Російська черга на довічне ув’язнення просувається: дайджест пропаганди за 17 листопада

Москва очікувано назвала рішення суду в Гаазі «елементом гібридної війни», а Кремль офіційно пропонує тепло зараз в обмін на продовження війни завтра. Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки зібрав головні фейки та наративи пропаганди РФ за 17 листопада.

Хто наступний за «Кротом, Хмурим і Стрєлковим»
Пєсков зізнався у державному тероризмі
Навіщо Росії «Хасав’юртовський мир» з Україною
Путін публічно імітує готовність до непублічних переговорів

Хто наступний за «Кротом, Хмурим і Стрєлковим»

17 листопада Окружний суд Гааги виніс дуже важливий історичний вердикт у справі збиття малайзійського Боїнга рейсу MH17 над Донбасом у липні 2014 року. До довічного ув’язнення засуджено (поки що заочно) трьох із чотирьох обвинувачених.

Винними у вбивстві 298 осіб, які перебували на борту літака, визнані колишній «міністр оборони» самопроголошеної «ДНР» Ігор Гіркін (Стрєлков), генерал-майор Сергій Дубинський (на прізвисько Хмурий) та громадянин України Леонід Харченко (Крот). Ще один підозрюваний – полковник Олег Пулатов (Гюрза) – був визнаний невинуватим.

Суд відбувався за відсутності обвинувачених. Вони перебувають у міжнародному розшуку.

Кремль увесь цей час умисно намагався завадити розслідуванню фальсифікаціями доказів.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як Росія плуталась у версіях: 5 цинічних фейків про збиття MH-17

Аналогічним чином Москва намагається заперечити та приховати також всі свої нинішні злочини. Рішення в Гаазі вона пояснює в дусі «гібридної війни Заходу проти Росії». Звичайно, марно.

НАСПРАВДІ, це історія про невідворотність настання справедливості, навіть коли для цього потрібні роки.

Ось декілька історій з цього приводу:

Судовий процес у справі одного з організаторів Голокосту під час Другої світової війни нациста Адольфа Айхмана завершився винесенням смертного вироку у 1962 році. З часу його злочинів минуло понад 20 років.
Суд над Фелісьєном Кабугою, головним спонсором пропагандистського «Вільного радіо і телебачення тисячі пагорбів» (Radio Television Libre des Milles Collines) у Руанді, якого звинувачують у підбурюванні до геноциду в країні у 1994 році, жертвами якого стали від 500 тисяч до мільйона людей, розпочався лише через 28 років і зараз також триває у Гаазі.
Міжнародний терорист Іліч Рамірес Санчес, відомий також як Карлос Шакал, свою злочинну діяльність почав у 1973 році. Заарештували його лише за 21 рік. У 1994-му французький суд засудив Карлоса до довічного ув’язнення.
24 березня 2016 року Міжнародний трибунал з колишньої Югославії засудив експрезидент Республіки Сербської у Боснії Радована Караджича до 40 років в’язниці за воєнні злочини та геноцид, скоєні під час боснійської війни 1992—1995 років. З часу злочину і до винесення вироку пройшов 21 рік. Згодом покарання було посилено до довічного ув’язнення.
У травні 1999 року Гаазький трибунал висунув звинувачення проти екс- президента Югославії Слободана Мілошевича. Злочини, у яких його обвинувачено на основі особистої відповідальності, звучали так: а) геноцид: масові вбивства (страта декількох тисяч мусульман у Сребрениці в липні 1995 року), створення концтаборів (близько 50 на території Боснії), насильницьке переселення більш як 250 тисяч осіб; б) 10 злочинів проти людства: переслідування на політичному, національному й релігійному ґрунті, вбивства, тортури, антигуманні дії, незаконне ув’язнення; в) 8 порушень Женевських конвенцій: вбивства, спричинення страждань, невиправдані руйнування, псування майна; г) порушення законів і звичаїв ведення війни: варварське руйнування населених пунктів (обстріл Сараєва), руйнування й завдання збитку історичним пам’яткам, привласнення майна, напад на мирних жителів.

