Українська брудна ядерна бомба та «законність» псевдореферендумів. Моніторинг російської дезінформації 26 вересня — 2 жовтня

«Детектор медіа» систематично проводить моніторинг українського сегмента соціальних мереж та документує хроніку російської дезінформації навколо повномасштабного наступу Росії та інших тем, пов’язаних із російсько-українською війною. За тиждень, із 26 вересня по 2 жовтня 2022 року, ми зафіксували майже 50 нових інформаційних вкидів, які російська пропаганда поширює в українському інфосередовищі. Ідеться саме про нові приклади фейків, маніпуляцій та меседжів, частина з них є продовження старих наративів, інші — запускають як реакції на конкретні події.

Тиждень минув на тлі новин про ядерну загрозу з боку Росії, про подачу Україною заявки на вступ до НАТО та проведення окупантами псевдореферендумів на окупованих частинах українських областей. Саме за цими інформаційними напрямками російський агітпроп відпрацював найбільшу кількість вкидів.

«Аура легітимності» довкола псевдореферендумів

Насамперед проросійські телеграм-канали, як і російські медіа, намагалися створити медійну картинку прихильності росіян та легітимізувати псевдореферендуми про входження окупованих Луганської, Донецької, Херсонської та Запорізької областей України (лише частину території яких Росія окупувала) до складу Російської Федерації. З цією метоюпоширювали інформацію про масштабний «святковий концерт» із нагоди завершення «народного волевиявлення» на тимчасово окупованих територіях. Насправді для цього окупантам довелося залучити адмінресурс — ще перед концертом стало відомо, що списки глядачів попередньо затверджені, а явка на «святкування» обов’язкова. Ба більше, за результатами «святкування» чоловікам пообіцяли відтермінування мобілізації.

Також російські медіанамагалися «легітимізувати» свою фікцію на окупованих територіях повідомленнями про «офіційні делегації з усього світу», мовляв, ці «міжнародні спостерігачі» доводять «прозорість» проведення незаконних псевдореферендумів. Або що «референдуми» на окупованих територіях України буцімтопроводять за тими ж нормами, що й у Франції. З іншого боку, російська дезінформація була націлена проти міжнародних партнерів України. Насамперед це були класичні приклади антизахідної риторики: мовляв, Захід «не здатен нічого зробити та відреагувати» на дії Росії. Заходу також закидали недостатню підтримку України, мовляв, саме через це Росії вдалося загарбати частину території цих областей.

Проросійські телеграм-канали, на відміну від російських медіа, «легітимізували» псевдореферендуми за допомогою лексики, а не прямих висловлювань. Наприклад, про окупацію казали як про «приєднання»; а про сфабриковані дані від російських окупантів — як про «результат волевиявлення» мешканців окупованої частини певної області.

Крім того, звинувачення лунали й на адресу України. Зокрема, російська пропагандавдавалася до маніпуляцій етнонаціональним питанням, заявляючи, що мешканців Запоріжжя «оголосили українцями без їх відома», їм просто «вручили українські паспорти». В уяві російських пропагандистів запорожці «завжди були росіянами». До цих маніпуляцій російська пропаганда вдається не вперше, наприклад, раніше вони стосувалися«Північного Причорномор’я», на яке Україна буцімто не має «історичних прав». 

Найчастіше Україні все ж закидали втрату територій через дії влади, які буцімто призвели «до безповоротної втрати 20% українських територій». На меті ця теза мала показати не стільки, що Україна нібито не зможе повернути окуповані території; скільки дискредитувати українську владу через її нібито бездіяльність. За «бездіяльність» російська пропаганда часто видає відмову України підписувати мир із Росією на умовах Кремля.

Загалом меседж про нібито небажання України припинити війну, — яку часто називають «українською кризою», — мирним шляхом посилюється протягом останніх місяців. Росія в ньому постає такою собі «миротворицею», яка хоче сісти за стіл переговорів. Натомість так званими антагоністами в цьому меседжі виступають Україна, міжнародні партнери, українські «грантоїди» та часто Велика Британія. Російський агітпроп приписує їм різні мотиви  — від «бажання знищити Росію» до «прагнення розділити ЄС та встановити новий політичний лад». Частину «причин» Росія підміняє залежно від того, де використовує цей меседж та на чому саме хоче зробити акцент.

«Взяти в НАТО не можна лишити»

Президент Володимир Зеленський 30 вересня оголосив, що Україна подала заявку на вступ до НАТО. Очікувано, що російські пропагандисти відреагували на цю подію великою кількістю маніпуляцій та вкидів. Ця лінія дезінформації містила численну кількість вкидів цього тижня. Це пов’язано ще з тим, що російський агітпроп уже не перший рік просуває меседжі проти НАТО та має певний бекґраунд по цій лінії, тож цього разу вони не намагалися вигадати щось нове — просто адаптували старі вкиди під «вимогу часу».

