Дошка ганьби, «ковбаса», мономарафон, «кадирівці», «хороші росіяни» і спогади з окупованої Бучі. Читачі обрали топдвадцятку матеріалів «Детектора медіа» за 2022 рік

Минулого року найпопулярнішими матеріалами «Детектора медіа» були не лише авторські колонки, аналіз телевізійного контенту й моніторинги дотримання стандартів. У воєнний рік наша аудиторія також цікавилася дослідженнями. Сім із двадцяти найпопулярніших матеріалів «Детектора медіа» — дослідження російської дезінформації про українських жінок, біженців і представників ЛГБТ-спільноти, про найпопулярніші телеграм-канали в українському сегменті та викриття мережі російських телеграм-каналів, які імітують локальні українські. 

Найпопулярніший матеріал цього року — безперервна стрічка спростування російської дезінформації, над якою працює ціла команда з першого дня великої війни. Цей матеріал зібрав майже триста тисяч переглядів. На другому місті — проєкт «Детектора медіа», присвячений зрадникам-колаборантам серед медійників і не тільки. 

Ще два популярні матеріали стосуються відключення з цифрового ефіру каналів, пов’язаних із «Європейською солідарністю». Крім них до топдвадцятки увійшли матеріали про журналістську етику й висвітлення подій на фронті та про наслідки обстрілів таким чином, аби не зашкодити українським військовим чи не надати ворогу корисну інформацію. Окремо варто згадати кілька популярних авторських колонок: матеріал Ярослава Підгори-Гвяздовського, який написав рецензію на фільм про війну, перебуваючи на війні. Спогади про життя в окупованій Бучі Лєни Чиченіної. Колонку Отара Довженка про марність залякування українців «кадирівцями» А також колонку Вероніки Луцької про відповідальність усіх без винятку росіян за війну. 

Всі підсумкові матеріали про те, яким був для медіаринку 2022 рік, шукайте за тегом підсумки року 2022. 

1. #DisinfoChronicle. Кремлівська дезінформація щодо військового наступу на Україну(266 тисяч переглядів, ще понад десять тисяч — в англомовній версії матеріалу)

Безперечним лідером серед матеріалів «Детектора медіа» за кількістю переглядів стала щоденно оновлювана стрічка кремлівської дезінформації щодо повномасштабного наступу на Україну. У цього матеріалу складна й довга історія: команда аналітиків та аналітикинь Центру досліджень «Детектора медіа» готувалася до запуску матеріалу, який би фіксував, аналізував і спростовував російську дезінформацію в щоденному режимі, з кінця 2021 року, а його запуск планувався на 25 лютого 2022 року. В тестовому вигляді хроніка дезінформації запрацювала з моменту загострення бойових дій на Донбасі, тобто із 17 лютого 2022 року, коли команда центру зафіксувала вибухове зростання кількості фейків, маніпуляцій і дезінформаційних меседжів, поширюваних російською пропагандою щодо України.

24 лютого почалася велика війна, і хроніку, яку команда пестливо називає «ковбасою», почали оновлювати із самого ранку під звуки вибухів і сирен. Майже цілодобово у форматі онлайн-трансляції команда центру працювала над спростуванням кремлівської пропаганди трохи більше чотирьох місяців. Потім стало зрозуміло, що успішний продукт уже переріс формат окремого матеріалу. Тому з початку липня #DisinfoChronicle перетворився на окремий проєкт із власним сайтом, і досі є одним із найпопулярніших продуктів «Детектора медіа». 

2. Дошка ганьби. Українські політики і медійні персони, які підтримали агресію Росії проти України (180 тисяч переглядів, ще більше двох тисяч — в англомовній версії матеріалу)

Ще один довготривалий матеріал «Детектора медіа», який написав Ярослав Зубченко — вимушений експерт із біографій медійників, активістів і політиків, які багато років просували проросійську пропаганду в Україні. Матеріал був започаткований у перший день великої війни, але оновлювався кілька тижнів. Зрештою на Дошці ганьби понад тридцять імен. Декого, зокрема Кирила Стремоусова, вже немає в живих; інші давно вже живуть у Росії, дехто втік туди під час бойових дій, проти когось уже заведені справи за колабораціонізм чи державну зраду. Це яскрава та різношерста компанія: тут і Ілля Кива, і Мирослава Бердник, і Наталя Вітренко, і Тетяна Поп, і Олеся Медведева, і менш відомі, але теж цікаві персонажі. Після початку повномасштабного вторгнення багато хто змінив позицію (невідомо, наскільки щиро), а хтось продовжує свою невдячну справу, за яку, згідно з новим законом про колабораціонізм, може надовго сісти в тюрму. Але якщо навіть їх не притягнуть до відповідальності, скрини не горять: свідчення їхньої зради збережуться на Дошці ганьби.

