 вересня

Вагнеро-кадирівські розхитування владної вертикалі та гроші на вітер за путінську пропаганду. Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки зібрав головні фейки та наративи російської пропаганди за 15 вересня.

1. Зона особливої мобілізаційної уваги
2. Вертикаль Кремля потроху стає діагоналлю
3. Скільки Фонд путіна витрачає на Z-пропаганду
4. Росіяни у синдромі вивченої безпорадності

Зона особливої мобілізаційної уваги

Вже з березня, відколи стало зрозуміло, що сил на «швидке приборкання України» бракує, в росії триває гібридна мобілізація. Особливо її не приховували, адже саме цей формат чітко вкладався у термін «спецоперація».

Назви путін війною те, що він розпочав в Україні, довелося б оголошувати воєнний стан з усіма відповідними наслідками. Тому й замість нормальної проводиться ерзац-мобілізація.

Після ганебної втечі з величезної території Харківської області приховувати очевидне стало безглуздо.

І поки Міноборони вправлялося у черговій словесній еквілібристиці з «організованого перекидання ізюмсько-балаклійського угруповання військ на територію ДНР», а «воєнкори» посипали попелом голови московських генералів, на арену офіційно вийшов очільник ПВК «Вагнер» Євген Пригожин.

Неофіційно він вже давно змагається з військкоматами (читай: з Шойгу) за кількість «добровольців». Тепер король найманців вирішив вийти з тіні і дав добро на оприлюднення відео із собою під час вербування на війну в Україні зеків однієї з колоній.

Прес-служба компанії «Конкорд», яку він офіційно очолює, прокоментувала ролик із відвертим глузуванням: «Так, людина на ньому жахливо схожа на Євгена Вікторовича і займається питаннями реалізації завдань спецоперації, і, схоже, це успішно в неї виходить».

Пізніше й сам Пригожин у коментарі «Комсомольській правді» висловив думку також з нотками знущання над офіційною позицією Москви щодо «их там нет».

НАСПРАВДІ, вихід Пригожина із півтіні в світ, по-перше, очевидно узгоджений з Кремлем. Принаймні, з якоюсь із його башт.  Адже, офіційна Москва дійсно до останнього включала режим «ихтамнет». Медійна підсвітка «вагнерівців» почалась півтора місяці тому, коли по федеральних каналах почали крутити репортажі про їх «подвиги» в Україні, а у російських містах з’явилися біл-борди із закликами вступати до лав «музикантів».

По-друге, відео Пригожина це фактичне визнання провалу вже й «гібридної мобілізації» — тої, що через створення «добровольчих батальйонів».

По-третє, на тлі вже майже офіційних тверджень про нестачу особового складу серед регулярних російських військ, що беруть участь у війні, це звучить як альтернатива мобілізації.

По-четверте, якщо злив відео з «кухарем Путіна» не узгоджений із самим Путіним (він в той час летів у Самарканд на саміт ШОС), значить кремлівська башта війни все більше виходить з-під його контролю. Фактично усі Z-канали перепостили відео з Пригожиним та прокоментували його з різним ступенем схвальності. Таким чином, можна зробити висновок – «воєнна башта» Кремля відкрито заявляє право на власну політику, що є тривожним дзвоником для путінської вертикалі.  

По-п’яте, з точку зору іміджу «спецоперації» відео Пригожина – крок абсолютно провальний. Адже «визволителі України з числа ґвалтівників і вбивць» точно підривають і без того слабкий мобілізаційний потенціал РФ. Чи багато серед тих, хто хотів би воювати в Україні, воліли б опинитися в одному окопі зі злочинцями? Тож проекція проста: чим більше в ефірі пригожинських кримінальників, тим коротша черга у військкоматі. І це ще один ніж у спину Шойгу. 

В коментарях російських Z-пабліків це пояснюють так: «В какой-то мере это хорошо. Молодежь не пойдёт под мобилизацию. А самых конченных утрамбуют в земле украинской».  

Правозахисниця та засновниця фонду «Русь сидящая» Ольга Романова називає цифру 10 тисяч ув’язнених, яких вже завербував Пригожин. І це лише у Центральній росії. «Якщо він піде на Урал, де найбільша концентрація зон, то може набрати скільки завгодно. У нас 600 тисяч ув’язнених. Якщо зважити на тих, кого вибраковують, та хоч півмільйона може бути завербовано», – каже Романова.

