Корупційні щури доїдають українську ілюзію Путіна: дайджест пропаганди за 13 грудня

Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки зібрав головні фейки та наративи пропаганди РФ за 13 грудня.

1. Бахмутський «прорив» окупантів: 3 – 5 км за 3,5 місяці
2. Як корупціонери заробляють на «ілюзіях Путіна»
3. Три розбиті мерседеси «забудовників» Маріуполя
4. У Кремлі до Різдва не встигнуть забратися з України

Бахмутський «прорив» окупантів: 3 – 5 км за 3,5 місяці

Конашенков, Кадиров, «воєнкори» та гауляйтери тимчасово окупованих територій наввипередки намагаються видати бажане за дійсне про Бахмут і Донецьку область взагалі.

Так, очільник «ДНР» Пушилін заявив, що станом на 13 листопада «звільнено понад 50% території республіки». І «поставив задачу» (Суровікіну?) «звільнити всю територію ДНР у її конституційних межах».

НАСПРАВДІ, OSINT-аналітик Def Mon показав на двох своїх картах «прогрес» просування російських сил у найнапруженому нині районі  – під Бахмутом з 31 серпня по 11 грудня.

«Прогрес», як бачимо, очевидний: просування склало близько 3 – 5 кілометрів.

Усього ж Бахмут штурмують вже понад 4 місяці. За цей час росіянами було тимчасово захоплено кілька так званих «хатинок лісника» та лісопосадок. Усе це ціною тисяч життів та десятків тисяч поранених. Як бачимо, темп «спецоперації», яка ще у серпні йшла за планом 330 метрів на день, з того часу істотно впав.

Не допомагають ані зеки від Пригожина, ані чмобіки від Шойгу, ані обстріли України в сирійському стилі від Суровікіна. Немає і підтримки з боку місцевого, «нашого народу». Чому? Питання вже навіть не риторичне. Відповідь на нього Кремлю надав терорист Гіркін зі своєю гіркою правдою, але Путіну правда не потрібна.

Як корупціонери заробляють на «ілюзіях Путіна»

Йому все так само потрібна лише ілюзія, яку йому вже створили. Надалі її втілюватимуть, наприклад, шляхом «побудови» нового міста на окупованій Херсонщині.

13 грудня її гауляйтер Сальдо повідомив, що Путіним запропоновано побудувати «невелике місто в Генічеському районі на Арабатській стрілці».  

За словами Сальдо, «вже розробляється проєкт забудови. На стрілці з’являться нові житлові квартали з усією необхідною соціальною інфраструктурою. Також там створять умови для роботи урядових органів».

НАСПРАВДІ, наявність, принаймні, політичного усвідомлення, що «Херсон, який ще недавно був з Росією назавжди», вже не повернеться до неї – це добре.

Виявилося, що набагато перспективніше, ніж відбивати Херсон, куди повернулася Україна, побудувати нову «столицю». Але доцільніше її робити не на Арабатській стрілці, а в Забайкальському краї. По-перше, вирішиться питання найвищого в цьому регіоні Росії рівня безробіття, по-друге, нарешті з’явиться привід для його газифікації. Вже до Забайкалля ЗСУ навряд чи дістануться. Принаймні, такого завдання перед ними поки не стоїть.

А Гіркін, наприклад, вже пропонує одразу «подумати про створення Нью-Херсона (і, загалом, Нью-Сімферополя, Нью-Севастополя, Нью-Донецька та Нью-Луганська) десь у Сибіру».

Будівництво на території, яка обстрілюється сьогодні і ймовірно буде втрачена завтра – вірна ознака «хапка» з відповідними відкатами по всій вертикалі російської влади. Отже серед «еліти» Путіна крім політичного, з’явилося також економічне усвідомлення того, що на ілюзіях вождя можна непогано заробити. Адже процес розпилу в РФ налагоджений відповідно до традицій ще царської Росії.

Ось як його описує навіть затятий прихильник кремлівського диктатора зрадник Ходаковський, наводячи приклад одного «путінського ілюзіоніста», який «на відновленні Маріуполя не просто має, а вже розбиває третій «гелендваген».

До речі, так звана віце-губернаторка Херсонської області Катерина Губарєва й досі перебуває під домашнім арештом за звинуваченням у економічних злочинах, про що 13 грудня повідомив ТАСС.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Арешт Губарєвої: як гниє колабораційна корупційна риба

Отже, головний механізм у процесі «приєднання нових територій» такий же старий як і вся історично-корупційна сутність Росії  – відкатний.

