Бунт Путіна проти сучасності

Бунт Путіна проти сучасності

Примітка редакції. Поки росіяни стріляють по нашій інфраструктурі, P&M випускатиме тексти з мінімальним навантаженням щодо трафіку. Не лякайтесь, дизайнер живий.

Жовтень 1922 року ознаменувався походом Беніто Муссоліні на Рим. Восени 2022 року ми спостерігаємо інший марш – Путіна, і на всю Європу. Фашистська небезпека, як точно зазначає оксфордський історик Тімоті Гартон Еш, зараз зосереджена в Москві, а не в Римі.

Адже путінська Росія – це фашистський режим, світська теократія, натхненна революційною есхатологією. Вона пустила коріння в реваншизм, злість і суцільну образу.

30 вересня президент РФ виступив із черговою промовою. Вона продемонструвала, наскільки він живе в паралельній реальності – і, що б там не казали інші, насправді може не вірити в існування об’єктивної реальності. Бо, розпочавши свою промову з неявної критики Бориса Єльцина (людини, яка проклала шлях для Путіна), російський правитель публічно розкритикував пострадянських лідерів, які «знищили велику країну».

Ностальгія, жаль і гнів із приводу розпаду СРСР – усе це давно стало характерними рисами мислення Путіна, починаючи з 2005 року. Тоді він заявив схоже: «Передусім варто визнати, що розпад Радянського Союзу – найбільша геополітична катастрофа століття. Для російського народу це стало справжньою трагедією. Десятки мільйонів наших співгромадян і земляків опинилися за межами російської території».

На його думку, Росія має тисячолітню місію. Себе Путін бачить новим Святим Георгієм, який перемагає певного дракона.

Десятиліттями російський правитель цікавився апокаліптичними фантазіями. І саме через їх призму він дивився на світ навколо себе. Дещо Путін успадкував від Володимира Леніна, засновника більшовизму та СРСР – це маніхейський світогляд. Він бачить лише поляризований усесвіт, у якому протилежні політичні суб’єкти не можуть співіснувати. Треба перемогти, бо в разі поразки ти маєш загинути.

Згадайте, Леонід Брежнєв помер у листопаді 1982 року. Його наступником був колишній голова КДБ Юрій Андропов. У той час Путін, який народився 7 жовтня 1952 року, був доволі перспективним офіцером відділу зовнішньої розвідки КДБ.

Цинічний, але слухняний та відданий системі, молодий Володимир був реально радянською людиною. Він умів пнутись крізь Левіафана радянської бюрократії. Любив жити й працювати в країні суцільних Штазі. Чотири роки він провів у Дрездені як заступник начальника відділу КДБ. А потім був 1989 рік: громадські протести, поліцейські репресії, низові рухи.

Тисячі людей рятувались від «реального соціалізму», тікаючи через Угорщину. Опозиція лідера Східної Німеччини Еріха Хонекера проти гласності дала свої плоди.

Згодом відбулось падіння Берлінської стіни. Передбачувана «перша німецька держава робітників і селян», НДР (Німецька Демократична Республіка), безславно припинила своє існування 3 жовтня 1990 року.

Що таке смерть СРСР для Путіна? Грудень 1991 року він сприймає як особисту трагедію. Національну та глобальну катастрофу. Перемогу злого, гнилого, декадентського, дегенеративного, диявольського Заходу. Тому Путін так оплакував падіння Берлінської стіни. Адже за доволі короткий проміжок часу він утратив одразу два місця, які так любив: НДР і СРСР.

Пам’ятайте про цю травму. Тоді ви зрозумієте глибинні мотиви його клептократичного імперіалізму. Путінізм – це мстиво-хижацька фантазія.

Які ж похмурі імпульси та спотворене бачення світу спонукають російську армію застосовувати тортури проти своїх полонених – як військових, так і цивільних? Після поразки нацистської Німеччини та імперської Японії у Другій світовій війні комісії наглядали за дефашизацією широко визначеної сфери культури. Є документи союзної комісії, що зберігаються в Університеті Меріленда в Коледж-Парку. Там, де я викладаю.

Дані свідчать про важливість аналізу пропаганди фашистів. Демократичній Росії потрібно було би подолати не лише політичні неврози, а й «розумові кайдани». Іншими словами – культуру насильства, зарозумілості, підлабузництва та містичного поклоніння владі.

Вирішальним моментом є виховання почуття відповідальності. Без нього свавілля й жорстокість переважають над порядністю і відповідальністю. Російські чоловіки і жінки мають засвоїти ці істини так само, як німці та японці прийшли до усвідомлення злочинності своїх переможених диктатур.

Є певна іронія долі. Засуджуючи західну гегемонію й експансіонізм, Путін анексує території та влаштовує фіктивні вибори, щоб удавати легітимність. Так він намагається завоювати Україну, водночас не вагаючись носить маску поборника антиімперіалізму.

Він заявляє, що очолив «антиколоніальний рух» проти Заходу. Гордо проголошує, що пора «перегорнути цю ганебну сторінку». Що «західна гегемонія буде зруйнована, і це неминуче». І не соромиться додавати, що це варто зробити «для народу, для великої історичної Росії». Для Путіна сучасність – і є ворог. У його голові настав час повернення до Традиції – начебто до здорової, незайманої, однорідної спільноти.

Варварська війна Росії в Україні продемонструвала, як тирани зневажають людську поведінку. Путін не шкодує українців, але й ставиться до своїх підданих як до статистичної вигадки. 300 тисяч осіб, призваних за «частковою мобілізацією», для нього – лише одноразові цифри.

Бо перед вами спадкоємець сталінських аморальних розрахунків. Путін зневажливо ставиться до людського життя. Людина в його баченні не має прав, лише обов’язки перед священною Батьківщиною. Тож 30 вересня він звернувся до народу. Це була парадоксальна спроба досягти як стратегічних, так і ідеологічних цілей.

Ми з Кейт Ленґдон розробили та застосували концепцію тоталітарної демократії для пояснення системи Путіна. Наша книжка вийшла ще навесні 2020 року. І там було зазначено: на думку Путіна, особлива місія Росії полягає в тому, аби захищати світ від західного виродження, гнилі й «сатанізму». Сам Диявол прикидається, що здійснює планетарний екзорцизм. Фактично, путінізм – це оновлена та русифікована версія возвеличення Жан-Жаком Руссо la volonté générale. Той, хто сумнівається в офіційному тріумфальному наративі, стає «ворогом народу».

У наступному семестрі я вестиму семінар на тему «Російська політика: від Леніна до Путіна». Ми спробуємо осягнути як радянський, так і пострадянський політичний розум. Що таке радянський (більшовицький) тоталітаризм і які етапи проходила детоталітаризація?

Я поняття не маю, чи він буде при владі навесні 2023 року. Знаю лише те, що путінізм – це безнадійний глухий кут, величезна загроза майбутньому Росії та цілому світу.

Також я знаю, що Путін з’явився не на порожньому місці. Він є породженням політичної культури, заснованої на непереборних труднощах для демократії. Йому дозволили стати автократом, тому що він був потрібен пострадянським клептократам. Він замовляє вбивства, окремі навіть масово. І робить це, бо сам зневажає людське життя. Він безсоромно бреше, тому що всі вони брешуть. Правда – його особистий ворог.