Довга дорога до суду: Нюрнберг, Руанда, Росія

Одним із перших рішень Європейського Союзу у відповідь на повномасштабну агресію РФ проти України стала заборона на території ЄС трансляції російських пропагандистських медіа «Sputnik» і «RT/Russia Today» («RT English», «RT UK», «RT Germany», «RT France» і «RT Spanish»). У тодішній заяві верховний представник ЄС з міжнародних питань Жозеп Боррель вказав, що систематичне маніпулювання інформацією та дезінформація з боку Кремля «використовується як оперативний інструмент у наступі на Україну», а також становить «суттєву й пряму загрозу для європейського громадського порядку і безпеки». 

Улітку в шостому пакеті санкцій (за офіційною термінологією ЄС – «обмежувальних заходів») Євросоюз заборонив мовлення ще трьох великих державних російських телеканалів: «Rossiya 24», «TV CENTER International», «RTR Planeta». На підході, як обіцяє міністр культури Олександр Ткаченко, вилучення російських «Першого каналу», «НТВ», «Рен-ТВ» з ефіру європейських супутникових телеканалів. «Наразі ми ставимо питання ширше – з приводу «інформаційного Рамштайну», тому що російські медіа, на жаль, досить активні і в Азії, і в Африці, і в Латинській Америці. Боротися з цим злом, пропагандистським джерелом війни в усьому світі, нам ще доведеться», – зазначає Ткаченко.

Коли вже мова про антиросійські санкції, варто згадати й ті, що Європейський Союз, Велика Британія, Канада, Австралія запровадили персонально проти осіб, які працюють обличчями та голосами російської пропагандистської машини: Скабєєвої, Соловйова, Симоньян. Остання попросила Ілона Маска розблокувати акаунти RT та агенції «Sputnik», бо, мовляв, «ви ж за свободу слова». Цікаво, якою буде його відповідь, щойно він завершить купівлю Twitter. 

Межа між свободою слова та закликами до геноциду

Темою однієї з панельних дискусій на цьогорічному Львівському BookForum стала пропаганда і тонка межа між свободою слова й геноцидною риторикою, що спонукала російських військовослужбовців вдаватися до масових убивств українців у Бучі, Ірпені, Ізюмі – усюди по Україні, де тільки ступав їхній чобіт. 

Дискусію модерував британський журналіст і письменник Пітер Померанцев. Він пригадав, як у 2014-му році у Вашингтоні мав справи з журналістами-розслідувачами:

Годинна дискусія лідерів думок у сфері права, журналістики, протидії дезінформації так і не змогла дати однозначної відповіді на заявлену тему. Але спікерам відгукнулася теза, озвучена радницею Центру стратегічних комунікацій та інформбезпеки Любою Цибульською: 

Спікери також погодились з її твердженням, що в Російській Федерації дегуманізація українців мала системний характер упродовж років; після Революції Гідності, з анексією Криму та тимчасовою окупацією окремих районів Донецької та Луганської областей вона посилилась, а 24 лютого 2022-го гнійник російської антиукраїнської пропаганди прорвало.

Ще одна важлива теза на дискусії пролунала від керівника Центру протидії дезінформації Андрія Шаповалова:

Самої риторики для засудження замало – треба довести умисел 

Коли йдеться про засудження пропагандистів у судах, першим на думку, безумовно, спадає Юліус Штрайхер. Нюрнберзький трибунал визнав діяльність головного редактора нацистського тижневика «Der Stürmer» підбурюванням до знищення на політичному та расовому підґрунті – злочином проти людяності. Штрайхера засудили до страти.

Ще один з лави підсудних у Палаці правосуддя в Нюрнберзі також особисто зброї до рук не брав і не відкручував вентиль у газових камерах концтаборів. Співробітника міністерства пропаганди й радіоведучого Ганса Фріче теж судили як нацистського пропагандиста. На відміну від Штрайхера, його суд виправдав. Незважаючи на антисемітські заяви Фріче в радіоефірі, суд визнав, що до масового вбивства євреїв він не закликав – радше підіймав бойовий дух німців і рівень їхньої підтримки Гітлера. Мова ворожнечі, але не розпалювання ненависті – постановив Нюрнберзький трибунал у вердикті Фріче.

Інший історичний приклад ближчий до нас у часі. Трибунал щодо Руанди є одним із небагатьох в історії міжнародного правосуддя кримінальних трибуналів ad hoc. У 2003 році він розглядав діяльність Вільного радіо та телебачення тисячі пагорбів (RTLM) з його пропагандистською роллю в масових злочинах проти народності тутсі, коли, за різними оцінками, були вбиті від 500 тисяч до 1 мільйона людей. Співзасновник медіа Фердинанд Нахіману та виконавчий директор Жан Боско Барайяґвізу, а також головний редактор часопису «Kangura» Хасан Нґезі були засуджені на строки від 30 до 35 років ув’язнення. Дикторку RTLM Валері Бемерікі, яка втекла до Заїру, засудили 2009 року в Руанді до довічного ув’язнення.

