«За клавіатурою ― не в окопі, тому всі стискають зуби і продовжують працювати». Керівники медіа про плюси 2022 року, частина друга

2022 рік — найтрагічніший у новітній історії України і рік найсуворіших викликів для українських медіа. «Детектор медіа» докладно аналізує й описує виклики, проблеми і втрати у підсумках 2022 року. Але є й здобутки, зміни на краще, перемоги. Ми запитали керівників найрізноманітніших українських медіа — великих, малих, традиційних, онлайнових, всеукраїнських, регіональних: «Що доброго дав вашій редакції 2022 рік? [Наприклад, організаційні зміни, нові проєкти, навички, досягнення, вміння адаптуватись до умов війни, розуміння важливих речей або цінностей, просто щось у відчуттях, що додає оптимізму.]» Перша частина опитування тут.

У другій частині відповідають Тетяна Трощинська («Громадське радіо»), Олександр Стрельников (dou.ua), Олеся Павлишин («Куншт»), Надія Суха («Ґрунт»), Ірина Романюк («Селянське життя»), Євген Спірін («Бабель») і Юлія Банкова (liga.net).

Тетяна Трощинська, головна редакторка «Громадського радіо»:

— Це дуже складний рік, і я часто кажу, що особисто я навчилася за цей час говорити в ефірі, попри велику пекучу кулю в грудях. Бо те, про що ти розповідаєш, великою мірою про біль, втрати, руйнування, про тривоги, подолання, подвиг твоїх людей, твоєї країни. Це потрібне уміння. Воно допомагає тобі й аудиторії зберігати здоровий глузд і працездатність. Але я більше скажу про «Громадське радіо». Ми зуміли згуртуватись і організувати нашу роботу так, щоби звучати фактично цілодобово, без особливих технічних можливостей, без великих бюджетів і в умовах воєнного часу. Може, це надто внутрішня кухня, але нехай вже. Ми справді працюємо в кухонно-польових умовах, видаючи новини й ефіри в тому числі і з дому, перебуваючи в різних місцях. Цю «децентралізацію» я вважаю нашою технологічною силою, бо якщо в когось немає електроенергії, в іншого — є, якщо в когось вибухи, в інших немає. Це дає змогу підтримувати роботу радіо, сайта, сторінок у соцмережах постійно. Але, звісно, ми закуповували окремо акумулятори й іншу техніку, щоби підтримувати роботу технічно. Важливий емоційний момент: це те, що нам пишуть наші слухачі і слухачки. Що ми їх підтримуємо морально, інформаційно, практично. Особливо коли немає інтернету й поганий зв'язок. Я вже колись говорила, що дуже не люблю фрази «ми тут тримаємо інформаційний фронт» і тому подібне. Фронт точно в іншому місці. Але в березні люди писали нам із Київщини з окупації, що заряджають від авто телефон й іноді вдається кілька хвилин нас послухати, і не так важливо, що ми говоримо: вони просто чують українську мову по радіо і розуміють, «що Україна ще є». Це дає впевненість, що наша робота має сенс.

Зараз журналіст(к)и працюють на довірі до органів влади і до армії. Це величезний виклик. І так, влада цим користується: «не на часі» і тому подібне. Те, що ми в редакціях погодились трохи менше звертати уваги на якісь моменти, не означає, що ми їх не помітили або про них не пам’ятаємо. Не буває так: спочатку переможемо, а тоді поборемо. Якщо були факти корупції у «Великому будівництві», то це не журналісти розхитують країну, а ті, хто краде під час війни і до війни. Якщо ухвалюють закон, до якого є зауваження і всередині країни, і від наших партнерів, то розхитують країну точно не ті, хто про це повідомляє чи обговорює в ефірі. Ми маємо право ставити запитання завжди, і під час війни також. Пів країни «іпсокає» на кожному кроці, що, мовляв, це журналісти грають на руку ворогу. Але в цьому багато маніпуляцій. Ми ж говоримо, що Україна стала на захист світової демократії проти автократій. Але демократія — це і є верховенство права, прозорість, підзвітність тощо. У цьому цінність України як держави. Але так, ми зараз ставимо інтереси збереження, виживання держави на перше місце. Ця архаїчність війни для мене особисто містить багато дилем. «Громадське радіо» — незалежне медіа, звикли ухвалювати редакційні рішення з точки зору суспільного інтересу. Перемога і виживання — це, без сумніву, суспільний інтерес. Але коли ним маніпулюють, ми це бачимо і про це говоримо. 

