Вчителі їхні та наші: роздуми до Дня працівників освіти

У першу неділю жовтня в Україні відзначають День працівників освіти, або День учителя. Цього року це свято припадає на друге жовтня. Це свято запровадили в Україні 1994 року; того ж року організація ЮНЕСКО ухвалила відзначати Всесвітній день учителя 5 жовтня.

Професію вчителя за радянських часів шанували — щоправда, здебільшого на офіційному рівні. У реальності зарплатня вчителя зовсім не відповідала декларованій пошані. Багато вчителів мусили брати додаткове навантаження — наприклад, ставати класними керівниками — або працювали репетиторами у вільний час.

Позитивний образ учителя — морального, чесного, відданого своїй професії трудівника — почав з’являтись у радянській літературі й кіно ще у 1920-ті роки. Згадати хоча би популярну свого часу книжку «Республіка ШКІД» 1927 року, написану вихованцями спеціалізованого інтернату для підлітків Григорієм Бєлих і Олексієм Єремєєвим («Л.Пантєлєєвим») і екранізовану 1966 року.  

Перший радянський звуковий фільм «Путівка в життя» (1931) теж був присвячений вихованню безпритульних дітей, а назва фільму перетворилась на крилатий вислів, у якому ніби віддзеркалювався сенс роботи вихователя-вчителя.

Більшовики добре усвідомлювали важливість виховання наступних поколінь. Темі вчителів і учнів присвячували чимало значущих творів, зокрема книжки Антона Макаренка «Педагогічна поема» (1935) і «Пропори на баштах» (1938) і їх екранізації 1955-го та 1958-го років, дія у яких відбувалася в трудовій колонії, підпорядкованій НКВС. Хоча вистачало й історій, де йшлося не про спеціалізовані заклади, а про спеціальні школи — наприклад, фільми «Доживемо до понеділка» з В’ячеславом Тихоновим (1968), «Вчитель співів» з Андрієм Поповим (1972), «Щоденник директора школи» з Олегом Борисовим (1975) тощо. Деякі з цих фільмів ставали суперпопулярними, наприклад, «Розіграш» Володимира Меньшова (1976). В ньому вперше пролунала пісня «Прощальний вальс» («Когда уйдем со школьного двора…»), без якої потім у Росії не минав жоден випускний вечір. Успіх пісні забезпечила неформальна, щира, трохи ностальгійна інтонація без згадок про комсомол і партію. До речі, 2014 року Меньшов разом із багатьма діячами російської культури підтримав загарбання Криму та агресію Росії на Донеччині та Луганщині.

У пісні «Прощальний вальс» є такі рядки:

Но жизнь — она особенный предмет:
Задаст вопросы новые в ответ,
Но ты найди решенье непременно!
Спасибо, что конца урокам нет!

Так відомий російський режисер, який свого часу знімав, здавалося б, людяні стрічки, завалив іспит з «особливого предмету».

Про засвоєння засад моралі мимоволі замислюєшся, переглядаючи інтерв’ю з російськими полоненими, записані журналістами Володимиром Золкіним і Дмитром Карпенком. Складається враження, що слухаєш людей духовно незрілих. На запитання, навіщо вони прийшли зі зброєю в Україну, чуємо відповіді: «Хотів заробити грошей, бо не вистачало на життя»,  «Треба було погасити заборгованість за кредитами». Чи усвідомлюють вони, що вдерлись на територію іншої держави, є агресорами, окупантами? Вони лише щось мимрять у відповідь.

Біда навіть з елементарними базовими знаннями, бо на запитання «коли почалась Друга світова війна?» росіяни без крихти сумнівів відповідають: 22 червня 1941 року.

А що ж їхні вчителі, які мали б «сіяти розумне, добре, вічне»?

Відповідь знаходимо без надмірних зусиль. У соцмережах є відеозвернення російських освітян, які підтримали «проведення спеціальної воєнної операції». Сотні вчителів погодились їхати працювати на загарбані росіянами території, аби русифікувати наших школярів. Хтось із них, як і їхні колишні учні, спокусився великими зарплатами, хтось мотивував своє рішення патріотизмом чи навіть «бажанням допомогти». Законністю такої «допомоги» вони не переймались.

Зараз, коли російська влада оголосила «часткову мобілізацію», деякі російські школи перетворились на «пункти оповіщення», й учителів зобов’язали розносити повістки. Чи будуть освітяни чинити цій ініціативі спротив? Масових протестів ми, скоріш за все, не побачимо — знов виправдовуватимуться необхідністю годувати власні родини.

Схоже, їх не надто турбує й те, що їхні колишні учні — солдати й офіцери російської армії — вдерлись до сусідньої країни, нищать міста й села, катують, ґвалтують і вбивають мирних людей, грабують їхні оселі.

А як ведеться українським освітянам у день свого професійного свята? Можна з упевненістю сказати, що чимало наших освітян не змогли почути традиційний перший дзвоник у школах чи зустрітися зі студентами в аудиторіях вишів. Сьогодні слова пісні «Вчителько моя», написаної композитором Платоном Майбородою на вірші Андрія Малишка ще 1967 року, звучать і сприймаються вже по-іншому:

Двох синів твоїх узяли фронти,
Воювали, не лічили ран, тяжких ран,
В партизанську ніч посивіла ти,
Як в морози сиві недожатий лан.

Багато вчителів були змушені вдягти військові строї й узяти до рук зброю, чимало вчителів загинули в боях або, як і їхні учні, стали жертвами обстрілів. Чимало освітян залишились на окупованих територіях, і не всі змогли виїхати. Чимало є свідчень знищення українських книжок і підручників у школах та бібліотеках на окупованих територіях. Окупанти відверто зізнавалися, що українська мова на загарбаних землях має взагалі зникнути.

Відомі й випадки співпраці наших освітян із ворогом — наприклад, директорка київської школи, яка здавала ворогам інформацію про позиції нашої армії, спокусившись обіцянкою призначити її «міністром освіти». Але, здається, таких випадків небагато.

Важливо, щоб історії наших освітян, які опинились на загарбаній ворогом території й пережили окупацію, були задокументовані. Про це йдеться в новому повнометражному документальному фільмі «Освітяни. Канікули в окупації» Костянтина Кляцкіна, виробленому студією DoceNoteFilms  за підтримки швейцарсько-українського проєкту DecideUA.

Це фільм про освітян Гостомеля, Бучі, Ірпеня й Ворзеля на Київщині, які навіть під обстрілами не впали у відчай, не здалися й попри все намагались допомагати своїм сусідам. Прем’єра стрічки відбудеться саме 2 жовтня — в День учителя — на фестивалі Kharkiv MeetDocs. Незабаром стрічка буде доступною в інтернеті.