3. «МедіаЧек»: Газета «33-й канал» порушила Кодекс етики в матеріалі про студентку, яка знялась у порно (74 тисячі переглядів)

Цей матеріал — один із небагатьох у топдвадцятці, що не мають стосунку до війни: йдеться про порушення журналістської етики та стандартів. Цей висновок «Медіачеку» — механізму, який започаткували разом «Детектор медіа» та Інститут масової інформації, аби швидко реагувати на такі порушення через скарги, — один із багатьох опублікованих у 2022 році, але саме він привернув увагу майже 75 тисяч читачів. «Медіачек» розглянув скаргу на матеріал газети «33-й канал», у якому розповіли про «білявку з Ладижина», яка «торгувала своїм тілом на потребу хтивих пенсіонерів-іноземців», тобто працювала вебкам-моделлю. Висновок експертів однозначний: матеріал газети порушує купу стандартів і декілька пунктів Кодексу етики. Але він і досі доступний на сайті газети й може зашкодити і героїні матеріалу, і її родині, і тим, хто може бути схожим за описом на «дівчину з Ладижина».

4. Головні тренди у щоденних новинах всеукраїнських телеканалів 2019–2021 років (31 тисяча переглядів, ще 32,6 тисяч —англомовна версія дослідження)

На початку 2019 року «Детектор медіа» вирішив узагальнити свої моніторинги, що аналізують якість новин на українських телеканалах, і почав збирати оцінки дотримання стандартів у головних випусках новин із моніторингової вибірки з восьми телеканалів («1+1», «Інтер», ICTV, СТБ, «Україна», «UA: Перший», 5 канал та «112», який із 2021 року замінив Перший незалежний) до загальної бази даних. У січні 2022 року громадська організація «Детектор медіа» презентувала інтерактивний інструмент NewsBoard, який використовує цю базу даних для візуалізації та аналізу різних аспектів якості і змісту новин восьми телеканалів. Окрім дашборду ГО «Детектор медіа» презентувала окреме дослідження, в якому проаналізувала головні тенденції в новинних програмах за три роки й показала, як змінилися новини за цей період. Як зміни в політиці вплинули на ринок джинси й політичного піару, хто став лідером за кількістю матеріалів із ознаками замовності, а які канали найсумлінніше дотримуються стандартів. Дослідження вийшло напередодні початку великої війни, 23 лютого 2022 року, але стало одним із найпопулярніших матеріалів на сайті за цей рік.

5. «Снайпер. Білий ворон»: фільм про російсько-українську війну без компромісів (44 тисячі переглядів)

Рецензію на фільм «Снайпер. Білий ворон», який вийшов на екрани 24 серпня 2022 року, написав постійний автор «Детектора медіа» — кінокритик Ярослав Підгора-Гвяздовський. Вона набула такої популярності, здається, не тільки через глядацький інтерес до фільму, який розповідає про першу фазу україно-російської війни. А ще й тому, що її написав кінокритик, який тепер аналізує війну в кіно не лише як фахівець: зараз він лейтенант 112-ї бригади територіальної оборони. І може порівняти власний досвід війни з тим, що бачить на екрані. Кінокритик вважає, що чорно-біла логіка стрічки та її проста форма — це перший, поверхневий шар фільму, який лише маскується під масове кіно. І що іноді реальність буває саме така: проста, кришталево ясна. Окупанти — на боці зла, а захисники — на боці добра, й ніяких «неоднозначностей» у цьому розподілі не існує. Текст завершується цитатою Ґолди Меїр, яка влучно описує і колізію «Снайпера. Білого ворона», і сучасну українську реальність: «Наші сусіди хочуть бачити нас мертвими. І це залишає не надто багато простору для компромісу».

