Як російська пропаганда конструює альтернативну реальність у Східній Європі

Для досягнення геополітичних інтересів Росії пропагандисти використовують сталі набори меседжів і наративів, які повторюються як в Україні, так і в інших країнах. Вони потрібні їй, щоб змінювати громадську думку щодо важливих питань, як-от війна в Україні, й щоби впливати на прийняття рішень. Наприклад, щодо постачання Україні зброї чи щодо прийому українських біженців. Протягом червня — жовтня 2022 року аналітики й аналітикині «Детектора медіа» спільно з партнерськими організаціями в 14 країнах Східної Європи провели моніторинг й підготували дослідження про російську пропаганду як у соціальних мережах, так і в медіа. Розповідаємо про меседжі й наративи, які дослідники фіксували найчастіше.  

Аналітики класифікували дезінформаційні наративи й меседжі за кількома основними групами: події російсько-української війни; економічні наслідки санкцій; дезінформація щодо українських біженців; «дискримінація» російськомовних та російської культури; воєнна допомога Україні; воєнні загрози Східній Європі.

Загалом за 5 місяців моніторингу (крім Білорусі, Румунії і Сербії, де моніторинг проводили протягом вересня ― жовтня 2022 року) дослідники зафіксували 6727 дезінформаційних повідомлень та виокремили й узагальнили більше 300 повторюваних дезінформаційних меседжів і наративів. Найбільше дезінформації виявилося у контенті соцмереж ― 56,2% від загальної кількості дезінформаційних повідомлень. «Детектор медіа» виокремив найпоширеніші меседжі й наративи, що траплялися в ході моніторингу й дублювалися в інфопросторі різних країн, й пояснює, як вони працюють і для чого потрібні Росії.  

«Санкції шкодять Заходу більше, ніж Росії»

За підсумками 2022 року Росія стала найбільш підсанкційною країною. Санкції проти неї запровадили Європейський Союз (дев’ять пакетів санкцій), Велика Британія, США, Канада, Швейцарія, Австралія і Японія. Однак Росія намагається переконати всіх, що «санкції їй не шкодять», ба більше ― «лише зміцнюють Росію».

Протягом червня-жовтня 2022 року пропагандисти найчастіше поширювали у країнах Східної Європи меседж, що «санкції шкодять Заходу більше, ніж Росії». Це найбільш поширений меседж не лише в блоці економічних наслідків санкцій, а й загалом серед усіх меседжів.

До прикладу, у Чехії розповідали про значні фінансові запаси, завдяки яким Росія не відчуває дії західних санкцій. Мовляв, пора припинити звинувачувати Путіна у тому, що зросли ціни на пальне, адже це не Росія запровадила обмеження на експорт вугілля, нафти і природного газу. Інфляція і підвищення цін у західних країнах, як стверджують пропагандисти, ― результат «недолугої» політики США і європейських лідерів. 

Схожі меседжі поширювали й у румунському сегменті соцмереж. Мовляв, Франція, Німеччина, Велика Британія підтримали «війну США проти Росії в Україні» і через це значною мірою постраждали від економічної кризи, спричиненої санкціями. Тож вони більше не підтримуватимуть Україну.

Російська пропаганда використовує тактику підміни понять ― виставляє запровадження антиросійських санкцій як погану політику, а не як спосіб протистояти державі-агресорці.  

«Україна програє війну»

Ще один поширений меседж, що траплявся в інфополі країн Східної Європи. Перед початком великої війни російський агітпроп обіцяв, що російська армія «візьме Київ за три дні». Пропагандисти стверджували, що «Україну Росія переможе дуже легко, бо що там тієї України». Цього, як відомо, не сталося — Україна чинить спротив Росії вже десять місяців і не має намірів здаватись. Проте агітпроп продовжує переконувати світ, що «Україна програє війну», а «українці нападають на мирних людей і вчиняють інші воєнні злочини». 

