Території зла. Як діє квазіправова система на окупованих РФ територіях

22 грудня Медійна ініціатива за права людини презентувала аналітичний звіт «Квазіправова система на окупованих територіях: впровадження та розповсюдження практик». Це спроба ідентифікувати нормативну систему, яка діє на окупованих територіях Донецької і Луганської областей, визначити, чи є вона правовою, чи забезпечено право громадян на справедливий суд.

Ще до початку повномасштабного вторгнення аналітики МІПЛ почали досліджувати квазіправову систему, створену РФ, на окупованих частинах Донецької та Луганської областей: вивчали діяльність псевдоправоохронних органів, псевдосудів та псевдоадвокатури за допомогою опитувань звільнених заручників та військовополонених, інформації у відкритому доступі та з власних джерел з регіонів, що перебувають під тимчасовим контролем РФ. Після повномасштабного вторгнення 24 лютого зібрана інформація дозволила спрогнозувати розвиток подій на нокоокупованих територіях: яким чином буде встановлена окупаційна влада, як діятимуть квазіправові органи та – головне – як це позначиться на цивільному населенню цих регіонів. 

«Над цим звітом ми працювали понад рік. Робота починалась зовсім в інших обставинах, але з повномасштабним вторгненням Російської Федерації її мета стала ще актуальнішою. Нам довелося переформатувати тему, тому що з початку ми досліджували квазіправові системи, які були утворені на окупованих територіях Донецької та Луганської областей, а після 24 лютого зрозуміли, що варто дослідити й те, що відбувається на новоокупованих територіях, зокрема, Херсонської та Харківської областей. Багато експертів відмовляються від дослідження цих систем, аби не легімітизувати їх. Але такий підхід обмежує нас у розумінні того, що там відбувається насправді», – зазначила Ольга Решетилова, координаторка МІПЛ.

Під час роботи над дослідженням у фокусі уваги опинились найбільш кричущі порушення прав людини. Зокрема, довільне й безстрокове позбавлення свободи, позбавлення права на захист, позбавлення права на зв’язок із зовнішнім світом, умови утримання під арештом, позбавлення права на справедливий суд.

Без права доступу

Коли в 2014 році почалась окупація, на територіях, які опинилися поза контролем уряду України, не могли діяти українські органи правопорядку, суди.

«Вони спочатку призупинили свою роботу, а потім змушені були евакуюватися, – говорить співавторка дослідження, координаторка МІПЛ Тетяна Катриченко. – Ми розуміли, що на зміну цим органам мали прийти якісь нові, які будуть створені в окупації. Воно так і сталося, з’явилась якась «народна міліція», так зване «міністєрство госудаствєнной бєзопасності», «генеральна прокуратура», «суди». Ми дослідили процес становлення цих органів. Після 24 лютого ми побачили, що РФ ті самі практики почала застосовувати і на новоокупованих територіях».

На практиці ці квазіоргани правопорядку не виконували свої правоохоронні функції, як і створені квазісуди не забезпечували належного здійснення правосуддя. Закріплення основних прав людини на окупованих територіях є декларативним, зокрема у випадках політичних затримань. Мова про арешти, утримання та «засудження» громадян України за статтями «державна зрада», «шпигунство», «терористична та диверсійна діяльність» через підозру в співпраці з правоохоронними органами України, її армією. Насильницькі зникнення, свавільне затримання, незаконне утримання цивільних осіб стало інструментом встановлення окупаційної влади для цих квазіправових систем.

Про це свідчить і розповідь Людмили Гусейнової, яка була затримана в окупованому Донецьку й ув’язнення за волонтерську діяльність і проукраїнську позицію. За ґратами вона провела понад три роки і безпосередньо спілкувалася з усіма учасниками цієї квазіправової системи – «слідчими», «прокурорами», «суддями».

У закритому режимі

За словами колишньої затриманої, після її ув’язнення «слідчий» дав їй підписати порожній папірець.

«Яка вам різниця? Підписуйте», – сказав він. І ти підписуєш, бо сидиш в наручниках, із пакетом на голові, в тебе немає жодного іншого вибору. За два роки вони нарешті завершили своє «слідство» і передали мою справу до суду. Він відбувався у закритому режимі, – згадує Гусейнова. – Мені вдалось зробити фотокопію так званого вироку «верховного суду» «ДНР». Суд відбувся без моєї присутності. Там навіть адвоката не було. І «верховний суд» написав, що стаття, за якою мене обвинувачували, «шпіонаж», передбачає довічне ув’язнення або застосування смертної кари. Оскільки на даний момент смертна кара до жінок не застосовується, то судити «верховний суд» мене не може. Так мою справу передали в міжрайонний суд. За пів року, без будь-яких повідомлень, мене вивезли до так званого Ворошиловського міжрайонного суду. Я не знала, що буде суд, я до нього не готувалася. Там були так звані адвокат, суддя, прокурор».