Цікаво й те, що перед структурою, яка знаходиться поза правовим полем РФ, слухняно відчиняє браму Федеральна служба виконання покарань, що підпорядкована Міністерству юстиції РФ.

Про законність в таких умовах, звісно, взагалі не йдеться. Якщо найманство тепер офіційно дозволено, то де ж відповідний закон? Звідки у ПВК авіація, РСЗВ, танки та інша бронетехніка? На підставі якого нормативного акту людей забирають із колоній під час відбуття ними покарання? На чому ґрунтується обіцянка свободи за півроку через помилування, яке відповідним указом може надати виключно президент? Хто давав Пригожину право розстрілювати дезертирів? Ці та багато інших питань неодмінно виникли б у будь-якому правовому суспільстві. Але не в російському.

Вже багато хто припускає, що в разі продовження пригожинського тренду, на росію чекає нове «холодне літо 1953 року», коли на свободу через хрущовську амністію вийшло близько 1,3 млн ув’язнених, що призвело до різкого зростання криміногенної ситуації в СРСР.

Зараз буде ще важче, адже люди, які сиділи за «важкими статтями» і раптом отримали легальний дозвіл на вбивство, повернуться (нехай і не всі) зрештою в росію. Проте зараз путінська росія про це не думає. У воєнному шаленстві система явно пішла у рознос.

Вертикаль Кремля потроху стає діагоналлю

Свідченням цього є й відверто провокаційна заява очільника Чечні Рамзана Кадирова, який 15 вересня закликав росіян до «самомобілізації», відзначивши, що «кожен губернатор має зібрати щонайменше по тисячі добровольців».

За підрахунками Кадирова, таким чином вдасться мобілізувати 85 тисяч бійців (усього в росії 83 суб’єкти Федерації, а також незаконно анексовані Крим і Севастополь).

НАСПРАВДІ, зараз вже важко і пригадати, коли востаннє губернатори (ким, по-суті, і є чеченський керівник) мали нагоду відчути, що «росія – це федерація».

Але Кадиров почуває себе вільно не лише в своїй республіці. Він вважає себе в праві робити заклик на загальнофедеральному рівні. Хтось надав йому такі повноваження? Схоже, так. Кримський гауляйтер Аксьонов відреагував оперативніше за всіх. За його словами, вже підготовлено 1200 штиків, і ще два батальйони формуються.

Як він це робить? Мало зібрати цю «губернаторську тисячу» на вулиці. Ще необхідно регіональними правовими актами її «мобілізувати», з місцевого бюджету екіпірувати (чи є така стаття видатків?) і передати Шойгу. Чи вже Пригожину? 

З кадирівського заклику до «самомобілізації» кепкує навіть терорист Гіркін.

Такий варіант підійде для Єврейської автономної області РФ, губернатор якої Ростислав Гольдштейн гордо доповідає, що «разом із заступниками направив свої місячні зарплати на підтримку спеціальної військової операції в Україні». Правда підійде не всім мешканцям, адже деякі з них зайняті іншою справою: в обласному центрі Біробіджані якраз розірвало труби водопроводу, через що скасовано заняття в школах, а до лікарень люди змушені самотужки підвозити воду.

Довести свою лояльність Кремлю набагато важливіше ніж вирішити проблеми власних жителів.

Натомість в інших регіонах росії Москві виказали відверте «фі» з приводу помпезного святкування Дня міста під час ізюмського жаху російської армії. Влаштували своєрідний флешмоб скасування свят. До нього вже приєднались: Ростов-на-Дону, Краснодар, Армавір, Новоросійськ, Воронеж, міста в Калінінградській області, Брянськ, підмосковна Балашиха (не плутати з підхарківською Балаклією).

Як пояснюють пропагандисти, «місцеві жителі були різко проти «бенкету під час чуми» і вимагали скасувати концерти, салюти через важке становище на фронті».

Що ж, схоже, вертикаль російської влади потроху стає горизонталлю. Ще трохи «самомобілізації», «кадирівської тисячі» та пригожинських зеків і горизонталь стане діагоналлю. Вона й перекреслить увесь той самообман, який Москва хаотично намагається сховати за фразою «все йде за планом».

