Війна й екологія: що спільного в України з Кувейтом

Як і у злочинах проти людей, у знищенні довкілля росіяни виявилися винахідливими. Російська армія не лише випалює ліси снарядами й забруднює землі токсичним паливом, а ще й натхненно бомбардує авіацією корівники, розстрілює артилерією зоопарки, морить голодом і холодом мільйони курей та навіть страчує (саме так, через повішення) хом’яків, що занесені в Червону книгу України. Варварське вбивство гризунів і, наприклад, неодноразове влучання в Харківський екопарк, де мавпи з переляку самі себе вбивали об огорожу, навряд чи може бути  кваліфіковано саме як «екоцид», але ці випадки ілюструють ставлення росіян до нашої природи. MediaSapiens  розповідає, коли з’явився термін «екоцид», які саме дії підпадають під це визначення, що про цей злочин каже українське та світове законодавство й чи були прецеденти притягнення агресора до відповідальності за шкоду довкіллю. 

Як з’явився новий термін

Екоцид — це усвідомлені шкідливі дії, що можуть завдати серйозної та довгострокової, часто незворотної шкоди навколишньому середовищу.

Термін «екоцид» (від грецького слова οικος — будинок і латинського caedo — вбиваю) за аналогією з геноцидом і етноцидом був запропонований в 1970 році американським професором і спеціалістом з біоетики Артуром Гальстоном на позначення навмисного знищення природи В’єтнаму під час війни. У 1963 році американські літаки розпорошили над територією В'єтнаму та Камбоджі понад 100 тисяч тонн хімікатів. Через це загинули два мільйони гектарів тропічних лісів і приблизно половина сільськогосподарських угідь. Вимерли дві третини біологічних видів — наприклад, із 160 видів птахів у заражених районах збереглися менше за 20.

На міжнародній арені термін «екоцид» вперше використав прем'єр-міністр Швеції Улоф Пальме на Конференції ООН із навколишнього середовища в Стокгольмі 1972 року, де він вимагав ухвалити міжнародний закон проти масового знищення екосистем.

Попри гучний заклик, який пролунав півстоліття тому, у міжнародному кримінальному праві термін «екоцид» офіційно досі не застосовується.  Злочин має назву «порушення заборони навмисного спричинення шкоди природному середовищу із великими, довгостроковими та серйозними наслідками». Він передбачений Конвенцією ООН про заборону військового чи будь-якого іншого ворожого застосування засобів впливу на природне середовище 1976 року та Ι-й Додатковий протокол до Женевських конвенцій про захист жертв війни 1949 року, ухвалений у 1977 році. Право карати за цей злочин має Міжнародний кримінальний суд (МКС), що з 2002 року розглядає чотири міжнародні злочини — геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини і злочини агресії.

Стаття 8 (частина 2, пункт b, підпункт iv) Римського статуту, на якому базується МКС, визначає, що «умисне вчинення нападу, коли відомо, що напад стане причиною великої, довгострокової та серйозної шкоди навколишньому природному середовищу, яка буде явно несумісна з конкретною і безпосередньо очікуваною загальною військовою перевагою» є воєнним злочином.

Україна підписала Римський статут у 2000 році, хоча досі його не ратифікувала. Це мало б стати для нас перешкодою для звернення до МКС, але Римський статут передбачає, що й без ратифікації держава може визнати юрисдикцію суду в певних справах, подавши про це заяву. Наприклад, Україна визнала юрисдикцію МКС з двох питань заявами Міністерства закордонних справ 2014 року щодо справ Майдану і 2015 року щодо злочинів проти людяності і воєнних злочинів, вчинених на її території. 

Коли людство почало використовувати екоцид як зброю

Екоцид у В’єтнамі був не першим випадком знищення природи задля шкоди супротивнику. Яскраві приклади можна знайти ще за античних часів, коли римляни під час руйнування Карфагена посипали землю сіллю, щоб вона стала непридатною для господарства.

