Як наші спортсмени перемагають на світових першостях всупереч війні

16-тирічний стрибун у воду Олексій Середа, майстер спорту України міжнародного класу, багаторазовий чемпіон та призер України, дворазовий чемпіон Європи, 24 лютого зустрів на тренувальній базі в Києві. 

“Тренування мало початися о 7-й ранку. Я прокинувся в шостій і пішов снідати. І тут прийшов мій сусід по кімнаті і сказав, що почалася війна. Одразу зателефонувала і мама. Вся моя родина мешкає в Миколаєві. Мама сказала, що вони з сестрою виїжджають за мною, і ми їдемо за кордон. Поки батьки не приїхали, вся команда сиділа у бомбосховищі”.

2015 року Олексію як обдарованому спортсмену запропонували переїхати з Миколаєва і тренуватися на київській базі Федерації України зі стрибків у воду.  

“Ця база ще у 2014-му стала прихистком і домом для школи стрибків у воду “Олімпійська надія” з окупованого Луганська, – згадує луганчанка, Заслужена тренерка України Тамара Токмачова. – Тут ми ростили чемпіонів, і я, зважаючи на непересічний талант Олексія, запропонувала їм з тренером Тетяною Погрібною переїхати до нас”.

Три роки тому Олексій Середа став наймолодшим чемпіоном Європи. Цьогоріч він повторив своє досягнення у Римі у стрибках з 10-метрової вишки. Там же, на континентальній першості, виборов ще два срібла в синхронних видах програми разом з Кирилом Болюхом та Ксенією Байло. Друге місце він також посів на чемпіонаті світу у Будапешті в змішаних стрибках із Софією Лискун.

“Передбачити, що цей сезон буде для наших спортсменів вдалим, ми не могли. Настільки було важко – як в психологічному плані, так і в організації тренувального процесу. В середині березня керівництво змогло домовитися з нашими колегами з Німеччини, щоб спортсменів, які готуються до чемпіонатів світу і Європи, прихистили в центрі олімпійської підготовки в Ахені", – розповідає Тамара Токмачова.

“Коли я приєднався до збірної, я відчув, як ми змінилися. Стосунки в команді стали кращими. Ми почали більше спілкуватися одне з одним, більше переживати і турбуватися одне про одного, війна всіх українців об'єднала. Всі стали добрішими. У всіх нас в містах, де велися бойові дії, живуть рідні, – ділиться Олексій. – Я дуже сильно весь час переживаю за тата, який залишився в Миколаєві”.

В такій ситуації першим завданням тренерів було стабілізувати емоційний стан спортсменів. 

“Ми робили все, аби тренувальний процес був продуктивним, і морально спортсмени були сильними. Була неймовірна нервова напруга. Хлопці та дівчата весь час читали стрічки новин, які були страшними для всіх українців. До того ж, вони були з міст, які бомбардували, в яких гинули люди і точилися  жорстокі бої", – згадує Тамара Токмачова. 

Щоб занурити спортсменів в тренувальний процес, було залучено психолога збірної Ольгу Береснєву. 

“З кожним спортсменом Ольга розмовляла індивідуально. А ще нам допомагала капітан нашої збірної Софія Лискун, вона з Луганська і  вже пережила подібне лихо у 2014-му. Кожного дня ми по інтернету спілкувались з батьками, – розказує Олексій. – Наші тренери дуже добре мотивували нас”. 

“Ми казали, що тут зараз і є ваш фронт, і тільки тут ви можете себе проявити. У нас сильна армія, в нас сильні волонтери, в нас незламний народ – і ви теж маєте боротися. Підняти імідж країни, довести, що ви сильні духом, щоб грав гімн нашої держави і піднімався наш прапор! Тільки так ви можете допомогти нашим ЗСУ”, – розповідає Тамара Токмачова. 

Невдовзі до Олексія прийшла звістка, що в приватний будинок родини Середи в Миколаєві прилетів снаряд. 

“Сестра мені вислала фото, і я побачив пробитий дах нашого триповерхового будинку. Я дуже злякався. Та, на щастя, тата на той момент вдома не було. І наші собаки та коти теж цілі. Миколаїв дуже сильно тоді обстрілювали. Мені було дуже страшно”, – зізнається хлопець. 

Та всупереч всьому, цьогорічний сезон для збірної зі стрибків у воду склався вдало: це і медалі юнацького чемпіонату світу, і чемпіонату Європи та світу серед дорослих. І ці медалі коштують дуже дорого.

“Для мене є стимулом боронити свою країну на спортивному фронті, показувати гідний результат, – каже Олексій. – З іншого боку, я відчуваю дуже велике навантаження. Мені здається, що від мене залежить дуже багато. Бо в країні війна, і відповідальність за мої результати набагато більша. Завдяки ЗСУ я можу тренуватися, виступати і просто жити далі. Тому всі свої перемоги я присвячую їм! Буду робити все можливе, щоб прославляти свою країну”.

Завдяки своїм досягненням талановитий спортсмен часто спілкувався з представниками закордонної преси.

“Олексій всебічно розвинений, він гарно вчиться в ліцеї, вільно володіє англійською і дає чимало інтерв'ю іноземним ЗМІ. Багато хто за кордоном думає, що в нас тут внутрішній конфлікт – так само, як вони бачили це в 2014 році. Тому ми постійно розказуємо всій світовій спільноті, що насправді у нас відбувається”, – каже тренерка.

“Я розповідав, хто такі українці, як ми боремося за незалежність, що відбувається в моєму рідному Миколаєві і чому нам потрібна їхня допомога”, – згадує Олексій. 

Влітку збірна повернулася до Києва. Наразі тренувальний процес важкий через повітряні тривоги та вимкнення світла. “Не зважаючи ні на що, ми дуже хотіли додому. І зараз ми разом зі збірною з синхронного плавання тренуємося у нас на базі. Як би нас тут не бомбили, не хочемо їхати з Києва! З вересня ми вже провели три чемпіонати України зі стрибків у воду і один з синхронного плавання. Нам неймовірно пощастило з нашим президентом федерації Ігорем Лисовим. Він за свої кошти забезпечив нас генератором, тож басейн працює. В нашій дитячій школі до війни тренувалися 500 дітей, зараз ходить 300”, – ділиться Тамара Токмачова.

Деякі тренери з федерації стрибків у воду зараз воюють у складі ЗСУ. А їхні спортсмени постійно підтримують їх не лише досягненнями у спорті. 

“Для мене було відкриттям, скільки наші спортсмени донатять на Збройні сили. Коли наші тренери сказали, скільки вони збирають, я не повірила. Бо це неповнолітні діти і вони частину своєї зарплатні переводять постійно: то машину купили, то пораненому допомогли. Я ними пишаюсь!”, – каже Тамара Токмачова.  

“Я дуже хочу подякувати ЗСУ. Завдяки ним ми з моєю сестрою-двійняшкою Марією будемо святкувати наш день народження всією родиною вдома! Батько полагодив дах, і ми всі зустрінемось у нашій рідній хаті в рідному місті!” – радіє Олексій.