Енді Воргол – поп-ідол з Лемківщини. Засновник поп-арту, батьки якого емігрували до США, повертається, аби допомогти Україні

Травень 2022-го. На аукціоні “Крістіс” портрет голлівудської зірки Мерилін Монро роботи Енді Воргола продають за рекордні 195 мільйонів доларів! Син бідних емігрантів з Лемківщини стає найдорожчим художником ХХ століття. 

“Крім його бачення, існує ще й ринок, який оцінив це бачення та підняв його на рівень ікони сучасної. Так, Енді Воргол – це ікона сучасного мистецтва”, – пояснює феномен Воргола колекціонер і меценат Дмитро Піркл.  

Ще за життя король поп-арту заповів більшість своїх статків на допомогу митцям. Досі Фонд Енді Воргола підтримував лише художників зі США. Але після початку повномасштабного вторгнення Росії організація вперше зробила виключення… Заради художників з України. 

“Наші колеги з фундації Енді Воргола знайшли нас і написали на пошту фонду, – розповідає співзасновниця ГО “Музей сучасного мистецтва” Ольга Балашова. – Вони хотіли підтримати саме українських художників. І ми запитали: “Ви знаєте, що українці вважають, що Енді Воргол – це взагалі наш художник?”. І вони сказали: “Так, ми знаємо”. 

Батьки Енді Воргола походять із лемківського села Микова. Сьогодні це територія Словаччини. То чому ікону поп-арту вважають українцем? 

“Тоді, коли Воргол народився і його батьки приїхали до Америки, всі себе називали русинами. І українці в Галичині, і українці на Закарпатті, і українці якраз в цій частині в Лемківщині. Я там маю кілька кузенів – українців, до речі”, – каже професор Ратґерського університету США Олександр Мотиль. 

Олександр Мотиль теж з родини емігрантів-русинів. Науковець виріс в українському кварталі, як і його легендарний земляк Енді Воргол: “Він жив в цьому українсько-русинському гетто в Пітсбурзі добрих 20 років. Де все було українсько-русинським. Мова, святкування – ну все! Співали коляди, малювали писанки – в принципі, це ніби наші люди”. 

У двадцять років Андрій Воргола приїжджає до Нью-Йорка. Спершу малює для реклами, та згодом вирішує зайнятись високим мистецтвом. Його фірмовим стилем стає шовкографія – трафаретне перенесення на папір зображень предметів чи поп-зірок. Цей нестандартний прийом Енді Воргол запозичив у рекламній індустрії.

“На високому мистецтві паразитує все: кінематограф популярний, серіали, реклама, кліпи, – розповідає Ольга Балашова. – Енді Воргол вперше перевернув цю систему. Тому що він притягнув рекламу і стандарти поп-культури на територію мистецтва. І більше такий фокус нікому не вдавався”. 

Свою нью-йоркську студію Енді охрестив “Фабрикою”. Адже митець щоденно випускав до сотні шовкографій. Його прості, на перший погляд, картини спочатку шокували, потім ставали культовими, і зрештою – символами епохи. Воргол зробив мистецтво зрозумілим та доступним кожному.

“З банки супу створив шедевр. Він казав, що банка з супом також може бути предметом мистецтва”, – пригадує Дмитро Піркл. 

2010-го “Велику банку супу Кемпбелл” Енді Воргола було продано на аукціоні “Крістіс” за 23 мільйони доларів! “Велику пляшку “Кока-Коли” – за 35 мільйонів. Картину “Аварія зеленого автомобіля” продали за 75 мільйонів. А “Вісім Елвісів” – за 100 мільйонів…

“Я не знаю, чи буде існувати “Кока-Кола”, але її образ, створений Енді Ворголом, переживе нас усіх, – впевнена Ольга Балашова. – Як і Мерилін Монро, як і всі інші герої, яких він зображував. Він входить в п’ятірку найважливіших авторів 20 століття, тому що він не такий простий, як здається”. 

