До речі, де Піховшек?

Із хорошого: в українців після семи місяців великої війни ще лишився ресурс, аби сприйняти мобілізацію в Росії з гумором, а не з панікою. А потім — плакати від радості через те, що дві сотні захисників Маріуполя вийшли на волю. У російських болотах, натомість, не бракувало істерик і маніпуляцій — більше про це в нашому огляді ворожих телеграм-каналів.

Із моторошного: найзловісніший демон української політики — на волі. 22 вересня Віктор Медведчук, просидівши понад п’ять місяців за ґратами, полетів до Туреччини. Наша влада запевняє, що Медведчук уже розповів слідчим усе, що знав, і що російська влада «сама його покарає». Мені це здається трохи бравадою, і взагалі якось неспокійно, хоча визволення двохсот п’ятнадцяти наших героїв — звісно, велике щастя. Медведчук не просто «кум Путіна»; він має в Україні величезну агентурну мережу, частина якої — люди, віддані йому особисто. Це, зокрема, «Опозиційна платформа — За життя» — політична структура, яку, як тепер зрозуміло, формували під вторгнення. Формально вона ліквідована, але люди нікуди не ділись і залишаються в радах усіх рівнів, аж до Верховної (і до каналу «Рада», який далі тягне їх в ефір спільного телемарафону — про це нижче). А ще ж медійники, які працювали на каналах Медведчука, а в останні кілька місяців сидять тихо. Піховшек, ти де? Хочеться вірити, що наші спецслужби тримають це під контролем.  

І ще інформація для роздумів. Пам’ятаєте, як у квітні, коли центральні телеканали почали знов продавати рекламу, вони вдались до красивого й патріотичного кроку — брали з компаній, які не пішли з російського ринку, у півтора рази більше? Цю додаткову виручку перераховували на армію. Так от, націнки ці вже скасували. Якщо ви сім місяців не ходите в «Ашан», не купуєте продукти Nestle або відмовляєтесь від щеплень вакциною Pfizer, бо ці компанії далі працюють у Росії, ви можете відчути певний когнітивний дисонанс. (Про всяк випадок — ось перелік компаній, які обрали лишитись на російському ринку.)

Що в нас цікавого? Пригоди колишніх членів «Опозиційної платформи — За життя» в ефірі національного телемарафону тривають. Політтехнолог Офісу президента Володимир Петров влаштував у блоці каналу «Рада» смішну, але не дуже переконливу сценку з відмовою від співпраці, поки екс-ОПЗЖ не перестануть запрошувати. Телевізійники не послухались і вже наступного дня пустили в ефір чергового завсідника каналів Медведчука. Вишенька на торті — чергова брехня директора «Ради» Вадима Перенчука. Цей персонаж дуже старався нас розчулити в перші місяці перезапуску «Ради», позиціонуючись як жертва свавілля Банкової. І натякав, що довго цю ганьбу не стерпить і скоро піде. Зараз очевидно, що номінальний керівник парламентського каналу Перенчук пристосувався й готовий прикривати неподобства, які чинять його не-підлеглі з компанії «Кінокіт». Наприклад, він у черговий раз пообіцяв змістовно відповісти нам на всі питання, якщо ми надішлемо запит — а натомість ми отримали отаке. Що ж, якщо мета каналу «Рада» — дати частині ОПЗЖ путівку в нове політичне життя, то ми зробимо все, аби про їхній бекґраунд не забули. І про тих, хто зараз їх відбілює, теж.
І кілька метаморфоз.

Роман Чайка заговорив російською в ефірі. Для тих, хто знає Романа як ведучого (майже двадцять років!) 5 каналу чи музиканта групи «Мертвий півень», це був шок. Та й він каже: сам не знав, що вміє російською. Але вирішив змінити журналістику на контрпропаганду й пішов працювати в онлайн-телепроєкт Іллі Пономарьова (громадянина України — Роман на цьому наголошує) «Утро февраля». З 5 каналу Роман не звільнявся, там для нього, за словами ведучого, просто більше не знаходилось місця.

Канал «Дом» став розважальним українськомовним телеканалом. Тепер він орієнтований нібито на переселенців як в Україні, так і поза її межами, хоча чому саме переселенцям потрібен саме такий контент — мені зрозуміти важко. Як і чому потрібно оплачувати розважальний контент із бюджету, тоді як інші канали на ринку виробляють його власним коштом і намагаються бодай частково компенсувати витрати виручкою від реклами. До речі, про ці їхні зусилля в нас є окремий текст — огляд осіннього телесезону. Приємна новина: здається, програми з Андрієм Пальчевським на каналі все ж не буде.

Нацвідбір на дитяче «Євробачення» відбувся в заочному форматі. Переможницю звуть Злата Дзюнька, і наш постійний оглядач «Євробачень» Борис Бахтєєв пише, що пісня в неї гідна. Хоча кілька недоліків у цьогорічній організації він таки зауважив.

І насамкінець дещо божевільне. На сайті УНІАН вийшла публікація, в якій читачів закликають не займатися благодійністю, бо це погана прикмета. Місяць тому Незалежна медійна рада розглянула кілька публікацій цього ж видання, де «тарологи» та інші езотерики давали досить конкретні похмурі прогнози перебігу війни.  Не скажу, що я сподівався на вибачення й посипання голови попелом, але редакція УНІАН могла би просто припинити публікувати подібні речі, які в час війни виглядають дико. (Гаразд, вони виглядають дико і в мирний час також.) Натомість маємо чергову пробоїну дна.

Що з цим робити? Я не знаю. Між «терпіти і плюватись» та «ухвалити закон про заборону ворожок і тарологів у медіа» я, напевно, оберу перше — примноження заборон небезпечне. Можливо, якби тисяча людей після чергової подібної публікації написала на адресу редакції «ви що, з глузду з’їхали?», вони б замислились.

Чи я не досить ліберальний, і треба враховувати інтереси тих, хто вірить у барабашок?

На цьому все.

Дякую, що ви залишаєтесь із «Детектором медіа»