6. Єдині з Медведчуком? Ведучі спільних марафонів, які раніше працювали на кума Путіна (44 тисячі переглядів)

Ярослав Зубченко уже в другому своєму матеріалі, що потрапив до топу найпопулярніших матеріалів «Детектора медіа» у 2022 році, намагається відповісти на вічне питання української журналістської спільноти: чи існує в нас інститут репутації? Питання не риторичне, оскільки від відповіді на нього залежить довіра аудиторії до українських медіа. І навіть якщо сама аудиторія іноді поводиться наче золота рибка, за місяць забуваючи, що, де і коли розповідали, наприклад, ведучі або менеджери каналів Медведчука, журналісти це мають пам’ятати (або пошукати в моніторингах «Детектора медіа»). І принаймні почати дискусію: чи припустимо, аби ці люди працювали в ефірі спільного телемарафону? Чи припустимо, аби вони продовжували говорити від імені «українських журналістів», називати себе так і отримувати символічну Пулітцерівську премію як представники професійної спільноти? Матеріал вийшов у квітні 2022 року, й відтоді частина колишніх медведчуківців зникла з українського ефіру разом із медіагрупою Ріната Ахметова. Втім кілька колишніх проросійських пропагандистів залишаються ведучими «Єдиних новин», тож проблема до кінця не розв’язана.

7. Буденність зла. Мій досвід спілкування з російськими військовими в Бучі (33 тисячі переглядів, ще понад 8 тисяч — в англійському перекладі)

Відвертий, пронизливий і водночас відсторонений текст постійної дописувачки «Детектора медіа» артоглядачки Лєни Чиченіної, яка пережила окупацію в Бучі. Це не емоційний текст про жахіття окупації, і не лише намагання проаналізувати те, як звичайні люди стають на бік зла. Це прискіпливий погляд на війну з близької відстані, наче повільний наїзд камери від панорами міста до крупного плану: від погляду у вікно на колону танків до кинутих на узбіччі сухпайків, уривків розмов окупантів біля вогнища та рук, піднятих вгору у відповідь на ворожий погляд. Почитайте.

8. «Україну від дефолту врятує проституція». Досліджуємо російську гендерну дезінформацію в соцмережах (28 тисяч переглядів, ще 13 тисяч — в англомовній версії дослідження)

Глибоке дослідження гендерної дезінформації, для якої команда аналітиків «Детектора медіа» проаналізувала 45 тисяч дописів соцмереж. Дослідження, серед іншого, виявило стереотипи, які поширює російська пропаганда щодо українських жінок, та як саме вона використовує наявні в суспільстві суперечності, аби ще дужче розділити український народ. Налаштувати українок, які виїхали за кордон, проти тих, які залишилися; дискредитувати українок-біженок в очах іноземців; намагатися нормалізувати сексуальні злочини росіян і загалом дискредитувати зусилля України на шляху до гендерної рівності як важливої умови демократичного розвитку. Читати дослідження боляче, але потрібно, аби зрозуміти, як працює російська дезінформація.

9. Чому кожен росіянин відповідальний за війну/ The reasons every Russian is responsible for this war (17 тисяч переглядів  українською і 20 тисяч переглядів англійською)

Із самого початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну в соцмережах, медіа, промовах політиків і виступах представників міжнародних організацій раз у раз ставлять екзистенціальне питання: чи можна називати це «війною Путіна»? Чи несуть звичайні росіяни відповідальність за цю війну — за тортури, зґвалтування та руйнування цілих міст? Існують «хороші росіяни», які не повинні «страждати від санкцій» та «скасування російської культури»? Чи все ж таки росіяни, — і ті, що підтримують війну, і ті, що мовчать, — винні в тому, що відбувалося в Бучі, Маріуполі, Ізюмі й Херсоні? Вероніка Луцька зібрала найпоширеніші тези, якими росіяни заперечують власну відповідальність за цю війну, і спростувала їх простими й дуже зрозумілими аргументами. Цей текст є двічі винятком: по-перше, Вероніка — не постійна авторка «Детектора медіа», але цього року це вже другий її текст, якій увійшов до топу матеріалів «ДМ» за кількістю переглядів. По-друге, її текст прочитала майже однакова кількість людей англійською та українською мовами.

