Коломийське онлайн-видання «Глузд»: видання про людей і без конфліктів у редакції

«Глузд» — це онлайн-видання, яке народилось у травні 2018 року в Коломиї на Івано-Франківщині. Ідея проєкту належить медійниці Оленці Гелетюк і команді громадської організації Space Up, яка займається неформальною освітою. Народився проєкт із медіашколи, яку організували Оленка зі Space Up. Це був майже волонтерський захід — учасники платили символічну суму, якою організатори покривали основні витрати. Кожен запрошений спікер знав, що планується створення медіа, та давав свої поради, як організувати видання.

Декілька разів видання змінювало свою концепцію й нішу: «Глузд» зараз не такий, яким його планували засновники. З новинного медіа він перетворився на медіа про людей. Видання не розповідає про політику, погоду та дорожньо-транспортні пригоди, натомість намагається показати, що можливості там, де є люди.

Оленка Гелетюк із Коломиї, до створення свого медіа працювала журналісткою телерадіокомпанії РАІ, комунікаційницею благодійного фонду «Карітас Коломия» та організації Space Up. Вона розповіла «Детектору медіа», за що живе «Глузд», який його найбільший успіх, чому у стрічці видання тільки позитивні новини та яка цінність у локальному медіа.

Голос здорового глузду в коломийському медіапросторі

«Глузд» народився з ідеї створення саме незалежного медіа. В Коломиї всі новинні медіа мали власників, які впливали на редакційну політику. Хотілося створити щось, що було б голосом здорового глузду в коломийському медіапросторі. Я пишаюся темпами розвитку Коломиї, в культурній сфері вона завжди була на голову вища навіть за деякі обласні центри. Коломия не могла б не мати такого медіа, яке би показувало її душу, це було б несолідно :)

Спершу ми запропонували всім охочим жертвувати на втілення ідеї незалежного медіа. Назбирали певну суму, яку витратили на розробку сайта, купили вживаний фотоапарат, винайняли офіс у центрі міста та покрили заробітні плати на 2-3 місяці. Згодом у нас з’явились партнери — підприємці, які фінансово підтримували медіа, не втручаючись у редакційну політику. Так ми тримались десь пів року, але партнери втомлюються, з ними постійно треба було вести перемовини, а я, на жаль, тоді не ставилась до цього серйозно. Ми фактично волонтерили з невеликим доходом. Були невеликі гранти, реклама, але її теж було небагато.

Назва медіа відображає його головну ідею. Чого не вистачає коломийському медіапростору? Глузду. Що ми хочемо нести світу? Глузд. Мозок — це наш символ. Ми робимо меми з мозком, ілюструємо ним публікації. В нього такий цинічно зверхній погляд, який ніби говорить: «Люди часто позбавлені критичного мислення. Як мені з цим змиритись?» Колись це мав бути вигаданий персонаж Остап Глузд, який намагається жити у світі, де немає критичного мислення. Згодом ми вирішили, що це буде мозок.

Ми — медіа не для всіх, у нас немає хліба і видовищ

Від інших коломийських медіа ми, перш за все, відрізняємось тим, що ми не тільки коломийські. Спочатку ми були для коломиян, а зараз нас читають і в інших західних областях України, і в Києві. Також нас читає українська діаспора. Хоча більшість читачів усе ж у Коломиї і районі.

Ми зрозуміли, що ми — медіа не для всіх. Люди часто потребують хліба та видовищ, і кількість переглядів негативних новин є показником цього. В перші тижні роботи, коли ми ще писали новини, в нас була новина про аварію на дорозі. Це зробило нам величезний трафік, але в мене було відчуття, що я роблю щось не те. Текст нашої журналістки, над яким вона довго працювала, набрав у рази менше переглядів порівняно з тією примітивною новиною. Чому новина на два речення, написана криво, збирає 75 тисяч переглядів, а хороший текст тільки чотири тисячі?

