Демонстрація примарної єдності. Що святкують росіяни 4 листопада?

У Росії сьогодні, 4 листопада, відзначають державне свято – «День народного единства».

Вже кілька років поспіль Кремль використовує його як привід для демонстрації своїх імперських комплексів та ідеологічної накачки населення як РФ, так і окупованих територій.

Про це інформує Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки.

Що саме відзначає Росія в «День народного единства»?.

Попри те, що гарнізон Речі Посполитої капітулював і залишив Москву 5 листопада (26 жовтня за старим стилем) 1612 року, свято призначили на попередній день, щоб воно співпадало з Днем Казанської ікони Божої Матері.

Важливо розуміти, на початку 17 століття тодішня Росія (Московія) ще не приєднала до себе Україну та Білорусь, а отже про єдність пізніше вигаданого «триєдиного російського народу» (великоросів, малоросів і білорусів) взагалі не йшлося.

Навпаки, предки білорусів та українців, зокрема, козаки гетьмана Петра Сагайдачного, брали активну участь у подіях російської Смути саме на польсько-литовському боці.

Навіщо Росії «День народного единства»?.

«День народного единства» – свято молоде.

Його сміливо можна назвати породженням путінської доби.

Свято запровадили у 2004 році (і вперше відзначили у 2005-му) на противагу 7 листопада – «Дню Великої жовтневої соціалістичної революції», який протягом десятиліть був головним радянським святом.

Попри офіціоз, населення СРСР сприймало його позитивно, адже отримувало додаткові вихідні 7 і 8 листопада.

У єльцинський Росії 7 листопада за інерцією також залишалося святом, а в 1996 році його вирішили наповнити новим змістом, перейменували на «День злагоди та примирення».

Запроваджуючи нове свято 4 листопада, Кремль намагався вирішити декілька задач:.

перенести акцент зі святкування «Великого Жовтня» на інший листопадовий день і наповнити його консервативним та патріотичним змістом;.

запровадити загальнонаціональне свято, аналог Дня Незалежності в інших країнах.

День Росії (на честь ухвалення Декларації про державний суверенітет РРФСР у 1990 році) на цю роль явно не підходив, адже асоціювався з розпадом СРСР – травмою як для значної кількості росіян, так і для диктатора Путіна особисто;.

продемонструвати єдність Кремля і Російської православної церкви, яка була одним з ініціаторів запровадження нового свята.

Тому більшість людей запровадження нового свята просто зігнорувала.

Але на нього звернули увагу російські ультраправі.

Від «русских маршей» до путінського офіціозу: як трансформувався «День народного единства».

Протягом десятиліття 4 листопада було монополізовано імперцями, чорносотенцями та неонацистами різних мастей, які збиралися в Москві, Санкт-Петербурзі та інших великих містах на «русские марши».

Традиційною частиною програми святкування були бійки з поліцією (а до 2011 – з міліцією), адміністративні та кримінальні справи проти активних учасників та заборони їхніх політичних організацій як екстремістських.

Переламним можна вважати 2014 рік.

Окупація Криму дала можливість Кремлю наповнити «День народного единства» новим змістом, зрозумілим кожному росіянину, що піддався ейфорії «кримнашизму».

Влада остаточно перехопила ініціативу у «вулиці», вивівши на Красну площу депутатів всіх фракцій Держдуми, десятки тисяч бюджетників, активістів провладних партій та громадських організацій з різних регіонів.

Завершилося святкування концертом із промовистою назвою «Россия объединяет».

У наступні роки святкування відбувалося за аналогічним сценарієм.

Ультраправих випхали з центру Москви на околиці, лідерів пересаджали, і «русские марши» остаточно маргіналізувалися.

Забравши «День народного единства» у неонацистів, Кремль взяв курс на прискорену фашизацію режиму.

4 листопада стало днем шовіністичного угару та демонстрації примарної єдності між державою (в особі Путіна) і народом, а також між різними частинами РФ та підконтрольними Кремлю територіями.

«День народного единства» оголосили «офіційним» святом у квазіреспубліках Донбасу, Абхазії, Південній Осетії та Придністров’ї.

У вересні навіть лунали заклики провести псевдореферендуми на окупованих українських територіях саме 4 листопада.

З такими пропозиціями виступали функціонер партії «Единая Россия» Андрій Турчак та донецький колаборант Олександр Кофман, голова так званої «громадської палати» «ДНР».

Але після втечі російської армії з Харківщини сценарій незаконної анексії було запущено достроково.

Чи є що святкувати росіянам?.

Повномасштабне вторгнення в Україну та його наслідки яскраво проявили кризові явища, що накопичилися в російській державі.

Зокрема, й відсутність того самого «народного единства».

Про яку єдність можна говорити в державі:.

громадян якої майже офіційно розподілено на сорти.

Про це свідчить як специфіка проведення мобілізації в регіонах, так і структура втрат в Україні: лідерські позиції стабільно утримують національні республіки Бурятія, Дагестан і Башкортостан, у Москви і Санкт-Петербурга – останні місця;.

в якій в одному з регіонів фактично не діє федеральне законодавство.

Вереснева заява Рамзана Кадирова про відмову від проведення мобілізації в Чечні далеко не єдиний приклад показової не-єдності цієї республіки з рештою РФ.

При цьому Кадиров вже не приховує свої претензії на владу за межами в Чечні;.

з якої втекли сотні тисяч людей, щоб уникнути мобілізації;.

опозиційні громадяни якої вже вигадали альтернативний російський прапор, аби не асоціюватися з Росією Путіна;.

в якій вільнодумців, інтелігенцію, незалежні ЗМІ влада масово записує в «іноземні агенти», офіційно;.

в якій губернатори та керівники корпорацій з дозволу керівництва держави формують власні армії, а до ПВК відкрито набирають в’язнів;.

в якій розрив між регіонами за якістю життя і рівнем доходів є більшим, ніж у Європі між сусідніми країнами;.

Тепер же рештки добробуту тануть під дією безпрецедентних санкцій, а війна, за якою росіяни були згодні спостерігати в телевізорі, прийшла в їхні домівки.

Єдине, у чому росіяни демонструють сьогодні єдність – це небажання (чи неспроможність) змінити щось у власній країні.