Скільки Фонд путіна витрачає на Z-пропаганду

Самообманом (до того ж недешевим) обернулося накачування патріотизмом російського населення. Видання «Сирена» проаналізувало півтора роки роботи так званого Президентського фонду культурних ініціатив і дійшло висновку, що після початку війни фонд перекваліфікувався на годівницю для пропагандистів. Проаналізовано 172 переможця. Вони прямо чи опосередковано пропагують війну в Україні. Усього з бюджету фонду роздали 991 мільйон рублів, і більше половини цієї суми – 625 мільйонів – пішла на Z-пропаганду.

Серед цих переможців, наприклад, Дмитро Пучков, більш відомий як Гоблін (у 90-х його голосом озвучено більшість західних фільмів на відеокасетах). Він отримав 18,7 мільйона рублів за поливання брудом України із Заходом та підтримку війни путіна. Такі ось тепер «культурні ініціативи» у російської влади.

Після того, як YouTube-канал Гобліна було заблоковано він змушений вести свою програму «Вечірній випромінювач» для скромної аудиторії VK та Rutube.

Серед інших проектів Z-крінжу є, наприклад, виставка про український нацизм за 10 мільйонів рублів. На гроші путінського Президентського фонду вийшла збірка віршів «ПоZиVний — Перемога!» за 3 млн. А показ дітям казки «Як Ведмідь від вовків ліс Zахищав» обійшовся у півмільйона рублів. В анотації вистави сказано: «ведмідь уособлює нашого національного лідера, мешканці лісу — народи багатонаціональної росії».

НАСПРАВДІ, як вирок усій цій недешевій Z-пропаганді виглядають цифри останнього всеукраїнського опитування, проведеного Київським міжнародним інститутом соціології (КМІС) 7-13 вересня 2022 року.

Серед українців дедалі менше тих, хто готовий піти на територіальні поступки росії. У вересні таких було лише 8%. Ще в липні – 10%. 87% опитаних вважають, що жодні територіальні поступки не є допустимими. При цьому в усіх регіонах України абсолютна більшість населення проти них. Навіть серед жителів Сходу, де тривають інтенсивні бої, 85% проти поступок.

Тому за панування у своєму Z-лісі окупанти воюватимуть ще довго і безуспішно. 

Росіяни у синдромі вивченої безпорадності

З огляду на заклики до «самомобілізації», величезну кількість загиблих, про яку російське населення все одно знає, незважаючи на мовчання Конашенкова, виникають цілком слушні питання. Чому росіяни досі не вийшли на вулиці з вимогами припинити війну в Україні? Чому матері та батьки, які втратили синів, не тільки не протестують, а говорять на похоронах про вірність путіну і дякують за «гробові гроші» в ефірі пропагандистських телеканалів? 

НАСПРАВДІ, психологи називають це феноменом вивченої безпорадності.

Вперше його докладно описав і дав таку назву американський психолог Мартін Селігман наприкінці 60-х років минулого століття.

Він і його колеги вивчали механізм появи страху собак. Під час експериментів вони замикали тварин у клітки, ті чули гучний звук, а потім отримували розряд струму і так повторювалося щоразу. Коли клітки відчинялися і собаки чули той самий гучний звук — всупереч очікуванням експериментаторів, тварини не втікали, а лягали на підлогу і починали скиглити, чекаючи чергового удару струмом.

Висновок Селігмана ліг в основу теорії, яку незабаром почали застосовувати і до людей: якщо живі істоти не можуть контролювати свої дії, а головне, їх наслідки, вони поринають у стан безпорадності.

«Мої дії ні до чого не призведуть, так уже все влаштовано», «мені не під силу це завдання», «ми люди з іншого тіста, це не для нас» — ті негативні установки, які ведуть до вивченої безпорадності, вважають психологи.

Російська влада заохочує безвольність та пасивність і карає за власну думку. А суспільство впадає у безпорадний стан та відмовляється від будь-якої відповідальності.

Неучасть – найпоширеніша індивідуальна стратегія захисту росіян від власної держави. Це й стало стовпом режиму путіна. «Ми справді маємо абсолютно безвольну більшість, із комплексом вивченої безпорадності з одного боку, і репресивним режимом — з іншого», — вважає соціолог Лев Гудков з «Левада-Центру».

Все це і дозволяє росіянам уникати незручних питань: не тільки щодо ставлення до агресії проти України, а й взагалі – про те, як вони опинилися там, де опинилися? І хто несе за це відповідальність: путін чи все ж таки вони самі?