Головні успіхи та розчарування 2022-го року у футболі

Головні успіхи та розчарування 2022-го року у футболіFootball.

ua підбиває підсумки цього року у нашому улюбленому виді спорту.2022 рік остався позаду.

Для України він вийшов найгіршим в її незалежній історії, і сподіваємося, що 2023-й подарує нашій країні приводи для позитиву.

Якщо говорити про 2022-й саме у світовому футболі, то в ньому вистачало багато насичених подій.

У цьому матеріалі ми постараємося згадати головне – саме з позитивного й негативного боків.

Обговоримо головні успіхи та невдачі у спорті №1.

Хто приємно вразив та здивував, а хто навпаки відмітився з негативного боку та розчарував.

Перемога Реала у Лізі чемпіонів.

Після відходу Зінедіна Зідана перспективи мадридців виглядали неоднозначно.

Француз, що він також підкреслював, вичавив максимум зі складу команди, котра поступово почала втрачати своїх лідерів.

Принаймні так здавалося.

Після відходу Роналду у столиці навіть не пахло Лігою чемпіонів, а чемпіонство вдалося взяти лише одного разу – у 2020 році.

Багато людей критикувало керівництво клубу за призначення Карло Анчелотті, мовляв, що італієць може дати "вершковим".

В 2014 окей, налагодив мікроклімат та подарував "десіму", проте зараз..

Реальність перевищила всілякі можливі очікування.

Реал катком проїхався по Прімері, не помічаючи своїх суперників і аргумент в стилі "повезло, що Барселона та Атлетіко перебували у кризовому стані" – не підходять, бо паралельно відбувалися баталії у Лізі чемпіонів, де апріорі виступають різні за стилем та якістю суперники.

До того ж, на відміну від того ж Ліверпуля, чий шлях до фіналу складався з Бенфіки та Вільярреала (не принижуючи при цьому заслуг мерсисайдців, котрі були фантастично добрі минулого сезону), команді не фартило із опонентом на кожній стадії плей-оф.

Жереб наче спеціально підкидував мадридцям топових супротивників та піднімав левел.

Спершу у 1/8 фіналу хлопцям Анчелотті мала дістатися Бенфіка, проте через повторне жеребкування випав Парі Сен-Жермен.

Мадрид не був фаворитом пари і більшу частину того протистояння підтверджував цей статус андердога, та саме тоді королівський клуб в черговий раз продемонстрував характер та вміння виривати перемоги за рахунок морально-вольових якостей.

Це буде родзинкою на протязі усіх матчів на виліт.

ПСЖ вів у два м'ячі за сумою після голів Кіліана Мбаппе, проте Карім Бензема оформив хет-трик, а французи в черговий раз довели свою нестабільність під тиском непередбачуваних обставин.

Далі Карім повторив той самий трюк на Стемфорд Брідж.

Челсі програв 1:3, проте також відповів опоненту в стилі самого Реалу, відігравши відставання у столиці Іспанії.

Втім, геніальний пас Луки Модріча та гол Родріго перевернули все шкереберть.

В додатковий час знову відмітився Бензема, що дозволило "вершковим" пройти далі.

У півфіналі піджидав Сіті і цього разу мало хто готовий був поставити на Мадрид.

На Етіхаді місцевий колектив провів практично бездоганний матч, проте все ж таки пропустив тричі, що серйозно повпливало на розвиток подій у матчі-відповіді.

Якби Манчестер виграв з різницею у два чи більше голів, нема сумнівів, що команді Гвардіоли вдалося би якось протиснутися до фіналу.

А так не допомогло навіть взяття воріт Ріяда Мареза, бо далі стався дуплет Родріго, а в овертаймах пенальті того ж Каріма Бензема.

І знову доводилося чути вислови на кшталт – "ну Ліверпуль вже точно не лишить від суперника мокрого місця".

Реал виглядав гірше, Тібо Куртуа довелося рятувати свою команду численними сейвами після ударів Мохаммеда Салаха та компанії, проте єдина помилка у обороні, коли Трент не помітив підключення Вінісіуса, коштувала мерсисайдському клубу перемоги.

Вдумайтеся, 13 кубок чемпіонів.

В Ліверпуля та Мілана стільки ж трофеїв на двох.

Чемпіонат світу у Катарі.

Проте головна подія цього року відбулася у Катарі.

Чемпіонат світу проходив в незвичний період в листопаді, коли в нормальний час балом правлять національні чемпіонати.

В країні аномально спекотно влітку, отже єдиним варіантом було перенесення турніру.

Це викликало невдоволення численних вболівальників та асоціації, котрі змушені були змінювати календар та підлаштовуватися під мундіаль.

