Марокко — Іспанія. Історія протистояння

Марокко — Іспанія.

Історія протистояння.

ua спільно з Parimatch Ukraine представляють до вашої уваги історію зустрічей команд, що зіграють на чемпіонаті світу, який проходить у Катарі.Сьогодні в рамках 1/8 фіналу ЧС відбудеться цікаве протистояння: зіграють дві команди з різних боків Гібралтарської протоки.

В Parimatch Ukraine вважають іспанців набагато сильнішими і дають на їх вихід до чвертьфіналу коефіцієнт 1,27.

У Марокко та Іспанії складна історія взаємин.

Саме іспанцям належало середземноморське узбережжя країни до кінця п'ятдесятих років і за ці землі було пролито багато крові.

І до сьогодні Сеута і Мелілья залишаються спірними територіями: знаходяться в Африці, але належать Іспанії.

Відносини між країнами після оголошення незалежності Марокко охолоджувалися та теплішали, але жодного товариського матчу у своїй історії команди не провели.

До сьогодні “атлаські леви” зустрічалися з “фурією рохою” всього двічі – і між ними пройшло майже 60 років.

Перша зустріч вийшла з категорії “навмисне не придумаєш”.

Про цей сюжет можна було б зняти фільм – шкода, що назва “Касабланка” вже була зайнята.

Країна тільки-но позбавляється іспанського і французького панування, тільки-но починає звикати до самостійного життя (мила деталь: комуністична партія була заборонена в Марокко вже в 1959 році) — і, звичайно, намагається заявити про себе ще й у футболі.

І перша ж спроба кваліфікуватися на серйозний турнір призводить до міжконтинентального плей-офф, де за право грати на ЧС доводиться грати саме з Іспанією!.

Вперше зіграли проти колишньої метрополії “атлаські леви” ще навіть до ухвалення своєї конституції: у 1961 роцi.

Особливої драми, втім, не вийшло: іспанці були мало того, що законодавцями футбольної моди (не забуваємо про п'ять Кубків європейських чемпіонів Реала), так ще й натуралізацією не гидували.

Проти “атлаських левів” зіграв Альфредо ді Стефано: уроджений аргентинець, футбольний іспанець, за сумісництвом головна футбольна суперзірка свого часу.

Іспанці виграли 1:0 у Касабланці та закріпили успіх перемогою 3:2 у Мадриді.

Перемогу на іншому континенті приніс Луїс дель Соль – півзахисник, який вже наступного року перейде до Ювентусу та стане його легендою.

Так, з таким підбором гравців дві перемоги в один м'яч виглядають скромно – і багато в чому їх пояснює постать тренера.

Педро Ескартін шанується в Іспанії як легенда перших років розвитку футболу: він був і гравцем, і арбітром, і журналістом, здобув славу як видатний футбольний інтелектуал.

Тим не менш, самостійно головним він майже не працював – і до збірної прийшов на чотири матчі, коли національну команду тимчасово залишив Еленіо Еррера.

До чемпіонату світу іспанці натуралізують ще й Ференца Пушкаша, але це призведе лише до останнього місця в групі.

Наступного разу Іспанія та Марокко зіткнуться на ЧС-2018, коли іспанців знову тренував не зовсім тренер, а скоріше дуже шанована на Піренеях людина.

Фернандо Єрро зробив визначну кар'єру футболіста, але це навіть не так важливо.

Набагато значущою вважалася його роль функціонера, що дозволило перезапустити систему розвитку молодих талантів в такий спосіб, щоб “фурія роха” виграла все.

Проте Єрро (весь тренерський досвід якого обмежувався одним сезоном в Ов'єдо) навіть сам не претендував на тренерську роботу у збірній.

Її до чемпіонату світу готував Юлен Лопетегі, який..

був відправлений у відставку за день до турніру.

Федерація не пробачила Лопетегі закулісних переговорів із мадридським Реалом, який іспанець мав очолити після ЧС.

Кого знайдеш за день? Єрро заступив на посаду, як на амбразуру – і вийшло погано.

Ви й самі, напевно, пам'ятаєте, той стерильний перекат, що призводив до 70-80% володіння, але також призводив до небезпечних моментів хіба що після стандартів.

Іспанці зіграли 3:3 із Португалією, яка теж не блищала, ледве обіграли Іран 1:0 – і не мали права програвати колишній колонії.

А до поразки все було дуже близько.

Так, “фурія роха” довела володіння до 74,9% ігрового часу, але навіть у площину при цьому пробила всього п'ять разів.

Єрро після дубля португальцям вірив у Дієго Косту, але він почував себе дуже некомфортно в атмосфері “тікі-таки”.

Плюс до цього типового “бетону” в обороні й близько не було: іспанці фактично дарували моменти кожному супернику.

Ну і, звісно, треба розуміти, що Іспанія грала не сама з собою: Ерве Ренар чудово підготував чергову збірну до великого турніру.

На початку матчу Рамос та Іньєста настільки не розібралися, кому починати атаку, що Халід Бутаїб отримав у подарунок фактично буліт.

Іспанцям вдалося швидко відігратися, але пропущений гол не був випадковістю: “атлаські леви” постійно розкривали оборону швидкими контратаками.

Ще в першому таймі де Хеа не дав супернику реалізувати вихід віч-на-віч.

Португалія тим часом забила Ірану і вийшла на перше місце в групі.

Нічия дарувала “фурії росі” друге місце, але виходити на Уругвай з такою грою було смертельно небезпечно...

Вже на початку другого тайму Амрабат міг забивати, але замість дев'ятки влучив у штангу.

Деякі моменти створює і Іспанія, але вона продовжує ходити по лезу.

І на 81-й хвилині гримить грім: Юссеф Ен-Несері, тоді ще не зірка Севільї, а резервіст головного аутсайдера Прімери, забиває після кутового.

Невихід із групи не загрожує (Марокко програв обидва стартові матчі, а Ірану, щоб обійти “фурію роху”, потрібно було грати з португальцями не 0:1, а 5:5), але невже програш Марокко – рівень збірної Іспанії без дель Боске?!.

92-а хвилина, Аспас вбиває м'яч у сітку – але лайнсмен підіймає прапорець.

Все, остання надія померла? Ні, все ж таки офсайду не було: розкреслення ліній рятує іспанців.

“Фурії росі” на 92-й хвилині пощастило двічі: в цей же час Іран зрівняв рахунок з португальцями і врятував їм перше місце в групі.

Краще б не рятував: вилетіти від росіян, на мою думку, ще гірше, ніж бути розгромленими Уругваєм.

До Луїса Енріке можна ставитися по-різному, але тільки з третьої спроби збірна Марокко зіткнеться з іспанцями, у яких буде нормальний головний тренер, який звик проводити тренування та щоденно процювати з гравцями.