Збірна України і Петраков: можливі виходи зі складного становища

Збірна України і Петраков: можливі виходи зі складного становища.

Розбираємося у майбутньому головної команди нашої країни.

Після нічийного матчу проти Шотландії збірна України втратила шанс повернутися до елітного дивізіону Ліги націй.

У червні головна команда нашої країни програла Вельсу і була позбавлена можливості поїхати на катарський Мундіаль.

Головна дискусія, яка шириться в українському футболі останніми днями — що робити з головним тренером.

Термін контракту Олександра Петракова спливає, і більшість схиляється до необхідності змін.

Альтернатив тому, чого точно треба позбуватися.

Замкнене коло.

Ми ж своїми думками спробуємо пролити світло на ситуацію.

Все складно, проте так буває завжди, коли мова заходить про тренера нашої збірної.

Петраков: прощатися чи..

Олександр Петраков був призначений на посаду тоді ще виконуючого обов'язки головного тренера збірної серед хаоса і ряда помилок зі сторони УАФ.

Попри це, на початку він не виправдав найгірші побоювання щодо стилістичного повернення до часів Блохіна-Фоменка і невміння працювати з дорослими футболістами.

Про погане свідчив хіба конфлікт з Маліновським, який трошки розколов українську футбольну громадськість.

Але час ішов.

Головна фраза, яка характеризує час роботи Петракова — "чогось не вистачало".

Або ж "нефарт".

У Казахстані, у Львові проти боснійців, у Вельсі, у Кракові проти шотландців.

Та навіть в Одесі у товариському матчі проти Болгарії.

Коли невезіння трапляється настільки часто, до того ж нерідко самое у вирішальних матчах — важко говорити про випадковості.

А щодо гри, то згодом Петраков, на жаль, почав повертатися до своїх власників витоків.

Він по 90 хвилин грає у 2 опорники, коли потрібно забивати.

Він не грає у 2 форварди навіть 5 останніх хвилин матчу, коли знов таки потрібно забивати.

І після цього він плюється і вкотре жаліється на нереалізацію.

Є дуже банальні компоненти, які неодмінно повинні бути у національної збірної: гра, результат, а за відсутності перших двох — бажання побудувати цю саму гру і стратегічне бачення.

Збірна Петракова не має ні результату, ні гри, ні розуміння, у що вона гратиме завтра.

А тим паче вона не є верхівкою айсберга, на яку рівняються збірні інших вікових категорій.

Молодіжка Ротаня, наприклад, грає у дещо зовсім інше.

І при цьому, як би це дивно не звучало, здобуває кращий результат.

Якби контракт Петракова був розрахований до кінця наступного відбору, можна було би прораховувати варіанти.

У даному випадку їх бути не може.

Для продовження контракту немає жодних підстав.

До того ж, за відсутності гри і результату, у репутаційному плані Петраков робить добре тільки одне — чітко говорить іноземним журналістам про російську агресію.

Все інше, а саме його поведінка на прес-конференціях, дуже часто (а то й постійно) також не відповідає рівню національної збірної.

Петраков, скоріш за все, прекрасна людина.

Людина щира.

Та, яка ніколи не зробить погане за спиною.

Але буде банально сказати, що у нього зовсім інша професія.

Тому Олександру Васильовичу треба подякувати за все хороше і не особливо згадувати погане.

А просто попрощатися належним чином і піти різними шляхами.

Навіть попри фактор підготовки команди під час повномасштабної війни.

До слова, масла у вогонь підливають ще й неоднозначні слова Яремчука.

М'яко кажучи, вони звучать як натяки на непорозуміння, хоча ми й не вважаємо правильним зі сторони гравців давати такі публічні меседжі.

Головна кандидатура, яка "висить" у головах вітчизняних любителів футболу — Сергій Ребров.

Втім, контракт легенди з Аль-Айном спливає аж наприкінці сезону, а значить він точно не зможе допомогти збірній України у перших матчах відбору на Євро-2024, запланованих на березень 2023 року.

І у червневих також — бо коли б там на теплих краях не закінчувався чемпіонат, але контракт українського тренера діє до останнього дня першого місяці літа.

До того — ніяких інших робіт.

