Краще втратити трафік, але не зашкодити Україні. Медійники про «прильоти» в прямому ефірі

31 жовтня Незалежна медійна рада і Центр демократії та верховенства права організували відкриту онлайн-дискусію «“Прильоти” в прямому етері: коли журналістика завдає шкоди Україні». Через, власне, «прильоти» — влучання російських ракет в енергетичну інфраструктуру в кількох областях — частина учасників не змогла долучитись, однак розмова про відповідальність медіа за висвітлення наслідків російських ракетних і дронових ударів по Україні відбулась.

«Від початку повномасштабної війни військове керівництво формулювало рекомендації, які згодом стали вимогами: не показувати в медіа, а надто у прямому ефірі, місця влучання ракет чи артилерійських снарядів, — каже голова Незалежної медійної ради Отар Довженко. — У просторіччі це називали коригуванням вогню. Але проблема не лише в тому, що ворог може влучити в те саме місце ще раз. Такі фото чи відео можуть дати росіянам інформацію, яка потрібна їм для планування подальших дій». Внаслідок дискусій між журналістами, органами державної влади та силами оборони 27 квітня з’явилася спільна заява Міністерства культури й інформаційної політики, Міноборони та медійників, яких представляв Медіарух. Сторони домовилися, що медіа дотримуються ембарго: для влучання у військові об’єкти — дванадцять годин, у цивільні — три.

Ця домовленість, за словами голови НМР, провідного експерта ГО «Детектор медіа» Отара Довженка, зняла частину проблем, однак її дія під питанням. По-перше, росіяни почали масово обстрілювати цивільну інфраструктуру. Про ці пошкодження росіянам бажано не знати взагалі, адже вже не раз вони заявляли, що битимуть по раніше зруйнованих електростанціях, аби вбити ремонтників. По-друге, домовленість не підтримали іноземні журналісти, які часто буквально в прямому ефірі транслюють обстріли українських міст. Такі випадки були й у жовтні під час ударів по Києву.

«Ці правила не мають значення для аудиторії, — зауважив продюсер Reuters в Україні Сергій Каразій. — Адже достатньо зайти в телеграм. У новинних стрічках немає й десятої частини того, що вже є в телеграмі. Це проблема не ЗМІ, а платформ, де ніхто нічого не модерує. Тим, хто відстежує влучність російських обстрілів, не обов’язково дивитися телевізор».

Членкиня Незалежної медійної ради, медіаюристка ЦЕДЕМ Тетяна Авдєєва нагадала, що висвітлювати обстріли — важливо й потрібно. «Міжнародна підтримка України у війні — це робота Міністерства закордонних справ і Міністерства культури та інформаційної політики, які спілкуються напряму з іноземними відомствами, — сказала вона. — Але й пересічні іноземці, аби підтримувати Україну, мають якось дізнаватися, що тут відбувається. Коли в нас трапляються великі “прильоти”, підтримка зростає. Тому повідомляти треба, але важливо робити це правильно».

Тетяна підтвердила, що інформація, яка не мала би бути поширеною в медіа, спершу з’являється в телеграмі. Насамперед у закритих чатах. «Потім вмикається “сарафанне радіо”, і за десять хвилин про подію знають усі. Але це не значить, що медіа в перегонах із телеграмом за оперативність не повинні дотримуватися правил. Для журналістів завжди має стояти питання верифікації. Якщо медіа відразу будуть повідомляти те, що почули від джерел, які дізнались від інших джерел, імовірність дезінформації буде дуже високою. Крім того, в телеграмі легше написати спростування як відповідь на попереднє повідомлення, можна легко видалити певний допис, можна редагувати новини і це неможливо відстежити. А головне — в телеграмі ніхто не несе відповідальності за поширене. Медіа ж усвідомлюють, що відповідальність є — хоча б у формі осуду», — сказала правниця. Вона вважає, що медіа не варто гнатися за оперативністю в таких випадках, а натомість шукати особисті історії, шукати коментарі (в тому числі й у соцмережах).

Членкиня НМР, медіаюристка і виконавча директорка Інституту розвитку регіональної преси Людмила Панкратова розповіла про відповідальність за порушення правил публікації контенту, пов’язаного з бойовими діями та військами.

«Відповідальність у Кримінальному кодексі з’явилася ще 24 березня, коли його доповнили статтею 114-2, яка передбачала заборону знімати та поширювати низку відомостей в умовах воєнного або надзвичайного стану. Ми зараз в умовах воєнного стану. Відповідно, все, що ми поширюємо, може підпадати під те визначення. Але в ньому немає того, що ми називаємо “відео прильотів”», — сказала експертка. Для розуміння, що й чому не можна показувати в медіа під час війни, вона порекомендувала матеріал Дмитра Золотухіна, написаний для «Детектора медіа».