Росія часто використовує експертів, які мають проросійські погляди, для просування наративів російської пропаганди. Наприклад, цю тактику агітпроп використав у Болгарії. Зокрема, у статті «доктора Іллі Іллієва» йшлося, що російська так звана «спеціальна військова операція» незабаром завершиться «надзвичайно важкою втратою для офіційного Києва».

Прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан відомий своїми проросійськими поглядами, наприклад, пропонував зняти санкції з Росії. Мовляв, санкціями проти Росії «Європа стріляє собі в ногу». Тож російська пропаганда використовувала його заяви для поширення дезінформаційних наративів. До прикладу, Рамзан Кадиров хвалив проросійську позицію Орбана і прогнози угорського президента щодо втрати Україною третини, а то й половини територій. 

Для поширення цього меседжу в українському сегменті соцмереж проросійські користувачі писали, що нібито Україна відмовляється від своїх вимог та програє на перемовинах з Росією. Також українців намагались переконати в тому, що битва за Донбас закінчиться до дня народження Путіна (тобто до 7 жовтня 2022 року). Україна цю битву програє. 

Поширюючи цей меседж, агітпроп намагається переконати світ, що Україна слабка. Буцімто вона і так програє війну, а тому її не варто підтримувати. Натомість Росія нібито все ще залишається сильною і непереможною країною, попри санкції та невдачі на фронті.

«Воєнна допомога послаблює державу, яка її надала»

Росія намагається припинити постачання західної зброї до України будь-якою ціною.  Для цього російський агітпроп атакує дезінформацією держави, які допомагають Україні зброєю. Наприклад, після прийняття чергового пакету воєнної допомоги Україні від Чехії, російська пропаганда почала переконувати чехів, що воєнна допомога «послаблює державу, яка її надала», «продовжує війну» і «використовується не за призначенням». 

Після того як Словаччина передала Україні системи протиповітряної оборони С-300, агітпроп поширював у соціальних мережах фейки, що країна залишилась без належного захисту. Схожі меседжі поширювали у соцмережах на країни Балтії. Мовляв, тепер Словаччині потрібно купувати нові системи ППО замість наданих Україні. Схожа реакція агітпропу була й на передачу Північною Македонією Україні танків Т-72.

Польській авдиторії розповідали, що країну продовжують роззброювати, передаючи зброю Україні, попри те, що Польща буде наступною мішенню для російської атаки. Мовляв, беззбройна Польща не матиме шансів на захист від російського агресора.

Для того, щоб зменшити постачання зброї Україні, агітпроп намагається переконати світ, що Україна використовуватиме надану зброю не для захисту, а проти цивільних на тимчасово окупованих українських чи російських територіях. Мовляв, надаючи зброю Україні, Захід стає співучасником воєнних злочинів. 

«ЄС / НАТО / Захід слабкі й незабаром розпадуться» 

Для поширення цього меседжу агітпроп здебільшого використовує тактику маніпулювання емоціями, зокрема, страхом. Наприклад, литовців намагалися залякати тим, що НАТО не зможе захистити Литву. Мовляв, у аерополіції НАТО (спеціальна місія щодо цілодобового перебування в повітряному просторі країн НАТО винищувачів та екіпажів, які готові оперативно реагувати на можливі порушення) служать «повні п'яниці», які не зможуть за необхідності захистити повітряний простір країни. 

Естонців залякували тим, що у разі повномасштабної війни з Росією НАТО може відмовитись застосовувати п’яту статтю Північноатлантичного договору, в якій ідеться, що напад на одну державу НАТО вважається нападом на весь блок. Мовляв, дуже ймовірно, що сили союзників у такому випадку будуть спрямовані не на захист певної держави, а на «більш важливі» військові чи стратегічні завдання. Тобто Естонія може залишитись сам на сам із Росією. У Сербії меседж про слабкість Заходу скоротили до тези «Захід “впаде”». Для його просування агітпроп розповідав, що використання іранських дронів в Україні нібито надає суттєву перевагу над західною зброєю. Буцімто Захід нічого не може зробити із цією проблемою, тож «програє». 

