Що хорошого? Святковий спецвипуск

Наші редактори, журналісти, есемемники та проєктні менеджери (вони вимагали здати ще один текст у фінансовому році) підготували для вас рекомендації найкращих речей, які підтримували їх у 2022-му або допомагають зараз. Тих фільмів, серіалів, книжок, гепенінгів, сертифікатів, рецептів, що дарують радість та натхнення. І про які не соромно розповісти публічно. 

Якщо не знаєте, чим розважитися в довгі зимові вечори, сміливо обирайте щось із колекції. Бажаємо хорошого Нового року!

Отар Довженко

Під завісу 2022 року я вперше років за десять прочитав художню книжку, яку написав українець. Ну, якось так вийшло, що довго нічого з укрліту не читав. Це не расизм і не українофобія, чесно, я свого часу багато купив українських книжок і навіть півтори штуки сам написав. Але десь у 2011 році я відкрив у собі здатність читати англійською і польською, а потім щоразу, коли мені траплялась українська книжка, я думав: «Піду-но я краще куплю на “Амазоні” ще улюбленого фентезі». А ось за цю книжку я зачепився з перших сторінок. Написав її не просто українець, а Українець, і називається вона «Дискордія». Це історичний роман про український (власне, галицький) вимір Весни народів 1848 року. Причому це третя книжка з циклу, але Остап порекомендував мені починати саме з неї, і я послухався. Динамічна, правдоподібна, пізнавальна, втішна читанка. Купуйте в електронному форматі — врятуєте дерево.

P.S. Остапе, я знайшов румунів! :) 

Ольга Білоусенко

На кінець важкого року я хочу порадити попри війну, ворожі удари й інші страхіття, які подарував нам ворог, робити хоч трохи те, що вам подобається. І… не соромитися цього. Я час від часу читаю дописи, як люди відмовляють собі в мінімальних задоволеннях і звичних_для_мирного_життя_справах, бо війна. Мабуть, такий підхід нормальний. Але в моєму випадку він шкодить. На початку війни я відчувала провину вцілілої: перестала вкладати волосся, робити мейк, бо війна. Це з найдрібнішого, були й значно глобальніші речі. За якийсь час зрозуміла: від того, що я відмовлю собі в поході в перукарню чи не полежу у ванні годину, люди в містах, де тривають бомбардування, не стануть щасливішими. У них не з’явиться світло, тепло, їх не перестануть обстрілювати росіяни. І якщо з прийняттям цього до мене повернулася якась рутина, дозволити собі щось більше, ніж каву в улюбленій кав’ярні чи гарний мейк, було важко. У разі чого, це не заклик витрачати багато грошей, тусити до ранку на вечірках чи ще щось таке. Це заклик поберегти себе, відчути себе тут і зараз, зрозуміти, що з нематеріального допомагає вам, що ви любите… і дозволити це собі. В моєму випадку це походи на радіо і слуханння вінілових платівок. Можливо, у вас є програвач і ви давно не підходили до нього, бо війна, робота і всяке інше. Але ж варто! Взяти платівку, здмухнути пил, поставити голку й насолодитися. Зробіть це для себе на новорічні свята. Знайдіть свій власний «вініловий програвач», чим би він не був. 

Гюнель Бабакішієва

«Піноккіо» Гільєрмо Дель Торо — це фантастично красива історія про стосунки батьків і дітей, про життя і смерть, про війну і пропаганду. Все це дуже перегукується з нашим сьогоденням. Вона весела та сумна, казкова та жорстоко реалістична, сповнена розпачу та надії одночасно. Але, в першу чергу, це історія про людяність. Не ту, яку шукав оригінальний Піноккіо в казці Карло Коллоді, — бути відповідальним хлопчиком, поважати батьків. А справжню людяність, якою в цьому фільмі найбільш наділений саме дерев’яний хлопчик. Не він має трансформуватися, а всі «живі люди” навколо нього: починаючи з його батька і закінчуючи маленькими італійськими фашистами. Мені важко описати той вир емоції, який мене охопив під час перегляду, тому просто раджу подивитися — самі, з батьками, з дітьми. На мою думку, ця історія не має вікових обмежень. Так, вона доволі похмура і місцями жорстока, але я впевнена, що українські діти все зрозуміють правильно.

