Патріарший престол має повернутися до Києва

Україна разом із демократичним світом кує перемогу над російським фашизмом на полях битв та на інформаційному фронті.

Крах відродженої «російсько-радянської імперії» зумовлений історичними чинниками і те, що чинити опір «жорнам історії» марно, розуміє вже навіть підстаркуватий фюрер у Кремлі.

Саме з цим пов'язані його спроби налякати світ «ядерною катастрофою» та змусити піти на компроміс із його «імперією зла», щоб виграти час на підготовку чергового вторгнення до України, Грузії, країн Балтії, Скандинавії чи Східної Європи.

Тому на порядок денний вже необхідно виносити питання забезпечення безкровного розпаду «російської імперії» на вільні національні держави.

У той же час, не менш важливим є завдання створення умов для того, щоби фашистська ідеологія «руськаго міру» не змогла відродитися.

А агресія, породжена її брехливими тезами, не повторилася.

Це обов'язок України та демократичних країн перед жертвами Бучі, Ірпеня, Ізюма, Маріуполя та інших українських міст та сіл, які повною мірою скуштували усі «бонуси», які несе із собою «руський мір».

Не допустити рецидиву фашизму – найголовніша і найстратегічніша мета світової спільноти відразу після спільної перемоги.

І тут постає найголовніше питання: що робити з держдепартаментом московської влади, який називається «руська православна церква».

А після благословення агресії Москви у 2014 та 2022 і тисячі невинних жертв яких вона породила, РПЦ остаточно втратила зв'язок із християнськими цінностями та православ'ям, як таким.

У принципі, вся історія РПЦ – це підробки, шантаж та підкуп.

Скориставшись падінням Візантії у 1488 році, московські попи самовільно вийшли з підпорядкування Вселенському константинопольському престолу та оголосили «самостійність».

При цьому рязанського єпископа Московського царства Йону назвали чомусь «Митрополитом Київським».

Проте офіційного визнання ця афера не отримала.

Тому в 1589 році, виманивши обманом до себе Константинопольського патріарха Єремію II, московський цар Борис Годунов тримав його в заручниках доти, доки не отримав грамоту (не Томос) про затвердження Московського патріархату та назви митрополита Іова «патріархом Московським і всієї Русі.

Після – дав досить щедрий хабар – сорок сороків хутра та 200 золотих червінців.

А менше, ніж через 100 років, у 1686 році РПЦ анексувала Київську митрополію, перепідпорядкувавши її замість Константинополя собі.

Вже в 1721 році московський цар Петро I ліквідував московський патріархат, а РПЦ практично перестала існувати як Церква у широкому розумінні цього слова.

Усіми справами РПЦ почав керувати спеціальний держорган – Священний синод, який сильно впливав на політичне життя держави та боровся з інакодумством.

Остаточно перевів РПЦ у департамент спецслужб (на той момент КДБ) радянський диктатор Йосип Сталін у 1943 році.

Сучасна РПЦ – це одна із складових частин ФСБ, займаючи каральну та пропагандистську нішу.

Тому немає морального права іменуватися Церквою і оплотом слов'янського православ'я.

Патріарх Кіріл, що просував «руський мір» і благословив криваву бійню, що забрала тисячі безневинних життів, має бути скинутий, а сама РПЦ піддатися Реформації.

Це основне завдання світового православ'я зараз.

Керувати приходами колишньої РПЦ на перехідний період, щоб не розривати канонічну зв'язок, зможе як намісник предстоятель Української Православної Церкви, яка нарешті зможе позбутися ганебної приставки МП.

Такий період управління намісниками історія православної церкви вже був у середині XX століття.

Цей варіант дасть час на створення на території «російської імперії» справді християнської православної церкви, замість фсбшної секти, офіційного її оформлення та нової митрополії відповідно до укладень Вселенської православної Церкви.

А сам патріарший престол має повернутися на «історичну батьківщину» – у колиску слов'янського православ'я Київ.

Саме Київ, за стародавньою легендою, вибрав апостол Андрій Первозваний для центру поширення християнства на наших землях: «Бачите ці гори? На цих горах засяє благодать божа».