Убити Путіна. Як пройшов перший «З’їзд народних депутатів»

Під зачиненими кованими воротами, за якими розкинувся ландшафтний парк у двадцяти кілометрах від Варшави, тупцює кілька польських блогерів.

Попри мряку, вони увімкнули трансляцію і щось жваво обговорюють.

На територію їх не пускають.

На табличці – попередження, що 5-6 листопада до парку та до палацу вглибині, вхід буде недоступний.

На воротах чатує авто охорони.

Ви знаєте, що тут збираються російські олігархи? – емоційно звертається до одного з авторів цього тексту польський блогер.

Ще не знаю, але сподіваюсь, що нас пропустять.

У мене є акредитація.

У хлопців акредитації немає.

Після переговорів з охороною і голосом, записаного у телефоні охоронця як «Українець», ми потрапляємо на територію.

500 метрів по парку під сірою мжичкою навіюють меланхолію і відповідний настрій на зібрання, яке оголосило себе «З’їздом народних депутатів».

Місце, обране організаторами для зустрічі – знакове.

У Палаці Яблонни 1989-го року були заплановані перемовини між владою комуністичної Польщі та опозиційною до уряду «Солідарністю», які призвели до економічних і політичних реформ у самій Польщі та стали початком катастрофи комуністичної системи у всій Східній Європі.

Куди загубилась Росія?.

Намір ідеологів проведення «З’їзду» (ексдепутатів Держдуми Іллі Пономарьова, Геннадія Гудкова та Марка Фейгіна, а також колишнього радника Володимира Путіна Андрія Ілларіонова) був очевидним від самого початку – продемонструвати велике об’єднання, до якого мають долучитися інші учасники опозиційних рухів з Росії.

Включно з тими, хто зараз перебуває у інших «політичних пісочницях» і ділять нинішній опозиційний пиріг.

Однак ще на етапі узгодження офіційної назви заходу, в залі, де зібралося більше гостей та журналістів, ніж, власне, делегатів, гору беруть емоції.

Одні вимагають доставити слово «Росія», інші – визначити депутатів як «російських», ще інші пропонували вдатися до абревіатури РФ.

Зрештою, ні одна із запропонованих пропозицій більшості не набрала.

Тому захід так і залишився частково безіменним, хоч офіційний сайт має назву rusdep.

Навколо «З’їзду» ще до його початку було створено десятки міфологем.

Частину з них (як от з акредитацією за документами з фото) продукували самі ж організатори.

Тому втаємниченість, з якої розпочався захід в якийсь момент почала нагадувати чи то епізоди з «12 стільців» про «таємний союз меча и орала» чи то епізоди з «Корони Російської імперії, або Знову невловимих».

Зрештою, делегати дійсно періодично то з’являлися, то зникали.

А деякі – навіть зі скандалами (одна із учасниць – Ніна Бєляєва – заявила, що є авторкою проєктів документів, за які голосував з’їзд, і вимагала оплатити її роботу, погрожуючи Іллі Пономарьову судом).

Про те, як відбувався «добір» учасників «З’їзду», «Главкому» розповів Олексій Барановський, помічник Іллі Пономарьова.

Отже, за чотири дні на різних етапах у заході взяли участь від 26 до 65 осіб (онлайн і офлайн).

У тому числі чотири особи знаходились на території Російської Федерації прізвища не були засвічені), а один з учасників – боєць «Легіону «Свобода Росії» – вийшов на зв'язок фактично з лінії фронту.

Критерій відбору кандидатів для з’їзду був дуже простий: делегат мав бути обраним депутатом будь-якого рівня до 2014 року.

Після цього, як каже Барановський, людину «гуглили», переконувались у тому, що вона фізично існує, просили копію документів.

Наступний етап – перевіряли політичні заяви.

І якщо він виступав проти війни в Україні – з ним повторно зв’язувались та запрошували до участі.

У результаті палітра делегатів вийшла більш, ніж строкатою: від депутатів Держдуми і колишніх комуністів до російських націоналістів і депутатів селищних рад.

Тому і дискусія над документами та процедурами була відповідною.

Більшість учасників, перебуваючи тривалий час поза реальною політикою, явно засумували за політичними дебатами.

Тому, як видавалось, щиро і прискіпливо узгоджували кожне слово у документах з’їзду, що хоч і мало вигляд супердемократичності, проте розтягувало захід у часі.

А також давало відчуття, що процес був більше непрогнозованим, ніж керованим.

Середній вік учасників з’їзду передбачав, що вони можуть лише закликати до дій, а будувати нову прекрасну Росію майбутнього будуть вже інші.

При цьому вони визнавали, що існує питання і власної легітимності, власного мандату.

