Російському «Чекістану» 105 років: дайджест пропаганди за 20 грудня

Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки зібрав головні фейки та наративи пропаганди РФ за 20 грудня.

1. Вождь вже не той…
2. Культурний фронт Росії проти України
3. Герой «крадівницької праці» з відповідним прізвищем
4. Як Путін втілює заповіти Леніна

Вождь вже не той…

20 грудня майже одночасно відбулися дві події, які чітко показали: для кого це дійсно визвольна війна, а для кого просто черговий телевізійний спосіб довести, що «спецоперація триває за планом».

Йдеться про нагородження. З одного боку, президентом Володимиром Зеленським – українських бійців у найгарячіший точці війни  – в Бахмуті. З другого, Путіним – колаборантів (Пушиліна, Пасічника, Сальдо, Балицього) і пропагандистів (Симоньян, Пегова і Куксєнкову) у Кремлі.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як путінські «воєнкори» наочно доводять злочинність самої Росії

Відчути навіть не стільки візуальну, скільки концептуальну різницю обох нагороджень можна на цьому скріншоті.

НАСПРАВДІ, такі регулярні поїздки українського Верховного головнокомандувача неможливо переоцінити. Так само як неможливо знецінити їх жалюгідними інформаційними атаками, закидами, брехнею (росагітпроп написав, що це «постановочний сюжет, знятий далеко від Бахмуту»).

Більш того, це дає зворотній ефект. І не в Україні, а в Росії. Тому що саме у росіян виникають аналогії не на користь Путіна, який жодного разу так і не був на «нових історичних територіях».

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Індики з Тюмені безпечніші для Путіна

Цікаво, що під час Другої російсько-чеченської війни Путін був у зоні бойових дій. В березні 2000-го він прибув у Чечню в кабіні винищувача, щоб виступити перед солдатами. Нині цього й близько немає. Інші представники російської влади зараз також ані на метр не наближаються до передової.

Нещодавно невдала спроба була і у Шойгу. Невдала, бо через GeoConrimed з’ясувалося, що літав він над тимчасово окупованим Кримом, позуючи на телекамеру, як оглядає з вікна вертольота окопи біля Армянська, який знаходиться за 570 км від Бахмуту або 130 км від «назавжди свого» Херсону.

Саме тому вже не тільки у світі, а й в самій Росії все частіше говорять, що «Путін вже не той». А про його оточення взагалі ніхто нічого не говорить. Якщо воно, звісно, саме не дає для цього приводів своїми дурними заявами.

Культурний фронт Росії проти України

Наприклад, очільник МЗС РФ Лавров 20 грудня образився на те, що «протягом року ЮНЕСКО не надала своєї егіди жодному заходу з тих, що проводилися в Росії», і звинуватив організацію у «порушенні принципу неупередженості».

НАСПРАВДІ, тому ж Лаврову варто згадати, що ЮНЕСКО – це спеціалізована установа ООН, яка за допомогою своїх держав-членів (серед яких є і РФ), окрім іншого, сприяє охороні пам’яток культури.

А як Росія «допомагає і сприяє» цьому в Україні найкраще говорять цифри. За даними Міністерства культури та інформаційної політики, в Україні нараховується сім об’єктів Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, ще 17 входять до попереднього списку Всесвітньої культурної спадщини. Через війну всі вони зараз знаходяться під загрозою.

Щонайменше 339 українських культурних об’єктів вже зазнали значних пошкоджень внаслідок російського вторгнення, повідомляє The New York Times за підсумками свого дослідження. Деякі з них навмисно зазнавали атак з боку російських військ.

Архітектурні об’єкти. Найбільш серйозних збитків серед них зазнали церкви, храми та монастирі.

–        Однією з цілей російських обстрілів була Святогірська лавра. Перший удар по ній здійснено 12 березня, з травня прильоти по монастирю стали регулярними. На початку червня під час боїв за Святогірськ снаряд влучив у будівлю, де жили ченці, вбивши трьох людей. Цього ж дня через прильоти вщент згорів головний дерев’яний храм Всехсвятського скиту. 

 – Така ж доля чекала на кілька інших дерев’яних церков у Київській та Житомирській областях.

–        Кам’яні церкви у Богородичному скиті Святогірської лаври та селі Долина Донецької області повністю зруйновані. Після ударів встояла лише дзвіниця, у Долині від церкви залишилась одна зі стін.

–        У Харківській області у квітні під обстріл потрапив храм Пресвятої Богородиці у Дергачах, через вибух у ньому вибило вікна, сильні пошкодження отримали іконна крамниця і Недільна школа.

–        У Маріуполі постраждали кілька церков та мечеть.