Людмила Панкратова нагадала про ракетний удар по торгівельно-розважальному центру «Ретровіль» у Києві. Правоохоронці називали причиною удару відео в тіктоку, на якому користувач зафіксував, як на парковку ТРЦ заїжджає самохідна артилерійська установка. На думку медіаюристки, це відповідає статті 114-3 про коригування вогню, але тоді такої статті ще не було, тож блогера знайшли і просто «провели роз’яснювальну роботу». «Мені здається, що відповідальність за це має бути не кримінальною, а адміністративною. Має бути й елемент саморегуляції медіа», — каже вона.

Зараз людину, яка порушила заборони щодо демонстрації переміщення військ, дислокації військових тощо, можуть притягти до кримінальної відповідальності. «У Кримінальному кодексі є стаття 111-2 “Пособництво державі-агресору”, тобто умисні дії, спрямовані на допомогу державі-агресору, вчинені громадянами України. Але потрібно зважати на те, що кримінальна відповідальність не наступає миттєво. Має бути дотримання процедури», — каже Людмила Панкратова.

Марина Сингаївська, членкиня Незалежної медійної ради й заступниця генерального директора інформагенції «Укрінформ», розповіла, що часто «цензурує» матеріали свого медіа про влучання російських ракет і дронів. Навіть якщо певну інформацію про наслідки ударів та локації вже розголосили чиновники або політики. «Я прихильниця мовчанки у ЗМІ, — сказала вона. — Коли умовний голова обласної військової адміністрації повідомляє про “приліт”, бо йому так простіше відповісти на запити людей, то я виступаю як цензорка. Адже хтось викладає відео, воно потрапляє у ворожий телеграм-канал — і за дві години в це місце трапляється новий “приліт” із пораненими. Для мене головне — не нашкодити, нехай і зі втратою трафіка. Навіть попри те, що ми не несемо жодної відповідальності за цитування того ж голови ОВА — все одно наш обов’язок не лише поінформувати, але й не нашкодити». Тому «Укрінформ» вилучає з офіційних повідомлень назви населених пунктів, залишаючи тільки області — зокрема тоді, коли йдеться про роботу протиповітряної оборони. Навіть з інформації, що в певному селі чи районі міста було добре чи погано чути постріли ППО, ворог може зробити важливі висновки щодо її розташування.

«ППО відноситься до озброєнь, тому ця інформація відповідатиме статті 114-2, повідомляти про це не можна. Тобто навіть інформування, де саме працює ППО, може містити склад злочину», — додала до цього Людмила Панкратова.

Тетяна Авдєєва погодилася, що медіа не обов’язково поширювати навіть ту інформацію про місця влучання російських ракет і дронів, яку озвучили чиновники чи посадовці місцевого самоврядування. «Завжди слід думати про  суспільний інтерес. Що важливіше — висвітлити “приліт”, куди вже їдуть рятувальники, чи притримати інформацію, аби не допомагати ворогу. Навіть якщо свідками стають медіа, навіть якщо це “приліт” у прямому ефірі — журналістам варто, коли вони бачать “прильоти”, не публікувати це всюди, а вчинити як громадяни: викликати рятувальників, швидку. Якщо це був прямий ефір — приховати трансляцію на найближчі три години», — каже правниця.

Залишається проблема іноземних журналістів. Вони працюють за власними редакційними стандартами, й можливості впливу на них досить обмежені; до того ж, як нагадали учасники дискусії, Україні важливо, аби іноземні медіа говорили про події тут якомога більше. «Має бути адекватна державна комунікація. Іноземні журналісти проходять акредитацію. То чому б не розробити пам’ятку для них на пару сторінок, але з релевантною інформацією, що можна чи не можна публікувати. І сказати, що прямий ефір краще робити в приміщенні, де не можна ідентифікувати геолокацію. Це з боку держави було б ідеальним рішенням. Відповідальність — це реактивний крок, коли вже щось відбулося. Я прихильниця рішень, які запобігають. Пояснити, чому це погано, і сказати, що робити можна», — сказала Тетяна Авдєєва.

Іноземного журналіста, який порушує правила, можуть позбавити акредитації, однак це не рівноцінно забороні на роботу — ця людина просто не матиме доступу в зону бойових дій, однак зможе, наприклад, записувати сюжети на вулицях Києва. Відомі випадки, коли іноземного журналіста за неодноразові порушення заборон, встановлених українським військовим керівництвом, депортували з України, однак це — точно не універсальний вихід. Отар Довженко запропонував розпочати дискусію на рівні міжнародних асоціацій і галузевих медіа про те, що дії іноземних журналістів можуть потягнути за собою небезпечні наслідки, і їм варто, працюючи в Україні, триматись у певних рамках.

«Це домашнє завдання для нас — звернутися або у вигляді заяви, або колонки до колег із необразливим закликом стримуватися в деяких випадках. Тому що жорстка сила — депортації, штрафи, позбавлення акредитації — для нас небажана. Нам не треба, щоб про нас писали погано там, де про нас можуть писати адекватно», — резюмував Отар Довженко. За підсумками дискусії Незалежна медійна рада готуватиме рекомендації для влади, військових та медійників.

Ілюстративне фото: Микола Мирний/Zmina