Шукати тимчасового виконуючого обов'язки, видумувати плани і комбінації, сидіти на телефоні і вмовляти арабів щось там розірвати за неймовірні для нас і смішні для них кошти — все це ми вже проходили.

Вдруге встрягати у те саме — знак відсутності розуму.

Від керівництва нашого футболу можна очікувати всього, але не аж такого повторення власних помилок.

Робоча версія — повернення Андрія Шевченка, який зараз ще й став одним із головних амбасадорів України у світі.

І говорить за Україну і про Україну він уже не голами.

Можна 100 разів говорити про конфлікт двох кумів, але ця кандидатура може стати цікавішою на рівні значно вищому, ніж президент УАФ.

Який, у свою чергу, теж людина з клепкою у голові, тож розумітиме всю значущість такого кроку.

І для свого майбутнього на посаді — у тому числі.

Питання з помічниками дійсно стоїть дуже гостро.

Стосунки Шевченка з Мальдерою, по-перше, під великим питанням через відмову другого працювати з ним у Дженоа.

Чи нема там чогось особистого? Чи, можливо, сеньйор Андреа просто розумів, ЩО ТАКЕ Дженоа?! Ми того ніколи не дізнаємося...

По-друге, 51-річний фахівець розпочинає свій шлях у Брайтоні, асистуючи Роберто Де Дзербі.

Чи вийде у нього поєднувати 2 роботи — невідомо.

Руслану Ротаню найближчого літа належить їздити по Грузії та Румунії разом із молодіжкою.

Призначення легенди Дніпра виглядає цікаво у контексті майбутнього, адже Ротань — це саме про гру.

І про заперечення тези Петракова, що у комбінаційний футбол здатні грати тільки іспанці.

Але ж ми розуміємо, що попри всю вторинність результату для молодіжки, висмикувати його напередодні літнього Євро ніхто не буде.

Якщо УАФ і прийме рішення когось чекати до літа, то об'єктом очікувань буде Ребров.

І чомусь віриться, що тому працювати з Ротанем "знизу" буде не менше комфортно, ніж Шевченку.

Маркевич? Схоже, у нього з Павелком далеко не найкращі стосунки.

І навряд людина, яка не працювала тренером більше шести років, може щось дати головній команді країни.

Висувати його кандидатуру — найбільш маргінальний крок, який тільки можливий.

І викликає найбільше остраху.

Скрипник? Його на найвищому рівні ми не бачили з часів Вердера зразка 2014 року.

І те — зовсім інше масло.

Хоча "вмовити" Ворсклу навряд буде проблемою — чай, не Аль-Айн!.

Улюблені кандидатури українського інтернету до збірної, Динамо, Шахтаря та навіть мадридського Реалу за будь-яких обставин — Вернидуб і Григорчук.

Їхні результати (і гра!) у нинішніх клубах, вибачте, говорять самі за себе, тому навіть не будемо коментувати.

Залишимо ці роздуми інтернету, хоча перший варіант і виглядав би красиво і символічно, якби після після приєднання Вернидуба до лав ЗСУ не сталися невдалі результати у Кривбасі.

Деякі пропонують пожежний варіант із Петраковим до закінчення контракту Реброва в ОАЕ.

Але проблема у тому, що его Олександра Васильовича просто не дасть йому продовжити контракт на кілька матчів відбору, після яких він має піти.

Або навіть продовжити на довший термін, але з усним обговоренням великої (майже стовідсоткової) ймовірності піти вже влітку.

Головна проблема Петракова, що він так і не зрозумів, куди потрапив за дивовижним збігом обставин.

А у його віці люди вже не змінюються.

Петраков публічно ставить результат понад гру, але не дає ні того, ні іншого.

Петраков говорить забагато, коли цього не треба робити, і не говорить нічого, коли потрібно висловити свою думку.

І тому речення "чи потрібні зміни" не має бути питанням.

Основна збірна повинна служити еталоном, на який рівняються.

І має знову стати верхівкою ланцюжка, який є дороговказом для збірних інших вікових категорій.

Верхівкою системи.

Через 25 років після здобуття Незалежності ми долею випадку пізнали цю Істину, проте згодом висмикнули з рук.

Звісно, не через Петракова, а через недалекоглядність тих, хто не вміє домовлятися з людьми вчасно.

І ці першопричини вічного хаосу, на жаль, нікуди не зникнуть.