Загалом NYT зафіксувала ушкодження 109 церков, монастирів та інших релігійних об’єктів.

–        Під Харковом окупанти завдали ракетного удару по музею Григорія Сковороди, який працював в історичній будівлі 18 століття.

Пам’ятники та меморіали України, які окупанти знищували за допомогою БТР і бульдозерів, розбивали кувалдою.

–        В Ізюмі пошкоджені надгробні кам’яні статуї кочовиків 9 – 13 століть, одна з них повністю знищена.

–        У Мангуші під Маріуполем росіяни урочисто знесли пам’ятник гетьману Петру Сагайдачному. Для демонтажу навіть використали важку техніку.

–        У Бородянці Київської області окупанти вистрілили у пам’ятник Тарасу Шевченку.

–        У Харкові під обстріл потрапив меморіал жертвам Голокосту у Дробицькому яру. Після захоплення Маріуполя російські окупанти демонтували меморіал пам’яті жертв Голодомору.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Голодомор – злочин, який не можна знецінити

Виявлено 48 пошкоджених чи зруйнованих пам’яток та меморіалів, у тому числі надгробних.

Культурні осередки. Крім будинків культури у Бахмуті та Лимані, драмтеатру у Маріуполі, пошкодження отримали й інші театри та бібліотеки. Останніх NYT нарахувала щонайменше 24.

–        Найбільша бібліотека Сєвєродонецька була обстріляна, а пізніше розграбована.

–        Серйозні пошкодження отримали бібліотеки у Київській, Миколаївській, Луганській, Запорізькій, Чернігівській, Вінницькій, Харківській та Донецькій областях.

–        У Миколаєві ракета потрапила по драмтеатру, повністю знищивши внутрішній інтер’єр та обваливши дах.

Виявлено 77 повністю знищених об’єктів та близько 180 таких, які потребують реконструкції. Половина з усіх об’єктів, що постраждали, знаходяться на Донбасі.

І це лише частина загальної картини руйнувань.

В свою чергу Міністерство культури та інформаційної політики України повідомило про пошкодження або руйнування внаслідок російського вторгнення близько 1000 об’єктів культурної спадщини та інфраструктури.

«Цифри уточнюватимуться до кінця року, оскільки розпочато моніторинг також на деокупованих територіях на півдні та сході країни. Десятки будівель українських музеїв, бібліотек, мистецьких навчальних закладів нині з пошкодженими дахами та вибитими вікнами, або зруйновані», – каже заступниця міністра Катерина Чуєва.

Російські військові та колаборанти розграбували тисячі цінних артефактів і творів мистецтва з двох музеїв, собору й національного архіву в Херсоні, перш ніж залишити місто після 8-місячної окупації, повідомила 20 грудня правозахисна організація Human Rights Watch (HRW).

«В останні дні окупації Херсона російські війська завантажували картини, золото, срібло, давньогрецькі артефакти, релігійні ікони й історичні документи на вантажівки, що прямували на підконтрольні Росії території, – заявила Белкіс Вілле, заступниця директора з питань криз і конфліктів HRW. – Ці систематичні крадіжки були організованою операцією з викрадення української національної спадщини і становлять воєнний злочин, за який грабіжники мають бути притягнуті до відповідальності», – зазначає вона.

Від 24 лютого окупанти пограбували щонайменше п’ять інших культурних закладів на півдні України – випадки, які прирівнюються до воєнних злочинів, заявили у HRW.

Як бачимо, культурний фронт Росії проти України має свій довгий список злочинів. Тому Лаврову, м’яко кажучи, не варто ображатися на егідний ігнор від ЮНЕСКО. Ба більше, потрібно готуватися, що за відновлення зруйнованої української культурної спадщини доведеться платити саме Москві.

Герой «крадівницької праці» з відповідним прізвищем

Крім колаборантів та підлабузників-пропагандистів (Симоньян подякувала Путіну за те, що він «мочить людожерів» в Україні), вождь відзначив і такого собі Віктора Рашнікова – власника Магнітогорського металургійного комбінату, якому присвоїв звання «Герой праці».

Пояснюючи своє рішення, Путін заявив, що Рашніков «понад півстоліття віддав легендарній «Магнітці» і багато зробив для розвитку рідного комбінату і всієї металургійної галузі».

НАСПРАВДІ, Рашнікова нагороджено за розвиток «крадівницької галузі». Адже через його турецькі активи Росія вивозила вкрадене зерно з України, що випливає з розслідування Associated Press.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Зерно як зброя. Як російська агресія в Україні загрожує світу голодом

Саме структури Рашнікова пов’язані з перевезенням українського зерна з окупованих територій, з’ясувало агентство ще у жовтні. Одне із суден у червні спочатку зайшло до окупованого Криму, а потім у Туреччині пришвартувалося біля причалу, що належить MMK Metalurji — турецькому активу Магнітогорського металургійного комбінату.