Окрема тема – порушення прав людини під час побудови інфраструктури.

Багато робітників змушені були працювати в пекельних умовах, спати на палетах та ходити в туалет у дірку на підлозі (кадри з подібними сценами облетіли весь світ), а гроші за титанічний труд були виплачені далеко не кожному з них.

Стосовно вболівальників були проблеми із дотримуванням місцевих законів.

Іслам – доволі сувора релігія, котра забороняє та не підтримує багато загальноприйнятих соціальних норм.

Ходили чутки, що фанатів нетрадиційної сексуальної орієнтації, тих, хто буде активно вживати алкоголь і тд, можуть банально посадити до в'язниці чи вліпити депортацію.

На практиці гучних скандалів не було.

Локальні інциденти – можливо, проте без масового характеру.

Взагалі, якщо абстрагуватися від соціальної повістки, варто зазначити, що безмежні багатства місцевих шейхів, котрі можуть щодня намащувати на канапки чорне золото, лише дозволили нам ще більше насолодитися турніром.

Перед кожним поєдинком глядачі мали змогу спостерігати виставу, якій позаздрили б церемонії відкриття та завершення на багатьох попередніх мундіалях, стадіони були обладнані системами охолодження і взагалі виглядали дуже солідно.

Логістика також була, можливо, найкращою в історії чемпіонатів світу, бо дістатися різних арен можна було на метро або автобусі за годину, навіть менше.

Лусаїл взагалі побудували фактично з нуля.

Це відчувалося.

Грамотна організація сприяла чудовому футболу.

ЧС-2022 став самим результативним в історії світових першостей.

172 голи, тобто 2,6 голи в середньому за гру.

А які матчі та сенсації ми побачили.

Черговий невихід німців з групи (про це більш детально поговоримо у великому матеріалі), шалена інтрига в кожній групі за потрапляння до плей-оф, крах Бельгії, перший за 28 років невихід Мексики до 1/8, тріумф Австралії, Японія, рекорд Жиру, сенсаційні Хорватія та Марокко, що вибивали головних фаворитів турніру, і кульмінація – можливо, найкращий фінал за час проведення чемпіонатів світу, увінчаний перемогою збірної Аргентини над Францією з хет-триком Кіліана Мбаппе та дублем Ліонеля Мессі.

Було круто!.

Аргентина та Мессі – переможці кубка світу.

Власне, Аргентина.

"Альбіселестес" розпочали світову першість з оглушливої поразки у матчі проти саудитів, коли доля команди на мундіалі висіла на волоску.

Кожна наступна втрата очок фактично лишала хлопців Скалоні шансів на прохід до плей-оф.

З Мексикою могло статися будь що.

У напруженому та рівному поєдинку розкішні голи Ліонеля Мессі та Енцо Фернандеса допомогли здобути емоційну перемогу, що додало південноамериканцям спортивної злості.

Далі був майстер-клас із Польщею, а на шляху до омріяного трофею довелося попітніти.

З Австралією рятував Еміліано Мартінес, з Нідерландами не втримали перевагу та змушені були грати овертайми та бити пенальті.

Хорватію обіграли на голому класі, а у фіналі стався бенефіс Мессі та голкіпера.

Ліонель та Анхель ді Марія практично зробили результат у основний час, проте в складі французів знайшовся свій геніальний чарівник.

Справжньою несправедливістю стала б поразка аргентинців, котрі виглядали набагато краще, проте mind games голкіпера та холоднокровність інших футболістів дозволили виграти серію пенальті, змусивши плакати не лише ЛМ, а й усю націю, що заполонила вулиці Буенос-Айреса.

Мессі заслуговував нарешті завоювати кубок світу, щоб остаточно отримати безсмертний статус.

Пост Ліонеля, до речі, обійшов легендарне фото з яйцем, встановивши новий рекорд за кількістю лайків, словом, мрія легендарного футболіста нарешті збулася.

Відродження Барселони та Арсенала.

Про ренесанс каталонців сказано дуже багато, тому напишемо короткими тезами.

Барселона лише деградувала кожен сезон, поринаючи у прірву боргів.

Спадок Бартомеу переслідує команду до сих пір, проте після повернення Жоана Лапорти вдалося нарешті почати процес реабілітації.

Принаймні в Іспанії команда точно здатна знову стабільно претендувати на всі внутрішні трофеї.

А ось з Європою все гірше.

Два сезони не виходити з групи у Лізі чемпіонів – це катастрофа.

