Йокогама: морська брама до розквіту

В усі часи війна докорінно змінює життя людей. Вона нівелює звичні сенси, плани, очікування. Затягує у свій простір усе буття людини та щохвилини розповідає їй, що робити, куди йти, бігти, зникати, аргументуючи це очевидними прикладами, близькими й далекими, моторошними та просто страшними. Доводиться діяти швидко, інстинктивно, інтуїтивно, перебуваючи в постійному пошуку нових сенсів, шляхів, ідей. Звісно, можна не бігти й не шукати. Але тоді ризик того, що простір війни поглине все любе, важливе й цінне, може стрімко стати несумісним із життям…

Іноді цікаві знахідки з’являються, немов нізвідки, з іншого краю Землі. Стомлена війною психіка може мимохіть подумки зачепитися за символ спокою та джерело натхнення для всіх японців – гору Фудзі. За своє предовге життя вона бачила багато: війни, бідність, природні катаклізми, важкі часи для японського суспільства. Усе це залишилося позаду: зараз Фудзі уважно спостерігає за розквітом міста Йокогама, розташованого за кількадесят кілометрів, та, якби мала людські риси, мабуть, розпливлася б у задоволеній усмішці. Йокогама – місто-побратим Одеси, яке чимало пережило й має повчальну історію, здатну в чомусь надихнути українців.

Йокогама знайшла свій шлях до розвитку в період відкриття Японії для всієї решти світу. Це почалось у 1858 році в умовах геополітичного тиску з боку кількох західних країн, еліти яких були зацікавлені у просуванні зрозумілої їм цивілізації та своїх інтересів на територію Японії.

Про це місто можна дізнатися багато цікавого та привабливого з будь-якого туристичного путівника чи просто з мережі інтернет. Йокогама — друге за кількістю населення місто Японії (майже 4 млн. людей) та один із основних двигунів її потужної економіки. Розташоване на південно-східному узбережжі острова Хонсю, за 30 км від Токіо, дуже гарне і по-азіатськи сучасне. У рейтингу популярних міст Йокогама часто посідає перше місце…

Але так було не завжди. У середині позаминулого століття, наприкінці епохи Едо й на початку епохи Мейдзі Японія вирішила розпочати міжнародну торгівлю на своїй території, для чого відкрила для іноземців кілька портів. Для будівництва одного з таких портів було обрано район Йокогами, в 1858 році рибальські села Йокогама та Канагава були об'єднані в одну портову територію, в яку через якийсь час почали заходити перші іноземні торговельні судна. Утворилися райони та квартали, в яких розмістилися представники західних торгових компаній. Культура, традиції, товари Заходу стали вплітатися у традиційний японський спосіб життя. Хвилі європейських підприємців і торгівців, що прибували, динамічно розширювали використання прибережних ділянок, місто росло, відповідна інфраструктура модернізувалася.

У 1872 році з Токіо в Йокогаму була прокладена перша в Японії залізниця, що призвело до різкого збільшення експорту шовкової сировини. У 1887 році в майбутньому портовому місті з'явився водогін, ще через рік місто Йокогама було електрофіковане, його населення досягло 120 тисяч осіб, рибальське село перетворилося на найбільший торговельний порт Японії.

У 1864 році побачила світ перша в країні япономовна газета, що отримала назву "Кайгай симбун". Саме тому Йокогаму часто називають центром журналістики Японії. Пізніше, у 20-му столітті Йокогама двічі зазнавала руйнувань: вперше це сталося в 1923 році через сильний землетрус, вдруге - в 1945-му через щільні бомбардування американською армією. Місто змогло не тільки відродитися, а й розростися, перетворившись на мегаполіс майбутнього.

Економічна модернізація в період Мейдзі мала на меті не просто розвиток певних галузей та імпорт технологій. Усьому суспільству треба було радикально змінитися[Л1] , і тут не можна було обійтися без фіскальної реформи та формування сучасної банківської системи. Таким чином у період Мейдзі з’явилися умови для розвитку обробної промисловості.