Олександр Стрельников, лідредактор dou.ua: 

— 2022 рік для команди dou.ua минув хоч і непросто, але доволі стабільно, якщо порівнювати нашу ситуацію з загальноринковою. Допоміг запас міцності щодо фінансів і партнерів. Тож цього року наша команда навіть дещо зросла. Цей рік усіх навчив гнучкості та взаємопідтримки, можна сказати, згуртував. Впродовж 2022 року ми допомагали армії й залучали до цього наших читачів: у підсумку пожертвували від dou.ua та Djinni (проєкту нашого засновника) близько ста мільйонів гривень; таку ж суму зібрала наша спільнота. Мотивовані робити це й далі аж до перемоги.

Також навчились адаптуватись і краще працювати із ситуативними новинами й темами: є розуміння, що нашій спільноті важливо дізнаватися про все найважливіше саме на нашому сайті, тож прагнемо виправдати ці очікування.

Загалом у 2023 рік ми входимо з оптимізмом — попри все, ми зберегли команду і читачів, і це додає нам натхнення рости й докладати ще більше зусиль для розвитку проєкту.

Олеся Павлишин, головна редакторка видання «Куншт»:

— Будь-які нещодавні позитивні зміни затьмарює, власне, сам факт війни й те, що ми можемо працювати як українське медіа лише ціною багатьох життів. Але цей рік згуртував і загартував нас, показав, що довкола безліч небайдужих організацій і людей, готових підтримувати такі проєкти, як «Куншт». Ми навчилися працювати кожен у різний час, взаємозамінювати одне одного в базових завданнях, продумали стратегію на випадок іще важчих блекаутів. Обставини змусили нас значно ефективніше працювати та співпрацювати, і зараз, попри складні обставини, в нас є багато проєктів, і ми навіть маємо змогу закривати не найнагальніші потреби: наприклад, зробити новий, зручніший для користувача сайт або ж випускати подкасти. Усе це завдяки нашим партнерам, друзям «Куншта» (читачам, які підтримують нас грішми), соціально відповідальним українським бізнесам, грантодавцям, міжнародним організаціям. 

Безперечно, майже все, що ми зараз робимо, спрямоване на нашу інформаційну допомогу у війні. З наукової точки зору ми розповідаємо про реалії, в яких усі українці опинилися сьогодні. Багато пояснюємо: від правильного надання першої допомоги до пропаганди й інформаційної війни. Та поки найбільший проєкт, пов’язаний із війною, — це платформа Science at Risk, «Наука в небезпеці». Наша мета — допомогти українській науці пережити війну, наскільки це можливо. Разом з експертами ми створюємо робочі групи, розповідаємо про стан науки зараз, і будемо спрямовувати цю інформацію зокрема на західну аудиторію.

Надія Суха, репортерка видання «Ґрунт»:

— Так сталося, що наша редакція не знає іншої роботи, крім як в умовах війни. У той час, коли всі медіа пристосовувалися до нових реалій, ми вели свій телеграм-канал «Україна: оперативно», і лише у травні повноцінно стартували як медіа. За цей час усе для нас було експериментом, щоразу нам хотілося робити свою роботу краще, і ми шукали для цього шляхи. Більшість нашої редакції працює онлайн, проте ми також раз на тиждень або частіше зідзвонюємось і обговорюємо все, що стосується нашої роботи.

За час існування «Ґрунту» ми суттєво розширилися і з фактично волонтерської команди перетворились на повноцінну редакцію. Якщо із самого початку кожен із нас міг робити будь-яку роботу — і вести стрічку новин, і писати журналістські матеріали, і вести сторінки в соцмережах, — то зараз у кожного своя робота. Ми побачили, що цікаво кожній людині з команди, і тепер усі працюють, як велів Григорій Сковорода.

Щодо цінностей: нам не довелося їх змінювати. Ми із самого початку заявляли, що ми — медіа з позицією. Ми не заграємо із безсторонністю — для всіх очевидно, на чиєму боці ми в цій війні.

За цей рік ми не розширили, а створили свою аудиторію. Нам довелося багато працювати. Наші журналісти бували на передовій, робили репортажі зі звільнених сіл і міст, записували потужні інтерв’ю з військовими, волонтерами, діячами культури. Нашим найбільшим досягненням є те, що ми продовжуємо робити свою роботу якісно, не зраджуючи власні цінності.

