Ніхто не перекреслить мій народ: 8 січня - день народження Василя Симоненка

8 січня Україна відзначає день народження журналіста, визначного українського поета, одного з найактивніших діячів руху опору шістдесятників - покоління інтелігенції, яке виступало на захист української мови і культури - Василя Симоненка. Сьогодні йому б виповнилося 88 років.

• Василь Симоненко - біографія поета
• Василь Симоненко - творчість поета-шістдесятника
• Чому помер Василь Симоненко - побиття журналіста
• Василь Симоненко - цікаві факти з життя

Раніше ми розповідали, що українці думають про територіальні поступки Росії та чи є вони прийнятними. 

Василь Симоненко - біографія поета

Василь Симоненко народився 8 січня 1935 року в селі Біївці Лубенського району на Полтавщині. Батько покинув родину, коли хлопчику був 1 рік, тож його виховували мама і дід. Дитинство хлопчика важко назвати щасливим - як писав Олесь Гончар, "його дитинство чуло ридання матерів, що божеволіли від горя на фронтових похоронках, воно брело за ним скородити повоєнні поля, тяжко добувати хліб насущний". 

Утім, школу хлопчик закінчив із золотою медаллю, а згодом вступив до Київського університету на факультет журналістики. Разом з ним навчалися Борис Олійник, Микола Сом, Юрій Мушкетик, Валерій Шевчук.

Після отримання диплома Василь Симоненко працював у редакціях газет "Молодь Черкащини", "Робітнича газета", "Черкаська правда". У редакції "Черкаської правди" познайомився зі своєю майбутньою дружиною Люсею. Згодом у родини народився син Олесь. Саме Олесю Василь згодом присвятить "Лебеді материнства":

"Можна все на світі вибирати, сину.

Вибрати не можна тільки Батьківщину".

Писати Василь Симоненко почав у студентські роки. Однак за його життя видано лише збірку лірики "Тиша і грім" (1962) і казку для дітей "Цар Плаксій та Лоскотон".

Василь Симоненко - творчість поета-шістдесятника

Вірші Симоненка, які допускалися до друку, коригувалися радянською цензурою. Через цензуру друкувався Симоненко неохоче - не виносив втручання у свої тексти. У ті роки набули великої популярності самвидавні вірші Симоненка. Саме його сатира на радянський лад заклала підвалини українського опору 1960-1970 років - скажуть потім літературознавці. Поет був нещадний до українських ворогів, глумителів та відступників. Українська нація, був впевнений Симоненко - після тоталітарних жахів імперії, після геноцидів і голодоморів - посяде гідне місце в житті цивілізованого вільного людства.

"Народ мій є! Народ мій завжди буде! 

Ніхто не перекреслить мій народ!

Пощезнуть всі перевертні й приблуди,

І орди завойовників-заброд!

Ви, байстрюки катів осатанілих,

Не забувайте, виродки, ніде:

Народ мій є!

В його волячих жилах

Козацька кров пульсує і гуде!"

Поряд із творами  громадянської та інтимної лірики з-під пера Симоненка виходять сатиричні епітафії, байки, він пише віршовані жарти й казки для дітей.

Навесні 1960 року в Києві заснували Клуб творчої молоді. Його учасниками були Іван Драч, Алла Горська, Ліна Костенко, Василь Стус, Микола Вінграновський, Іван Світличний, Євген Сверстюк й Василь Симоненко. Він брав активну участь у роботі клубу, багато їздив по Україні, виступав на літературних вечорах.  

Чому помер Василь Симоненко - побиття журналіста

Василь Симоненко помер у 28 років. За офіційною версією - від раку. За іншою версією - Симоненко просто "забагато знав".

У 1962 році він разом із колегами Аллою Горською та Лесем Танюком виявив місця, де було поховано жертв розстрілів НКВС - на цвинтарях у Биківні, Лук’янівському та Васильківському кладовищах на Київщині. Це стало трагічною подією в його житті - його було взято на облік до КДБ.

Влітку того ж 1962 року владою було підлаштоване звіряче побиття Василя Симоненка на залізничній станції ім. Шевченка (м. Сміла) у Черкаській області. Того дня між буфетницею ресторану і Симоненком випадково спалахнула суперечка: за кілька хвилин до обідньої перерви продавчиня відмовилася продати цигарки. На обурення поета нагодилися двоє чергових міліціонерів. Коли Василь пред’явив редакційне посвідчення, правоохоронці безцеремонно скрутили журналісту руки й на очах натовпу потягли до вокзальної кімнати міліції, де жорстоко побили.

Знайомі письменника згадували, що після звільнення Симоненко почав скаржитися на болі внутрішніх органів. Навесні 1963 його стан погіршився, а у вересні поета госпіталізували. Лікарі діагностували рак нирок, а побої міліціонерів тільки прискорили розвиток хвороби.

Операція результатів не дала. 14 грудня 1963 року, у свої неповні 29 років, поет помер у черкаськiй лiкарнi. Під час похорону до рук друзів поета потрапили його щоденники й архів, але Симоненка в Україні не видаватимуть ще 15 років. У 1965-му поета висунуть на Шевченківську премію, однак отримає її Василь Симоненко лише через 30 років, в незалежній Україні - посмертно.

Василь Симоненко - цікаві факти з життя

• Майбутня дружина Василя Симоненка, Люся, припала до душі не лише поету, а й його товаришу Станіславу Буряченку. Однак Станіслав потім згадував: "Очевидно, Вася більше припав їй до серця. Якось, повернувшись з відрядження, почув від нього вбивчу для мене інформацію: Славко, можеш мене вітати. Одружуюсь". У коханні Симоненко зізнався словами: "Люся! Люся! Я боюся, що влюблюся", а ще називав її Люся-малюся.
• Свою дружину Люсю поет причарував вином із троянд. Коли Василь їздив у відрядження в Тальне, його навчили готувати вино та розповіли легенду про садівника, який пригостив вином княжну, і вона в нього закохалася. "Коли Василь вперше побачив свою майбутню дружину, то купив отакенну корзину троянд, зробив із них вино, пригостив її, і причарував. А ще пообіцяв робити щовесни трояндове вино - щоб закріпити успіх", - пригадував друг Симоненка, журналіст Микола Сніжко. Василь називав своє фірмове вино на французький манір - "Симоне", а дружину Людмилу - Люсьєн.
• Коли Симоненкові дали квартиру, він мав протягом місяця відпрацювати її на будівництві. Співробітники редакції відпрацювали цей термін за Симоненка гуртом - за один день.
• Улітку 1962 року Василь Симоненко з Миколою Сніжком та сім`ями відпочивали на пікніку на березі Дніпра. Там випадково у воді поет знайшов підкову. Забрав її та хотів повісити вдома над дверима, але дружина не дала.  Тоді Симоненко прибив підкову до одвірка у редакції "Черкаської правди", де працював.  "Сказав, що в кожної хати повинен бути свій оберіг", - пригадує Микола Сніжко.

Через 35 років після смерті в робочому кабінеті Василя Симоненка відкрили кімнату-музей. На столі лежать рукописи віршів, перо, стоїть машинка. Збоку - вішак із плащем і капелюхом, а на полиці шафи - підкова.

Вас також можуть зацікавити новини:

• Мережу зворушило відео, як воїн ЗСУ співає колискову крихітному синові
• Всесвітній день дітей-сиріт війни: як допомогти українським сиротам
• Нові та нецензурні: як українці через повномасштабну війну збагатили словниковий запас