Як «Дождь» вчить жаліти російських мобілізованих

«Ліберальний» російський телеканал дбає, аби мобілізованих росіян краще годували, одягали і вчили вбивати українців. А по допомогу для них звертається до Міноборони Росії.

«Ліберальний» і «опозиційний» телеканал «Дождь» переймається тим, аби мобілізовані росіяни отримали обіцяні державою гроші за участь у війні проти України, аби їх добре готували, давали якісне спорядження і зброю. Головна емоція, яку редакція «Дождя» намагається викликати цими матеріалами у глядачів, — жалість і співчуття до мобілізованих. Продовжуємо дослідження контенту «Дождя».

Російські мобілізовані п’ють із калюж, не мають харчів, медикаментів та боєприпасів, живуть у наметах, командування їх кинуло. А ще новоспечених військових не навчають воювати, змушують купувати спорядження власним коштом і не платять обіцяні Путіним гроші. Українські військові просто розстрілюють бідних з артилерії, бо окупантам видали тільки автомати. У цих трьох реченнях — типовий сюжет телеканалу «Дождь» про долю мобілізованих співвітчизників.

Однак чи це все, що має сказати російське незалежне медіа під час висвітлення теми повномасштабного російського вторгнення? Тим більше, якщо це медіа постійно наголошує, що воно — проти війни. Але ж бути проти війни — це не просто повторювати: «Ні війні!», як робить більшість російських лібералів. Це відкрито виступати за те, щоб російські військові пішли з території України. Роз’яснювати тим окупантам, які добровільно чи під примусом опинилися на нашій землі, як скласти зброю і здатися в полон. Як не виконувати злочинних наказів і не опинитися в числі воєнних злочинців. Як уникнути мобілізації, як захистити свої права…

Проте в сюжетах про мобілізованих, які показують на телеканалі «Дождь», наголос на іншому. А саме на поневіряннях бідолашних військових, яких власне керівництво кинуло, а українська армія знищує. Якщо сюжети побудовані саме так, то, виходить, їхня мета — розв’язати проблеми мобілізованих. Тобто звернути увагу керівництва держави на те, що постачання погане, солдати не навчені, офіцери тікають із поля бою, зброї немає. А отже допомогти російській армії.

Щоб українці не купилися на жалісливі сюжети «Дождя» про мобілізованих, ми в Інституті демократії імені Пилипа Орлика вирішили продовжити наш моніторинг російської ліберальної журналістики на предмет поширення пропагандистських меседжів і маніпуляцій. Подивились інформаційні ефіри каналу за тиждень із 31 жовтня по 5 листопада.

«Термобілизна не за сезоном»

У більшості сюжетів про мобілізованих увага російських журналістів зосереджена на їхньому не досить комфортному побуті. Інформацію про це беруть або з телеграм-каналів, або від друзів та родичів чи самих мобілізованих. Наприклад, у випуску від 5 листопада подруга мобілізованого Аліна розповідає про неякісну форму, термобілизну не за сезоном, погані берці. А далі підсумовує: «Люди у стані просто кипіння… люди не розуміють, що буде, як їх взують та одягнуть, коли їх навчать і чи навчать взагалі чогось, наскільки мені відомо, всього декілька разів були стрільби і, скажемо так, не надто результативні. Тобто мобілізовані не розуміють, що на них чекає і їм нічого не говорять, нічого не видають корисного, скажімо так, і нічого практично не вчили».

Виходячи з цього переказу, мобілізовані хочуть нормального одягу, спорядження, а також якісного навчання. Якщо все це буде, тоді все гаразд. І з сюжету в сюжет «Дождь» переказує нові й нові деталі страждань через відсутність білизни, одягу, їжі і брак умінь і навичок убивати українців.

«Ходили в своїх куртках близько тижня»

Ще один із сюжетів від 4 листопада. Тут співрозмовник «Дождя» — мобілізований Станіслав. Він наголошує, що є законослухняним громадянином і приїхав здалека для того, щоб виконати свій обов’язок. Тобто поїхати в ролі окупанта до України — норма, адже Путін покликав. А от не влаштовує його те, що йому не дали зимової форми: «Я за межами Чувашії був у той момент, коли мені зателефонували з військкомату і сказали, що треба приїхати з документами. Я їм сказав: дайте допрацювати і залишити родині грошей. Потім зателефонував військовому комісару. Він сказав: якщо не приїду, будуть шукати з прокуратурою. Я як законослухняний громадянин приїхав 17 жовтня і отримав повістку. І поїхав уже 19-го. Наш військовий комісар нас кинув у день від’їзду. Він сів з нами в автобус, на першому перехресті вийшов. Через нього ми не отримали зимової форми в той же день. І ходили в своїх куртках близько тижня».