А те, що в підсумку для неї це одночасно буде і політичне, і економічне негативне сальдо (і не тільки в окупованій частині Херсонської області) усвідомлення вже приходить.

Три розбиті мерседеси «забудовників» Маріуполя

До речі, щодо окупованого Маріуполя. 13 грудня з’явилося дві новини, які також наочно ілюструють те, чого вартує пересічним росіянам українська ілюзія Путіна. На Двірцевій площі встановили світлодіодну композицію «Подвійні серця» на честь «побратимства Санкт-Петербурга та Маріуполя».

При цьому мала батьківщина Путіна нині вчергове потерпає від неприбраних від снігу доріг, ожеледиці, бруду і взагалі комунального колапсу.

НАСПРАВДІ, у Петербурзі не вистачає грошей на прибирання міста, бо забагато витратили на Маріуполь. Це офіційно визнали комунальники.

З’ясувалося це досить несподівано. Одна з мешканок Петербурга три роки тому впала на замерзлій вулиці та зламала ногу. Подала до суду на міське комунальне підприємство «Центр» і виграла – їй призначили компенсацію у 300 тисяч рублів.

«Центр» оскаржив рішення. В апеляційній скарзі йдеться про те, що суму компенсації завищено, підприємство вимагало зменшити її. Один із аргументів, який навели комунальники: збитки підприємства, які за їх офіційним поясненням, за перше півріччя 2022 року склали 269 мільйонів рублів.

З них 100 млн витрачено на «роботи щодо забезпечення життєдіяльності населення та відновлення об’єктів міста Маріуполь відповідно до розпорядження Комітету з благоустрою Санкт-Петербурга від 15.06.2022 № 157-р».

А відновленням Маріуполя, згідно з розслідуванням «Полігону», займається петербурзький бізнесмен Іван Оринчук. Одна з його структур, «Петербурзький ренесанс», неодноразово отримувала великі держзамовлення, навіть претендувала на реставрацію веж Кремля в Москві (контракт було розірвано у 2019 році після скандалу з хабарем, який Оринчук дав співробітнику ФСО «за допомогу у безперешкодному підписанні актів виконаних робіт»).

З огляду на масштаби комунального занепаду батьківщини Путіна і деградації забудовників окупованого та зруйнованого українського Маріуполя, в ньому буде розбито ще не один «гелендваген».  

Отже усвідомлення негативного політичного і майбутнього економічного сальдо в окупованій частині Херсонщині, в Маріуполі і на решті тимчасово окупованих українських територій у Москві є. І там цього вже навіть сильно не приховують.

У Кремлі до Різдва не встигнуть забратися з України

Речник Путіна Пєсков 13 грудня, озвучуючи реакцію президента РФ на пропозицію Володимира Зеленського «зробити конкретний змістовний крок до дипломатичного врегулювання, про який у Москві так часто говорять і вивести російські війська до Різдва», висловився досить дивно.

«Не може бути й мови про виведення російських військ з України до кінця року. Задля досягнення миру слід враховувати входження нових регіонів до складу Росії», – повідомив Пєсков. У перекладі – бюджети ще не освоєні і на ілюзіях Путіна треба заробляти далі.

НАСПРАВДІ, рішення, як не дивно, це пролунає, цілком в дусі нинішніх російських реалій. Щури потроху збираються бігти з путінського човна.

Адже що вони об’єктивно мають на даний момент? 

• На українському фронті практично немає руху вперед вже понад півроку, якщо не вважати за такий героїчне просування на 3 – 5 км за 3,5 місяці;
•  Всюди тліють пожежі, які все частіше офіційні особи (13 грудня директор ФСБ Бортников) називають «терактами та диверсіями»;
• Позиція (риторика, санкції) Заходу тільки посилюється;
• Путін у валдайській самоізоляції (скасував щорічні: прес-конференцію, новорічний прийом у Кремлі і, цілком вірогідно – послання Федеральним зборам, що є порушенням Конституції);
• Суровікін після того, як розкрив план спецоперації з «мирних переговорів», мовчить, бо доповісти (крім як про безцільні обстріли української інфраструктури) йому нічим;
• Говорять тільки донецький МММщик Пушилін, людина з кувалдою Пригожин, «грізний» диванний TikTokер Кадиров, якого не бояться вже навіть в Урус-Мартані, та екс-президент Медведєв, який на очах перетворюється у міського божевільного.

Отже, чекати економічно-«патріотичним» путінським щурам в Україні вже нічого. І вони, до речі, це зрозуміли першими. Але розгойдувати човен, щоб з нього втік головний щур – лячно. Тому й їдять вони в його останні українські дні як не в собі.