Скандал Богемця: що далі?

Скандал Богемця: що далі?

А ось вам історія не стільки про політику, скільки про журналістську етику і професійну поведінку. Пов’язана вона з тим же Арне Шенбомом (керівником відомства Німеччини з кібербезпеки) з одного з моїх дописів у Telegram.

Журналіст-розслідувач Ян Бемерманн, який має жовтувату репутацію і схильність до театралізованих дійств, минулого тижня випустив передачу про ймовірні зв’язки Шенбома з російськими спецслужбами. Зв’язки не прямі, а через недержавну асоціацію з кібербезпеки, яку Шенбом колись заснував і певний час очолював.

Колумніст Der Spiegel Саша Лобо, – судячи з усього, лівак, – відреагував на це розслідування Бемерманна колонкою. У якій згадав і про те, що Бемерманн любить подавати свої розслідування як вистави, і про те, що Бемерманн любить залишати значну частину глядачам на «додумування». І посилаючись на неназваних «експертів» (тобто маніпулюючи, як і Бемерманн), фактично заявив, що розслідування висмоктане в кращому разі з пальця, а Шенбом – нєвінная жертва грубих страстєй.

Далі – переклад статті Spiegel.

Скандал Богемця*

Ян Бемерманн (Jan Boehmermann) і його команда як ніхто інший в Німеччині вміють перетворити журналістські розслідування на виставу. Цього разу фурор, спричинений таким дійством, зійшов йому з рук. Можливо, Міністерство внутрішніх справ має рацію.

На перший погляд здається, що у цій історії йдеться про ІТ-безпеку країни, політику, навіть про міжнародні ускладнення. Однак насправді мова йде про те, що ЗМІ невміло готують напівфабрикати – а політики цим користуються. Так, політика. Конфлікт аргументів, конфлікт позицій, конфлікт інтересів. Деякі люди, як відомо, у цьому губляться або навіть можуть бути скомпрометовані у той чи інший спосіб. І тут вступають у гру редакції зі своїми дослідженнями, а особливо – з розслідуваннями. Вони можуть спровокувати політичні потрясіння чи усунути окремих осіб із посад, або і те, й інше, через тиск громадськості. Це добре. Це демократія. Поки медіа працюють відповідально. Журналістське розслідування – це своєрідна словесна зброя, якою слід обережно користуватись, як і засобами масової інформації загалом.

Грубо кажучи, є три аспекти журналістських розслідувань, що у поєднанні з іншими подіями визначають ефект: цінність новини, її скандальність і видовищність. Вистава. Хвилинку, вистава? Так. Це – на жаль чи на щастя – реальність у часи безперервної всесвітньої інформаційної пожежі: для кожного викриття сьогодні треба мати стратегію презентації, щоб воно не зникло в інформаційному шумі. Скандали, наприклад, не можна описувати занадто складно, інакше вони не будуть зрозумілі публіці і не спричинять виразного тиску. Вони повинні бути представлені за допомогою правильних слів у правильний спосіб і у правильний час. І виходити від правильних речників. Майже класична вистава. Проте і з відповідальністю, щоб залишатися сумлінними і правдивими.

Що і приводить нас до одного з наймолодших розслідувачів ФРН – Яна Бемерманна. Бемерманн починав як клоун, але тепер прагне також бути журналістом-розслідувачем. Ось чому він реорганізував свій колектив, залучивши справді здібних людей, які здебільшого працюють на відмінно. Дуже добре! Проблеми починаються тоді, коли нема змоги щотижня видавати викриття, але, вочевидь, хотілося б. У випадку з Бемерманном це породило викриття, скажімо так, середнього вибухового характеру, з досить м’яким приземленням або без особливих сенсацій. Наприклад, про те, що інфлюенсери поїхали в Дубай, щоб заощадити на податках. Звісно, це цілком нормально, якщо ви не можете постійно доставляти потрібний товар. У цьому контексті художник Мартін Кіппенбергер якось сказав, маючи на увазі Ван Гога: «Я не можу відрізати собі вухо щодня».

Це сатира

Однак у своєму шоу Бемерманн із лишком компенсує посередню вибуховість певних одкровень унікальною здатністю їх театралізувати. Бемерманн і його команда – це, безумовно, ті журналісти, які найбільш видовищно вміють подавати будь-які знайдені порушення в німецькомовних країнах. Редакція ZDF Magazin Royale могла би перетворити історію з неповернутими вчасно ваучерами з їдальні Бундестагу (ймовірно, це якісь документи, що надають право безкоштовно харчуватися в їдальні. – Прим. ред.) на парламентський скандал століття, створити із цього фантастичний текст, який Ян Бемерманн блискуче зачитав би з телесуфлера. Бум!