Тут та сама ситуація. Людину обурює не факт мобілізації, не агресивна війна, яку веде Росія проти України, а те, що не дали зимову форму. І «Дождь» охоче транслює це. Мабуть, для того, щоб у Міністерстві оборони Росії це почули й допомогли з формою?

«Наше государство отказывается выплатить… 195 тысяч рублей, которые нам обещал наш президент… Ради чего нам тогда идти воевать?»

Також «Дождь» розповідав про бунти мобілізованих. Перший із них був у Чувашії. Відео з телеграм-каналу показували протягом тижня декілька разів. Мовляв, дивіться: ура, вони бунтують, навіть ОМОН викликали й Росгвардію. Думаєте, бунт був проти мобілізації чи проти того, що військовозобов’язаних скоро відправлять в Україну? Ні! Їм просто не заплатили.

«Наша держава відмовляється виплатити гроші в розмірі 195 тисяч рублів, які нам обіцяв наш президент Володимир Володимирович Путін. Заради чого нам тоді йти воювати за цю державу, залишивши свої родини без підтримки?!» — говорить на відео один із мобілізованих.

Замість засудити подібне заробляння грошей на війні та смертях українців, журналісти підхоплюють тему відсутності виплат і говорять із правозахисником та експертом про те, як саме на російському бюджеті відобразиться обіцянка російських чиновників заплатити мобілізованим. Тобто хочуть допомогти з виплатами, аби мобілізованим було заради чого йти воювати?

А ось як розповідають про ще один бунт у Татарстані: «Мобілізовані вийшли з вимогою покращити умови утримання і жалілися на іржаві автомати, погане постачання їжею, дровами… відсутність всякого навчання. Пізніше стало відомо, що тренувальний пункт відвідав начальник училища, заступник прем’єр-міністра Татарстану Рустам Нігматуллін. І зараз усі питання військовослужбовців вирішені» Те саме: дали їжу, дрова, навчили — все гаразд, тему закрито. Більше висвітлювати нічого.

«Вони не злочинці й не дезертири, вони не відхрещуються від допомоги Батьківщині»

Якщо в сюжетах про перебування мобілізованих на території Росії акцент робиться на відсутності одягу, їжі та навчань, то говорячи про перебування російських мобілізованих в Україні, співрозмовники журналістів «Дождя» благають про допомогу від Міністерства оборони Росії та просять звернути увагу командування на проблему. Тож і тут завдання не переконати мобілізованих скласти зброю і відмовитися воювати або ж здатися. Цікаво, що в таких сюжетах сором’язливо обходять тему участі мобілізованих в агресії. В усіх випадках ідеться про беззахисних мобілізованих з автоматами й лопатами, яких розстрілюють до зубів озброєні українці.

Ось що в ефірі від другого листопада говорить дружина мобілізованого, який був на території Луганської області: «Його та ще близько 300 осіб залишили без командування, без продовольства, речей та потрібних медикаментів. Вони самі точно не знають своє точне місце розташування, сидять уже тиждень в лісосмузі, зовсім покинуті…»

Далі під час цього інтерв’ю ведучий Тихон Дзядко намагається дізнатися, що дружина робила, щоби врятувати свого чоловіка. Вона розповідає, як зверталася в різні інстанції, які нічого не дали. І от журналіст наважується на цікаве запитання:

— Якщо не відповідає гаряча лінія Міноборони, якщо представники прокуратури приїжджають на місце, дивляться на мобілізованих і, як ви кажете, їдуть геть, які тут можуть бути подальші варіанти? Тікати? Здаватися в полон? Щось робити?

— Ну, таких варіантів наші хлопці точно не розглядають. Вони сподіваються, що все ж таки будуть почуті хоча б через нашу допомогу.

— Але якщо вас не чують?

— Будемо битися до останнього за наших чоловіків. Вони не злочинці, не дезертири, вони не відхрещуються від допомоги Батьківщині, якщо Батьківщина також буде допомагати їм хоча б надаючи якусь стандартну допомогу у вигляді медикаментів, речей…

Плюс цього ефіру — пропозиція Тихона Дзядка тікати чи здаватися. Та при цьому телеканал «Дождь» використали як трибуну для впливу на російське Міноборони: прийдіть на допомогу мобілізованим. Вони хочуть воювати. Вони вірні путінській Росії!