Тоді, як виявило розслідування, Росія заробила не менше $530 млн на продажі краденого з України зерна.

А Рашніков, за цьогорічною версією Forbes, посів 18-е місце у рейтингу російських мільярдерів. Його статки оцінено в $6,6 млрд. Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну він потрапив під персональні санкції ЄС, Великої Британії та США. У вересні Угорщина звернулася до Євросоюзу із закликом зняти санкції з нього, але майже одразу відкликала своє прохання.

Отже, путінська нагорода знайшла чергового героя «крадівницької праці». З відповідним прізвищем.

Як Путін втілює в Україні заповіти Леніна

І наостанок про ювілей головної російської спецслужби. 20 грудня виповнилося 105 років зі створення Всеросійської надзвичайної комісії (ВЧК). Зараз в Росії з цього приводу відзначають День працівників органів безпеки.

У своєму вітанні Путін відзначив їх роботу і на тимчасово окупованих територіях України, наголосивши, що «обстановка в ДНР та ЛНР, у Херсонській та Запорізькій областях вкрай складна, але на ваш захист сподіваються люди, які живуть там, громадяни Росії. І ваш обов’язок – зробити все необхідне для максимального забезпечення їх безпеки, дотримання прав і свобод».

Він також закликав «жорстоко припиняти дії закордонних спецслужб та оперативно виявляти зрадників, шпигунів та диверсантів».

НАСПРАВДІ, ця риторика нічим не відрізняється від тієї, з якою 105 років тому і з’явилися «чекісти». Ленін, головний ідеолог створення ВЧК, називав їх «нашим разючим знаряддям проти незліченних змов, замахів на Радянську владу».

Вже за два місяці після створення, у лютому 1918-го, ВЧК отримала право розстрілювати «ворогів режиму», а в серпні того ж року Ленін офіційно наказав чекістам «навести масовий терор, розстріляти ворогів».

І вони розстрілювали. Звичайно, без суду і слідства. Згідно зі звітом начальника відділу ВЧК з боротьби з контрреволюцією Лациса, протягом 1918 року та за 7 місяців 1919-го було розстріляно 8 389 осіб. При цьому у своєму звіті він уточнив: «ЦИФРИ, ПРЕДСТАВЛЕНІ ТУТ, ДАЛЕКО НЕ ПОВНІ».

Для порівняння: за 80 років царського правління (з 1826 по 1906 роки) смертну кару застосували лише 894 рази, включно з тими, кому суди винесли відповідний вирок за кримінальні злочини.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Бастрикін офіційно дозволив геноцид українців

Слідами злочинів ЧК у Києві ретельно займалася білогвардійська Київська філія Особливої слідчої комісії із розслідувань злодіянь більшовиків генерала Рерберга (1918 — 1919 р.р.), яка встановила у «4800 вбивств осіб, імена яких вдалося з’ясувати. З могил кладовищ вирито 2500 трупів. Загальна кількість перебитих досягає 12 000 осіб (мешканці називали 30 — 40 тисяч людей).

З них приблизно 700 відомих — 36 професорів, лікарі, інженери, лідери партій, колишні високі чиновники, генерали, найвищі духовні особи, представники купецтва та аристократії. 82 члени національного клубу, вбиті всі за один день.

Близько 5 000 колишніх офіцерів малих чинів, дрібних чиновників та службовців, рядове духовенство, залізничники, пригоничі, ремісники та інші громадяни. Приблизно 1 500 — 2 000 селян із губернії, головним чином з околиць, інші 4 — 5 тис. – народ, робочі…

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: На Росію чекає друга «суча війна»

Імена вбивць, садистів, злочинців, що звалися народними комісарами, відомі… У полтавській Надзвичайній комісії за короткий час змінилося 3 голови, вбивали один одного — всі три колишні каторжники».

Упродовж 1918 – 1922 років чекісти здійснювали спецоперації на території України та за її межами з ліквідації діячів УНР та повстанського антибільшовицького руху. Жертвою ВЧК, зокрема, став український композитор Микола Леонтович, чий «Щедрик» зараз лунає у всьому світі.

Усе це ми маємо пам’ятати, щоб розуміти: саме таку денацифікацію приготував Путін зі своїм 105-річним «чекістаном» сучасній Україні. І про це свідчить не тільки геноцидна риторика пропагандистів, а й вже наявні документальні докази розстрілів та катувань українців продовжувачами справи Леніна-Дзержинського.