Так, Баварія та Інтер – далеко не солодкі суперники, але після мега-потужного підсилення минулим літом невже це може бути виправдання провалу?! Раніше "кулес" проходили групи із Баєром та Ромою, Манчестер Сіті та Гладбахом, Тоттенгемом та Інтером, знов "нерадзуррі" та Боруссією Дортмунд.

Виходили настільки впевнено, що дозволяли собі виставляти резервний склад в заключних турах, який, до речі, також часто не були в стані здолати численні опоненти.

Не секрет, що фінансові важелі були активовані клубом саме з метою домінації у Європі, тому виліт саме у груповому етапі викликає ще більше непорозуміння.

Проте у Прімері справи покращилися.

Барселона наразі є лідером свого чемпіонату, йдучи впритул до мадридського Реалу, та може повернути собі титул.

Наразі саме це повинно бути ключовою ціллю.

Є також Ліга Європи, де потрібно також виступити добре після вильоту від Айнтрахта минулого сезону.

Перемога у другому єврокубку може дещо покращити сприйняття цієї кампанії.

Потенціал складу дозволяє розраховувати на великі досягнення у недалекому майбутньому.

Якщо Левандовські, скоріше, трансфер на тут і зараз, то ос придбання Кунде чи Рафіньї, за наявності також Гаві чи Педрі, виглядають багатообіцяючи.

Арсенал давно привчив нас до провалів ще за часів пізнього Венгера.

Команда засвітилася у Лізі чемпіонів ще у 2017 році, коли розгромно поступилася в 1/8 Баварії (2:10), в чемпіонаті також давно не демонструє хоча б чогось вартого уваги.

Восени 2020-го взагалі довгий час знаходилися у нижній половині таблиці чемпіонату, демонструючи найгірший старт у турнірі за 39 років.

Не сильно рятували ситуацію й перемоги у Кубку Англії та Суперкубку.

Проте минулого сезону, що розпочався з декількох сухих поразок, колектив Мікеля Артети несподівано почав стрімко підніматися угору.

Тільки наприкінці сезону "каноніри" втратили путівку до головного єврокубку, пропустивши на вакантне місце Тоттенгем, а більшу частину кампанії перебували у четвірці.

Цього сезону лондонці взагалі пишуть казку.

Довіра керівництва колишньому футболісту клубу починає давати свої плоди.

Артета зумів довго й болюче, проте перебудувати Арсенал та зробити з нього претендента на чемпіонство.

Не факт, що команда зуміє відібрати титул в Сіті, проте навіть умовне друге місце після попередніх провалів буде неймовірним результатом (не забуваємо й про ренесанс Ньюкасла).

Чемпіонство Мілану.

Ще одну казку написав Мілан.

Призначення невдахи Стефано Піолі, який не затримувався надовго у минулих клубах, виглядало лише тимчасовою панацеєю.

Німець по повній зганьбився незрозумілими трансферами та рішеннями у Локомотиві, а потім напартачив ще й у Манчестер Юнайтед, де перетворив солідну за потенціалом та ресурсами команду у середняка.

Авторитету, здобутого свого часу на батьківщині, не вистачило, щоб керувати зірковою роздягальнею.

Не факт, що італійський гранд зараз перебував би на подібних позиціях та боровся за чемпіонство.

Піолі не вигадував велосипед, а просто крапково підібрав потрібну тактику, котра дозволила максимізувати користь від сильних якостей багатьох футболістів, розкрити їх та повірити в себе.

Якістю складу то Мілан поступається більш зірковим ростерам умовного Ювентуса, проте бере своє за рахунок самовіддачі та структурності.

Калулу, Томорі, Беннасер, Салемакерс, Діас та, звісно, Леау.

Кожен з них виріс під керівництвом Стефано та завдяки цінним порадам досвідченого Златана Ібрагімовіча.

Шведа взагалі можна сміливо називати тіньовим тренером, а також клубним психологом, бо саме завдяки його впевненості в собі та зарядженості, про що він також детально розповідає у свіжій біографії "Адреналін", вдалося замкнути історичне коло.

До нинішнього року "россонері" брали чемпіонство у 2011-му, також зі шведом у складі.

В певний момент здавалося, що Інтер обійде команду у таблиці, коли вона втратила декілька важливих очків, проте вражаючий фініш не залишив шансів конкурентам.

Карім Бензема та його Золотий м'яч.

44 + 15 минулого сезону, Ліга чемпіонів та Прімера, як підсумок – заслужена нагорода.

Більш детально про подвиги француза у головному єврокубку поговорили вище, отже констатуємо.

Карім довгий час перебував у тіні Кріштіану Роналду у Мадриді, жертвувавши власними гольовими здобутками на користь космічної статистики свого партнера по команді, проте нарешті його вклад було оцінено сповна.