«Глузд» — не про політику, погоду чи трагічні події. Одного разу в Коломиї відкривали фонтан за підтримки політичного діяча. Про відкриття ми написали, а хто його профінансував — ні. Так, ми не відповіли на всі питання в новині, але якби ми це зробили, це була би прихована політична реклама. А це суперечить нашим цінностям. Ми відмовились від таких речей, натомість пишемо історії про людей і можливості. Багато хто називав нас «позитивним медіа». Згодом ми взагалі припинили робити новини, адже в Коломиї є видання, які роблять новини про все. Для нас вектором є саме глузд: у кожному тексті має бути відсилка до здорового глузду. Ми почали писати історії, які шукали не тільки в Коломиї. «Глузд» часто змінював свою нішу, було складно чітко визначити нашу концепцію. Але зараз ми точно визначили, що «Глузд» — медіа про людей.

Дуже довго ми взагалі не робили новин. Наприклад, колись у нашому місті була виставка художника Василя Андрушка, й інші медіа робили про це новини. В той час я записала з ним випуск «НЕ[пересічних]» — проєкту за підтримки кав’ярні «Букініст», де розказала історію художника. І згадала, що в нього відкрилась виставка. Не завжди в нас виходило робити якусь велику історію під час інформаційного приводу, і не про все, що відбувалося в Коломиї, ми писали. У травні в Коломиї відкрилась мала філармонія, а я тільки зараз дописую про неї текст. Але в мене вийде велика історія. Ми не завжди робимо це вчасно, але якщо стається щось цікаве, то пишемо щось глибоке, пояснювальне. «Глузд» — повільне медіа.

Ми зрозуміли, що наш контент не читають усі не тому що він нецікавий, а тому що для прочитання наших текстів треба бачити глибше. На жаль, на це здатні не всі. Ми створюємо нетиповий контент, у нас непересічні читачі, наші тексти не для всіх, але ми й не намагались зловити цих усіх. Насправді нам хотілось би, щоб такий контент бачило більше людей. Можливо, нам треба знайти методи, щоб захопити, мотивувати аудиторію, яка не звикла читати великі за обсягом матеріали. Так у нас народилась ідея створення позитивних новин, щоби показувати людям більше довгих текстів. Позитивні новини виходять про три області: Львівську, Івано-Франківську та Чернівецьку. Це нам допомогло збільшити трафік.

Ми не вважаємо, що інші коломийські онлайн-видання є нашими конкурентами. Конкуренція — це коли ти заходиш на сайт медіа, читаєш його і думаєш, чого ти не зробив чи зробив не так. Я просто їх не читаю. Я не буду переконувати цих людей, що те, чим вони займаються, — не зовсім журналістика. Ми й не рівнялись на коломийські медіа. Ми дивилися сайти цікавих регіональних видань інших міст, щоб розуміти, як вони пишуть, і знаходити цікаві формати.

Я не дуже розумію амбіції молодих людей щодо великих міст. Людина рветься кудись, де велика конкуренція, хоче там створити щось своє. Мені подобається створювати можливості там, де їх немає. Маленькі міста нічим не гірші в плані перспектив. Тут теж є бізнес, є гроші, є інформаційні приводи.

Від початку повномасштабного вторгнення у нас зникла реклама

Ми півтора року писали заявки на гранти, але безуспішно. Це страшно, коли немає стабільного доходу — немає впевненості в завтрашньому дні й відчуття, що в тебе є земля під ногами. Свій великий серйозний грант ми отримали тільки того року. Це була інституційна підтримка від Європейського фонду демократії. Медіа завжди вимагає ресурсів. Щоб залишатись незалежними, потрібно мати чітку систему доходів або донора, який не диктує свої умови.

Зараз гранти є основною частиною нашого доходу. У нас була грантрайтерка, яка півтора року допомагала писати заявки. Ми робили це завжди вдвох: я давала ідеї, а вона їх втілювала. Після початку повномасштабного вторгнення вона зайнялась волонтерством, тому я сіла робити це сама. Потік заявок має бути постійним, адже часто розгляд цих заяв триває дуже довго, відповіді бувають негативними або просто не приходять.

