«Меморіал» зняв документальний фільм про двох українців, чиї сім'ї загинули від рук окупантів

Платформа «Меморіал» створила документальний фільм «Жити, коли забрали твій світ»  про історії двох українців, які втратили свої сім’ї через обстріли російських військ. Прем'єра фільму відбулась на ютубі в п’ятницю, 23 грудня.

Як повідомляє НВ, яке є партнером показу, фільм розповідає історії двох українців, які втратили свої сім’ї після повномасштабного вторгнення Росії через обстріли російських військ.

Сергій Перебийніс з дружиною Тетяною, сином Микитою та донькою Алісою переїхали з Донецька в Київ у 2014-му. Тоді росіяни вперше забрали у них дім. Спершу винаймали помешкання у столиці, а через п’ять років купили власну квартиру в Ірпені.

«Останні два з половиною роки це вже було таке спокійне сімейне життя, про яке мріють всі», — розповідає чоловік. Сергій із дружиною працювали, 18-річний син навчався в університеті, дев'ятирічна донька – у школі.

Повномасштабну війну Сергій з рідними зустріли окремо. Він 18 лютого поїхав до Донецька, бо його мама важко захворіла, дружина з дітьми залишилися в Ірпені. Коли росіяни зайшли до міста, сім’я кілька разів намагалася виїхати до Києва, але не вдавалось через ворожі обстріли.

6 березня рідні Сергія знову вирішили спробувати виїхати. Кинули автівку на дорозі, бо попереду росіяни розстріляли цивільні машини. Пішли пішки через розбитий ірпінський міст, але не дійшли до евакуаційних автобусів близько 300 метрів.

«Розірвалася міна, і практично всі осколки полетіли в це місце. Тому шансів у них не було ніяких. Вони загинули всі практично одномоментно», – розповідає Сергій, який поховав усю свою сім’ю.

Щойно з міста вибили росіян, Сергій повернувся жити в Ірпінь і почав допомагати людям, які залишилися без житла. Шукає такі родини в соціальних мережах, збирає гроші, купує матеріали за власні кошти й відновлює людям житло власноруч.

«Якщо ти не в ЗСУ, ти в тилу, то що ти тут повинен робити? Або працювати, платити податки, або допомагати чи то фронту, чи то тут людям на місці», – переконаний чоловік.

Володимир Ободзінський з Житомирщини мав дружину, сина, доньку та двох однорічних онуків. Свій будинок мрії у Юрівці родина будувала 10 років.

24 лютого чоловік поїхав на роботу до Києва. Їздити надалі звідти додому щотижня, як раніше, під час війни він не міг. 8 березня Володимир поговорив із дружиною телефоном, переконався, що в рідних усе добре.

Близько дев’ятої вечора йому зателефонував друг і повідомив, що поблизу їхнього будинку було чутно вибухи. Володимир почав дзвонити дружині, сину, доньці – телефони були вимкнені. Він попросив свого батька, який живе неподалік, піти й перевірити, чи нічого не сталося.

«Я набираю батька, ще не почув ні "алло", нічого, чую крик матері, і батько мені каже: "Вов, у будинку ніхто не вижив". І все. На цьому моє життя закінчилося», – розповідає Володимир крізь сльози.

Минуло майже вісім місяців, а Володимир досі не може повірити, що його рідних більше немає. Чоловік щотижня їздить до рідних на могили. Одного дня разом з гуманітарним штабом з Малина повіз допомогу селам на Київщині. Там познайомився з родиною, в якій троє дітей. Вони так запали йому в душу, що вирішив щотижня заїжджати до них і привозити все необхідне.

«Це приємні емоції. Знаєте, як кажуть, не можеш радість своїм дітям і онукам принести, то хоч цим діткам. Скільки буде в мене можливість, я буду допомагати їм чим зможу», – каже Володимир.

Нагадаємо, нещодавно Об’єднання українських продюсерів анонсувало два нові документальні фільми — «Маріуполь. Окупація» та «Як вижити, коли тебе вбивають». 

Фото: Обстріл Ірпеня 6 березня, коли загинули рідні Сергія Перебийноса / Суспільне