Зокрема, меседж, що «НАТО збирається воювати проти Росії», прокремлівська пропаганда розганяла ще задовго до початку великої війни та регулярно повторювала й після повномасштабного вторгнення. Цього разу проросійські медіа поширили інформацію, буцімто міністр закордонних справ Дмитро Кулеба заявив, що «НАТО хоче вступити у війну в Україні». Насправді його словавирвали з контексту; відповідаючи на запитання, чи хоче Україна вступити в НАТО, міністр сказав: «Я думаю, що НАТО зараз хоче приєднатися до України». Також фіксували меседжі, що заявка України в НАТО — це нібито «затягування США у війну з Росією». Загалом ці тези пропагандисти просувають, щоб виправдати свої дії в Україні й затяжну війну, яку розв’язала Росія. Мовляв, Росія воює не лише проти України, а й проти цілого Заходу. У такий спосіб вони намагаються виправдати свої поразки в Україні.

Більшість вкидів про заявку про вступ до НАТО від прокремлівських пропагандистів були націлені на те, щоби спотворити уявлення про мотивацію України. Зеленському та загалом українській владі закидали любов до піару, мовляв, це лише ще одна можливість «засвітитися в новинах». Також писали про прагнення України таким чином «перебити інфопривід Кремля про переможні реляції Москви». В іншихішлося, що «подача заявки на членство в НАТО – це спосіб отримати більше зброї», мовляв, «НАТО може дати більше зброї, оскільки Україна зафіксувала напрямок».

Ще один блок меседжів прокремлівських пропагандистів стосувався «аргументів», чому Альянс нібито не зробить Україну своїм членом. Серед них: «НАТО є привілейованим клубом "цивілізованих" країн, до якого Салорейх (таке слово на позначення України використовує Тетяна Монтян, проросійська діячка та адвокатка. — “ДМ”) приймати не поспішають», «заявка в НАТО нагадує хід із “прийняттям” України до Євросоюзу, скільки радості було і все врешті затихло», «НАТО не збирається проголошувати Україну своїм членом» тощо.

Поруч із цим проросійські пропагандисти просували контрмеседжі — чому НАТО буцімто візьме Україну до своїх лав. Наприклад, поширювали тезу, що «Захід прийме Україну в НАТО, щоб у разі розвалу забрати частину території». Тобто російський агітпроп знову вдався до свого класичного прийому та звинуватив НАТО в тому, що Росія робить в Україні вже протягом восьми років.

 Ядерний шантаж, або українська брудна ядерна бомба

На тлі загрози ядерного удару Росія запустила вже випробовану в Україні тактику — перекладання відповідальності. Нею вона користувалася після того, як увесь світ побачив звірства російських військових у Бучі; до неї ж вдалася, коли українські захисники зайшли до Ізюма; після удару по вокзалу в Краматорську та ще десятків випадків, які відбувалися в ході російсько-української війни. Останнім часом Росія прибігає до цієї тактики до того, як щось станеться, така собі «гра на випередження».

Коли весь світ закликає Росію не застосовувати ядерну зброю, російська пропаганда запустила в інформаційне поле низку меседжів, у яких звинувачує різні країни та організації в одному — буцімто загрозі ядерного удару по Росії. У першу чергу подібні заяви від Росії лунають на адресу колективного Заходу та НАТО. Мовляв, Захід застосовує «ядерний шантаж» проти Росії, а «деякі представники провідних держав НАТО висловлюються щодо застосування проти Росії зброї масового ураження».

З іншого боку, російський агітпроп уже почав розповідати, чому США та Заходу нібито вигідна ядерна війна. Росія переконує, що США можуть «нагнітати» ситуацію щодо ядерної війни, бо президенту США Джо Байдену потрібна ця паніка, щоб виграти наступні вибори. Або що США отримають великі гроші в енергетиці, коли Росію закриють залізною завісою через ядерний удар по Україні.

Також подібні звинувачення лунають і на адресу Україну. Зокрема проросійські телеграм-канали почали поширювати так звані інсайди, що українська влада скликала групу експертів, які чи то розробляють, чи то тільки мають створити «брудну ядерну бомбу». Примітно, що в контексті ядерного удару Росія не згадує свої старі фейки, що «Україна давно готувала ядерну зброю». 

Єдиний злам у лінії російського агітпропу — це повідомлення, що ядерного удару завдадуть по Львівщині, щоб налякати й Польщу. Насправді ця теза не стільки про ядерну загрозу, скільки свідчення готовності йти на ескалацію у відносинах із державами, які відкрито та послідовно підтримують Україну.

Колаж: «Детектор медіа»