Адже легальність будь-яких виборів у Росії після 1993, 2000 чи 2004 року завжди була предметом дискусій.

Що було ухвалено?.

Проте, не зважаючи на деяку хаотичність дій, вже першого дня «З'їзд народних депутатів» у Яблонні ухвалив документи, що суттєво відпозиціонували захід Пономарьова і Ко від альтернативних (які до цього проводили різні альтернативні групи – прибічники ув’язненого Олексія Навального, Гаррі Каспарова та Міхаіла Ходорковського).

І різниця ця – в легалізації заклику до збройної боротьби проти режиму Путіна.

А також – підтримка прав народів Росії на самовизначення.

На жаль, жоден з учасників з’їзду не зміг дати відповідь на питання про стратегію, тактику або спосіб та терміни реалізації «Акту про рух опору».

Вже пізніше, спілкуючись в кулуарах, Ілля Пономарьов заявив, що зараз в Росії діє мережа з понад тисячі партизан-активістів по усій територій, а «Легіон «Свободи Росії» нараховує до чотирьох тисяч добровольців.

І що саме вони зможуть реалізувати заявлені в декларації цілі.

Залишається лише дізнатися, наскільки в «Легіоні» поділяють заявлену Пономарьовим концепцію і підтвердити цифри.

Та причетність, власне, самого Пономарьова до опору.

Найгучніша заява, яка прозвучала в цьому контексті: про амністію людини, яка вирішить «знищити фізично, або доставити до Міжнародного кримінального суду Путіна Володимира Володимировича».

Ще один документ, який потребує уваги – це Декларація про утворення Міжнародної Антиавторитарної Спілки (МААС), яку від імені з’їзду підписав Ілья Пономарьов з Інною Курочкіною (представниця кабінету міністрів Чеченською республіки Ічкерія), Мухіддіном Кібірі (головою Національного альнсу Таджикистану).

Очікується, що до декларації доєднається представники Національного руху Азамат (Казахстан), Єдиного національного руху (Грузія), Демократичний вибір Туркменістану (Туркменістану).

Міжнародна Антиавторитарна Спілка може стати інструментом протидії лояльним до Росії режимам в країнах колишнього СРСР, що дозволить на міжнародній арені мати додаткові важелі публічного впливу.

«Привид» України і не тільки.

Попри те, що «З'їзд народних депутатів» окреслював якісь параметри для майбутнього Росії (зокрема, положення про люстрацію російських чиновників та про амністію окремих категорій громадян), в палаці Яблонни все ж багато говорилось про Україну.

Апеляція до війни, яка має закінчитися розгромом путінського режиму, дійсно була милою вухам як українських журналістів, так і політиків.

А банер зібрання з логотипом державного телеканалу «Freе.

Дом» навіть натякало на те, що в Києві будуть уважно слідкувати, чим цей захід закінчиться і чи є в ньому перспектива.

Екснардеп Рефат Чубаров та нардеп Олексій Гончаренко включалися онлайн, а «слуга народу» Людмила Буймістер у однострої з шевронами ЗСУ навіть була присутня фізично.

Блок галереї.

4-7 листопада у Польщі відбувся «Перший з'їзд народних депутатів Росії».

Окрему увагу потрібно звернути на сторону, яка приймала цей захід.

Від офіційної польської влади на заході не було нікого, якщо не рахувати мера селища Яблонни.

А от «неофіційних осіб» було кілька.

Зокрема, вітальне слово до учасників виголосив засновник і редактор «Газети Виборчої» та колишній дисидент Адам Міхник, економіст та політик, автор польських реформ Лешек Бальцерович.

На захід прийшла і Катажина Пелчиньска-Наленч, колишня посол Польщі в Росії, а нині – керівник аналітичного центру Інституту Стратегії 2050, який діє при центристському соціально-політичному русі Польща 2050, створеному Шимоном Головнею після президентських виборів у 2020 році.

Організатори з’їзду стверджують, що співпрацюють з Анною Фотигою (євродепутатом від правлячої партії «Право і Справедливість») та сенатором Богданом Борусевичем (представник найбільшої опозиційної сили «Громадянська Коаліція»).

Ілля Пономарьов також каже, що, можливо, Польша надасть постійний офіс для підготовки наступного, другого «З’їзду», який організатори планують провести у лютому, на річницю війни.

Втім, джерела «Главкома» поки що не підтверджують намір влади Польщі (на рівні канцелярії президента) якось сприяти діяльності «групи Пономарьова».

Так само на момент написання матеріалу жодна опозиційна організація Росії або її лідер не підтримали заклики до спільних дій та рух опору.

Євгеній Білоножко, Віктор Шлінчак, «Главком».