«Самі особисто собі давали команду в розвідку ходити, спостерігали, але в нас не було такої зброї, щоб ми змогли ліквідувати українських військових»

У цьому ж ефірі дали запис розмови з одним із мобілізованих — Іваном (ім’я змінили) з Ямпольського полку. Якщо в попередньому сюжеті обійшли питання участі у бойових діях, то в цьому сюжеті йдеться про мобілізованого, який хоче воювати, проявляє ініціативу, але не має відповідної зброї.

Початок сюжету типовий: поневіряння на навчаннях. «Берці, ніби з бетону», військова підготовка — один день, відправили, «як гарматне м’ясо». Проте таке ставлення начальства ніяк не впливає на бажання мобілізованого «ліквідовувати хохлів». Ось слова Івана: «Ми самі особисто давали собі команду в розвідку ходити, спостерігали і так далі, але у нас не було такої зброї, щоб ми могли їх ліквідувати… Я підходжу до комбата, кажу, давайте, надайте мені все повністю: окуляри нічного бачення, автомат тихий мені дайте… Дайте, щоб я особисто ліквідував всі ці міномети, танки і що там можливо. Я підпишу папірці, що я доброволець, я готовий. Тільки надайте все. Він мені відповідає: "такої команди немає, хлопці, сидіть, ви тримайтеся головне там, у лісі"».

І це все дається в ефірі без коментарів. Ані перед, ані після сюжету ніякої реакції на сказане немає. Просто пожалійте окупанта, який би за можливості із задоволенням допоміг Путіну загарбати чужі території, чужу власність, забрати життя українців.

«Наш президент… наших хлопців… відправляє на вірну смерть, не даючи при цьому нічого»

У деяких сюжетах «Дождя» таки йдеться про мобілізованих, які, взявши участь у боях, вирішили повернутися додому. Це, звісно, плюс. Але чомусь усе закінчується тільки розмовами. Інформаційна служба телеканалу могла б, наприклад, запросити експерта, який би надав покрокову інструкцію: як це зробити? Як не бути співучасником російської агресії?

В ефір від 5 листопада запрошують дружину одного із солдатів Альону. Ведуча Анна Монгайт розповідає історію про російських окупантів в Луганській області, яких висадили в лісосмузі, змусили копати бліндаж і кинули там без командування. Солдати потрапили під обстріл, після цього залишили свої позиції і дісталися до Білгородської області. Там їх зустріли, відібрали зброю, зібрали відбитки пальців та стали змушувати повернутися на фронт.

Ось що говорить Альона: «Було сказано: Зеленський відправляє своїх хлопців, свій народ у пекло… А що робить з нашого боку наш президент? Безпосередньо куди він наших хлопців, синів та батьків відправляє? На вірну смерть. Не даючи при цьому нічого. Хлопці мали з допомогою автоматів тримати оборону, коли у супротивника набагато краще. У них є також тепловізори, у них є дрони. На жаль, у наших хлопців не було навіть рацій. Вони не змогли зв’язатися звідти з командуванням, абсолютно ні з ким».

У цій розповіді знов участь мобілізованих у війні сприймається як норма. Та ще й Зеленський, що «відправляє свій народ у пекло». Що?! А Путіна та його генералів засуджують не через те, що вони розпочали війну і ведуть її, вдаючись до численних воєнних злочинів, а через те, що зброї нормальної не дали. Далі наведемо уривок з інтерв’ю:

Монгайт: «А що ваш чоловік робить на передовій, куди його кинули, ось це не зрозуміло абсолютно. Чи будете ви намагатися якимось чином повернути його і чи намагається він відмовитися від участі в цій воєнній кампанії?»

Альона: «Так, відмовляється не тільки мій чоловік від участі у подальшому. От і, звісно, я стараюсь, намагаюсь повернути його, щоб побачили, почули нас, дружин, тому що я не одна така».

Монгайт: «А куди ви звертаєтеся? Що ви робите?»

Альона: «На початку ми звертались, телефонували в Міністерство оборони, де нас заспокоїли, сказали: “Заспокойтеся, ми вживемо заходів, все буде добре”. Після цього жодна з дружин, точніше я, теж ми не додзвонилися туди більше».