Сучасники дивувалися невгамовній фантазії Енді. Мало хто здогадувався, наскільки значний вплив на художника мала його матір – Юлія Завадська. Проста жінка з Карпат вишивала картини, розписувала великодні крашанки та заохочувала до мистецтва сина. Не підозрюючи, що барвисті кольори українських писанок стануть частиною світової поп-культури. Матір короля поп-арту так і не опанувала англійську мову. Тому розмовляла з Енді лемківським діалектом української.

“Уявіть собі, вона сама їде з Пітсбурга автобусом, аби рятувати свого сина від безбожного Нью-Йорку. Бо то мамин синцю, розумієте? – посміхається професор Олександр Мотиль. – Вони разом якісь книжки видавали, разом малювали. Це просто неможливо, щоб він не був під впливом цієї української чи-то русинської спадщини. Воргол, який жив із суперзірками так званими, в тій своїй “Фабриці”, дуже всім відомий. А Воргол українець, чи-то русин – цього Воргола люди фактично не знають”. 

“У них в домі був іконостас. Цей образ, я думаю, дуже вплинув на Енді Воргола, – вважає Ольга Балашова. – Святі, до яких зверталась його мама, тобто Христос та Марія – це історичні постаті, які змогли пережити надзвичайно потужний час і зберегтися у свідомості людей. Тобто, це ті люди, які подолали смерть”.

Енді Воргол часто хворів у дитинстві та дуже боявся бідності й смерті. Споглядаючи ікони своєї матері, одного разу він збагнув, як за допомогою мистецтва досягти безсмертя. Митець вигадав створювати “поп-ікони”, в яких увіковічнив культові явища епохи. І зрештою – сам став однією зі світових ікон.

“Його дуже вразила смерть Мерилін Монро. Мабуть, не було в Америці більш відомої, знаної, бажаної людини, аніж Мерилін. Зараз, коли я читаю лекцію, говорю зі студентами, вони не знають, хто така Мерилін Монро. Вони знають образ, який створив Енді Воргол. І він на всі часи”, – переконана Ольга Балашова. 

Одну зі стипендій підтримки від фонду Енді Воргола для 25-ти українських митців отримав художник з Донецька Сергій Захаров: “Мені скинули посилання, що є якась підтримка художників у цей складний час. Я написав, заповнив цю форму – і якби окей. Думаєш – вау! Оце так круто!”. 

У 2014-му, після російської окупації Донецька, Сергій залишився в місті. І на знак протесту почав прикрашати вулиці карикатурами ватажків терористичної "ДНР": “Я в центрі жив, гуляв вулицями, бачив, де можна щось повісити, бо там камер нема. Наприклад, отут я можу поставити автівку і там дворами вийти. Самий гострий момент, коли ти розміщуєш роботу і розумієш, що якщо зараз хтось побачить, затримають – то все”.

Зрештою, окупанти вирахували бунтаря. Та разом з іншими патріотами відправили на так званий “підвал”: “На той момент в Донецьку кожен підвал, кожен гараж – це була тюрма. Перший допит – це зламані ребра, тому що там починають бити. Так, жорстоко бити. Ти бачиш цю людину, який типу начальник цієї тюрми, і ти розумієш, що він просто цим насолоджується”.

Вже після обміну Сергій створив серію робіт, де зафіксував моторошний “конвеєр смерті”, крізь який пройшов у російському полоні. Сьогодні годі уявити, як би склалась доля самого Енді Воргола, якби його батьки не емігрували до США, а опинились під владою Москви…

“В умовах Радянського Союзу в нього не було ніяких шансів. Творчість, вільна думка – це теж був злочин. І якщо ти собі це дозволяв – ти потрапляв або в неприємну ситуацію, яку тобі влаштовували спецслужби, або тебе кололи в психушці”, – каже Дмитро Піркл. 

Вслід за Фондом Енді Воргола до підтримки українських художників, які постраждали від війни, долучилися й інші мистецькі організації зі США. 

“Нас підтримує кілька американських фундацій, але фундація Енді Воргола була першою, – наголошує Ольга Балашова. – І зараз він повертається сюди для того, щоб з’явилася українська мрія. І щоб художники могли реалізувати її”.