Анатолій Білоусенко

Якщо Джорж Бейлі зі своїми добрими вчинками вже набив оскому, а бурхлива уява після тисячного перегляду стандартних новорічних фільмів малює кривавий кросовер, у якому Кевін Маккаллістер протистоїть Джону Макклейну, — кінематографічний Санта має для вас чудовий подарунок у вигляді творчості Стена Брекіджа. Видатного американського кіноавангардиста, який може без проблем зробити витвором мистецтва пологи своєї дружини, показати кота з точки зору хробака чи взагалі зробити фільм, не використовуючи камеру. Якщо ви не чули про нього раніше, то точно бачили відсилки до нього у фінальних титрах «Семи» Девіда Фінчера, в «Останній спокусі Христа» Мартіна Скорсезе та у восьмій серії нового «Твін Піксу» Девіда Лінча. 

Тож якщо в новому році ви готові до мистецьких звершень, можете сміливо вмикати «Dog Star Man» і вирушати в космологічну мандрівку на засніжену гору разом із бородатим лісником. Якщо хочете вийти із зони комфорту і підгледіти, як працює міський морг Піттсбурга — «The Act of Seeing with One's Own Eyes», а якщо хочете розділити разом із родиною Брекіджів радість і муки від народження дитини — то ваш вибір «Window Water Baby Moving». Ну, і в якості приємного бонусу можна подивитися «The Dante Quartet» або «Black Ice», які за певних обставин можуть замінити новорічну ілюмінацію в кімнаті.

Ярослав Зубченко

Точність. Автомобільні двигуни, дверні замки, взаємозамінні деталі, масове виробництво існують лише тому, що люди навчилися робити речі точними. Принаймні так стверджує моя улюблена книжка 2022 року: «The Perfectionists: How Precision Engineers Created the Modern World». 

Саймону Вінчестеру на момент її написання було сімдесят років. І це по-хорошому відчувається в тексті. «Перфекціоністи» — це не науково-популярна література з формулами та сухими фактами. Це пригоди Вінчестера на посаді кореспондента (я б теж хотів, щоб мені дали для роботи Rolls-Royce), його публіцистичний талант як журналіста (місцями книжка написала як художня) та особливе ставлення до часу. «Перфекціоністи» читаються як смола: тягуча, настояна, така, що повністю вас огортає. 

І ви сидите й читаєте про те, як через правильне вимірювання, але неправильну лінійку ми відправили в космос сліпий телескоп. Як люди розважалися на інженерних виставках, відкриваючи незламні замки одне одного. Чи як ми взяли і прив’язали ідеальний кілограм до швидкості світла.

Дуже раджу «Перфекціоністів» усім. Особливо тим, хто постійно запізнюється.

Вероніка Луцька

Якщо ви, як і я, поділяєте любов до логічних загадок та шукаєте неочікуваний ASMR-контент, то замість алгоритмів ютуба підкидаю вам у рекомендації канал Cracking The Cryptic. Синопсис може не звучати надто захопливо: два британці годинами розгадують судоку. Але легкий гумор, приємний голос та щире захоплення від кожної нової загадки в сумі дають справді цікаві та дуже заспокійливі відео. По два щодня.

Ще цей канал може стати класним нагадуванням, як багато в житті є сфер, професій та напрямків, про які ми можемо навіть не здогадуватися. Судоку завжди був моїм d̶r̶i̶n̶k̶  puzzle of choice, але хто ж знав, що є кілька десятків їхніх підвидів, чемпіонати та всесвітньо відомі автори. Не я, до того як знайшла Cracking The Cryptic. 

А ще саме під годинні відео судоку мені засиналося найкраще у 2022-му.