10. Від «Трухи» до Гордона: найпопулярніші канали українського сегмента Telegram / From "Trukha" to Gordon: the most popular channels of the Ukrainian Telegram (21 тисяча переглядів в англомовній версії, ще 13 тисяч — в українській)

Усі вже знають два факти про медіаспоживання у 2022 році: по-перше, телевізор урешті поступився месенджерам і соціальним мережам і перестав бути для українців основним каналом споживання новин. По-друге, телеграм очолив топ найпопулярніших в Україні соцмереж, і його аудиторія зростає під час війни наче на дріжджах. Це дуже небезпечний месенджер. З одного боку, його використовують державні та місцеві органи влади, президент України, головнокомандувач армії, лідери думок, депутати та українські медіа. З іншого боку, телеграм —один із головних інструментів поширення російської пропаганди. Краще взагалі видалити цей месенджер, стверджує наш колега Ярослав Зубченко. Але якщо ви все ще використовуєте телеграм, дослідники й дослідниці «Детектора медіа» детально вивчили найпопулярніші телеграм-канали в українському сегменті мережі, визначили сотню найпопулярніших в Україні телеграм-каналів, проаналізували, як вони набирали аудиторію, й дали експертну оцінку, яким із них варто довіряти, а яким — точно не слід.

11. «Українці сіли всім на голову». Російська дезінформація щодо українських біженців у соціальних мережах (28 тисяч переглядів, ще 4 тисячі — в англомовній версії дослідження)

Ще одна робота команди Центру досліджень «Детектора медіа» в межах спецпроєкту з аналізу соціальних мереж. Цього разу предмет дослідження — російська дезінформації про українських біженців. Дослідження виявило систематичні і скоординовані спроби російської пропаганди вплинути не тільки на суспільну думку європейців, аби змусити сприймати українських біженців як загрозу їхній культурі, економіці та звичному стилю життя, а ще й змінити думку самих біженців щодо того, що відбувається в Україні і хто в цьому винен. Як з’ясували дослідники, російська дезінформація про українських біженців будується на розбіжностях у цінностях людей і використовується для поляризації суспільства, намагаючись наростити рівень упередженого ставлення до українців. Наприклад, пропаганда називає українців нацистами (в сенсі — радикальними ксенофобами) чи стверджує, що українці не готові працювати, щоб забезпечити себе, а лише живуть за рахунок податків європейців. Або ж розповідає, нібито українські біженці багаті, виїхали з України не через війну та загрозу життю, а заради красивого життя на забезпеченому Заході. Використовуючи таку дезінформацію, Росія розпалює ворожнечу між біженцями різних країн, посилюючи соціальну напругу в Європі.

12. «Кадировці» — досить примітивна спроба налякати Україну (30 тисяч переглядів)

Колонка тогочасного головного редактора «Детектора медіа» Отара Довженка, який намагався на самому початку війни, 26 лютого, розібратися, чому саме російська пропаганда поширює «новини» про «відправку чеченських добровольців» в Україну. І чи повинні ці повідомлення налякати українців? Адже символом справжньої нелюдськості та невиправданої жорстокості для українців давним-давно, ще з 2014 року, є росіянин, а його етнічна приналежність ніякої ролі не відіграє. Протягом десяти місяців великої війни назбиралося багато підтверджень, що чеченці часто не воюють, а лише намагаються створити видимість участі в боях, за що їх кличуть тікток-військами. Є й багато фактів, які доводять, що кадировці — кати, ґвалтівники та вбивці, злочини яких шокують весь світ. Але протягом цих місяців з’ясувалося, що такі ж самі — буряти, калмики, тувинці, мешканці Саратовської або Вологодської області. І що всі вони абсолютно однаково смертні.

