Мультиклубні моделі управління у Прем'єр Лізі, Європі та за її межами: стратегія, що поступово підкорює футбольний світ

Мультиклубні моделі управління у Прем'єр Лізі, Європі та за її межами: стратегія, що поступово підкорює футбольний світ.

ua презентує матеріал про методику будування мультиклубних структур у світовому футболі.Навіщо мати один футбольний клуб, коли можна мати декілька? Власники команд у Прем’єр-лізі, Англійській футбольній лізі (EFL), у континентальній Європі та за її межами задавали собі це питання протягом кількох років — і зараз у стратегії нарешті відбулися сейсмічні зміни.

Тодд Боелі, новий американський співвласник Челсі, який минулого тижня викликав ажіотаж під час обговорення можливості проведення матчу всіх зірок Прем’єр-ліги, підкреслив важливість створення спортивного портфоліо.

Боелі вже мав частки у баскетбольному Лос-Анджелес Лейкерс і Лос-Анджелес Доджерс у вищій бейсбольній лізі, тому йому не в перший раз доводиться володіти кількома командами одночасно.

Цей підхід не новий.

Якщо власники Челсі розширять своє портфоліо, то команда із західного Лондона стала б 10-ою з нинішніх 20 команд Прем’єр-ліги, яка буде частиною мультиклубної моделі.

Арсенал, Брентфорд, Брайтон, Крістал Пелас, Лестер, Манчестер Сіті, Ноттінгем Форест, Саутгемптон і Вест Гем уже мають зв’язки з 25 клубами по всій Європі та за її межами.

На один дивізіон нижче в чемпіонаті — Кардіфф, Киїнз Парк Рейнджерс, Шеффілд Юнайтед, Сандерленд, Свонсі та Вотфорд також пов’язані з іншими клубами, тоді як Барнслі з Першої ліги є частиною групи New.

City Capital із семи команд.

У третьому дивізіоні володарі Іпсвіча також володіють Phoenix Rising у другому дивізіоні Сполучених Штатів, тоді як співвласником Солфорда, який грає у Другій лізі, є одіозний Пітер Лім, що є основним акціонером Валенсії у іспанській Ла Лізі.

Мультиклубні моделі EFL.

У Європі інші ліги пішли на хитрість.

20 клубів з італійської Серії А, Ліги 1 у Франції та Ла Ліги є частиною мультиклубної моделі, причому перший ринок, насичений власними американськими інвестиціями, лідирує.

Американські власники Мілана, Болоньї, Дженоа та Фіорентини також володіють частками в інших клубах.

В Італії здатність власників керувати декількома клубами в різних дивізіонах заборонена, що може створювати певні перешкоди.

Власник Лаціо Клаудіо Лотіто був змушений продати Салернітану в січні після того, як скромний клуб вийшов у Серію А, бо в іншому випадку новоспечена сторона ризикувала бути виключеною з вищого дивізіону.

Подібна перспектива постане перед його колегою з Наполі Ауреліо Де Лаурентісом, якщо Барі, який виступає у Серії B у сезоні-2022-23, повторить успіх "темно-червоних".

Навіть німецька Бундесліга, що є стійкою до зовнішніх інвестицій і домівкою моделі власності 50+1, має три мультиклубні колективи — Аугсбург, Кайзерслаутерн і РБ Лейпциг.

У лігах "великої п’ятірки" Європи 32,7% команд є частиною мультиклубних моделей, пов’язаних із загальною мережею з 91 іншої команди.

У Великобританії іскрою, яка запалила цю бізнес-модель, стало голосування 2016 року за вихід з Європейського Союзу.

І володіння мультиклубами буде лише рости, а не скорочуватися.

Клуби розглядають подібну стратегію як інструмент, який може допомогти обійти правила схвалення керівної ради (GBE) після Brexit, а також як корисний спосіб розвитку гравців академії, які інакше не змогли б грати у футбол першої команди.

Brexit ускладнив гравцям отримання дозволу на роботу, і в системі GBE ліги по всій Європі оцінюються залежно від якості та статусу.

Ла Ліга, наприклад, знаходиться в першій групі і в результаті отримує більше кваліфікаційних очок GBE, тоді як данська Суперліга знаходиться в п’ятій групі і має менше очок.

Існує причина, чому британські клуби шукають команди в Бельгії, Португалії, Туреччині та Нідерландах — і це пов’язано з їхньою позицією в системі GBE.

City Football Group (CFG), головна організація, що належить Abu Dhabi United Group, центральною фігурою в якій є Манчестер Сіті, має 11 клубів у таких країнах, як Індія, Австралія, США та Японія.