Однак тепер перенесімося швиденько від бума до Бонна, до органу німецької влади, що діє на нерви саме так, як мають діяти чиновники з питань захисту даних. Частково тому, що це їхня робота, частково тому, що там працюють досить невигадливі люди. Федеральне відомство з інформаційної безпеки (Bundesamts fuer Sicherheit in der Informationstechnik, BSI), з його – станом на середу (12 жовтня. – Прим. ред.) – босом Арне Шенбомом. Саме він став недавньою ціллю ZDF Magazin Royale Бемерманна, і на ній Бемерманн використав журналістський інструмент, яким досконало володіє: висміювання. Це сатира, дозволена, «розслідувальна» сатира, певним чином. Арне Шенбома Бемерманн виставив «кіберклоуном», якого атакують особисто, – саме тим чином, що завдає шкоди. Історія, що стоїть за цим, звучить вражаюче: очільник загальнодержавної контори з кібербезпеки заснував і тривалий час очолював асоціацію з кібербезпеки, до якої входить ІТ-компанія, явно пов’язана з російськими спецслужбами. Ця компанія теж так чи інакше опікується кібербезпекою країни, і за все це відповідає Шенбом.

На жаль, кілька експертів встановили, що схильність Бемерманна до театралізації взяла верх над ним, особливо щодо проблемної ІТ-компанії. Der Spiegel зазначає: щонайменше сумнівно, що ця компанія «справді відіграє таку важливу роль в архітектурі кібербезпеки Німеччини, як натякнув Бемерманн у своїй програмі». Важливо: спонукання аудиторії до «додумування» – це інструмент, що його Бемерманн часто використовує, аби інсценувати ще не повністю розслідувані речі. Причому інсценувати настільки ж виразно, наскільки можна було б за допомогою юридично підкріплених даних.

Це призвело до серйозної проблеми, яку, ймовірно, визнали і самі редактори – та, на жаль, лише після публікації. (Під час трансляції. – Ред.) цілком у манері редакції (Бемерманна. – Ред.) у мережу вивели сайт cyber-sicherheitsrat.ru – для показухи, явно спрямованої на звільнення «кіберклоуна». Там уїдливо запитують російською, чи досі Шенбом відповідає за німецьку кібербезпеку. На диво швидка реакція Міністерства внутрішніх справ, якому підзвітне BSI, була така: звільнити Шенбома впродовж 48 годин після виходу передачі. Декілька ЗМІ, включаючи Der Spiegel, підтвердили це, посилаючись на урядові кола. І в понеділок (17 жовтня. – Ред.) міністр внутрішніх справ Ненсі Фезер не зробила жодного кроку на підтримку президента BSI. На сайті ZDF Magazin Royale повідомлення про нібито заплановане звільнення просто під відеозаписом програми – як трофей.

Однак за три дні після трансляції, особливо після скептичної реакції експертів, редакція Бемерманна масово протрубила відступ у Twitter. У 12 твітах, які слід розглядати як втечу від власної неточності та неповноти досліджень у «все складно» – зрештою, все складно, – редакція фактично спростувала своє ж зображення Шенбома як обвинуваченого «кіберклоуна». Spiegel (і не тільки Spiegel, а й, наприклад, Юрген Шмідт, керівник напряму кібербезпеки у Heise Medien (в оригіналі «Leiter von "heise Security"». – Ред.) оцінив викриття так: «Від конкретних звинувачень проти нього наразі мало що лишилося».

Екзальтована скандальна поведінка ZDF Magazin Royale

Втім, шкоди завдано. Тривалий час багато експертів з ІТ-безпеки вважали Арне Шенбома неправильним вибором (на цю посаду. – Прим. ред.). Це певною мірою змінилося, і не тільки тому, що він зі своїм відомством упроваджував організаційні зміни, хай і запізнілі. Але й тому, що, попри помітні слабкості та проблеми в деяких моментах, він сформулював не політичне (заангажоване. – Ред.), а професійне ставлення до політики. Наприклад, – і це дратувало Міністерство внутрішніх справ, – він був проти використання вразливостей ІТ для стеження та держхакінгу, натомість (як і більшість експертів) за усунення вже відомих помилок софта. Він неодноразово виступав проти використання бекдорів державного програмного забезпечення для шпигунських цілей. Іншими словами, він є більмом на оці Міністерства внутрішніх справ.

Історія Шенбома насправді є історією Бемерманна. Історією про те, що несприятливу і передусім складну ситуацію спричинила людина зі схильністю до скандалу. І можливо, наслідком екзальтованої скандальної поведінки ZDF Magazin Royale буде те, що на чолі BSI рано чи пізно опиниться чувак зі спецслужб**. Дякую, Бемі!

*В оригіналі – «Der herbeigeboehmermannte Skandal». Якщо пам’ятаєте, в Артура Конан Дойла було оповідання «Скандал у Богемії». «Богемія» німецькою – Boehmen, а Boehmermann [бьомерман] – дослівно «богемець». Не можу також не звернути увагу на схожість у вимові слова gebohren [ґеборен], тобто «народжений», «породжений», із geboehmer [ґебьомер]. Якщо ж зафігачити заголовок у перекладач повністю, вийде «Скандал, що здійнявся». Тож «Скандал, що його здійняв Богемець» – мабуть, найбільш точний переклад.

**В оригіналі – «Ueberwachungsfreund». Бачу, що цей термін досить поширений, та не має однозначного перекладу. Залежно від контексту це може бути і представник спецслужб, і особа, наближена до спецслужб, і особа, яка є прихильником методів спецслужб, зокрема стеження.