«Повертаємось до того, що робили до 24 лютого». «Наші гроші. Львів» вважають, що розслідування — на часі

«Наші гроші. Львів» — це команда журналістів-розслідувачів, яка працює у Львові вже десять років. Роками видання писало про незаконне використання бюджетних грошей, проблеми в екологічній сфері, корупцію та резонансні судові справи, фокусуючись переважно на подіях у Львові та області, а також сусідніх областях. Минулої осені редакція запустила відеоформат. Коли почалась велика війна, «Наші гроші. Львів», як і низка інших розслідувальних проєктів, тимчасово змінили фокус і зайнялися ідентифікацією російських окупантів. Однак зараз, за словами співредакторки проєкту Олександр Губицької, редакція готується повернутись до звичної тематики, адже корупція під час війни нікуди не ділася.

«Наші гроші» фінансуються коштом ґрантової підтримки і читацьких пожертв, тож після повномасштабного вторгнення російської армії в Україну видання не припинило працювати й не мало таких гострих проблем, як комерційні медіа, залежні від реклами. У перші дні великої війни редакція тимчасово відклала антикорупційні розслідування. «Це було би недоречно робити у час, коли бомбили українські міста», — пояснює співредакторка видання Олександра Губицька. Натомість спершу писали новини про життя Львова й регіону під час воєнного стану, а потім узялися за ідентифікацію російських військових, якою також займається низка інших українських розслідувальних команд. Та згодом виявилося, що старі проблеми нікуди не зникли й залишаються актуальними.

«У перші місяці повномасштабного вторгнення розслідувань про владу поменшало, бо багато команд розслідувачів зосередились на російських військових, пошуках майна росіян за кордоном, на репортажах тощо. Зараз розслідувань стає більше, й нема такого, що одне медіа публікує, а інші — масово замовчують, — каже Олександра. — Приклад — історія з автомобілем із гуманітарної допомоги, на якому їздив Кирило Тимошенко. Медіа покликані вказувати на проблеми й помилки, а влада має нормально реагувати на роботу журналістів».

Олександра Губицька

Хоча ідентифікація росіян залишалась у ці місяці головним напрямом роботи редакції, «Наші гроші. Львів» брались і за локальні теми. Коли поліція прийшла з обшуками додому до волонтера Святослава Літинського, видання опублікувало розслідування, яке доводить, що в операції силовиків проти волонтерів беруть участь сумнівні персонажі.

Поступово повернулись і до висвітлення закупівель на Львівщині, Тернопільщині, Буковині, Закарпатті та Івано-Франківщині. «Це історії про переплати та змови на торгах. В цих областях журналісти пишуть про закупівлі, але не систематично їх відстежують і не шукають порушення, тому ми заповнюємо цю нішу. Хоча ресурсів на це в нас зараз менше, ніж було колись», — каже Олександра. Шукають, власне, не лише корупцію і зловживання — наприклад, після того, як росіяни почали використовувати іранські дрони-камікадзе для ударів по Україні, «Наші гроші. Львів» з’ясували, які компанії, що працюють у західних областях України, мають іранських власників.

З початком великої війни працювати розслідувачам стало складніше. Це не пов’язано з місцевою владою — вона не стала набагато закритішою, ніж раніше, хіба що менш оперативно почала відповідати на запити. Набагато більша проблема в закритих реєстрах та закритті доступу до важливих даних «через війну».

«“Prozorro.Sale” закривають назви та імена учасників в аукціонах на оренду майна, в тому числі переможців. Безглуздя. От хтось взяв в оренду приміщення під магазин чи банкомат — їхні дані теж закриті. Який у цьому сенс, я взагалі не розумію, — обурюється редакторка. — Десь місяць тому почали покращувати судовий реєстр, і тепер майже не публікують кримінальних ухвал. Нещодавно ми помітили, що зникли майже всі раніше опубліковані ухвали у кримінальних провадженнях у Львівській області (і не тільки) за весь 2022 рік. А ще я не змогла отримати в Агенції з розшуку та менеджменту активів (АРМА) список тих, хто претендує на управління арештованим майном компанії з російськими бенефіціарами — це як взагалі розуміти? Ще й незаконно вимагають, щоб запити були підписані кваліфікованим електронним підписом, бо вони собі так придумали». Про схожі проблеми розповідають і інші розслідувачі.

За словами Олександри, допомогти в цій ситуації може насамперед розголос. «Можна писати скарги, судитись, влаштовувати медійний протест», — додає вона й наводить приклад рівненської «Четвертої влади», яка у відповідь на ігнорування журналістських запитів організувала акцію «Сто запитів двом мерам-порушникам».

Команда проєкту

«Ми з’ясовуємо, чому зараз зникли ухвали в кримінальних справах, — каже Олександра Губицька. — Чи роблять це для захисту життів суддів? Яким чином локальні дрібні хабарники чи розкрадання 100 тисяч на ремонті дороги у Львівській області можуть загрожувати судді під час війни? А попередні роки війни, виходить, не загрожувало, чи як? У тих поодиноких випадках імена суддів можна знеособлювати, але ж не видаляти все за рік».

У листопаді 2021 року «Наші гроші. Львів» почали робити відеоформат на ютубі із журналісткою Оленою Високолян, яка до того писала для видання тексти. Перші короткі відео, які робила команда проєкту, були розраховані на аудиторію, яка або не звикла читати довгі тексти розслідувачів, або взагалі не цікавилася викриттям корупції. Тож цих людей намагались зачепити розважальним форматом, пояснюючи складні теми наочно і простими словами. Відео мало дати людям контекст, якого може не бути в текстах, бо розслідувачі звикли, що «це всі й так знають».

