Мстислав Скоробогатов: шахрай під маскою патріота

Зручно любити Україну під час війни на відстані. Наприклад, з Австрії чи іншої спокійної європейської країни. Звідти можна звисока спостерігати за тим, що відбувається в рідній країні та піддавати критиці її вище керівництво та державні структури.

Якщо ви подумали, що це робить якась відставна фахова людина з величезним досвідом державного управління – ви помиляєтесь. Скоріше, це напів-відставний шахрай із величезним кримінальним списком діянь проти економіки України. Це – громадянин на ім’я Мстислав Скоробогатов.

Позиціонуючи себе як патріота України і демонструючи неабияку поінформованість про корупційні схеми в усіх галузях української економіки, він нещадно критикує в соцмережах діяльність керівництва держави та чиновників.

Та має насторожувати персона, яка надто багато знає про корупційні схеми, тому що свого часу була активним їх учасником. Один із свіжих прикладів – президент футбольного клубу «Iнгyлeць» та підприємець Олександр Пoвopознюк, який публічно заявив: «Я вам скажу чесно, що ці руки дуже багато вкрали. Але я ніколи не крав у людей, тільки в держави». Як наслідок – Пoвopознюка включили в базу «Миротворця», а його справою має зайнятися НАЗК та інші антикорупційні структури.

Вищезгаданий політично активний герой Мстислав Скоробогатов теж вкрав чимало, а розплачувалася за це держава, а отже – кожен з нас, платників податків. Тому Скоробогатов розшукувався Національною поліцією за підозрою в шахрайстві, а нині мешкає в Австрії, куди втік від українського правосуддя.

З того, що офіційно відомо про цього пройдисвіта, перш за все слід назвати викрадені в банку «Надра» 613 тисяч доларів США. Як було встановлено органами досудового слідства, Скоробогатову належала одна юридична особа з дуже довгою назвою, а саме Колективне підприємство «Екопласт» Громадської організації «Київська міська організація інвалідів «Наша справа», яка в лютому 2007 року отримала в банку «Надра» кредитну лінію зі «стелею» 2,6 мільйонів доларів.

Ці гроші були надані під заставу нерухомого майна розташованого в Чернівецькій області Відкритого акціонерного товариства «Туристичний комплекс «Черемош», одним з акціонерів якого був Скоробогатов.

Найцікавіше те, що 10 відсотків акцій цього товариства належали державі в особі Фонду державного майна, але всупереч вимогам чинного на той момент законодавства керівництво комплексу за дозволом на передачу майна в іпотеку до регіонального відділення ФДМУ не зверталася і зазначену оборудку провернуло без його згоди.

Оскільки кошті банку повернуті не були, Головним слідчим управлінням МВС України 7 липня 2011 року була порушена кримінальна справа № 24-248 за статтею 190 Кримінального кодексу України – «Шахрайство».

В рамках кримінального провадження № 12017100100010828 від 13.09.2017 р. в числі його епізодів було також правопорушення, передбачене частиною 1 стаття 364-1 ККУ щодо зловживання повноваженнями службовою особою, а саме першим віце-президентом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» О. О. Логошняк, яка видала кредитні кошти належному Скоробогатову КП «Екопласт», чим завдала зазначеній фінансовій установі матеріальної шкоди в особливо великому розмірі.

3 серпня 2018 року одним із прокурорів Генеральної прокуратури України, який виконував функції процесуального керівника в даному кримінальному провадженні, Скоробогатову було оголошено про підозру в скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 ККУ. У зв’язку з не встановленням місцезнаходження фігуранта оголошено в розшук, а суд надав дозвіл на його затримання з метою примусового приводу.

Проте з невідомих причин, без проведення необхідних слідчих дій за участю Скоробогатова та інших зловмисників процесуальний керівник прокуратури Києва  провадження закрив, а матеріали справи протягом тривалого часу приховуються в зазначеній установі.

Варто допустити, що справи подібної категорії просто так не закриваються.  Але, судячи з усього, навіть після «вирішення питання» значна частина викраденого лишилася й Скоробогатову, інакше за які гроші він мешкає зараз в Австрії та має там бізнес.

Це був лише один епізод бурхливої бізнес-кар’єри нашого плутяги, яка починалася у «веселі дев’яності». Її стартом було співробітництво з індійським бізнесменом Балірамом Чаінраєм, який закуповував оптом у Гонконзі та Південній Кореї побутову електроніку і привозив її в Україну для роздрібної реалізації, котрою вже займався Скоробогатов.