Після придбання Манчестер Сіті у 2008 році Нью-Йорк Сіті з МЛС став другим придбанням компанії у 2013 році, коли CFG придбала 80% акцій.

Наступного року пішли Melbourne City (100% акцій) і Yokohama F Marinos (20% акцій).

З 2019 року CFG купила акції Mumbai City (65%), Sichuan Jiuniu (29,7%), Lommel (99%), Troyes (100%) і, нещодавно, Palermo (80%).

CFG, безперечно, є найбільшим і найуспішнішим з точки зору бізнесу прикладом мультиклубної стратегії.

У літнє трансферне вікно, яке щойно закінчилося, CFG чекав, доки Саутгемптон не санкціонує відхід Оріола Ромеу до Жирони, клубу, у якому він має 47% акцій, перш ніж Манчестер Сіті відправив Самуеля Едозі та Хуана Ларіоса на Сент-Мері.

Саутгемптон також орендував воротаря Матеуша Ліса клубу представнику CFG Труа.

Власник Брентфорда Меттью Бенхем взяв на себе переваги наявності у портфоліо кількох клубів і отримав 75% контрольний пакет акцій датського Мідтьюлланда у 2014 році, але, можливо, Тоні Фернандес, співвласник компанії Куїнз Парк Рейнджерс із західного Лондона, був попереду.

Фернандес заснував Petaling Jaya Rangers у Селангорі, Малайзія, у 2011 році, у тому ж році, коли він придбав КПР.

Два клуби оголосили про партнерство у 2016 році, в результаті якого КПР створив академію у Малайзії та надав свої поради щодо підготовки гравців і тренерів.

Флітвуд Таун з першої ліги зробив щось подібне минулого року.

Їх власник Енді Піллі створив нові клуби в Об'єднаних Арабських Еміратах і Південній Африці в надії розвивати там футболістів.

Команда, що базується в ОАЕ, називається футбольним клубом Флітвуд Юнайтед, а команда в Південній Африці — Флітвудським клубом Західного Кейпу.

"Ми є експертами у створенні футбольних клубів і розвитку гравців, і це те, що ми дуже раді робити в ОАЕ та Південній Африці", — сказав Піллі.

"Ми передовий клуб.

Одна справа, коли у Манчестер Сіті є мережа клубів, але хто б міг подумати, що старенький Флітвуд піде тим самим шляхом?".

Саутгемптон є останньою англійською командою, яка увійшла в багатоклубний світ, з новими власниками Sport Republic — їхніми мажоритарними акціонерами після поглинання минулого січня — купивши 70% акцій турецького Гьозтепе у серпні.

Sport Republic, група, співвласником якої є Расмус Анкерсен, колишній директор з футбольних операцій у Брентфорді та співробітник Бенхама, сподівається, що послідують ще кілька придбань.

Кілька американських інвесторів Прем'єр-ліги вже мали частки в спортивних франшизах на Батьківщині, перш ніж спробувати свої сили в англійському футболі.

Стен Кронке, власник Арсеналу, має портфоліо, яке включає команду MLS Colorado Rapids, чемпіонів NFL Los Angeles Rams, Denver Nuggets у NBA та чинних чемпіонів NHL з хокею Colorado Avalanche.

За вражаючою "конюшнею" Кронке слідує Дейв Блітцер, американець з 18-відсотковою часткою в Palace.

Блітцер має Philadelphia 76ers (NBA), New Jersey Devils (NHL) і Cleveland Guardians (MLB).

Окрім того, що сім’я Ґлейзерів володіє Манчестер Юнайтед, завершивши суперечливе поглинання у 2005 році, вона також володіє Тампа-Бей Баканірс у НФЛ.

Спортивна група Fenway у Ліверпулі, очолювана Джоном В.

Генрі, також має під егідою клуби Бостон Ред Сокс (MLB) і Піттсбург Пінгвінз (НХЛ).

Борнмут, який минулого сезону повернувся до Прем’єр-ліги, став останнім клубом, якого шукає американський бізнесмен.

Білл Фолі веде ексклюзивні переговори з Максимом Дьоміним, російським власником клубу, щодо запропонованого поглинання.

Фолі вже має досвід роботи в спорті, будучи власником Вегас Голден Найтс у НХЛ.

Оскільки мультиклубна модель продовжує відтворюватися у всьому футболі, з роками все ставатиме складніше, оскільки на ринку залишиться менше команд.

Але, незважаючи на це швидке зростання, стратегія не має ознак сповільнення.

Майже неважливо, чи є це міноритарний чи мажоритарний пакет акцій.

Наявність частки в іншій команді відкриває шляхи, недоступні для власників одного клубу.

За матеріалами The Athletic.