Нещодавно в Гаазі розпочався процес над головним фінансистом RTLM. 89-річного Фелісьєна Кабугу обвинувачують у підбурюванні до геноциду та злочинів проти людяності. Попри те, що Міжнародний трибунал щодо Руанди висунув йому звинувачення ще в 1997 році, заарештували Кабугу лише у 2020-му – він спокійно жив у передмісті Парижа.

Чи можна спиратися на ці кейси стосовно Руанди та на Нюрнберг як на доречні для притягнення до кримінальної відповідальності низки сучасних російських пропагандистів? Наприклад, політтехнолога Тимофія Сергейцева? Через місяць після повномасштабного вторгнення РФ в Україну в статті «Що Росія має зробити з Україною» на державному інформаційному сайті «РИА Новости» він фактично обґрунтував «етнічне зачищення» українців, наголошуючи, що мільйони потрібно знищити, а тих українців, хто залишиться, слід відправити в концтабори. 

Чи вдасться довести до суду ведучого RT Антона Красовського? Затятий українофоб не тільки погрожував спалити Конституцію України. В ефірі з іншим прибічником війни письменником Сергієм Лук’яненком Красовський сказав, що українських дітей, які вважають, що територія України окупована Росією, «потрібно топити в річці або спалювати живцем». 

 – відреагував на слова Красовського міністр закордонних справ України, юрист-міжнародник за фахом Дмитро Кулеба. Геноцид, як відомо, в міжнародному праві посідає найвищу сходинку в ієрархії міжнародних злочинів. Злочин злочинів, який водночас складно довести. Риторики для засудження недостатньо – треба бездоганно довести, що саме ця злочинна риторика призвела до злочинних дій. Правники називають це «геноцидним умислом».

 – розповів LB.ua експерт Інституту миру та порозуміння і коаліції «Україна. П’ята ранку» Максим Єлігулашвілі.

«Вважаю, нам потрібне ефективне застосування всіх можливих судових механізмів. Інакше засудження російських розпалювачів війни виключно українськими національними судами на тому стані розслідування та подання органами прокуратури може виглядати політично вмотивованим переслідуванням.

З важливістю конкретних фігур такі справи – це ще й актуалізація провини цілої російської індустрії та великої кількості людей, які в ній працюють. Фактично ми говоримо про вину величезної пропагандистської машини в Росії. Держава РФ її збудувала. Росіяни як споживачі та популяризатори медіаконтенту підтримували.

Недостатньо підібрати певну кількість навіть наймонструозніших цитат для доведення провини в геноциді. На прикладі того самого Руандійського трибуналу треба вибудувати логіку доведення, яка підтвердить реальність втілення закликів пропагандистів і воєнних злочинів, скоєних на території України за всі ці 8 років війни.

Якими аргументами довести, що РФ «з кожної праски» розпалювала ненависть до України? Нагальне питання перед тими, хто буде відстоювати наші національні інтереси в судах різного рівня. 

Саме тому на рівні коаліції «Україна. П’ята ранку» ми нині спільно з партнерами працюємо над комплексною архітектурою доведення цього злочину, адаптуючи різні стратегії та механізми».

«Мова ворожнечі» не юридичне поняття. Це створює складнощі 

Міжнародне право не розглядає як юридичні такі категорії, як «мова ворожнечі» чи «дезінформація». Відповідно, доводити їх у судах складно. Проте можна спробувати довести пособництво російських пропагандистів воєнним злочинам. 

Один з авторів ідеї створення Спеціального трибуналу щодо злочину агресії проти України професор Університетського коледжу в Лондоні Філіп Сендс закликає до системного, ретельного збирання інформації. Під час дискусії на форумі у Львові Сендс так і сказав: 

Сендс упевнений, що доводити в міжнародному суді злочин геноциду, скоєного росіянами в Україні, буде вкрай важко – попри всі російські звірства, побачені на деокупованих територіях:

«Докази (проти російських пропагандистів. – Авт.) мають бути глибокими. Настільки, щоб довести зв'язок між словами, які вимовлялися або писалися, та діями, що призвели до вбивств українців у Бучі, в Ірпені, Ізюмі, багатьох інших місцях.

Редактори, журналісти, ведучі запускали брехню. Чи усвідомлювали ці особи наслідки своїх дій? Недарма запитую, бо прокурор мусить це доводити.

Я повністю солідарний з Україною, але не будьмо одержимі злочином геноциду. Пліч-о-пліч з ним йдуть злочини проти людяності. Насправді існує велика прогалина між правовим визначенням злочину геноциду та сприйняттям цього поняття в суспільстві».