Від початку повномасштабного вторгнення до сьогодні в нас не вийшло жодного рекламного тексту. Було важко подзвонити підприємцю та поговорити про рекламу, бо ти розумієш загальну ситуацію в країні. Проте зараз ми розробляємо бізнес-стратегію та плануємо повернути рекламу. І все ж 80–90% доходу в майбутньому очікуємо від ґрантів. Також хочемо збирати більше пожертв. Кнопка в нас є, але ми це не розвиваємо. Потрібно розробити стратегію, як правильно комунікувати з людьми, як заохочувати їх жертвувати. Гранти — хороше джерело доходу, але непостійне. Аудиторії потрібно пояснювати, що за контент потрібно платити.

Нам допомагає Media Development Foundation. Команда «Глузду» пройшла багато їхніх навчальних програм. Вони підтримують нас з 2019 року, роблять максимум, щоб ми виробляли достатню кількість контенту для залучення всіх можливих способів доходу.

Нестабільність фінансування завжди гальмує розвиток. Ми хочемо робити більше контенту, але для цього потрібно більше людей, відповідно, більше грошей. Постійна напруга від думки, що ти не знаєш, що буде завтра. Волонтерство — це добре, але люди повинні отримувати зарплату за свої зусилля.

Наш читач — прогресивний творець

На початку до нас було дуже багато агресії: люди приходили, обливали брудом, казали, що ми просуваємо певні політичні партії. Проти нас працювали цілі ботоферми. Мені було важко зрозуміти, як можна ненавидіти нас за те, що ми робимо незалежне медіа.

Деякі читачі з нами від самого початку. Їх небагато, але вони є. Ми до них звертаємось, коли хочемо ухвалити якесь стратегічно важливе рішення.

70% наших читачів — жінки віком від 25 до 40 років. Наша читачка — людина, яка щось створює. Нас читає багато підприємців, лідерів громадської думки. В мене завжди читацьким образом був директор благодійного фонду «Карітас Коломия» отець Сергій: йому 37, він одружений, служить у церкві й керує фондом. Цей чоловік є яскравим прикладом прогресивного творця. Він читає багато іноземних медіа, любить репортажні історії та відверто може сказати нам, що ми зробили щось не дуже добре.

Наші основні соцмережі — фейсбук і телеграм. Вони не мають забагато підписників: у телеграмі нас читає всього 565 людей, у фейсбуку — близько шести тисяч. У фейсбуку ми можемо поширити наші матеріали спільнотами, таким чином розширивши аудиторію. Є ще вайбер для старшої аудиторії, там десь 250 підписників. Інстаграм, твітер — більш іміджеві речі. Віднедавна ми почали вести твітер голосом мозку. Тобто він не просто пише про новину, а ще й додає свій коментар. В основному, це платформи дистрибуції контенту, але також у соцмережі ми додали позитивні новини України, їх виходить приблизно п’ять на день. Це новини, які не потрапляють на сайт, але за допомогою них ми підіймаємо активність аудиторії. Плануємо запустити розсилку. Побачимо, чи принесе це нам ту кількість переглядів, на яку ми розраховуємо.

Стараємось чути, чого ще не вистачає нашим читачам. У нас був цикл репортажів «Очима не коломиянки», після яких коломияни нам писали, що вони багато чого й не знали про місто. Ще в нас була підбірка з номерами безкоштовної психологічної допомоги й іноді виходило, що читачі помилково телефонували редакції. Я могла уявити, скільки людей звернулося за цими номерами, якщо мені помилково зателефонувало дуже багато. З початку повномасштабного вторгнення багато військових та інших людей теж помилково телефонували нам, сплутавши нас із волонтерською організацією. Ми допомагали їм вирішувати їхні питання. Також була історія, коли у хлопця була проблема з охоронцем на касі. Після цього ми зробили матеріал «Шановні, не наглійте» і цикл текстів про права споживачів.