У білоруських телеграм-каналах розповідали, що «ніхто не хоче воювати з Росією, крім поляків і невеликої кількості людей у Вашингтоні». Мовляв, якщо НАТО продовжить рух до війни з Росією, альянс може розвалитися. Схожу тактику агітпроп використовує й у інших країнах, які не є членами НАТО: висміює, принижує, знецінює свого ворога (США/НАТО/«колективний Захід») та звеличує Росію. 

«Русофобія і атаки на російську культуру»

Ще один поширений наратив в інфопросторах країн Східної Європи. Згідно з вікіпедією, русофобією росіяни називають будь-яке, на їхню думку, упереджене, підозріле, неприязне чи вороже ставлення до росіян, Росії чи російської мови. У вужчому значенні це нібито страх перед Росією. Насправді цей термін також є частиною тактики підміни понять, адже бажання багатьох країн відмежуватись від токсичного російського впливу не тотожне страху перед росіянами. Упереджене і вороже ставлення до росіян якщо й сформувалось, то виключно як відповідь на їхню зверхню і недостойну поведінку за кордоном, а також через загарбницьку політику Росії в цілому й те, що саме вона розв’язала війну в Україні.

Росіяни звинувачували Естонію у русофобії через відмову видавати візи громадянам Росії і Білорусі. Натомість в українському інфопросторі поширювали фейк, що  Європарламент вважає «незаконною» заборону видавання віз росіянам. Також агітпроп стверджував, що заборона шенгенських віз для росіян ― дискримінація за національною ознакою. У латвійському сегменті соцмереж за русофобію видавали ініціативу зміни топонімів, що мають російське походження. 

У грузинському сегменті соцмереж  у межах цього наративу писали, що Захід змушує Грузію наслідувати власний приклад і погано поводитися з росіянами. Мовляв, Захід і його ставленики в Грузії не дбають про права людини, коли йдеться про росіян, оскільки росіяни ― вороги. Нібито схожа доля очікує й грузинів, якщо вони не виконуватимуть вимоги Заходу. 

Агітпроп виставляє Росію та росіян «жертвами ворожого ставлення», хоча насправді саме Росія й росіяни є агресорами. Поширенням русофобії в Україні пропагандисти виправдовували й повномасштабне вторгнення в Україну.

«Українські біженці підривають внутрішню стабільність країн, які їх приймають»

Велика війна змусила майже п’ять мільйонів українців виїжджати за кордон, рятуючись від російської агресії. Найбільше українців, які потребували допомоги, прихистила Польща. Проте, намагаючись дискредитувати країн-союзниць України, російський агітпроп розповідав, що «українці мають пріоритет над мешканцями країни, яка їх приймає». Також пропаганда всіляко дискредитувала самих українців, стверджуючи, що «українські біженці розбещені й невдячні».

Наприклад, в Естонії пропагандисти розповідали, що масовий прийом українських біженців був «емоційним рішенням» уряду, а «реальність неприємно вразила»: не вистачає житла для  розміщення українських біженців, вартість орендної плати не влаштовує українців, виникають суперечки між українцями й естонцями тощо. У грузинському сегменті соцмереж поширювали дописи, що українські біженці можуть суттєво вплинути на політичну ситуацію в Грузії, якщо почнуть брати участь у мітингах та протестах. Литовців у соцмережах лякали історіями про біженця-вбивцю, який після вбивства батька написав «слава Україні». 

Загалом Росія прагне дискредитувати українських біженців у очах іноземців і позбавити їх підтримки. Меседжі про погане життя біженців за кордоном потрібні й для того, щоб переконати українців, що не варто їхати за кордон ― «нічого хорошого там немає». Мовляв, українцям залишається лише «домовлятись з Росією». Детальніше про те, що російська пропаганда пише про українських біженців в Україні, читайте у дослідженні«Детектора медіа».