Ірина Романюк, редакторка газети «Селянське життя», селище Локачі, Волинь:                       

— 2022 рік для редакції газети «Селянське життя», що на Волині, як і для всіх медіа, був роком нових викликів та випробувань. Сьогодні, озираючись на проміжок часу тривалістю понад 10 місяців (рахувати тепер доводиться не від початку року, а від 24 лютого), можна з упевненістю сказати: ми залишилися на ринку друкованої преси України. І це головне наше досягнення.

Попри економічні негаразди, забезпечили щотижневий випуск газети. Стабільним є й тираж видання. Приємним бонусом за нашу наполегливу роботу є те, що невеличке локальне медіа «Селянське життя» стало учасником проєкту «Екстернат» Інституту демократії імені Пилипа Орлика. Також журналістки газети навчалися в Гендерній медіашколі і протягом трьох місяців братимуть участь у проєкті «Гендерно чутливий простір сучасної журналістики».

Вагомою була й підтримка Національної спілки журналістів України. Сьогодні наша журналістська спільнота, мабуть, уперше за десять років стала єдиним цілим, яке веде боротьбу на інформаційній передовій. Тож 2022 рік був не лише роком адаптації до умов війни, а й роком, який навчив нас цінувати тих, хто поруч, і те, що робиш із любов’ю.

Євген Спірін, головний редактор видання «Бабель»:

— Нас стало більше, ніж до війни. До редакції долучилися спеціальні кореспондентки Аня Мамонова й Оксана Расулова, а також дві редакторки — Юля Скібіцька і Тетяна Логвиненко. Розширився штат дизайнерів і пул фотографів, із якими ми працюємо. Ще в перший  день великої війни ми повністю відмовились від російської версії сайта. Хоча раніше в нас українська була в пріоритеті, але ми перекладали тексти й новини на російську, тож тепер російської версії немає взагалі. Замість цього ― англійська. І це ще одна реорганізація: окрема мініредакція, яка сама обирає, що їм перекладати з наших матеріалів, а що писати самим. У відділі новин змінився графік, тепер частина людей займається онлайном, а частина — стрічкою. 

За цей рік ми почали кілька нових проєктів: це кілька сезонів подкастів, а також ютуб-шоу на історичну й політичну тематику. Ще вигадали кілька нових рубрик для сайта, наприклад, аналітику про події на фронті з інтерактивними мапами. Ще один напрямок, який ми розвиваємо, ― документування воєнних злочинів. Деякі наші матеріали використовували в доповідях ООН.

Нам довелося переписати редакційну політику й відмовитись від деяких внутрішніх правил, тому що повномасштабна війна. Наприклад, зараз дуже смішне правило брати коментар другої сторони, якщо йдеться про окупанта, який катував людей. Мені здається, редакція не з’їхала з глузду саме тому, що ми всі були разом 24/7. Хай навіть і онлайн, підтримували одне одного, допомагали, піклувались, навіть вигадали редакційні зустрічі в когось дома, щоб обговорити не тільки робочі проблеми. Думаю, ми адаптувались до роботи в умовах війни, хоча, звісно, за рік журналісти емоційно та фізично стомились. З іншого боку, за клавіатурою ― не в окопі, тому всі стискають зуби і продовжують працювати. 

Юлія Банкова, головна редакторка порталу LIGA.net:

— 2022 рік зробив нашу команду універсальною. Ми зрозуміли, що за потреби можемо бути взаємозамінними, вміємо і можемо значно більше, ніж собі уявляли. Ми можемо писати новини, аналітику, бути есемемниками і продавати. Ми вміємо бути менеджерами і психотерапевтами одне для одного.

І навіть під звуки ракет та в умовах обмеженого бюджету ми змогли розвиватися.

Знайшли ресурси та сили в собі перезапустити ютуб-канал і заходимо в новий рік з амбіцією зробити його повноцінною платформою для візуального контенту. А ще ми стали трошки ближчими з нашими підписниками, з якими тримали тісний зв’язок упродовж року.

У 2022 році, як ділове видання, ми багато писали про героїчний український бізнес, який не лише виживає, попри все, а й допомагає українцям радіти життю і працювати в холоді, без світла та після жорстокої окупації. Ми намагалися бути корисними нашим читачам, як ніколи до цього, пояснюючи, як економити, як зняти готівку в умовах блекауту, як підгодуватися до обстрілів, як евакуюватися в безпечні регіони, як дати собі раду зі стресом, депресією та болем від війни. А завершили цей рік великим матеріалом про людей, що нас надихали. Бо без них ми б однозначно не впоралися.

Колаж: Микола Шиманський / «Детектор медіа»