Вчені розробляють плани перехоплення міжзоряного об’єкта

Нарешті ми маємо технологічні засоби для виявлення міжзоряних об’єктів. За останні кілька років ми виявили два, “Oumuamua і 2I/Borisov“, і, безсумнівно, є ще більше. Таким чином, був великий інтерес до розробки місії, яка могла б відвідати один з них, як тільки ми його виявимо. Але як би виглядала така місія?

Тепер проєкт документа від команди переважно американських вчених спробував відповісти на це запитання та наблизив нас на один крок до запуску такої місії. Частково те, що робить місію міжзоряних відвідувачів цікавою, полягає в тому, що міжзоряні відвідувачі такі дивні. Борисов діяв як типова комета, коли вона увійшла в Сонячну систему, але «Оумуамуа» був зовсім іншим звіром.

У нього так і не з’явився кометний хвіст, як очікували багато вчених. Він також демонстрував прискорення, яке, здавалося, не пояснювалося радіаційними чи іншими причинами, що змусило деяких видатних вчених стверджувати, що це міг бути навіть інопланетний зонд.

Найкращий спосіб боротися з такими химерними твердженнями — уважно їх вивчити. А для цього нам потрібна місія, яка зможе його зловити. Але спочатку ми мали б це побачити, і астрономи вже над цим працюють. Відповідно до розрахунків авторів, обсерваторія Vera C Rubin Legacy Survey of Space and Time (LSST) зможе щороку виявляти десь від 1 до 10 міжзоряних об’єктів приблизно такого ж розміру, як «Оумуамуа».

Це велика можливість знайти потрібного кандидата. Але яким критеріям повинен відповідати цей кандидат?

Найважливішим було б: “Звідки це?” Хоча не існує «найкращого» кута для наближення міжзоряного об’єкта (ISO), це має значення в залежності від того, де ми зберігаємо «міжзоряний перехоплювач» (ISI). За даними газети, найкращим місцем для цього є, швидше за все, точка Лагранжа Земля-Сонце L2. У нього є більше ніж одна перевага – по-перше, дуже мало палива потрібно, щоб залишатися на станції, і будь-якому ISI може знадобитися чекати в режимі зберігання роками.

Коли його викликають у дію, він повинен швидко реагувати, і інший житель L2 може допомогти йому це зробити. Спектроскопічна обсерваторія NASA у часовій області (TSO) — це 1,5-метровий телескоп, який планується розташувати в точці Лагранжа L2 разом із більш відомими телескопами, такими як JWST.

Не зважаючи на всю свою дивовижну здатність знімати що вражає зображення, JWST має суттєвий недолік – він повільний. Щоб зосередитися на конкретному об’єкті, може знадобитися 2-5 днів, що робить його марним під час відстеження ISO. З іншого боку, TSO займає лише кілька хвилин.

Він може бути доповнений ще одним телескопом, запланованим Near Earth Object Surveyor, який планується розмістити в точці Лагранжа L1 системи Земля-Місяць. У поєднанні з TSO ці два швидкореагуючі телескопи повинні мати можливість знімати зображення будь-якої ISO, яка входить у внутрішню частину Сонячної системи, яка не знаходиться безпосередньо на траєкторії уздовж базової лінії L1-L2.

Наступним завданням після виявлення є отримання ISO. Деякі, на жаль, будуть просто недосяжні з точки зору орбітальної механіки. Але автори підрахували, що існує 85-відсоткова ймовірність того, що ISI, що зберігається на рівні L2, зможе знайти відповідний об’єкт інтересу розміром з «Оумуамуа» протягом 10 років.

Отже, по суті, як тільки ми зможемо виявляти ISO, залишається лише терпляче чекати відповідної нагоди. Коли ISI досягає ISO, він може почати спостереження зблизька, включаючи повну спектроскопічну карту як природних, так і штучних матеріалів, що може допомогти вирішити дискусію про те, чи є такі об’єкти зондами, створеними прибульцями.

Він також може спостерігати за будь-яким виділенням газів, що могло б пояснити таємничі сили, що діють на «Оумуамуа». Безсумнівно, є ще багато цікавих речей, які вчені хотіли б зрозуміти про перший міжзоряний об’єкт, який ми відвідаємо. Але виходячи з розрахунків у цьому документі, буде багато можливостей для цього та багато даних для збору, коли ми це зробимо. Тоді час переходити до етапів планування! Джерело