Перша і Друга світові війни вивели екоцид на новий жахливий рівень, познайомивши людство з досі небаченими злочинами проти довкілля: від хімічної атаки німців поблизу містечка Іпр у 1915 році до підриву греблі Дніпровської електростанції у 1941 радянською владою, щоб зупинити наступ німецьких військ.

А наймасштабніший злочин екоциду за останній час стався в 1991 році у Перській затоці, коли  військові Іраку підірвали нафтові свердловини Кувейту. Внаслідок цього сталися пожежі, які не мали за масштабами прецедентів в історії: їх гасили 8 місяців. Кожен день в атмосферу викидалися десятки тон діоксиду сірки, сажі й вуглекислого газу, через що  у радіусі тисячі кілометрів випадали чорні дощі. Вони стали причиною зниження продуктивності сільськогосподарських угідь і масових захворювань людей. Також у кінці окупації Кувейту іракські війська скидали нафту до Перської затоки. На воді утворилася нафтова пляма площею 10 тисяч квадратних кілометрів, через яку масово гинули тварини.

Війна в Перській затоці надала перший приклад покарання агресора саме за шкоду довкіллю. Навесні 1991 року створили Компенсаційну комісію ООН, яка розглядала всі претензії на компенсацію за втрати і збитки, завдані Кувейту внаслідок іракського військового вторгнення й окупації.  При Комісії створили спеціальний фонд, на рахунок якого мали автоматично надходити гроші від експорту іракських нафти і нафтопродуктів. Ще одним джерелом фінансування стали заморожені активи уряду і державних компаній Іраку, пов’язаних із продажем нафтопродуктів. Виплати могли отримати як люди, так і міжнародні компанії і організації, а також інші держави, які були визнані постраждалими від дій Іраку.

Окремим напрямом у роботі Комісії став розгляд заяв щодо відшкодування екологічних збитків. Загалом претензії до Іраку в цій частині, окрім Кувейту, висловив ще з десяток держав. Заявлена загальна сума компенсації екологічних збитків сягала 80 мільярдів доларів, проте Комісія задовольнила ці вимоги частково, виплативши трохи більше ніж п’ять мільярдів доларів.

До речі, останній компенсаційний платіж за військове вторгнення в Кувейт Ірак зробив на початку 2022 року, виплативши загалом 52,4 мільярдів доларів. І це тільки 15 % від спершу заявленої Кувейтом суми — 352 мільярди доларів. Саддама Хуссейна, який вирішив напасти на Кувейт, нема серед живих уже 19 років — його стратили самі іракці.

Отже, Міжнародний кримінальний суд — не єдина міжнародна інстанція, яка може покарати країну-агресора за екоцид.  

На що може розраховувати Україна?

У листопаді громадська організація UAnimals на сайті Change.org створила міжнародну петицію до ООН та Європейського парламенту із закликом покарати Росію за екологічні злочини під час війни. «Закликаємо Європейський парламент, Організацію Об’єднаних Націй, парламенти держав – партнерів, міжнародні організації та інституції засудити дії Росії, сприяти припиненню злочинів екологічного характеру, запровадити додаткові санкції проти Росії, сприяти відновленню екологічної безпеки України та її довкіллю, а також допомогти у поновленні української екосистеми під час війни та у післявоєнний час, в тому числі задіявши інструмент репарацій», — йдеться в документі. На сьогодні петицію підписали майже 22 тисяч людей з 25 тисяч необхідних.

UAnimals також  запустила міжнародну інформаційну кампанію #StopEcocideUkraine із залученням зірок. Ініціативу підтримав американський актор Ерні Гадсон та українська співачка Тіна Кароль, яка переспівала відомого всім «Щедрика» під кадри, що зображають знищення української природи.

