Як ми втрачаємо публічність парламенту

Одним із головних досягнень демократії є прозорість роботи влади. Кожен охочий може наперед знати, коли і які рішення планують розглядати посадовці, в режимі реального часу стежити за роботою інституцій та ознайомлюватись з ухваленими рішеннями. Саме так працювали публічність інституцій в Україні… до 24 лютого 2022 року. Зараз ви вже не знайдете інформації про дату та заплановані до розгляду проєкти, немає змоги дивитись прямі трансляції засідань, а про результати роботи уряду чи парламенту можна дізнатись хіба з соціальних мереж. І якщо в перші тижні широкомасштабного вторгнення така практика була зрозуміла і логічна, то на дев’ятий місяць вона викликає здивування.  Особливо це стосується Верховної Ради, яка у мирні часи була однією з найбільш відкритих інституцій, а зараз перетворюється на ізольований від суспільного контролю орган, де все вирішується вже не у міфічних кулуарах, а прямо в залі засідань поза оком громадськості. Через це ми ризикуємо втратити будь-яку публічність парламенту і можливість впливати на ухвалення рішень. 

Закриті засідання

До 24 лютого інформація про те, коли засідає Верховна Рада та які питання вона планує розглядати, була публічною. Громадськість могла заздалегідь ознайомитись з порядком денним і у разі потреби виступити за чи проти ухвалення. Це була звична практика. В медіа, соціальних мережах та на вулицях проводили акції за ухвалення Виборчого кодексу та закону про державну мову чи виступали проти мовного закону Ківалова-Колесниченка та змін щодо особливого статусу Донбасу.

Зараз така інформація недоступна. Про проведення засідань та розглянуті на них проєкти можна дізнатись лише постфактум. Але теж не із сайту парламенту, а зі сторінок окремих народних депутатів у соцмережах. Звичною практикою для журналістів стали посилання на телеграм-канали  Олексія Гончаренка чи Ярослава Железняка і дублювання їхніх суб’єктивних оцінок у новинах. 

Але ж надворі війна. І заповнена парламентарями зала Верховної Ради може стати ціллю для агресора, щоб позбутися легітимно обраної народом влади. Саме так у березні 2022 року пояснювала рішення припинити інформувати про засідання парламенту Євгенія Кравчук, народна депутатка з фракції «Слуга народу». Це був би гарний аргумент, якби не одне «але».

У пленарних засіданнях беруть участь і голосують депутати, обрані від забороненої партії «Опозиційна платформа – За життя», керівники якої мають прямі зв’язки з Кремлем. Вони знають і можуть поділитись із своїми кураторами інформацією про дні засідань, порядки денні, списки депутатів і запрошених людей — міністрів, прем’єра чи президента. 

Лише на початку листопада народні депутати позбавили мандата «слугу» Ігоря Васильковського, який ще у липні утратив українське громадянство. А Васильковський поміж іншим входив до комітету з питань транспорту та інфраструктури. І до останнього мав доступ до всіх матеріалів. Як і Вадим Рабинович, який виїхав з України ще до початку великої війни. Але всі можливості для дистанційної роботи у нього залишаись до третього листопада, коли парламент припинив його повноваження через припинення українського громадянства. Досі лишається депутатом Євгеній Шевченко, прихильник Лукашенка, який нібито працює в головному управлінні розвідки Міністерства оборони України.

Як на мене, ризик від депутатів-колаборантів значно вищий, ніж від публічності Верховної Ради. Але якщо такі парламентарі в курсі планів Верховної Ради, то суспільство від цього усунули.  

Вже не парламентський телеканал

До 24 лютого основним завданням телеканалу «Рада» була пряма трансляція відкритих засідань парламенту, брифінгів депутатів, години запитань до уряду тощо. Але після повномасштабного вторгнення прямі трансляції припинились, а сам канал долучився до телемарафону «Єдині новини».

На початку вересня народні депутати зафіксували поточний стан речей постановою і фактично заборонили «Раді» вести пряму трансляцію засідань парламенту. Записи засідань усе-таки оприлюднюються оприлюднюються на ютуб-каналі «Ради», але пара тисяч переглядів — це далеко не та кількість глядачів, які раніше стежили за роботою Верховної Ради.