У розвитку як Йокогами, так і Японії загалом визначальною була роль окремих людей, особистостей, потенціал і воля яких змогли трансформувати країну. Мідний король Фурукава Ітібее був не єдиним успішним підприємцем на той час. До нової промислової та ділової еліти належали так само Івасакі Ятаро (1834-1885) та Сибусава Еїті (1840-1931). Перший, самурай з Тоси, практично самостійно заснував компанію Mitsubishi, і його творінню судилося вирости в одну з найбільших світових корпорацій. Другий, син селянина, мав талант до банківської справи та запровадив у Японії новітні методи ведення бізнесу. Сибусава здебільшого давав рекомендації та поради, і більшість його посад були консультативними чи почесними. Івасакі, навпаки, вирізнявся особливою концентрацією влади: він хизувався перемогами над конкурентами і тримав Mitsubishi під своїм пильним контролем. Кар'єра обох допомогла зробити велике підприємництво респектабельним, показавши, що воно може приносити користь державі. Крім того, незважаючи на протилежні підходи в бізнесі (ці приклади взяті навмисно), ці особи були схожі тим, що поєднували новітні методи управління, що з'явилися після дипломатичного «відкриття» Японії, з підкресленою прихильністю до традиційної етики: Івасака – із самурайським прагненням до особистої слави та самовідданим виконанням поставлених завдань, Сибусава – з конфуціанською турботою про те, щоб особисте збагачення зміцнювало загальний добробут, а не суперечило йому.

Сучасну Японію створили не тільки політики й великі бізнесмени. Прості люди продовжили те, що розпочали їхні лідери та уряд: багато нововведень, запроваджених окремими громадянами, сприяли матеріальному просуненню суспільства в нову епоху. Великомасштабні проєкти важливі для національного розвитку, але не менш важливими були поетапні покращення на місцях.

Досвід розвитку Йокогами та Японії загалом буде цікавий для України на етапі відбудови країни після перемоги та забезпечення умов для її якісного розвиткового стрибка. Японська історія може дати ключі до розуміння логіки необхідної взаємодії в суспільстві, збереження потрібного балансу між минулим та майбутнім, до розуміння себе та один одного тут і зараз. Крім цього, Японія бере активну участь у глобальній битві за великі проекти інфраструктури, дефіцит якої щороку зростає та за окремими оцінками до 2030 року сягне 5,3 трлн. Японський досвід у цьому напрямку також буде дуже цінним для України.

Сьогодні Йокогама перехоплює у Токіо лідерство в розміщенні центральних офісів найбільших компаній Японії, стає новим діловим центром, місцем прийняття найважливіших фінансових та управлінських рішень на корпоративному рівні. Багато хто каже, що епоха Токіо завершується. Натомість розквіт Йокогами, імовірно, триватиме. Бо приклад заснування цього міста, його зростання, розумного управління ним демонструє на практиці, що нова інфраструктура стимулює ділову активність і економічне зростання, сприяє встановленню зв’язків між секторами й має істотний мережевий ефект, створюючи загальносистемні взаємозв’язки, що дають змогу економити завдяки масштабу. Якісна інфраструктура може забезпечити доступність ефективніших методів управління, покращити інформаційні потоки, підвищити конкурентоспроможність бізнес-середовища, збільшити продуктивність ресурсів, позитивно впливати на робочу силу.

Після перемоги Україна матиме дуже багато роботи з облагородження нашого майбутнього. До неї варто готуватися вже зараз, формулюючи власну палітру нового економічного середовища. Потрібно врахувати силу-силенну чинників, зокрема передові технології використання ресурсів, необхідність оновлювати енергетику, застосування архітектурних та функціональних рішень майбутнього в усіх сферах та галузях. Приклад повоєнного відновлення Йокогами й історія розвитку міста майбутнього дає можливість не загубитися у планах та сумнівах щодо їх досяжності.