Якось одна з читачок надіслала мені фото того, як у Коломиї мурал заклеїли банерною рекламою. Ми зробили про це публікацію. Розповіли про історію муралу, взяли коментарі людей, які його закрили. Ніякої оцінки ми не давали, просто вчасно зробили про це матеріал та поширили в соцмережах. За чотири години цю рекламу з вибаченнями зняли.

Найбільший успіх «Глузду» — команда

Мене надихає те, якою є наша команда, як вона розвивається. Ці люди для мене не просто люди, з якими я працюю. Я їх не шукала, вони самі прийшли з великим бажанням працювати тут.

Літературна редакторка Наталя Лендюк — адвокатка диявола та голос здорового глузду. Незамінна членкиня команди, яка взяла на себе великий пласт роботи. Мама трьох дітей, голова об’єднання співвласників багатоквартирного будинку. На початку її зарплата була зовсім невеликою, але вона продовжувала робити свою роботу. Ірина Блаженко — журналістка «Глузду» вже три роки. Прийшла з новинного медіа, відчувала, що не хоче гнатись за трафіком і робити новини. Зараз Ірина займається нашими сторінками в соціальних мережах. Також, мабуть, скоро запустить свій подкаст. Юля Варчук та Софія Дмитрів — журналістки, які роблять новини. Тиждень новини робить Софія, а Юля пише довгі тексти й навпаки. Юля не така лірично-творча як, наприклад, я, їй добре вдається писати інструкції. Уляна Сторощук за місяць до повномасштабного вторгнення почала працювати в нас як фрилансерка, згодом як журналістка. Займається спецпроєктом «НЕ[маленький] тил», де діти наближають нашу перемогу, підтримуючи армію. Каміла Чернєцова не в постійному штаті, паралельно вчиться в Українському католицькому університеті. Має свій проєкт «Інвестори світла», де пише про українців, які роблять багато для перемоги.

Вони ніколи не ставились до «Глузду», як лише до роботи. Ми разом страждаємо через  трагедії одне одних та разом радіємо успіхам. Цього року я вперше поїхала у відпустку. Раніше мені здавалось, що я не маю на це права, бо я редакторка. Я боялась залишати медіа. За десять днів відпустки мені не надіслали жодного робочого повідомлення. Вони з такою повагою та відповідальністю поставились до цього, що в той тиждень працювали набагато більше, ніж мали. Поки мене не було, головною була Наталя. Після мого приїзду вона надала мені детальний опис дій і психологічного стану кожного працівника. Я була вражена. Мені це ще раз підтвердило, що в команді є якийсь емоційний зв’язок. У нас ніколи не буває конфліктів, ми всі працюємо на спільну ідею.

У нас є редакційна політика, вона має чітку базу та скелет, але концепція «Глузду» часто змінювалась, відповідно, редакційна політика теж. Це не виписані правила на стіні редакції, це внутрішній стан: команда сама її розуміє без особливих пояснень.

«Глузд» через декілька років

Раніше я тільки мріяла читати на сайті якісний контент, виготовлений і редагований не мною. Я почала вірити, що мрії стають цілями, а цілі — реальністю. У нас є відеопроєкт, який ми хочемо відновити; хочемо запустити подкасти; є ідея коміксу. За декілька років я бачу «Глузд» як медіа, яке працює в декількох напрямах: відео, аудіо, новини, які охоплюють не тільки три області. Крім цих новин, у нас виходять довгі тексти, мінімум різ на пів року виходить друком журнал, адже на це є запит аудиторії. «Глузд» у майбутньому — медіа, яке охоплює і відповідає на всі потреби читачів. Це відео, аудіо, текст, комікси, розважальний та пізнавальний контент. Це окремі відділи людей, які працюють, мають гідну зарплату; ми робимо також мерч, який збільшує впізнаваність нашого медіа. Тобто, це комплексне медіа, яке пояснює людям простими словами складні речі.

Фото надані Оленою Гелетюк