Схоже, що цей імпорт, як часто бувало, надходив до країни без сплати податків. І подейкують, що для того, аби вирішувати питання з митницею та міліцією Скоробогатов взяв у долю свого знайомого Олесандра Дайнеко – колишнього співробітника ГУБОЗ. Засновану на паях фірму назвали «Даско» – за першими літерами прізвищ компаньйонів, але їхній спільний бізнес тривав недовго. У 1999 році Дайнеко був застрелений у під’їзді свого будинку на проспекті Перемоги.

Щодо ж вирішення спірних питань з правоохоронними органами, то, схоже, цим після Дайнеко зайнялася інша людина, а саме Степан Лотюк – колишній прокурор Києва і заступник Генерального прокурора України. Невдовзі Скоробогатов вирішив, що підпільне виробництво побутової електронної техніки може бути значно вигіднішим за її контрабанду, а тому у підвальному приміщенні на околиці Києва було організовано збирання телевізорів відомих світових виробників – Соні, Тошиба, Шарп і таке інше. До речі, такий «бізнес-поворот» не сподобався індійському партнеру Скоробогатова, що призвело до серйозних протиріч між ними.

Саме тоді й виникла потреба заснувати відповідну юридичну особу з надзвичайно довгою назвою – Колективне підприємство «Екопласт» Громадської організації «Київська міська організація інвалідів «Наша справа». Розрахунок був, очевидно, на те, що інвалідів міліція чіпати посоромиться, але не так сталося, як гадалося. У квітні 2003-го року Управління боротьби з економічною злочинністю накрило виробника контрафактної продукції, якої за самими скромними підрахунками було виготовлено на суму 33 мільйони гривень (долар доді був по 5,5 гривень).

Окрім УБЕЗ до переслідування зловмисників підключилася податкова міліція, яка в свою чергу порушила дві кримінальні справи за статтями 212 і 209 ККУ, а збиток заподіяний державі незаконними діями, спрямованими на ухилення від сплати податків оцінювався у 2 мільйони гривень. Проте, напевно, завдяки впливу Степана Лотюка, який протягом тривалого часу вів з цього приводу дуже душевні розмови зі своїми колишніми колегами, справи були закриті.

Крім того, ім’я Скоробогатова почало фігурувати в низці рейдерських та відверто кримінальних скандалах, пов’язаних з переділом київської нерухомості й за даними журналу «Фокус» у 2007 році статки цієї персони перевищували 125 мільйонів доларів. На той момент компаніям Скоробогатова вже належали значні частини акцій столичних активів, серед яких був готель «Русь», де відставному прокурору Степану Лотюку було виділено шикарний кабінет на четвертому поверсі готелю.

Однак половина акцій столичних об’єктів все ще належала його індійському партнерові Баліраму Чаінраю, а Скоробогатов хотів мати все! Тож невдовзі зробив індусу «пропозицію», від якої, на його думку, не можна було відмовитися – вийти з бізнесу, продавши свою долю у пристойних активах, але за таку суму, що фактично йшлося швидше про подарунок, аніж продаж.

Не отримавши згоди від індуса, Скоробогатов розпочав проти нього війну, аби силоміць забрати долю партнера даром. Тому індус поквапився продати свої активи іншим покупцям. І, схоже, отримав таки більше, ніж йому пропонував Скоробогатов. Останній, зрозумівши, що здобич вислизає з рук, почав вже з новими власниками тривалу війну за повне володіння активами, яку юридично та репутаційно повністю програв, як мав програти її й колишньому індійському партнеру.

Остаточно заплутавшись у своїх схемах та перебуваючи під ризиком реального арешту у кримінальних справах через фінансові махінації, Скоробогатов втік з України у безпечну Австрію. Де на неповернуті кредитні гроші банку «Надра» розпочав австрійський бізнес, який не дає жирувати, але й не змушує знімати з себе останнє.

Та, мабуть, в Австрії, де шахрайські схеми не працюють з притаманним Скоробогатову розмахом, стало нудно, тому український ділок має багато вільного часу. І присвячує його активній критиці життя в Україні та рішень української влади. Особливо дістається першим особам держави та чиновникам найвищого рівня, в тому числі з Офісу Президента. І все це – «патріотично», голосно, на регулярній основі.

Але на значній відстані від України. Адже повернутися в Україну для пана Скоробогатова ризиково – і кримінальні справи можуть відновити, і на фронт можна потрапити швиденько. Але ж в такий спосіб вболівати за країну «австрійський біженець» не бажає…

Як довго продовжуватиметься онлайн-активність українського шахрая, що винен українському народу сотні тисяч доларів та хайпує на болях України під час війни – залежить від того, коли він перейде межу, за якою настане час повертати борги. Фінансово та юридично. В Україні.