13. Марс у фазі «закрий рота». Чому астрологам у новинах краще помовчати (22 тисячі переглядів)

Сумна й водночас весела колонка Ярослава Зубченка про особливих людей в українських медіа — тарологів, мольфарів, екстрасенсів та інших провидців, які чого тільки не городять в ефірах та на сторінках онлайн-видань. Звісно, людям потрібне щось заспокійливе, потрібно вірити в те, що їхня доля залежить не від якогось божевільного карлика з ордою, що ними керують симпатичніші сили — зірки, магія, числа. Це все зрозуміло — але не зрозуміло, чому навіть під час великої війни українські медіа не стануть відповідальнішими і не припинять бавитися в «езотерику». Адже ми знаємо, що найбільш якісні прогнози в Центрального розвідувального управління США, а найбільше варта віри — українська армія.

14. «Теперь заживем!». Як і для чого Росія створила мережу телеграм-каналів для окупованих нею територій (17 тисяч переглядів, ще понад три тисячі в англомовній версії)

Ще одне ґрунтовне дослідження команди аналітиків «Детектора медіа». Вони викрили мережу анонімних телеграм-каналів, які створила Росія для окупованих територій. Ми всі, звісно, знаємо, що, наприклад, білоруський канал «Желтые сливы» чи канал Анатолія Шарія працюють на поширення російської пропаганди, і роблять це показово синхронно. Або про мережу псевдоукраїнських каналів, яку курує російська розвідка. Але аналітикам та аналітикиням Центру досліджень вдалося виявити майже 90 телеграм-каналів, які вдають місцеві телеграм-канали, здебільшого на окупованих територіях — або на тих, які Росія збиралася захопити. Ці канали Росія використовує для легітимізації окупації та встановлення контролю над інформаційним середовищем, поширюючи меседжі, як добре буде жити за Росії і як «страждали» українці без окупаційної влади. «Детектор медіа» дослідив такі телеграм-канали, аби зрозуміти, як саме Росія використовує їх для поширення пропаганди й чи користуються такі канали популярністю. Для поціновувачів у матеріалі є детальна візуалізація зв’язків цих локальних пропагандистських каналів із загальною мережею поширення російської пропаганди.

15. Мономарафон. Чому влада припинила мовлення 5 каналу, Прямого та «Еспресо» (20 тисяч переглядів)

Спільний телемарафон викликає багато запитань: хто його курує, чи впливає Офіс президента на політику редакцій, які його створюють, і хто відповідає за продукт у національному ефірі. Але найбільше з марафонської тематики наших читачів схвилювала саме ситуація з трьома каналами, пов’язаними із партією «Європейська солідарність». Зрозумівши, що від влади неможливо добитися чіткої відповіді, хто саме й на яких підставах вимкнув ефір трьом каналам (дивіться пункт 17 цієї топдвадцятки), «Детектор медіа» спробував розібратись у цій ситуації та її можливих причинах. Проблема, до речі, не розв’язана дотепер.

16. «Ти або росіянин, або гей». Досліджуємо російську ЛГБТ-дезінформацію у соціальних мережах (13 тисяч переглядів, ще 6 тисяч — в англомовній версії дослідження)

Ще одне дослідження команди «Детектора медіа», яка проаналізувала майже 83 тисячі дописів у соцмережах, аби визначити, як російська пропаганда маніпулює на темах, що стосуються ЛГБТ-людей, і для чого посилює гомофобію в суспільстві. Найпоширеніші меседжі російської дезінформації в соцмережах: «ЛГБТ — це ненормально», «Європа — хвора, зруйнувала власні традиційні цінності і скоро вимре»; «НАТО — альянс ЛГБТ», або навіть Росія «воює проти НАТО та ЛГБТ», ну і передбачувана теза, що все «керівництво України — гомосексуали», «українська армія — це армія геїв», а українці «помирають за гей-паради». Дослідники дійшли висновку, що, поширюючи ЛГБТ-дезінформацію в Україні, російська пропаганда прагне дискредитувати в очах суспільства західні держави та їхню політику, а також міжнародні об’єднання, зокрема ЄС та НАТО. І використовує при цьому гомофобію, яка досить-таки поширена і в Росії, і в Україні.