Нічого і нікого не нагадує з новітньої історії?

Судовий процес над Милошевичем після пред’явлення звинувачення почався через три роки, 12 лютого 2002-го.

Ці та інші приклади доводять, покарання – дійсно невідворотне. Для всіх без винятку. Навіть президентів. Мілошевич особисто не страчував, не катував, не бомбив Сараєво, але його це не врятувало від смерті у Гаазський в’язниці.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Суд у Гаазі чи новий Нюрнберзький трибунал: де судитимуть Путіна за його злочини?

Тому рано чи пізно усіх чекає справедливе покарання. І виконавців злочинів (сотень тисяч «кротів», «стрєлкових» чи «хмурих»), і їх головного замовника. Російська черга на довічне ув’язнення через війну в Україні почала рухатися. І це важливий історичний факт цієї війни. За справедливість.

Пєсков зізнався у державному тероризмі

17 листопада в Кремлі офіційно визнали, що б’ють по українській цивільній інфраструктурі з метою змусити президента Володимира Зеленського до переговорів. І змусити його мають затероризовані росіянами українці.

Пєсков відверто заявив, що «відсутність світла та тепла у мирних українців через ракетні обстріли – це наслідки дій влади України, яка не бажає вирішувати проблему, виходити на переговори… ось це всі наслідки».

НАСПРАВДІ, це ніщо інше, як офіційне зізнання Кремля у тероризмі, яке нічим не відрізняється від риторики звичайного терориста, який захопив заручників і потроху вбиває їх, вимагаючи переговорів із владою. Росія це робить на державному рівні і вже навіть не приховує цього. Адже масовані ракетні атаки з метою знищення цивільної інфраструктури дуже важко пояснити військовою необхідністю. І саме це підштовхує багато країн до того, щоб вже офіційно маркувати путінський режим як «терористичний».

Європарламент наступного тижня розгляне резолюцію про визнання Росії терористичною державою. Його найбільша депутатська група ЄНП вже заявила, що підтримує цей документ. Більш того, 17 листопада стало відомо, що текст резолюції про визнання РФ державою-спонсором тероризму вже погоджено.

Перелік країн, які вважають Росію державою-спонсором тероризму, також невпинно зростає. Рішення, нагадаємо, вже ухвалені парламентами Литви, Латвії, Естонії, Польщі та Чехії. ПАРЄ також визнала режим у Росії терористичним. З урахуванням того, що Чехія до кінця року головуватиме в Євросоюзі, вона цілком вірогідно порушуватиме це питання вже на рівні всього ЄС.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: РФ треба визнати державою-терористом чи спонсором тероризму?

Може статися і так, що Росію визнає терористичною, наприклад, Велика Британія, яка не пов’язана жодними зобов’язаннями з Євросоюзом.

Чим це може загрожувати Росії? Звичайно, не моральними стражданнями. Насамперед матеріальними. Адже з’явиться юридична підстава ухвалення пакета відповідних законів в кожній окремій країні, де знаходяться заморожені російські активи.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Резолюція ООН щодо репарацій РФ: чому нервує Москва

Це й дозволить жертвам державного тероризму вимагати компенсації за рахунок РФ. Адже недаремно Гаазький суд у своєму вердикті, крім іншого, зобов’язав Гіркина та його «хмурих» поплічників сплатити родичам жертв катастрофи MH17 €16 млн. Прецедент створено. Далі буде.

Навіщо Росії «Хасав’юртовський мир» з Україною

Так само як Пєсков визнав, що килимові ракетні бомбардування України є нічим іншим як «операцією з примусу українців до миру на кремлівських умовах», так і один з ідеологів «русского мира», письменник Проханов, пояснив необхідність цих переговорів як «передишки для нової російської контратаки». І провів пряму паралель з «Хасав’юртовським миром» під час російсько-чеченської війни.

