10 найкращих фільмів 2022: від Рішення піти до Фабельманів

Рік, що минає видався досить пристойним у сенсі нових фільмів, хоча й не найкращим для походу в кінотеатри України.

Здебільшого кіномани задовольнялися проєктами на стримінгових сервісах, хоча й там можна було знайти стрічки, які зробили щедрий обхід кінофестивалів.

Як відомо, фільми не повинні бути ідеальними, щоб бути чудовими.

Хоча цьогоріч майстри своєї справи Стівен Спілберг та Пак Чан Ук наблизили свої роботи до досконалості.

Але не лише вони.

Факти ICTV подивилися чимало новинок та сформували власну добірку найкращих фільмів 2022 року.

Режисер: Стівен Спілберг.

Цей фільм не прославляє магію кіно, але має саме той рідкісний ефект, коли ти намагаєшся не пропустити жодного кадру, слова чи миттєвості у стрічці.

Він не тримає у напрузі, як детектив, але заворожує.

На подібне здатні лише істинні майстри.

Фабельмани – напівавтобіографічна стрічка Спілберга про юного Семмі Фабельмана та його сім’ю.

Роблячи перші проби кінозйомки, хлопчик закутує сестер у туалетний папір, і ті стають схожими на мумій.

А коли він знімає воєнний фільм, то вигадує геніальний спосіб зображення пострілів, проколовши дірки у стрічці.

Однак найбільше вражає у Фабельманах гірка відвертість про розлучення батьків Спілберга та його роль у цьому, а ще те, як він одержимий кіно.

— Мистецтво розірве тебе на частини, – скаже дядько Семмі.

Коли Семмі познайомиться з “найвеличнішим режисером усіх часів”, якого зіграв Девід Лінч, той дасть поради про структуру кадру.

Однак Спілберг врешті зробить по-своєму.

Рішення піти.

Режисер: Пак Чхан Ук.

Майстер південнокорейського артхаусу повернувся на великі екрани з першою за шість років роботою.

Але це повернення воістину ефектне.

Рішення піти — це таємнича історія про неможливе кохання, яка робить данину майстру саспенсу Альфреду Гічкоку та неонуарам в сучасних реаліях.

У центральній сюжетній лінії лежить історія детектива з Пусана Хе Чжуна та жінки на ім’я Со Рае.

Вона приваблива китайська емігрантка, чоловік якої загинув за таємничих обставин.

І саме вона може бути головною підозрюваною.

Запаморочливий трилер у традиціях Гічкока: рецензія на Рішення піти.

В міру того, як їхні стосунки розвиваються, змінюється також настрій та художня естетика фільму.

Хоча це історія про вбивство та смерть, але Пак пронизав її ніжністю, а виконавці головних ролей доповнили стрічку особливою хімією.

Все завжди і водночас.

Режисери: Деніел Кван та Деніел Шайнерт.

Справжня рідкість знайти фільм, в якому ви не можете передбачити перебіг кожної наступної сцени, а тим паче його кінцівки.

Все завжди і водночас — саме той рідкісний приклад.

Дует режисерів показав Marvel майстер-клас зі створення мультивсесвіту та нескінченності.

Ба більше, творці стрічки не інакше як “взули” дочірню компанію Disney бюджетом.

Стрічка вийшла усемеро дешевшою за марвелівський продукт Доктор Стрендж: У мультивсесвіті божевілля і значно якіснішою.

Мультивсесвіт для дорослих: рецензія на Все завжди і водночас.

Все завжди і водночас – це історія шлюбу, драма матері та дочки, розповідь про асиміляцію іммігрантів і зміну поколінь, сатира на бюрократію, бойовик, сповнений навмисно абсурдних і часом непристойних битв кунг-фу, і науково-фантастичний фільм з паралельними всесвітами.

Банши Інішерина.

Режисер: Мартін Макдона.

Ірландський драматург та режисер знову зібрав в одній роботі Брендана Ґлісона та Коліна Фаррелла, як 14 років тому у вже культовій картині Залягти на дно в Брюгге.

Що це, як не ефект ностальгії для кіноманів? Але це лише крапля в океані, адже ця картина пропонує захопливий аналіз людини.

Банши Інішерина – це історія про чоловіка на ім’я Колм (Ґлісон), який вирішив розірвати зв’язки зі своїм другом Падрейком (Фаррелл).

Стрічка на перший погляд применшує доброту, але саме усунення повсякденних буденних тонкощів на цьому маленькому острові руйнує її.

Режисер: Ромен Гаврас.

Ця картина не інакше як магічний трюк або фокус, адже вона заворожує з першого кадру і не відпускає наступні 90 хвилин.

Творці фільму жорстоко перекидають глядача з однієї сцени в іншу – така собі французька машина хаосу у нетрах Парижа.