17. «Шо ого?» Як на парламентському комітеті шукали винних у відключенні 5 каналу, Прямого й «Еспресо» (СТЕНОГРАМА) (18 тисяч переглядів)

Шукаючи відповідей на питання, що сталося з ефіром трьох каналів, наближених до «Європейської солідарності», і хто в цьому винен, ми прослухали засідання Комітету Верховної ради з питань гуманітарної та інформаційної політики, де обговорювалась ця тема. Стенограми подібних заходів часто бувають дещо сумбурними і смішними; однак ця дискусія продемонструвала ще й хронічну неспроможність посадовців відповідати за власні дії. Ніхто так і не зізнався, чиєю ініціативою було відключення трьох каналів. Почитайте, це схоже на п’єсу для театру абсурду.

18. «Кремлівська гідра»: 300 телеграм-каналів, які отруюють український інфопростір (17 тисяч переглядів)

Досліджуючи російську дезінформацію в українському сегменті соцмереж, «Детектор медіа» під час великої війни зафіксував зростання кількості телеграм-каналів, які поширюють російську пропаганду і загалом просувають кремлівський порядок денний на українську авдиторію. Таких каналів набагато більше, ніж можна побачити в офіційних списках шкідливих каналів, які поширювались раніше. Команда аналітиків «Детектора медіа» проаналізувала контент 700 телеграм-каналів в українському сегменті і склала перелік із 310 проросійських та окупаційних телеграм-каналів, які просувають наративи російської пропаганди під виглядом місцевих груп чи локальних медіа.

19. Відео з вінницької лікарні: журналістська етика, фіксерство й месіанство (16 тисяч переглядів)

Ще один текст про журналістську етику та загальнолюдські норми поведінки, хоча цього разу прямо пов’язаний із війною. Це історія про фіксера Антона Кудінова, який разом зі знімальною групою італійського телеканалу RAI News 24 прийшов у палату до Ірини Дмитрієвої — жінки, яка втратила дитину під час ракетного удару по Вінниці. Він опублікував відеоролик, на якому Ірина в лікарняному ліжку плаче, переглядаючи відеозапис своєї ще живої дочки, й закликає світ допомогти Україні захиститися від російських ракет. Відео й фото поширила низка українських онлайн-медіа та сторінок у соцмережах. У редакційному матеріалі «Детектор медіа» намагається нагадати колегам, чому заради навіть найкращої мети не можна використовувати коментарі людини в такому становищі. І чому іноді журналісти мають згадувати медичний етичний кодекс, який вимагає перш за все не зашкодити.

20. Що конкретно (і чому) не можна повідомляти і показувати в медіа під час війни (16 тисяч переглядів)

Журналісти під час великої війни працюють в умовах низки обмежень, здебільшого встановлених військовими. Медійники не завжди розуміють суть і причини цих обмежень, тож конфліктують із військовими, публічно дискутують про доцільність заборон, а часом своїми необачними матеріалами можуть довести до біди (згадаймо хоча б сумнозвісну історію із сюжетом «1+1» про бронетанковий завод). Ми попросили експерта Дмитра Золотухіна пояснити, чого конкретно не варто робити журналістам, щоб не зашкодити військовим. І чому журналістам самим потрібно вивчати методики OSINT, геолокації, використання відкритих даних для потреб військових. Так, вважає експерт, журналісти точно знатимуть, як ворог може використати те, що вони роблять. І тому такі навички вкупі із самодисципліною й самоцензуруванням служитимуть для донесення правди і водночас для захисту людських життів. Дискусія, до речі, досі не вичерпана й триває.

Бонус. Нашим читачам особливо подобалися в цьому році матеріали про токсичних ведучих каналів, які поширювали проросійську пропаганду. І їх у нас вийшло багато. Деякі з них опинилися в цьому топі. Але був іще один популярний матеріал, у якому редакція «Детектора медіа», враховуючи постійні зникнення з ютуба цікавих матеріалів, дбайливо зібрала перелік тих, у кого ці ведучі брали розлогі та задушевні інтерв’ю. Серед героїв — Шарій, Азаров, Кива, сам Медведчук, Кузьмін, Монтян, Жириновський… І тема знайшла щирий відгук у наших читачів: матеріал під заголовком «Колишні Влащенко. Кого раніше інтерв’ювали ведучі національних марафонів» зібрав майже 20 тисяч переглядів. Насолоджуйтесь і ви.