Монгайнт: «Ну, зрозуміло. Дякуємо велике, Альоно, будемо слідкувати за вашою історією. Будемо сподіватися, що ваш чоловік зможе зараз повернутися додому живим».

І після цього йде наступний сюжет.

Але чому б не допомогти Альоні та іншим дружинам, які врешті оговталися і зрозуміли, що не хочуть, щоб їхні чоловіки-окупанти вмирали в Україні? Бо єдиний вихід із цієї ситуації, про який згадується в інтерв’ю, — це звертатися в Міністерство оборони. Серйозно?

Далі в цьому випуску все стає ще гірше. Прямо після інтерв’ю розповідають, що «людей, які відмовляються» воювати, тримають в підвалах у «тортурних умовах». І, знову ж таки, що з цим робити? У сюжеті не сказано. Знов Альону, її чоловіка та інших окупантів, що врешті прозріли, залишають ні з чим, залякуючи їх і наголошуючи, що їхнє становище безвихідне.

«У них є два виходи — назад на смерть чи до в’язниці»

Така ж манера подачі інформації про тих, хто заявив про свій намір відмовитися воювати, і в ефірі від 3 листопада. Там показали звернення самих мобілізованих, які «опинилися без провіанту, боєприпасів, пили з калюж, командування і зв’язку з командуванням не було, зі зброї лише автомати та гранати». Ці окупанти також покинули свої позиції, дійшли до найближчої військової частини і стали просити відправити їх назад в Росію. У відеозверненні вони розповідають, що хочуть повернутися до Росії, написали заяви, але їх ніхто не чує. Звернення закінчується проханням: «Просимо надати нам правову допомогу».

Далі слова ведучого Володимира Роменського: «Питанням тепер займається військова прокуратура, погрожують звинуваченнями в дезертирстві. Хочу процитувати дружину одного з мобілізованих, з якою я сьогодні спілкувався: "У них є два виходи — назад на смерть чи до в’язниці"». Тобто й тут після того, як мобілізовані прямо попросили про правову допомогу, наголос на безвиході: або смерть, або в’язниця.

У випадку з мобілізованими й телеканалом «Дождь» щоразу в таких випадках трапляється чергова Чорнобаївка: вийшли з-під обстрілів, пішли до своїх — отримали нагоду повернутися назад під обстріли. То, може, щось треба змінити в цьому замкненому колі? Можливо, такі дії не є ефективними і треба говорити про якийсь інший вихід?

Декілька порад для російських журналістів, які «проти війни»

Проблема телеканалу «Дождь», як і більшості російських лібералів та «незалежних» журналістів, у тому, що вони не бачать, що воювати з Україною хоче не тільки Путін, а й більшість Росії. Це видно з усіх цих сюжетів. Хоча деякі мобілізовані окупанти прямо заявляють, що готові воювати, тільки навчіть і дайте зброю, журналісти цього не помічають. Таке собі витіснення, бажання чути й бачити тільки те, що хочеться, а не те, що є насправді. Тому монологи про готовність служити Путіну, «ліквідовувати укропів», воювати за Батьківщину подаються в ефірах без будь-якої реакції. Але, якщо ви проти війни, ця реакція має бути! Інакше ви просто подаєте в ефір заклики до насильства, до терору, до окупації, до вбивства українців. Ви — також інструмент агресії.

Основна емоція, яку інформаційна служба «Дождя» намагається викликати у своїх глядачів, — жалість до мобілізованих. Але давайте відверто: якби в Росії була можливість озброїти та навчити всіх їх, ми б мали цілком мотивованих окупантів, які б із задоволенням та гордістю йшли вперед. А ми би в Україні мали нові Бучі та Маріуполі… Ґвалтування, мародерства, катування, смерть.

Численними розповідями про бідолах, які п’ють із калюж і сидять під обстрілами в окопах, журналісти «Дождя» заколисують самі себе й свою аудиторію. Мовляв, мобілізовані не хочуть воювати. Це омана. Час нарешті відкрити очі й побачити не тільки кривавого Путіна, а й криваве російське суспільство, яке також хоче загарбати Україну і знищити українців як народ. Мобілізовані, їхні родичі самі вам про це кажуть у ваших же ефірах!

Якщо ви справді «проти війни», відкрийте нарешті очі й побачте своє суспільство, яке хоче війни. А після цього використайте всі свої вміння та таланти, щоб змінити це.