НАСПРАВДІ, тезу про «зміну кремлівського хазяїна» залишимо прихильникам «табакерки» та решті конспірологічних версій про путінських двійників і «палацові перевороти». Проханов пише те, що вже давно не є таємницею: все що потрібно Росії – це час для підготовки продовження агресії.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Суровікін розкрив план спецоперації з «мирних переговорів»

Переговори з нинішнім хазяїном Кремля – безплідні. Він – кульгава качка вже не тільки у світі, а й в самій Росії. Нічого нового Путін дати їй вже не може. Росія йому також.

Саме тому Проханов і ретранслює думку, що нехай й ганебний, але «Хасав’юртовський мир» був благом для Росії. Тоді ця угода дозволила підготуватися, перегрупуватися, накопичити ресурси, розв’язати другу війну і перетворити Ічкерію на російську Чечню з Кадировим.

Ще в січні тодішній прем’єр-міністр Великої Британії Борис Джонсон заявив: «Дуже важливо, щоб люди в Росії розуміли, що вторгнення в Україну може призвести до нової Чечні». Наш Центр за 10 днів до початку повномасштабного вторгнення також попереджав, що чекатиме чеченських «піхотинців Путіна» в Україні. І ось тепер, на 9-й місяць війни, в Москві заговорили про «Хасав’юртовський мир».

Змінити цю назву, наприклад, на «Одеський мир» (під час останнього «Валдаю» Путін заявив, що «Одеса може стати символом врегулювання ситуації в Україні»), і ми отримаємо ерзац-версію чеченського план-проєкту РФ.

А вже чи є в цій версії Путін зі своєю елітою (яка за тим же Прохановим – «все розікрала») або буде в Кремлі новий хазяїн – питання другорядне.

Тому жодних переговорів з росіянами бути не може. Принаймні, до виведення всіх їх формувань за міжнародно визнані кордони України. Включно із зеківським військом Пригожина, який все більше виходить із путінської на загальноросійську політичну кухню і зараз є новою надією для різних проханових.

Путін публічно імітує готовність до непублічних переговорів

Також 17 лютого Пєсков вже традиційно звинуватив українську владу в тому, що вона у різний час нібито заявляла про бажання перемовин, а потім нібито відмовлялася від них.

«У Києві кажуть, що вони хочуть переговори, але публічні. При цьому важко уявити взагалі публічні переговори. Таких переговорів не буває. Це означає одне – українська сторона не хоче жодних переговорів».

НАСПРАВДІ, очільник МЗС РФ Лавров, який постійно називає президента України «маріонеткою Заходу», публічно (ще на Балі) образився, що Зеленський «вже не слухає своїх господарів».

Тим самим спростувавши відомий наратив, що «Україною керують з Лондона, Вашингтона та Брюсселя». Інакше трактувати публічний закид Лаврова неможливо.

А щодо переговорів, то президент України заявив: «Я отримав сигнали, що Путін хоче прямих перемовин. Я запропонував публічну форму, бо Росія веде публічну війну».

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Путін та його переговорний м’ячик

Звичайно, Путін на жодні публічні переговори не піде. Адже мінус такого формату в тому, що публічно брехати в нього не вийде. А не брехати він не вміє. Саме тому завжди обирає для спілкування виключно ті формати, де ніхто публічно не може йому заперечити.

У жодній зі своїх президентських виборчих кампаній (2000, 2004, 2012 та 2018 роки) Путін не брав участі у публічних дебатах. Навіщо, якщо конкуренція завжди була імітацією?

Путіну набагато зручніше публічно імітувати бажання непублічних переговорів під акомпанемент масованих обстрілів цивільної інфраструктури України.

Але проблема в тому, що тактика, яка спрацювала в Чечні, не спрацює в Україні.

Адже український народ (в існування якого Путін не вірить) не вірить Путіну і категорично проти будь-яких переговорів з маньяком-терористом. А в протистоянні цілого народу та однієї людини завжди перемагає народ. Доведено історією і Гаагою.