Це грецька трагедія, біблійна драма про братів та найблискучіша операторська робота з часів Божевільного Макса: Дорога гніву.

Як глядач ти себе запитуєш: як їм на суто технічному рівні вдалося зняти такі сцени?.

Дія фільму відбувається впродовж одного дня і ночі – спершу у поліцейському відділку, а потім у загородженому районі Парижа.

Сюжет у ньому розгортається після трагічного вбивства хлопчика у районі Афіна.

Це призводить до справжньої війни, у центрі якої опиняються старші брати хлопчика.

Грецька трагедія з коктейлем Молотова: рецензія на фільм-протест Афіна від Netflix.

Картину Афіна доповнює музика Gener8ion, яка нагадує роботи Ганса Циммера, написані для фільмів Крістофера Нолана.

Трикутник смутку.

Режисер: Рубен Естлунд.

Гірка сатира на людську жадібність, хитрість та нестриманість від шведського режисера, приперчена чудовою акторською грою.

Ця чорна комедія розповідає про багатіїв та представників модельного бізнесу, які опинилися на острові після аварії розкішної яхти.

Згодом прибиральниця Ебігейл бере на себе відповідальність та стає своєрідним капітаном острова, оскільки лише вона має навички виживання.

Капітана-пияку яхти з радикальними політичними поглядами неперевершено втілив Вуді Гаррельсон.

А Гарріс Дікінсон та Чарлбі Дін, яка трагічно померла невдовзі після прем’єри, ефектно зіграли роль гламурної, але самозакоханої пари.

На Західному фронті без змін.

Режисер: Едвард Берґер.

Четверта екранізація культового антивоєнного роману Ремарка, але перша німецького виробництва за майже 100 років від виходу книжки.

Через трагічну історію Пауля Боймера глядач бачить суворі реалії, як німецьку молодь захоплює романтика Першої світової війни, що призводить до жахіття.

Більшість сцен у картині відбувається безпосередньо у театрі бойових дій, але вони перериваються кадрами кабінетних перипетій, де важливу роль відіграє Даніель Брюль у ролі Матіаса Ерцбергера – німецького політика, який намагається покласти край війні дипломатією.

Перша німецька екранізація Ремарка: рецензія на фільм На Західному фронті без змін.

Цей фільм вчергове демонструє, що для загарбників війна – це конвеєр людських життів, які вони кидають на забій заради своїх хворобливих фантазій.

Неймовірно, але факт.

Режисер: Квентін Дюп’є.

У цій картині французький режисер у притаманній йому манері висміює людські слабкості.

Цього разу це поєднання драми, комедії та фантастики.

Ті, хто бачив Оленячу шкіру або На посту! Дюп’є, приблизно розуміють, чого можна очікувати від його робіт.

Неймовірно, але факт досліджує прийняття процесу старіння та божевільної гонитви за вічною молодістю.

За сюжетом подружня пара за 40 переїжджає у новий будинок.

У ньому є таємничий тунель, прохід через який перекидає героя на 12 годин вперед, але також омолоджує на три дні.

Героїня бачить цей прохід як шлях до вічної молодості, який потенційно може змінити життя, тоді як герой вважає за краще плисти за течією.

Перчинки в структурі сюжету додає їхній друг, який зробив собі у Японії електронний статевий орган.

Кістки та інше.

Режисер: Лука Гуаданьїно.

З одного боку це поетична історія кохання, що спонукає до роздумів.

Але з іншого – це моторошна роудмуві про канібалів з Тімоті Шаламе у головній ролі.

Сама концепція поєднання жахів та романтики видається досить цікавою.

Так само, з одного боку певні кадри можуть викликати неприємні рефлекси, але фільм в жодному разі не слід сприймати буквально.

За картинкою криється метафора виживання у соціумі та збереження себе як особистості та людини.

Кістки та інше одночасно огидний і чудовий.

Цілісну картинку моторошності доповнює Марк Райленс, який явно насолоджуються можливістю полоскотати глядачам нерви, погрожуючи з’їсти героїв.

Режисер: Тодд Філд.

Кейт Бланшетт грає Лідію Тар, всесвітньо визнану диригентку, яка створила неприступну фортецю влади й престижу, а потім бачить, як вона раптово й безповоротно руйнується.

Режисер пропонує довгу сцену інтерв’ю героїні перед аудиторією.

Розмову двох людей доповнюють музичні твори Густава Малера та Леонардо Бернстайна.

Фільм є п’янкою сумішшю психологічного трилера, готичного горору та крапельки комедії.

Однією з найпотужніших сцен у фільмі стають дебати Тар зі студентом Джуліардського універсистету про відокремлення мистецтва від митця.

Дві з половиною години розмов у стрічці про мистецтво, класичну музику та гендерну політику видаються напрочуд захопливими та напруженими.