Емоційні гойдалки, травми, біль втрат. Психолог про те, як нам втримати рівновагу під час війни

«Періодично отримуємо дзвінки, під час яких людина просто мовчить.

Іноді навіть чуємо тихий плач», – каже Олена Лашко, головна психологиня Гарячої лінії підтримки Українського ветеранського фонду Міністерства у справах ветеранів.

У 2021 році Олена здобула науковий ступінь кандидатки психологічних наук.

Спеціалізація: практика психолого-педагогічної допомоги (екофасилітативний підхід), супервізійний супровід, пропедевтика психіатрії, кризова психологічна допомога, основи травмотерапії, емоційно-фокусована терапія (базовий курс).

Нині разом з командою працює на Гарячій лінії підтримки, надає допомогу ветеранам, їхнім родинам та бійцям.

За роки вашої практики, чи змінились українці в плані ставлення до свого ментального здоров’я? Які зараз тенденції?.

Раніше роль психолога більше була про саморозвиток.

Зараз акценти зміщуються в бік підвищення якості життя, розвиток рефлексії й самоусвідомлення, прагнення краще познайомитися з самим собою і надалі бути собі експертом.

Останні кілька років спостерігаємо стрімкий розвиток культури психологічної допомоги в Україні як з боку людей, які все більше готові за нею звертатися, так і з боку фахівців, що безперервно підвищують свою професійну кваліфікацію.

Що війна змінила в роботі психологів?.

Кожне звернення від військового або ветерана – виклик в сенсі довіри.

Коли в процесі консультації вдається вибудувати довірливе спілкування – це вже маленька перемога.

Складнощі виникають через упередження, що цивільна людина не зрозуміє і не витримає те, про що може розповісти військовий/ветеран.

Але це не так.

Адже на нашій лінії працюють фахівці, рідні і близькі яких також зараз на передовій.

Один з наших колег є ветераном, який після участі у бойових діях отримав фах психолога й тепер підтримує наших хлопців і дівчат з позиції «рівний-рівному».

Головний психіатр армії оборони Ізраїлю Мікі Дорон заявив, що 4% ізраїльських військових страждають на ПТСР (посттравматичний синдром).

За даними американського Міністерства у справах ветеранів, стресовий розлад мають 20% військових, що воювали в Афганістані.

Як вважаєте, чому така велика різниця у показниках між Ізраїлем та США? Які прогнози щодо України?.

Ізраїль – країна, яка живе у стані війни.

Попри війну, люди закохуються, одружуються, народжують дітей.

Коли закінчиться війна – невідомо, а життя триває.

Щось схоже відбувається і в Україні.

Мабуть, невизначеність може спочатку добряче налякати, та, якщо вона не зникає, ми здатні адаптуватися до неї і продовжувати жити далі.

Схоже, що останні кілька місяців українці займаються не виживанням, а організацією нового способу життя.

Адже тепер інакше усвідомлюємо щастя і кінцевість життя.

Досвід війни в Україні, як і в Ізраїлі, стосується не окремих груп людей, які беруть участь у воєнних місіях, а всієї нації.

Відчуття єдності допомагає нам, а біль від втрат відчувають навіть ті українці, які вже не одне десятиліття проживають в інших країнах.

Маємо не лише національну травму, а й національну адаптацію.

«Звернутися за допомогою – це нормально».

Зараз багато говорять про психологічну підтримку військових.

Проте цивільні теж страждають.

Є методи, як захистити психіку?.

Психологічна наука накопичила чимало здобутків щодо способів допомоги й самодопомоги.

Але ефективність застосування цих способів настільки індивідуальна, що вимагає аналізу контекстів кожної окремої ситуації.

Мабуть, найбільш універсальною рекомендацією буде дослухатися до себе, піклуватися про себе, довіряти собі.

Говорячи про захист психіки, не варто також недооцінювати власні механізми саморегуляції.

Частіше за все професійна психологічна допомога орієнтована саме на дослідження та активацію власних ресурсів, які допоможуть впоратися зі стресом і травмою.

Питання, які можуть бути корисні, щоб допомогти собі у стресових ситуаціях:.

Що я вже роблю, щоб впоратися? Що ще можу зробити?.

Хто міг би допомогти мені, підтримати мене?.

Якщо власних ресурсів і підтримки близьких не вистачає, то варто звернутися за професійною допомогою, наприклад, до нас на лінію: 0 800 33 20 29 (цілодобово, без вихідних).

Наші психологи завжди вислухають і підтримають.

Звернутися за допомогою – це нормально.

Як можна полегшити біль від втрати близької людини? Як підтримати родичів загиблих?.

Переживання втрати вимагає часу.

Важливо, щоб біля людини у цей важкий час був хтось, хто її підтримує.

Нерідко це родичі, друзі, колеги.

Але якщо людина не має такої підтримки, то у найтяжчу хвилину вартує звернутися за нею в будь-який доступний спосіб.

Біль неможливо прибрати, знищити, не звертати на нього увагу.

Але його можна розділити з іншим.

Ми намагаємось надати людині таку підтримку, якщо до нас звертаються.

Щоб допомогти людині пережити втрату, ми нерідко починаємо шукати пошуку нові сенси життя, підтримуємо її власний шлях горювання і відновлення.