Протидія екоциду є одним із 10 пунктів формули миру, запропонованої Володимиром Зеленським під час саміту G19 у листопаді 2022 року. Він заявив про намір скликати спеціальний саміт Global Peace Formula Summit, на якому держави-партнери визначилися б із тим, який із пунктів формули миру вони могли б допомогти реалізувати. Але вже зараз пункт екологічної безпеки Зеленський запропонував Новій Зеландії під час промови в парламенті цієї держави. Чому саме їй, з заяви президента не зрозуміло. Можливо, через те, що Нова Зеландія вважається однією з найчистіших країн світу, вживає жорсткі заходи для збереження екології і послідовно підтримує Україну у війні з Росією. 

А що каже законодавство України?

На відміну від міжнародної практики, Україна має в Кримінальному кодексі визначення екоциду. Згідно зі статтею 441 ККУ «екоцид» — це масове знищення рослинного або тваринного світу, отруєння атмосфери або водних ресурсів, а також інші дії (наприклад, руйнування надр або озонового шару), що спричинили або можуть спричинити екологічну катастрофу. Остання умова принцпова для відмежування цього злочину від злочинів проти довкілля (статті 236-254 КК).

Екологічна катастрофа — це особливо тяжкі наслідки, які повинні визначатися в кожному конкретному випадку з урахуванням певних критеріїв:  велика площа, на якій відбулися несприятливі зміни в довкіллі; ситуація, коли людина, рослини чи тварини не можуть жити на певній території; тривалість несприятливих змін у довкіллі або їх невідворотність; істотні негативні зміни в екологічній системі, наприклад, зникнення окремих видів тварин або рослин, зміна кругообігу речовин або інших біологічних процесів, важливих для екосистеми.

Дії,— не обов’язково навмисні, — які завдали шкоди довкіллю, але не спричинили екологічну катастрофу, є злочином проти довкілля. Наприклад, забруднення моря, через яке масово загинули тварини й рослини. Екоцид, на відміну від злочинів проти довкілля, може бути вчинений лише умисно. Відповідальність за екоцид, який карається позбавленням волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років, настає з 16 років.

Відкриття кримінальних проваджень щодо Росії за українським законом дозволяє співпрацювати з іншими державами на основі договорів про міждержавну правову допомогу. Такий механізм може допомогти розшукати і заарештувати причетних до екологічних злочинів, якщо вони перебуватимуть на території держав, із якими Україна співпрацює. Молдова, Казахстан, Азербайджан, Фінляндія, Грузія та інші держави також мають у своїх кримінальних кодексах статтю «екоцид», тому теоретично можуть порушувати справи щодо злочинів, вчинених в Україні.  Адже екоцид на нашій землі має наслідки для всього людства. 

Що наробила Росія на нашій землі?

Нищити українське довкілля Росія почала ще 2014 року. До повномасштабного вторгнення прокуратура Криму і Севастополя відкрила 20 кримінальних проваджень, зокрема за статтею 240 Кримінального кодексу України («Порушення правил охорони або використання надр»), ст. 241 («Забруднення атмосферного повітря») і статтею 438 («Порушення законів та звичаїв війни»).

Перші випадки саме екоциду після повномасштабного вторгнення Росії стосувалися атомних електростанцій: Чорнобильська була захоплена в перший день великої війни, Запорізька спершу обстріляна, а потім захоплена. Також Росія не раз обстрілювала ядерну установку «Джерело нейтронів», що міститься в Харківському фізико-технічному інституті. Пошкодження таких об’єктів загрожує не лише Україні, а й усій Європі, отже прокуратура відкрила кримінальні провадження за статтею про екоцид. Ще одне провадження відкрили після масової загибелі птахів на Чорнобаївській птахофабриці, що призвело до екологічної катастрофи, і після цілеспрямованих атак на нафтобази.

Крім цього, прокурори Спеціалізованої екологічної прокуратури відкрили близько 40 кримінальних проваджень за фактом порушення законів і звичаїв війни (стаття 438 КК України). Зокрема, за фактами ракетних обстрілів цивільних кораблів, які призвели до їх затоплення та забруднення моря; масових лісових пожеж внаслідок застосування росіянами артилерійської та ракетної зброї; збройних атак на помпові станції, дамби, очисні споруди тощо, через які довкілля зазнало шкоди. Вочевидь, кількість справ ростиме, адже вже відомо, що внаслідок дій Росії загинули щонайменше 50 тисяч дельфінів в акваторії Чорного моря і понад шість мільйонів свійських тварин в українських господарствах. Скільки диких тварин загинуло, не відомо, але це також мільйони.