«Наприклад, коли ми пишемо текст про державні закупівлі, то вже не пояснюємо, як це працює, що таке ProZorro, що таке фіктивна конкуренція тощо, — пояснює Олена Високолян. — А коли я робила відеоверсію, я могла взяти інформацію з декількох текстів, новини, розслідувань, об’єднати їх якоюсь темою і робити відео. Коли я робила матеріал про закупівлі, то пояснювала, як це працює, бо орієнтувалася на аудиторію, яке вперше про це почує й захоче зрозуміти контекст».

Якось Олена довго працювала над розслідуванням про роботу обласної програми підтримки садівничих господарств. «Але цей текст не став інформаційною бомбою і не зібрав багато переглядів. Тоді я почала думати, що такі специфічні і досить складні теми, мабуть, потребують інакшої, більш доступної подачі. І такою мені бачилася саме відеоподача. З цим я прийшла до наших головних редакторок. І вони погодилися спробувати це як експериментальний формат. Моя ідея полягала саме у тому, щоб робити відеоверсію текстових розслідувань і в такий спосіб розширювати аудиторію», — розповідає Олена про появу відеоформату. Вона каже, що будувала ролики так, аби вони були зрозумілі навіть людині, яка не знає прізвищ місцевих впливових політиків і бізнесменів. На той час канал видання не оновлювався і мав зовсім мало підписників. Тож показник першого відео, створеного Оленою — дві тисячі переглядів — здавався цілком пристойним:

Команда сподівалась із часом наростити аудиторію ютуб-каналу і досягти кращих цифр. Однак досвіду просування в ютубі «Наші гроші. Львів» не мали. «Ми робили це інтуїтивно, випробовуючи різні обкладинки, заголовки, експериментуючи з тривалістю відео і тегами», — розповідає Олена. За її словами, відео дивились переважно люди, не підписані на канал, і для залучення та збереження аудиторії потрібна була реклама, на яку редакція не мала грошей.

Коли почалась велика війна, Олена і її колеги почали робити відео про російських військових. Донори підтримали ідею відеоверсій текстів про ідентифікованих загарбників; цей проєкт робився в партнерстві з Zaxid.net. На той час «Наші гроші. Львів» брали участь у менторській програмі від Media Development Foundation, тож їх консультувала Анастасія Борема з Bihus.info. Вона дала Олені чимало порад про обкладинки, описи відео, теґи, таймкоди та інші чинники успіху в ютубі. 

Втім, випустивши з десяток роликів про ідентифікованих російських військових, «Наші гроші. Львів» поставили відеоформат на паузу. Останній ролик, який вийшов на каналі — спільна з Molfar робота про в'язнів, яких відпускають воювати в Україну. Олена каже, що головні причини відмови від відео — замала кількість переглядів і брак фінансування, адже донори підтримали відепроєкт лише на три місяці.

«Здавалося, що буде достатньо зробити якісний продукт і опублікувати посилання на онлайн-майданчиках медіа. Але насправді треба вкласти багато ресурсу — і людського і фінансового, —щоб ютуб почав “працювати” сам. У нас на це не було бюджету. Та й на студію теж не було. Взагалі цей перший формат робився в досить спартанських умовах. Коли я отримала зелене світло від редакції, почалася гра “як зробити студію без студії”. Це була одна зі стін у нашому офісі. Світло, мікрофон ми позичили у наших партнерів і сусідів по офісу, суфлера не було. Тому текст треба було вчити майже напам’ять». Згодом спільний проєкт із Zaxid.net знімали на студії видання, й відео виходило на каналах обох медіа. За словами Олени, така одночасно публікація погано вплинула на й без того не надто добрі перегляди, адже для ютуба контент переставав бути унікальним. Пізніше «Наші гроші. Львів» домовились із партнерами, що публікуватимуть відео на своєму каналі на годину швидше, щоб здобути бодай якусь перевагу.

Крім того, на думку Олени, тема ідентифікації російських загарбників поступово вичерпується й стає менш актуальною. На початку великої війни всім було цікаво дізнатися про ворогів, побачити їхні обличчя та подробиці їхнього життя. Але журналістку робота з такими матеріалами виснажувала. «Морально непросто три місяці контактувати з їхніми обличчями, дивитися на їхні сторінки у соцмережах. Ти намагаєшся ставитися до цього, як до роботи, і не заглиблюватися. Але ти жива людина і розумієш, що ось конкретно це — вбивця, який прийшов на твою землю. Коли починаєш про це думати, стає не прикольно. Одним словом, це втомлювало і мене, і редакцію, яка інтенсивно працювала над цим протягом трьох місяців», — розповідає Олена.

Олександра Губицька вважає, що ідентифікувати російських зайд, попри все, необхідно. «На мою думку, ім’я кожного, хто незаконно перетнув наш кордон із зброєю, має бути відомим. Є реєстр воєнних злочинців, який роблять Антикорупційний штаб і Слідство.інфо — там мають бути всі включно з їхніми фотографіями», — каже вона. Олександра сподівається, що докази злочинів російських військових, які зібрали «Наші гроші. Львів», будуть використані в суді проти загарбників та їхніх ватажків. Що  ж до відеоформату, то «Наші гроші» планують повернутись до його обговорення наступного року.

«Передусім ми хочемо повернутись до постійного оновлення сайту якісними розслідувальними й аналітичними матеріалами, — каже Олександра. — Незабаром проведемо кампанію в соцмережах, щоб повідомити нашу аудиторію, що ми повертаємось до того, що робили до 24 лютого. І щоб знайти нових читачів, яким ми цікаві».