За даними моніторингового дослідження, яке провів «Детектор медіа», парламентський телеканал має великі проблеми з точністю та достовірністю інформації в межах роботи єдиного телемарафону. А за кількістю чорного піару «Рада» взагалі лідер. Схоже, 320 мільйонів гривень капітальних видатків, які народні депутати виділили на парламентський телеканал, не конвертувалися в якість. У бюджеті на 2023 рік на роботу каналу «Рада» заклали 49 мільйонів гривень, не передбачивши капітальних видатків як це було у 2021.

Зараз Верховна Рада перетворилась на засекречену зону, а у самому парламенті значно легше протягувати лобістські та корупційні проєкти. Так вважає лідерка «Батьківщини» Юлія Тимошенко. Правоту цієї тези власним прикладом доводить однопартієць Тимошенко Андрій Кожем’якін. Саме він вніс у парламент проєкт, який ухвалили зі спринтерською швидкістю: від реєстрації до ухвалення в цілому минув лише тиждень. Щось неймовірне в умовах воєнного часу. Це той самий законопроєкт, який зламав міжнародний принцип продажу телевізійних прав на спортивні трансляції. Тепер права на трансляцію матчів належать не організатору спортивних змагань (федерації), а організатору спортивного заходу (спортивному клубу). Це підігрування інтересам олігархів Ігоря Коломойського, Ігоря Суркіса та Григорія Козловського, які мали конфлікт із Федерацією футболу України та її керівником Андрієм Павелком. За інформацією громадськості, на комітеті Андрій Кожем’якін стверджував, що все це робиться заради… військових, які хочуть безкоштовно дивитись український футбол.   

Інформація недоступна

Головним джерелом інформації про Верховну Раду є її офіційний сайт. Саме тут можна дізнатись про зареєстровані законопроєкти, перелік народних депутатів, фракцій, комітетів, дати, порядки денні та результати пленарних засідань не лише поточного, але й попередніх скликань. Донедавна це був справжній скарб відкритих даних.

Зараз функціональність сайту суттєво обмежена. З сайту зникла інформація про дати засідань і порядки денні. А зараз там неможливо знайти інформацію про народних депутатів, зареєстровані ними законопроєкти, належність до фракції та участь у засіданнях. Недоступні також дані про парламентські комітети, фракції та групи. Наприклад, на сайті правоохоронного комітету ВР остання дата засідання — 23 лютого, а останні новини — за 14 квітня. Нема інформації про майбутні засідання, порядки денні та результати розгляду. Попри це, комітет готує і ухвалює висновки, які доступні в картках законопроєктів.

І винна тут не лише війна. Ще в листопаді 2019 року запрацювала «нова» версія порталу, куди перенесли тільки частину даних. Не було повної інформації про народних депутатів, фракції, комітети, хронології розгляду, результатів голосувань тощо. Це можна було знайти на «старій» версії сайту, яка працює досі. Та з часом функції «старого» сайту почали обмежувати, а «новий» так і не розвивали. Зараз актуальну інформацію щодо фракцій можна знайти хіба обхідними шляхами.

Чи допомагають такі обмеження захистити народних депутатів? Навряд чи. Інформація про парламентарів, їхні фотографії, партійна належність, виступи і навіть статки є загальнодоступними. Тим паче, що більшість нардепів самі поширюють ці дані у соціальних мережах, а деякі з них із гордістю публікують відео з свого відвідування прифронтових районів. Цієї інформації більш ніж достатньо для ворожої розвідки.

Але подібні обмеження значно ускладнюють суспільний контроль Верховної Ради. Верховна Рада поступово перетворюється у закритий клуб, який працює у напівсекретному режимі. Зацікавлена громадськість чи бізнес дізнаються про ухвалені рішення лише постфактум і вплинути на них уже не можуть. Парламентський сайт обмежив інформацію про роботу Верховної Ради, а профільний телеканал займається рекламою Офісу президента.

Без суспільного контролю і можливості людей впливати на рішення Верховна Рада просто перетворюється на принтер, що друкує закони. Про якість, довготривалі наслідки та користь законопроєктів уже не йдеться. Зате дедалі більше з’являється та ухвалюється ініціатив не в інтересах суспільства. 

Олег Савичук, аналітик Центру спільних дій

Фото: пресслужба Верховної Ради