Ігнорувати все більший вплив форварда на результати Реала було неможливо.

З кожним сезоном показники лише росли, а повернення Карло Анчелотті дозволило також отримати нового зіркового товариша.

Разом з Вінісіусом француз розквітнув ще більше.

Так, може минуле Бензема й сповнене контрастів, навіть криміналу.

Проте своє покарання у вигляді втраченого шансу стати чемпіоном світу він вже давно отримав, та помітно зміцнішав.

Також змінив підхід до тренувань та стилю свого життя, що додатково дало свої плоди.

Образ репера 2Pac на церемонії нагородження є яскравою ілюстрацією психологічного портрету футболіста.

Вирісши у не надто миролюбивому контексті Каріма довгий час переслідували привиди минулого (шантаж Вальбуена з цієї ж опери), проте він йшов до своєї мети та демонстрував жагу до змін та перемог, і це доволі цікава й гарна історія.

Український футбол попри побоювання зумів пристосуватися до воєнного контексту.

24 лютого назавжди запам'ятає кожен українець.

Ранком росія почала обстріли мирних городів та вторглася на територію незалежної країни, загрожуючи захопити Київ за три дні та декларуючи купу інших ідіотичних планів.

На щастя, хоробрість кожного українця – як в лавах ЗСУ, так і в тилу допомогли практично десятий місяць чинити опір ворогу.

Сподіваємось, наступний рік нарешті подарує нам закінчення війни та повернення до нормального життя.

Були сумніви, що під час повномасштабного вторгнення в Україні збережеться професійний футбол та будуть розігруватися матчі.

Прогнози були невтішні, ніхто не знав, чи будуть існувати деякі клуби не те що умовної Першої Ліги, а й УПЛ.

Завершити минулий сезон було неможливо, перспективи нової кампанії були підвішені.

Втім, наш футбол поступово зумів вийти з анабіозу.

Спершу Динамо та Шахтар провели ряд товариських поєдинків за кордоном, що принесли доволі вагомі кошти на гуманітарну допомогу, не забуваємо, що таким чином футболісти українських грандів зуміли підготуватися до вирішальних поєдинків за потрапляння на мундіаль.

Далі вмикнулася й національна збірна.

Більшість вважала, що проблеми із підготовчим процесом і питання до фізичної форми гравців прямо вплине на результати, проте тренерський штаб зумів якісно підготувати команду за форс-мажорних обставин та створити несподіванку із Шотландією.

Перемогти Вельс не вдалося, проте Україна програла ту зустріч через одну єдину помилку, виглядаючи набагато краще за суперника.

В червні відбулася також Ліга Націй, щоправда, невдала гра проти скоттів, що помстилися за поразку у стиках, дозволила українцям лише залишитися у дивізіоні В.

Кульмінація – серпневий початок УПЛ.

Висловлювалися підкріплені аргументами побоювання щодо безпеки виступів на території нашої країни, але остаточно було прийнято рішення не грати за кордоном, а проводити Прем'єр-Лігу у центральній та західній частинах України.

Було розроблено спеціальний алгоритм дій на випадок повітряної тривоги, і хоча деякі матчі догравалися через декілька годин, що вносило помітний хаос у ефірну сітку та підготовку команд, учасники чемпіонату поступово призвичаїлися до нового воєнного контексту.

А дружня Польща та Словаччина гостинно прийняли Динамо, Шахтар, Дніпро-1, Зорю та Ворсклу (зіграли на стокгольмському стадіоні) у єврокубках.

Донеччани взагалі створили справжню сенсацію, втративши практично усіх легіонерів, на 90% поновивши склад та далеко від домівки вразили весь світ впевненою грою у Лізі чемпіонів, де розгромили Лейпциг та зіграли внічию з Реалом, в підсумку гарантувавши собі раунд плей-оф Ліги Європи.

Кияни провалились у Лізі Європи, хоча ледве не пробилися до групи головного єврокубка, пройшовши Фенербахче та Штурм, вилетівши лише від неймовірної Бенфіки.

Луганчани та полтавці зійшли з дистанції ще у кваліфікації, а ось Дніпро-1 дебютував у Європі і одразу вийшов з групи.

Доля наче жартує над командою, знову підкинувши їм кривдника з Ларнаки, важке завдання й у "гірників" в вигляді Ренну, проте "чорно-жовті" та Шахтар вже герої.

Побажаємо їм успіхів.

Безславне завершення яскравої кар'єри Кріштіану Роналду.

