Нова хвиля ракетного терору. Як пережити масовані атаки з повітря

Спеціалісти радять, навіть якщо під час обстрілу ви не постраждали фізично, а шок минув, лишатися уважними до свого психічного стану.

10 жовтня російські війська завдали найбільш масованого ракетного удару від початку повномасштабного вторгнення. По території України було випущено 84 ракети та 24 безпілотники “Shahed-136”. Найбільше того дня постраждав Київ. Дві крилаті ракети типу “Калібр” із проміжком у 30 секунд розірвалися біля будинку Юлії Даценко. Від прямого влучення врятувала двоповерхова порожня споруда, за дашок якої зачепилася ворожа ракета.

“Пожежники сказали, що якби цього не сталося і ракета розірвалась би прямо в будинку, то вибух було б чутно і видно не лише з усіх куточків Києва, а й області, оскільки він цілком газифікований. І це був би просто фейєрверк, – згадує пережите Юлія. – Ця ракета летіла через весь двір, зрізавши, наче гарячим ножем масло, верхівки дерев, всюди розліталися її шматки, від яких спалахнули і згоріли всі машини у дворі, і зупинилася під нашим балконом”.

Того дня тільки в столиці загинуло восьмеро і 49 було поранено. Наразі ворог обрав нову тактику обстрілів: запускати велику кількість ракет одночасно, аби пробивати щит ППО, нищити критичну інфраструктуру та жахати мирне населення. Не залишилося жодного регіону України, який не зазнав обстрілів. Якщо це наша повсякденна реальність, що робити в разі ракетних атак і як повноцінно жити в проміжках між ними?

Перш за все, мешканцям міст, віддалених від фронту, не варто втрачати пильність. Того дня, 10 жовтня, повітряна тривога тривала в столиці майже шість годин. Спочатку Юлія з мамою спустилися до сховища, та потім, після кількох вибухів в інших районах міста вони вирішили, що небезпека вже минула.  

“Ми подумали, що напевно, це все, бо, як правило, кілька прильотів – і на тому закінчується. Можна додому, попити чаю і бігти на роботу. Це була помилка. Як тільки ми піднялись у квартиру, стався один вибух і відразу за ним другий. Дивом ми вижили. Це просто Боже провидіння”, – розповідає Юлія.

Слід адекватно оцінювати так зване “правило двох стін” – спосіб переховуватися за другою від фасаду опорною стіною. У випадку Юлії цей спосіб не спрацював. Сила удару вибухових хвиль виявилася надпотужною. “Я вважала свій коридор безпечним, він знаходиться навіть між трьох стін, всередині будинку, але хвиля подумала собі інакше: вона повернула, зламалася вбік і пішла в коридор. Силою удару винесло все, що там було. Просто щастя, що ми були не там, тому що двері і дверні косяки переломилися навпіл і летіли гострими частинами на нас”, – згадує Юлія.

Рятувальники служби ДСНС тоді пояснили мешканцям, що ударна хвиля змінила напрямок ймовірно через те, що вибухів було два. Отже, найбільш надійними місцями лишаються бомбосховища, підземні паркінги та станції метро. “У нашому будинку ми добре облаштували підвал. Він відповідає критеріям безпеки – має вентиляцію, два виходи, санвузол та електрику. І він виявився досить надійним: сусіди, котрі там перебували, не постраждали”, – додає Юлія.

Також Юлія на власному досвіді відчула, наскільки важливим виявився її фронтовий волонтерський досвід та курси парамедиків. Коли до їхньої квартири “прилетіло”, вона допомогла мамі швидко залишити будинок та надала першу медичну допомогу.

Юля радить всім, хто має можливість, пройти курси першої медичної допомоги і завжди мати під рукою аптечку, в якій обов’язково є перекис водню, бинт, пластирі, знеболювальне. Якщо внаслідок обстрілу ви не постраждали та відчуваєте в собі сили подбати про інших, будьте уважними до людей навколо – вони можуть перебувати у шоковому стані.

“Інколи зцілювальну допомогу надавали випадкові люди, які опинялися поруч. Навіть нічого не говорили, просто постояли поруч в таку важку хвилину, – зауважує докторка психологічних наук Інна Чухрій. – Тривожний сигнал, коли людина заціпеніла. В такому випадку потрібно терміново залучити її до будь-якої діяльності. Спитати, наприклад: “У Вас є сірники? Давайте зробимо це, або допоможіть перенести щось”. Тоді запускається наше тіло, і воно дає сигнал нашому мозку вийти з глибокого стресового занурення”.

Важливо, аби людина в стані шокової травми була в теплі, незалежно від пори року. “ЇЇ обов'язково потрібно огорнути ковдрою, дати гарячий напій. Стресова подія забирає в людини надто багато ресурсів на рівні внутрішніх органів, і вона відчуває холод, через це діяльність організму в підвищеній небезпеці, – пояснює Інна Чухрій. – З точки зору психології, коли ми відчуваємо реальний стрес, наша психіка регресує до ранніх етапів нашого життя, тобто до одного року, коли ми відчували себе захищеними від того, що батьки нас закутують”.

Якщо ви чи люди поруч пережили шокову подію, може статися порушення дихання – відчуття спазму в горлі, неможливість вдихнути на повні легені. “Нам потрібно стабілізувати дихання. Вдих має бути коротшим за видих. Наприклад, коли вдихаємо – рахуємо до п’яти, а коли видихаємо – до семи. Стабілізувавши дихання, ми стабілізуємо свій розум”, – радить психологиня Інна Чухрій. 

Навіть якщо під час обстрілу ви не постраждали фізично, а шок минув, лишайтеся уважними до свого психічного стану. Кожна людина має свій рівень стресостійкості і реагує на ситуацію індивідуально.

“Першу ніч мені було дуже страшно. Після того, як адреналін відпускає, ти усвідомлюєш, що відбулось, – пригадує Юлія Даценко. – Стає страшно, що ти міг побачити, що могло статися з мамою, чи мама могла б побачити, що сталося зі мною. Не треба боятися йти до лікарів: випишуть якійсь заспокійливі ліки, цього не треба стидатися. Буває, що тільки в такий спосіб можливо не зайти в певний стан, з якого потім буде важко вийти навіть медично. Відчуваєте, що вам погано – йдіть до лікаря!”

Киянка Юлія, яка дивом пережила ракетний удар, робить висновок щодо свого найближчого майбутнього:

• ніколи не варто втрачати пильність;
• не нехтуйте сигналами тривоги;
• не вимикайте екстрені оповіщення в телефоні;
• тримайте зарядженим сам телефон, повербанк, документи та аптечку першої медичної допомоги;
• підбадьорюйте про тих, хто навколо, адже не скрізь чутно сигнал повітряної тривоги.

“Ми створили домовий чат, і ті, хто спускаються в підвал, сповіщають всіх. Це важливо і для того, аби в разі завалу було відомо, скількох людей шукати”, – ділиться досвідом Юлія.

Із іншого боку, Юлія переконана, що в перервах між тривогами необхідно намагатися жити на повну – тут і зараз.

“Взагалі, коли ти працюєш і чимось зайнятий, це відволікає, – каже Юлія. – Мені пощастило, я працюю адміністратором в Національному академічному театрі імені Івана Франка. А мистецтво лікує – це перевірено багатовіковою історією. Я обов’язково раджу людям не нехтувати можливістю сходити в театр, в музей, на концерт, подивитися хороше кіно. І відволіктися від якихось побутових речей. Давайте разом жити далі! Силою цієї нашої єдності ми показуємо, що ми сильні і обов’язково переможемо”.