Маємо не лише національну травму, а й національну адаптацію.

Як говорити з дітьми полеглих захисників і захисниць?.

Найголовніше – бути щирими з дітьми.

Вони дуже чутливі до неправди, та несправедливості.

А ось можливість проживати свої емоції разом з дорослим – саме по собі заспокоює.

«Все є, як є» найкраще спрацьовує у комунікації з дітьми.

Але треба пам’ятати, що це «є» потребує додаткових роз’яснень.

Від цього залежатиме майбутнє України.

Є техніки, як позбутися нічних жахів після сильного стресу?.

З досвіду, такий стан не потребує лікування.

Щоб полегшити свій стан, корисними можуть бути техніки релаксації й медитації перед сном.

Але, якщо ці проблеми тривають довго, скажімо, понад два тижні, то варто звернутися за консультацією до профільного лікаря.

Люди, які залишаються в зоні окупації.

Як їм поводитися?.

Виживання – їхнє головне завдання.

Все інше втрачає сенс.

Задля збереження власного життя і здоров’я слід бути уважними у використанні засобів зв’язку, у змістах розмов, поведінці… Потрібно намагатися врахувати якомога більше факторів, що можуть становити загрозу для безпеки.

І пам’ятати, що Україна не відмовилася від них, ми боремося за всіх.

Цивільні та військові, які повертаються з полону мають травматичний досвід.

Як з ними починати говорити, щоб не нашкодити?.

Варто починати не говорити, а слухати.

Стати для них тими, хто цінує, любить, поважає, слухає.

Хто поруч, хто не ігнорує, хто намагається зрозуміти, хто не засуджує.

Не поспішати й не підганяти.

Не запитувати, але залишатися відкритими для розмови на будь-які теми.

Не жаліти, але залишатися емпатичними.

Не заважати й бути готовими прийти на допомогу.

Стільки болю бачимо в очах людей, які повертаються з полону.

Маємо створити умови, щоб ці люди органічно відновилися від пережитого досвіду, інтегрували його й рухалися далі своїм життям.

Не варто наголошувати на особливому досвіді.

Не треба розділяти українців на тих, хто пережив полон, і тих, хто не має такого досвіду.

Ми усі разом переживаємо війну, все інше – зайвий привід розділити нас і ймовірний чинник ретравматизації.

Але тут не йдеться про те, щоб ігнорувати актуальні потреби людей, пов’язані з їхнім індивідуальним досвідом війни.

Розкажіть про ваш досвід роботи на гарячій лінії.

З чим найчастіше звертаються?.

Гаряча лінія підтримки Українського ветеранського фонду працює для ветеранів і членів їхніх родин цілодобово, без вихідних.

За три місяці ми отримали близько 2500 звернень.

Здебільшого звертаються рідні та близькі ветеранів.

Родичі часто питають, як правильно підтримати близьку людину, яка була чи залишається на передовій.

Ветерани телефонують за підтримкою у питаннях налагодження стосунків у родині, відновлення, повернення до цивільного життя.

З одного боку, звернення, які надходять на лінію, схожі.

Але кожна окрема ситуація має свій контекст.

Тому індивідуальний підхід, який використовують наші психологи, надзвичайно важливий.

Робота гарячої лінії стала можливою завдяки «Українському фонду швидкого реагування» IREX за підтримки Державного департаменту Сполучених Штатів.

Чи можна переконати людину, що їй потрібна психологічна допомога?.

В українському суспільстві досі існує певна стигма щодо звернення до психологів.

Найскладніше здобути довіру людини, яка потребує допомоги, але не наважується за нею звернутися.

Ми періодично отримуємо дзвінки, під час яких людина просто мовчить.

Іноді навіть чуємо тихий плач на тому кінці дроту.

Наша команда має надію, що кожне таке мовчазне звернення зрештою перетвориться на розмову.

«Ми з вами переживаємо розквіт української нації».

Як у цьому всьому зберегти здоровий глузд й не впадати в крайнощі?.

Емоційні гойдалки неминучі.

Щоб зайвий раз не розхитувати свій емоційний стан, варто дослухатися до власних відчуттів і регулювати споживання інформації відповідно до них.

Ми стикалися з цікавим феноменом: коли людина настільки звикає до гойдалок, що без них стає важко, вона сама себе починає «розхитувати».

Якими будуть українці після перемоги?.

Переконана, що ми з вами переживаємо розквіт української нації.

Вже зараз бути українцем – гордість.

Війна змінює наше ставлення до геть усього: життя, смерті, здоров’я, покликання, роботи, сім’ї… Так, ми не можемо змінити хід історії, війна – жахливе явище.

Але ми здатні зробити певні висновки, зрости й укріпитися.

Не маємо права вчинити інакше, бо дорогою ціною нам коштують життя і свобода.

Якщо потребуєте допомоги, звертайтесь на безплатну Лінію кризової підтримки Українського ветеранського фонду: 0 800 33 20 29.

Щодня та цілодобово.

Ангеліна Тьохта, для «Главком».

Фрази, які не варто говорити ветерану.

Психолог-військовий про досвід повернення з війни.

«Боженько забрав тата».

Як повідомити дитині страшну звістку?.

Школа в умовах війни.

Поради психолога батькам та вчителям.