Цей рік запам'ятається завершенням Кріштіану Роналду, як футболіста.

Звісно, хотілося би побачити португальця у новому клубі та його звичній формі, проте ситуація із гравцем не дуже натякає на подібний сценарій.

Проблеми КріРо почалися в Ювентусі, але на той момент це видавалося випадковістю, бо легенда продовжувала штампувати голи та приносити команді трофеї.

Повернення Роналду в Манчестер Юнайтед в певних аспектах навіть перевищило трансфер Мессі до Франції.

Манкуніанців застерігали, що прихід Кріштіану може негативно вплинути на колектив та структуру гри команди, але хто тоді готовий був слухати ці поради.

Кріш не провалився у Англії, а став найкращим бомбардиром клубу, набивши понад 20 результативних балів лише у чемпіонаті, а його гольові звитяги у Лізі чемпіонів важко переоцінити.

Та влітку почалася сага з відходом з Олд Траффорд.

МЮ не потрапив до головного єврокубку, а також не мав чіткої стратегії розвитку, що не сподобалося португальцю, який вирішив змінити оточення.

Проте так просто розстатися із футболістом клуб не планував.

Зрозумівши це, почалися пошуки тієї команди, що готова була б забрати його до себе.

Ключовим фактором повинні були бути виступи у Лізі чемпіонів.

Втім, враховуючи сварки Роналду із манкуніанцями коло потенційних покупців помітно звузилося.

Провальний старт нового сезону та скандальне інтерв'ю Пірсу Моргану остаточно підмочили репутацію гравця (розірваний контракт), якого зараз за чутками відправляють на футбольну пенсію до Азії.

Чемпіонат світу у Катарі міг стати нагадуванням іншим, що Кріштіану може приносити багато користі, проте всі чудово пригадують, чим все остаточно закінчилося.

Взяття воріт з пенальті та лава запасних на контрасті із блискучим турніром від Ліонеля Мессі остаточно поставили крапку у пригодах КріРо та його цьогорічним досягненням.

Португалія вилетіли від Марокко у чвертьфіналі, а форвард хоче залишитися у грі принаймні до 2026 року, де в нього точно буде самий фінальний шанс.

Та навряд це має сенс, особливо якщо національну збірну очолить тренер, котрий буде підбирати склад та тактику не під капризних зірок, якому буде плювати на авторитети.

Чи не сподобається португальському ком'юніті умовне не включення Кріштіану на майбутні великі турніри – спірне питання.

Хтось скаже, що теза "на мундіалі остаточно вирішилося, хто крутіше" має ґрунт під ногами, але ми вважаємо це дитячою риторикою, бо кар'єри обох легенд написано золотими літерами на скрижалях історії.

Кріш все ще може врятувати положення, проте далеко не факт, що він до цього готовий.

Фантастичний контракт Кіліана Мбаппе.

Весною головне питання на трансферному ринку звучало наступним чином – за скільки та коли головна зірка недалеко майбутнього перейде до Реалу.

Новини за переїзд Кіліана Мбаппе подавалися, як доконаний факт і ніхто не розглядав альтернативну ситуацію.

Проте француз здивував абсолютно всіх.

В травні француз та Парі Сен-Жермен несподівано оголосили про пролонгацію умови.

Деталі контракту стали відомі скоро.

Діючий чемпіон запропонував гравцю колосальні гроші, які включали в себе окрім зарплатні також різноманітні бонуси.

В разі, якщо віце-чемпіон світу залишиться у клубі до завершення нової умови (2025), ПСЖ може витратити 630 мільйонів євро на різноманітні виплати.

Кажуть, що кейсом зі збереженням Мбаппе у клубі займався президент Франції.

Охоче віриться, бо одразу після програного фіналу чемпіонату світу Емануель Макрон витратив багато часу на втішання національного надбання.

Реал після подібної наглості встиг дистанціюватися від можливості придбання футболіста, й навряд Кіліан перейде до Мадриду.

А якщо так, то варто чекати на вороже ставлення місцевої торсиди аналогічно каталонцям у випадку з трансфером Грізманна.

Завершення професійних виступів численних статусних футболістів.

Виділяється, звісно, Жерар Піке, який несподівано вирішив залишити Барселону по ходу цього сезону.

Більш детально щодо цього прощання ми говорили у окремому матеріалі.

Окрім того, бутси на цвях цього року повісили також Арда Туран, Джек Вілшер, Мартін Хінтереггер, Мартін Шкртел, Франк Рібери, Гонсало Ігуаїн, Блез Матюїді, Джермейн Дефо та інші.

Дякуємо, хлопці, за блискучі виступи та живі емоції.