Земля, повітря і вода забруднені шкідливими речовинами та завалені залишками знищених боєприпасів, згоріли мільйони гектарів лісу, зокрема на заповідній Кінбурській косі. Навіть руйнування населених пунктів можна розглядати як екоцид, адже знищені будівлі також забруднюють землю, воду і повітря, а відновлення міст призведе до додаткового викиду вуглецю.  За оцінками міністра екології Руслана Стрільця, в ході відновлення інфраструктури та будівель, зруйнованих російськими окупантами, може бути вироблено близько 80 мільйонів тонн парникових викидів. Для порівняння, Нова Зеландія за рік виробляє приблизно 30 мільйонів тонн вуглецю. Загадом Міністерство екології вже нарахувало понад 35 мільярдів доларів збитків екології України, завданих повномасштабним вторгненням Росії.    

Хто рахує злочини

Окрім прокуратури, фіксацією російських злочинів у сфері охорони довкілля займається Оперативний штаб при Державній екологічній інспекції України, створений у перші дні великої війни.  Для збору даних про екологічні злочини використовують застосунок, за допомогою якого кожен охочий може зафіксувати відому йому інформацію про шкоду, заподіяної довкіллю окупантом. Інформацію про екологічні загрози збирають на національній онлайн-платформі «ЕкоСистема», де створений офіційний ресурс «ЕкоЗагроза», і на платформі SaveEcoBot. Цим також займаються також численні природоохоронні, зоозахисні і правозахисні організації, зокрема WWF-Україна та Українська Гельсінська група. Центр екологічних ініціатив «Екодія» створив інтерактивну карту, де відображаються екологічні злочини Росії з 24 лютого. До процесу залучено багато людей, бо злочинів проти довкілля багато, а докази збирати важко. В суді потрібно буде довести не лише що Росія щось зробила, а й фатальні наслідки цих дій для природи і людства. Саме через це злочини проти довкілля, хай навіть дуже жорстокі, можуть не кваліфікувати як екоцид. 

Що ще потрібно знати про екоцид

Українське законодавство розглядає екоцид не лише як воєнний злочин, а й такий, що може бути скоєний у мирний час. В листопаді 2022 року вперше в історії така справа була доведена до суду. Двоє працівників паперового комбінату понад три роки скидали у притоку річки Случ погано очищену воду із залишками хімічних речовин. Рослини й тварини на чотирикілометровому відтинку русла вимерли: за висновками експертів, відновити екосистему неможливо.

Можливо, карати за екоцид, скоєний в мирний час, будуть і на міжнародному рівні. Зараз за ініціативою фундації Stop Ecocide і парламенту Швеції триває процес визнання цього злочину п’ятим міжнародним злочином проти миру, що потрапить під юрисдикцію Міжнародного кримінального суду.

Ініціатива започаткована 2020 року з нагоди 75-річчя відкриття Нюрнберзького трибуналу щодо воєнних злочинів Німеччини під час Другої світової війни. Влітку минулого року фахівці з міжнародного права опублікували проєкт юридичного визначення екоциду. Колегія юристів, яку очолювали професор Філіп Сендс з Університетського коледжу Лондона та Флоренс Мумба, колишня суддя Міжнародного кримінального суду, визначила екоцид як «незаконні або необґрунтовані дії, вчинені з усвідомленням, що існує суттєва ймовірність спричинення такими діями серйозної та масштабної або довготривалої шкоди довкіллю». Новий злочин ще не визнаний Міжнародним кримінальним судом, але це, з огляду на зміну ставлення людства до екології, лише питання часу.

Фото: nzl.theukrainians.org