Франція — Марокко. Історія протистояння

Франція — Марокко.

Історія протистояння.

ua спільно з Parimatch Ukraine представляють до вашої уваги історію зустрічей команд, що сьогодні зіграють на чемпіонаті світу, який проходить у Катарі.Сьогодні друге місце у фіналі ЧС розіграють збірні Франції та Марокко.

Parimatch Ukraine віддає перевагу чинному чемпіону світу та дає на його вихід у фінал коефіцієнт 1,25.

Чотири слова із заголовку ще недавно викликали б асоціації зовсім не з футболом.

Нехай це й справи минулих десятиліть і навіть століть, але історія взаємин цих двох країн полита кров'ю.

Починати треба ще з XIX століття, із завоювання французами Алжиру.

Марокканці були у всіх сенсах ближче до алжирців – і коли арабський емір мігрував до Марокко і попросив про допомогу, він її отримав.

Але в цієї історії не було гарного кінця.

Французи освоїли тактику "ромба" ще до Канте з Грізманном і навіть до Макелеле із Зіданом: саме ромбічна атака допомогла маршалу Бюжо розбити африканців, зіштовхнути марокканську кавалерію з французькою артилерією — при зрозумілому результаті.

Незабаром Танжер був обложений і взятий, а марокканці змушені до укладання Танжерського миру.

Напряму цей "мир" не означав анексію будь-яких територій Марокко.

Це перетворилось на розмінну монету між Францією та Німеччиною напередодні Першої світової війни.

Закінчилося це підписанням принизливого Феського світу, який передбачав:.

- для Іспанії – придбання північноафриканського узбережжя країни;.

- для Франції – придбання решти території, більшої частини сучасного Марокко;.

- для Німеччини – придбання території сучасного Камеруну (французи відмовилися від неї заради Марокко);.

- для Марокко – зрозуміло, втрату незалежності.

У цій історії немає білих одягів ні для кого (зрештою, а чим гарний гранично авторитарний режим, в якому вся влада повністю належить султанові?), але треба розуміти дві речі.

По-перше, марокканці десятками тисяч гинули за Францію безпосередньо у Першій світовій.

По-друге, спроби відновити незалежність у двадцяті роки були придушені найжорстокішим чином: аж до бойових газів , як тоді було прийнято.

Щоправда, у цьому випадку Франція “тільки” допомагала іспанцям придушити повстання саме у Іспанському Марокко, але суті це не змінює: Марокко платило дорогу ціну за втрату незалежності.

Слава богу, ці часи минули.

Франція давно і беззастережно (на відміну від Іспанії, яка, як і раніше, утримує у себе Сеуту та Мелілью) відмовилася від претензій на марокканську землю і веде з марокканцями цивілізовані відносини.

У тому числі, як не дивно, навіть грає товариські матчі.

Вперше команди зіграли у фіналі так званого "Турню де Франс" — виставкового турніру, що пройшов у Монте-Карло в 1988 році; французи виграли 2:1.

Набагато цікавішою вийшла зустріч, що відбулася за десять років.

Зідан, Блан, Дешам, Лебеф та інші суперзірки за місяць до чемпіонату світу, який впише їхні імена в історію, приїхали до Касабланки та..

Основний час закінчився з рахунком 2:2, а в серії пенальті сильнішими виявилися марокканці.

Неймовірна сенсація з огляду на рівень того складу французів.

Так, Еме Жаке виставив чимало гравців дублюючого складу – зокрема дав зіграти такому дублеру, як Тьєррі Анрі.

Колишній гравець і тренер збірної Франції Анрі Мішель, який на той момент тренував марокканців, підготував команду до матчу, який означав більше, ніж просто товарняк.

Втім, два наступні роки принесли ще дві контрольні гри – і обидві французи вже виграли.

І якщо в Марселі обійшлося мінімальною перемогою з голом Джоркаефа, то новий візит до Касабланки був гідний чемпіонів світу.

Анрі, Джоркаеф, Анелька, Дюгаррі та Вільтор розписалися у воротах марокканців по разу; найвідоміший марокканський футболіст XX століття Нуреддін Найбет забив після штрафного, але навряд чи міг бути задоволений виконанням власних безпосередніх обов'язків: гри в центрі оборони.

Остання зустріч марокканців та французів відбулася у 2007 році.

Додатковий привід шкодувати про травму Бензема: він міг стати єдиним, хто зіграв тоді й зараз.

Загалом ті 2:2 стали зайвим, сотим за рахунком штрихом до старіючого портрета великої команди.

Тюрам, Галлас, Макелеле вже не могли тримати топ-рівень, Доменек не міг його тримати ніколи – а талановитої молоді було замало, щоб утримати топ-рівень.

Нічия з дуже слабким складом Марокко була зайвим кроком до провалу на Євро-2008, після якого Франція стала на шлях оновлення.