Людмила Гусейнова на «суді» зазначила, що вона не заперечує свою проукраїнську позицію, проте звинувачення в шпіонажі категорично відкидає. «Суддя» запитала, а чого я не заперечувала це, коли була на «Ізоляції» або в СІЗО? Я відповіла, що намагалася заперечити. Але слідчий сказав, (це вже було за пів року, як я перебувала в СІЗО): «Будеш заперечувати, то знову підеш на «Ізоляцію». Я вибрала СІЗО, бо я хотіла вижити і донести світові правду про те, що там коїться. Нас називали зеками, а ми були просто заручниками, котрі не мають ні прав, ні захисту. Всі, хто брав участь у цьому беззаконні, мають понести покарання», – наголошує Людмила Гусейнова.

За словами співавтора дослідження, юриста АО «Амбрела» та експерта МІПЛ Максима Тимочка, Російська Федерація, як сторона Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинна дотримуватись усіх принципів на всіх територіях, де вона має ефективний контроль.

«На окупованих територіях РФ здійснює ефективний контроль, у цьому вже немає ніяких сумнівів. Відповідно, вона повинна була зробити все для того, щоб такий вид покарання, як сметра кара, не існував, бо вона заборонена Європейською конвенцією. Кожна держава в Раді Європи, яка є стороною Конвенції, зобов’язана усунути такий вид покарання. Але цю заборону не було знято в так званих квазіреспубліках, що є кричущим порушенням. Це територія зла і з нею треба щось робити», – наголошує Тимочко.

Адвокат – прокурор. Роль захисту знівельована

Окремо в дослідженні йдеться про роль «адвокатів».

МІПЛ вдалось інтерв’ювати реальних «адвокатів», які працюють в квазісистемі на окупованих територіях.

«Судді та адвокати – це найбільш яскраві представники цієї квазісистеми. Часто це люди, які мали українські адвокатські посвідчення, а після 2014 року залишились працювати на окупованих територіях. Якщо ми говоримо про політичні затримання, то в ОРДЛО є певний набір адвокатів, які формально називаються адвокатами, формально на якомусь етапі входять у процес, зустрічаються зі своїм клієнтом (це майже ніколи не траплялося в перші тижні після затримання чи навіть у перші місяці після). Але захист не здійснюють. Вони можуть передати інформацію від клієнта його рідним, передати передачу. Такі адвокати умовно безоплатні, призначені, але після першої ж зустрічі з клієнтом або родиною говорять їм, мовляв, якщо ви хочете, аби ми й далі працювали, маєте платити за послугу. Що важливо, за такою ж схемою адвокати вже намагаються діяти і на окупованій Херсонщині, а також працюють в Криму щодо нових затриманих цивільних, яких перевозять росіяни на окупований півострів з півдня України», – зазначає Тетяна Катриченко.

За словами авторів дослідження, МІПЛ має десятки свідчень, що адвокати на окупованих територіях виступали як прокурори. «Відомі випадки, коли до людини приходив адвокат, і вона йому повідомляла про випадки застосування катувань електричним струмом, той просто робив вигляд, що не почув. Коли затримані казали, що їм не давали їжі, води, їх тримали в приміщенні без будь-яких санітарних умов, адвокат зазначав: «А що ти хочеш, ти ж політична?» – говорить Катриченко.

Андрій Яковлєв, експерт МІПЛ та юрист Регіонального центру прав людини, який також працював над дослідженням, наголошує на важливості дослідження злочинів, які відбуваються на окупованих територій безпосередньо під час їх захоплення, коли змінюється влада, коли створюється судова система.

Якщо в 2014 році у міжнародних партнерів були сумніви щодо кваліфікації конфлікту на сході України, то після 24 лютого 2022 ні в кого немає сумнівів про ефективний контроль РФ над окупованими територіями України. 

«Ми зі свого боку з 2014 року працювали над тим, щоб довести ефективність контролю, оскільки військова підтримка цих територій з боку Російської Федерації надзвичайно потужна і всеосяжна. Якщо є контроль, то є відповідальність держави. Якщо є відповідальність держави, то, відповідно, ми можемо вимагати відповідальності на міжнародному рівні. Звісно, не забуваймо і про рівень індивідуальної кримінальної відповідальності. Це конкретні люди, військові, чиновники. Не забуваймо, що воєнні злочини – це не тільки про військових, це ще й про цивільних, суддів, прокурорів, слідчих», –- зазначає Максим Тимочко.

За його словами, одним із показників відсутності правової системи, яку мали б створити окупантами, є застосування позасудових страт. «Позасудові страти – це також практика РФ з 2014 року. Ми пам’ятаємо про українських військовополонених, до яких представники вагнерівців застосувала позасудові страти. Ми пам’ятаємо про цивільних, які були вбиті на окупованих територіях окупантами. Це також є показником відсутності правової системи», – говорить Максим Тимочко.

Аналітичний звіт підготовлено у рамках Matra Programme (Посольство Королівства Нідерландів).

Звіт доступний двома мовами:

Квазіправова система на окупованих територіях: впровадження та розповсюдження практик

Quasi Legal System in the Occupied Territories: Implementation and Adoption of Practices